Постанова

від 19.11.2024 по справі 276/766/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №276/766/24 Головуючий у 1-й інст. ЗБАРАЖСЬКИЙ А. М.

Категорія 76 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Григорусь Н.Й., Трояновської Г.С.,

з участю секретаря

судового засідання Нестерчук М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 276/766/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Приватне підприємство фірма «Олфарм», про стягнення компенсації заробітної плати,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 02 липня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Збаражського А.М. у смт. Хорошів,

в с т а н о в и в:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з даним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію заробітної плати в розмірі 1231,01 грн.

На обгрунтування позову зазначала, що вона у період з 03 вересня 2012 року по 30 листопада 2012 року працювала у Приватному підприємстві фірма «Олфарм» (надалі ППФ «Олфарм», Підприємство). Вказує на те, що в день її звільнення Підприємство не провело з нею повний розрахунок, не виплатило їй 1 150,00 грн заробітної плати за листопад 2012 року, 233,90 грн грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та 3450,00 грн вихідної допомоги.

Рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 25 травня 2021 року у цивільній справі №276/219/17 її позов був задоволений, стягнуто на її користь з ППФ «Олфарм» 16866,30 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку за період з 20 грудня 2016 року по 18 квітня 2018 року та 768,40 грн судового збору.

Також рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 21 грудня 2021 року із Підприємства було стягнуто на її користь 1 231,01 грн компенсації заробітної плати.

Зазначала, що прийняті рішення свідчать про те, що директор ППФ «Олфарм» ОСОБА_2 спричинив матеріальну шкоду у вказаному розмірі їй та Підприємству. Відповідач діяв всупереч вимогам статті 116 КЗпП України та статуту підприємства він несумлінно і недобросовісно виконував свої обов`язки, щодо представництва. В силу вимог частини 4 статті 92 ЦК України присуджені судом суми є збитками для ППФ «Олфарм», які завдав відповідач, і він має нести солідарну відповідальність перед підприємством та перед нею.

Вважала, що директор ППФ «Олфарм» з метою уникнення в майбутньому майнової відповідальності, незаконно відчужив все нерухоме майно від Підприємства до ППФ «Оптіком». Таким чином, він завдав майнової шкоди ППФ «Олфарм», а також їй, тому що унеможливив виконання вказаних судових рішень.

Рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 02 липня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, де просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги, зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з`ясуванням обставинам, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні не відповідають обставинам справи.

Вказує на те, що її позов ґрунтувався на вимогах статті 92 ЦК України, а не на трудовому законодавстві, як помилково вважає суд у своєму рішенні.

Директор ППФ «Олфарм» ОСОБА_2 , керуючи цим підприємством недобросовісно і нерозумно виконував свої обов`язки постійно порушував трудове законодавство, тому вона подала позов до суду за захистом порушених відповідачем своїх трудових прав.

Стверджує, що сам факт спричинення ОСОБА_2 збитків Підприємству у розмірі її компенсації заробітної плати, зобов`язує його солідарно нести відповідальність перед нею разом з ППФ «Олфарм».

Звертає увагу на те, що ОСОБА_2 є належним відповідачем у справі, бо він порушив свої обов`язки щодо представництва ППФ «Олфарм» і має разом з підприємством сплатити їй вказаний борг.

ОСОБА_1 також просила розгляд її апеляційної скарги проводити без її участі, згідно наявних у справі документів.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи сторони та інші учасники в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність, що відповідає положенням частини 2 статті 372 ЦПК України.

Враховуючи те, що в судове засідання не з`явились всі особи, які беруть участь у справі, тому фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що відповідає положенню частини 2 статті 247 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263ЦПКУкраїни судове рішенняповинноґрунтуватисяна засадахверховенстваправа,бутизаконнимі обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 03 вересня 2012 року по 30 листопада 2012 року працювала на посаді комірника в ППФ «Олфарм».

Рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 25 травня 2021 року у цивільній справі №276/219/17 стягнуто з ППФ «Олфарм» на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку за період з 20 грудня 2016 року по 18 квітня 2018 року у розмірі 16866,30 грн (а.с.5-7).

Крім цього, рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 21 грудня 2021 року у справі №276/513/18 стягнуто з ППФ «Олфарм» на користь ОСОБА_1 компенсацію заробітної плати у розмірі 1231,01 грн (а.с.8-12).

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено місцевим судом, що у Коростенському відділі ДВС у Коростенському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) перебуває зведене виконавче провадження №70231590, до складу якого входять три виконавчі провадження, зокрема, щодо стягнення з ППФ «Олфарм» на користь ОСОБА_1 компенсації заробітної плати у розмірі 1231,01 гривень. Державним виконавцем вживаються заходи з метою виконання судових рішень про стягнення коштів на користь позивача. Разом з цим, виконавцем встановлено, що підприємство не функціонує, майно, на яке можливо звернути стягнення не виявлено (а.с.20-21).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не є належним відповідачем щодо вимог про стягнення компенсації заробітної плати, оскільки він не перебував у трудових відносинах з ОСОБА_1 , і він не є роботодавцем.

Колегія суддів погоджується із такими висновками місцевого суду, мотивуючи таким.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в ході розгляду справи №276/513/18 за позовом ОСОБА_1 до ППФ «Олфарм» про стягнення індексації, компенсації заробітної плати, грошової відповідальності за порушення строків виконання грошових зобов`язань, суд встановив, що позивачка у період з 03 вересня 2012 року по 30 листопада 2012 року займала посаду комірника в ППФ «Олфарм». В день звільнення позивачки, ППФ «Олфарм» не провело повний з нею розрахунок при звільненні.

Позивач перебувала у вказаний період у трудових відносинах саме з ППФ «Олфарм», а тому на останнє, як на роботодавця, законом покладено обов`язок по виплаті працівнику компенсації втрат частини доходів у випадку порушення встановлених строків.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями статті 48 ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина другастатті 48 ЦПК України).

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України).

Належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин.

Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.

Відтак, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред`явленому позову при наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

На позивачеві лежить обов`язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок.

Законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

За приписами статті 51 ЦПК України суд першої інстанції може залучити до участі у справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем лише за клопотанням позивача.

У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК України, статтею 51 ЦПК України. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Вирішення даного спору належним чином без участі у справі належного відповідача було б прямим порушенням прав особи, яка не залучена до участі у справі у якості відповідача, і до якої мав би бути пред`явлений даний позов.

Обов`язок та право визначати відповідачів, до яких пред`являється позов, покладається на позивача.

Позов, для того, щоб бути задоволеним, має бути пред`явлений до належного відповідача.

В позовній заяві ОСОБА_1 в якості відповідача зазначила ОСОБА_2 та посилалася на те, щоб саме з нього стягнути кошти в розмірі 1231,01 грн.

В той же час належним відповідачем по справі повинен бути ППФ «Олфарм», як юридична особа, з якою позивач перебувала у трудових відносинах, оскільки дії щодо її звільнення проводились ОСОБА_2 не як фізичною особою, а як директором підприємства.

Приватне підприємство фірма «Олфарм» є юридичною особою, в якій позивач працювала і отримувала заробітну плату, та яка залучена до участі в справі як третя особа, а не як відповідач.

Крім того, встановлено, що судовим рішенням вже було стягнуто із ППФ «Олфарм» на користь позивачки компенсацію заробітної плати у розмірі 1 231,01 грн.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Колегія суддів також відхиляє клопотання апелянта щодо витребування доказів, як необгрунтоване, оскільки немає необхідності у дослідженні апеляційним судом, документів, які зазначені у клопотанні.

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення місцевого суду, наведені у скарзі, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які ґрунтовно, повно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди апелянта з висновками щодо їх оцінки.

Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи.

Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін.

За приписами частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити беззадоволення,а рішенняВолодарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 02 липня 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бут оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді