Рішення

від 18.11.2024 по справі 420/30166/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/30166/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , треті особи - військова частина НОМЕР_2 , військова частина НОМЕР_3 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріального та грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, яке недоотримано унаслідок незаконного звільнення, за період з 04.04.2023 року до 24.06.2024 року; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальне та грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, яке недоотримано унаслідок незаконного звільнення, за період з 04.04.2023 року до 24.06.2024 року; визнати протиправною бездіяльність Військової частини, яка полягає у незарахуванні ОСОБА_1 часу вимушеного прогулу з 04.04.2023 до 24.06.2024 до вислуги років, до строку вислуги у військовому званні; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 зарахувати ОСОБА_1 час вимушеного з 04.04.2023 до 24.06.2024 до вислуги років, до строку вислуги у військовому званні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом від 28.02.2022 № 44 його зараховано для проходження військової служби до в/ч НОМЕР_4 . Наказом від 27.03.2023 № 24-РС позивача звільнено в запас за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». В подальшому наказом від 04.04.2023 № 94 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 04.04.2023. Не погодившись із своїм звільненням, позивач оскаржив його до Командування Військово-Морських Сил ЗСУ. За результатами цього оскарження наказ від 27.03.2023 № 24-РС скасовано в частині звільненні позивача. У зв`язку із цим наказом від 24.06.2024 № 179 позивача з 24.06.2024 зараховано до списків особового складу частини та поставлено на всі види забезпечення, а з 25.06.2024 на котлове забезпечення. Отже позивач був звільненим в періоді з 04.04.2023 по 24.06.2024 та питання про виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу при поновленні на службі та списках особового складу не вирішувалося. На відповідне звернення позивач отримав відмову, що зумовило його звернутися за судовим захистом із даним позовом.

Ухвалою судді від 01.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; витребувано від військової частини НОМЕР_2 засвідчену копію та / або витяг з наказу командира від 30.04.2024 № 318; від військової частини НОМЕР_3 - засвідчену копію та / або витяг з наказу командира від 27.05.2024 № 119.

08.10.2024 до суду від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що , позивач пропустив місячний строк на звернення до адміністративного суду, заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску ОСОБА_1 до суду не додано, позов цього клопотання не містить. Також у поданому рапорті за вх. № 1823 від 24.03.2023 ОСОБА_1 зазначає, що бажає звільнитися з військової служби відповідно абзацу 4 підпункту г) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», посилаючись на те, що його мати, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом ІІ групи, що як військовослужбовець він не висловлює бажання продовжувати військову службу. Саме за вказаних правових підстав, з точним їх зазначенням у наказі, як рапорті позивача, а саме: підпункт г) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з наявністю мати з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи), позивач і був звільнений наказом № 94 від 04.04.2023 (копія наказу наявна у додатках до позову). Виходячи зі змісту частини першої статті 235 КЗпП України, оплата вимушеного прогулу має місце у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою. Таким чином, звільнення позивача відбулось на виконання його особистого бажання, у відсутність винних дій відповідача, які перешкоджали позивачу виконувати трудові функції, хоча і з порушенням порядку звільнення з військової служби (неуповноваженою особою), зокрема вимог частини 2 статті 225 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153, що за своєю суттю є порушенням процедури звільнення, а не порушенням Законів України. Незважаючи на те, що звільнення вказаного військовослужбовця відбулося хоча і неуповноваженою особою, проте на підставі власноруч написаного ним рапорту про звільнення разом з доданими документами, відповідало його бажанню та інтересам, вимогам Закону, зокрема підпункту г) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Увесь час після звільнення до повернення на військову службу і повторного звільнення з дотриманням процедури, позивач не виконував ніяких обов`язків, пов`язаних з військовою службою. Звернення ОСОБА_1 із своїми численними заявами про начебто порушені трудові права, насправді обумовлені виключно його особистою жадібністю і бажанням заробити грошей на ситуації, коли звільнення відбулось з порушенням процедури, без порушення Закону. З огляду на вказане, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 перебував у вимушеному прогулі, був звільнений всупереч його волі і тому наявні законні підстави для задоволення усіх позовних вимог, зокрема щодо виплати матеріального та грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, яке він недоотримав унаслідок звільнення за період з 04.04.2023 до моменту поновлення 24.06.2024, а також зарахування йому часу вимушеного прогулу до вислуги років, до строку вислуги у військовому званні.

10.10.2024 до суду від третьої особи військової частини НОМЕР_3 надійшли пояснення щодо адміністративного позову, згідно з якими позиція позивача ґрунтується на положеннях пунктів 231 та 232 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Водночас, він ігнорує той факт, що дія даних пунктів розповсюджується лише на військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, тоді як позивач проходить військову службу за призивом під час мобілізації. Вимушений прогул це проміжок часу, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції. З цього випливає дві ключові ознаки: бажання працівника працювати та вина роботодавця в тому, що працівник не мав змоги виконувати посадові обов`язки. Позивач, у свою чергу, не мав бажання проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . За його ініціативою в порядку реалізації рапорту ОСОБА_1 , командиром військової частин НОМЕР_1 видано наказ від 27.03.2023 № 24-РС про звільнення з військової служби в запас. Також звільнення відбулося на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, тобто на законних підставах. Звільнення з цих підстав позивачем не оскаржувалось та не заперечувалось. Вище наведене вказує на фактичну відсутність вимушеного прогулу через відсутність вини роботодавця та бажання позивача звільнитися із військової частини НОМЕР_1 . Так, мало місце порушення процедури звільнення, однак не було протиправності у самому факті звільнення з військової служби. Відповідно, звернення до суду є безпідставним. Варто відмітити, що позивачем на протязі року з моменту звільнення не здійснювалося ніяких дій щодо оскарження наказу про власне звільнення, що, в свою чергу, штучно створило умови для збільшення часу вимушеного прогулу, та, в свою чергу, для збільшення суми виплат позивачу. Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача, в тому числі у вигляді надання/ненадання відповіді на заяви позивача.

11.10.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою під час скасування наказу про моє звільнення з лав Збройних Сил України, поновлення його на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 шляхом зарахування 24.06.2024 року не вирішені питання про нарахування та виплату йому матеріального та грошового забезпечення, зарахування періоду часу з 04.04.2023 року по 24.06.2024 до вислуги років, до строку вислуги років у військовому званні, 01.07.2024 ОСОБА_1 на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 подано заяву (зареєстрована у військовій частині НОМЕР_1 за № 50 від 01.07.2024 року) з метою досудового врегулювання спору, в якій він просив вчинити дії, пов`язані із виплатою мені матеріального та грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, внаслідок незаконного звільнення з військової служби, та зарахування його час вимушеного прогулу до вислуги років, до строку вислуги у військовому званні, однак 27.08.2024 року отримав відмову Відповідача, оформлену листом військової частини НОМЕР_1 від 27.08.2024 року № 761/1713. Таким чином, позивач скористався передбаченим законом способом досудового врегулювання спору із відповідачем та отримав його відмову 27.08.2024 року засобами електронного зв`язку. Командир військової частини НОМЕР_1 та інші службові особи військової частини НОМЕР_1 (начальник штабу перший заступник командира військової частини НОМЕР_1 , помічник командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи та тимчасово виконуючий обов`язки старшого помічника начальника штабу із кадрів і стройової частини військової частини НОМЕР_1 ) порушили вимоги нормативно-правових актів, зокрема абз.3 ч.2 ст.225 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008. Даним наказом вказане кваліфіковано як правопорушення, що мало прояв у звільненні капітана ОСОБА_3 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27.03.2023 року № 24-РС, та встановлені порушення вимог Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, зокрема щодо непорушного додержання Конституції України та Законів України. Командиром військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_4 , та посадовими особами, які готували та погоджували наказ про звільнення з військової служби капітана ОСОБА_1 , були порушені вимоги частини 2 статті 225 розділу ХІІ Положення та пункту 12.1 розділу ХІІ Інструкції. З моменту подання рапорту про звільнення з лав Збройних Сил України з додатками, який зареєстрований у військовій частині НОМЕР_1 за № 1823 від 24 березня 2023 року, тобто з 24 березня 2024 року рішення про звільнення позивача з лав Збройних Сил України за вказаним рапортом не приймалось. Отже, до прийняття рішення уповноваженою особою за рапортом про звільнення з лав Збройних Сил України позивач знаходився у вимушеному прогулі, а поновлення його на військовій службі у зв`язку із скасуванням наказу про звільнення відбулось 24.06.2024 шляхом зарахування його до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 згідно командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.06.2024 року № 179. У відповідності до пункту 12.5 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Сила України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 року № 170, чітко вказують на те, що у разі незаконного звільнення військовослужбовця з військової служби в наказі командира військової частини, в якій поновлюється на військовій службі незаконно звільнений військовослужбовець, зазначається про виплату йому матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, які він недоотримав унаслідок незаконного звільнення. Період вимушеного прогулу зараховується військовослужбовцю до вислуги років, до строку вислуги у військовому званні. Незважаючи не це та в порушення наведених норм законодавства, зараховуючи мене 24.06.2024 року до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.06.2024 року № 179, Відповідач не прийняв рішення про виплату позивачу матеріального та грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, внаслідок незаконного звільнення з військової служби, та зарахування позивачу час вимушеного прогулу до вислуги років, до строку вислуги у військовому званні, що вбачається з даного згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині).

18.10.24 до суду від позивача надійшла відповідь на пояснення третьої особи, згідно з якою позиція позивача обґрунтована із посиланням виключно на положеннях імперативної норми, викладеної у пункті 232 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, яка вказує на те, що у разі незаконного звільнення військовослужбовця з військової служби поновлення його на попередній або рівнозначній посаді здійснюється наказом посадової особи, яка має право звільнення цієї категорії військовослужбовців з військової служби, їй рівнозначної або вищої. Наказ видається на підставі копії рішення суду, матеріалів службового розслідування та копії наказу, виданого відповідним командиром (начальником), про притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, винних у незаконному звільненні військовослужбовця. Зазначена норма не містить будь-яких застережень стосовно такого, яка саме категорія військовослужбовців у разі незаконного звільнення підлягає поновленню на попередній, рівнозначній або вищій посаді.

Ухвалою суду від 22.10.2024 витребувано від Військової частини НОМЕР_3 (код за ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ) засвідчену копію телеграми начальника штабу заступника командира військової частини НОМЕР_3 від 28.05.2024 року № 724/3152; витребувано від Військової частини НОМЕР_1 (код за ЄДРПОУ: НОМЕР_6 ) засвідчену копію телеграми начальника штабу заступника командира військової частини НОМЕР_3 від 28.05.2024 року № 724/3152 (зареєстровано у військовій частині НОМЕР_1 за вх. № 1035 від 28.05.2024 року).

23.10.2024 до суду від військової частини НОМЕР_3 надійшли заперечення (пояснення) на відповідь позивача, згідно з якими сам позивач сам зазначає, що орган, який поновлював його на службі мав вказати у відповідному наказі про виплату йому даної компенсації. 30.06.2024 ОСОБА_1 поновлено на посаді. 30.07.2024 завершився термін позовної давності з приводу оскарження бездіяльності командира військової частини НОМЕР_1 щодо невключення у наказ пункту про виплату ОСОБА_1 компенсації заробітку за час вимушеного прогулу. Надалі позивач прикривається досудовим регулюванням справи, тим самим обґрунтовуючи пропущений термін звернення до суду. Водночас, досудове урегулювання не є обов`язковим у даному випадку. Більше того, немає потреби у письмовій відповіді на прохання виплатити дану компенсацію, оскільки незгода із невключенням в наказ пункту про виплату компенсації, вже фактично свідчить про наявність спору між сторонами, що робить досудове урегулювання непотрібним. В пункті 231 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі Положення), прямо вказано на те, що питання щодо виплати військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення відбувається у випадку дострокового розірвання контракту. Також зазначає, що пункт 232, на який посилається позивач, не містить згадок про виплату йому компенсації за час вимушеного прогулу. Також ОСОБА_1 посилається на вимоги Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Сила України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 року № 170, які, фактично дублюють пункт 231 Положення, і в яких знову ж таки відсутні згадки про військовослужбовців призваних під час мобілізації. Також зазначає, що дана Інструкція має нижчу юридичну силу, ніж Положення. Позивач не надає пояснень та обґрунтувань своїй бездіяльності щодо власного звільнення на протязі року. Варто зазначити, що позивач не виконував обов`язки за посадою з власної волі. Тобто не був позбавлений цієї можливості роботодавцем (командиром військової частини НОМЕР_1 ).

Ухвалою суду від 07.11.2024 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про застосування заходів процесуального примусу відмовлено.

Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААВ № 159484 від 04.11.2020 має ІІ групу інвалідності (безстроково); згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_7 серії НОМЕР_8 інвалідність 2 гр. внаслідок війни.

Згідно військового квитка серії ГР № НОМЕР_9 , виданого 22.12.2003 ІНФОРМАЦІЯ_3 , наказом командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 44 від 28.02.2022 ОСОБА_1 зараховано для проходження військової служби за мобілізацією до в/ч НОМЕР_1 .

24.03.2023 ОСОБА_1 подав по команді рапорт про звільнення з лав Збройних Сил України з додатками, який зареєстрований у військовій частині НОМЕР_1 за № 1823 від 24 березня 2023 року, відповідно абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», посилаючись на те, що його мати, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом ІІ групи, та що як військовослужбовець він не висловлює бажання продовжувати військову службу.

27.03.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27.03.2023 року № 24- РС про звільнення ОСОБА_1 в запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

04.04.2023 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на підставі командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 94 від 04 квітня 2023 року.

Згідно рапорту ОСОБА_1 від 04.04.2023 № 2043 на ім`я командира в/ч НОМЕР_1 , посаду заступника командира 3-ої гарматної артилерійської батареї з морально-психологічного забезпечення здав.

Після надходження особової справи позивача з військової частини НОМЕР_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 , позивач в травні 2024 року від посадових осіб зазначеного територіального центру комплектування та соціальної підтримки дізнався, що наказ про його звільнення (по особовому складу) прийняти незаконно, оскільки це було поза компетенцією командира військової частини НОМЕР_1 .

У зв`язку із цим 08.05.2024 ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до ІНФОРМАЦІЯ_5 , в якій просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 24-РС від 27 березня 2023 року в частині звільнення ОСОБА_1 , заступника командира 3-ї гарматної артилерійської батареї з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_1 , в запас;

- поновити мене ОСОБА_1 на військовій службі на посаді заступника командира 3-ї гарматної артилерійської батареї військової частини НОМЕР_1 з морально-психологічного забезпечення або іншій рівнозначній посаді;

- виплатити матеріальне та грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, яке я недоотримав унаслідок незаконного звільнення, за період з 04.04.2023 року до моменту мого поновлення;

- зарахувати час вимушеного прогулу ОСОБА_1 до вислуги років, до строку вислуги у військовому званні.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_5 від 16.06.2024 року № 154/Р-2804/421 позивача повідомлено про те, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 30.04.2024 року № 318 проведено службову перевірку фактів викладених у його скарзі.

За результатами службової перевірки встановлено, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27.03.2023 року № 24-РС видано в порушення вимог чинного законодавства у зв`язку з перевищенням повноважень посадовими особами військової частини НОМЕР_1 .

Водночас, за результатами службової перевірки наказом командира військової частини НОМЕР_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 27.05.2024 року № 119 параграф І наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27.03.2023 року № 24-РС в частині, що стосується його звільнення з військової служби, скасовано.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 27.05.2024 року № 119, під час підготовки та погодження наказу, посадовими особами військової частини НОМЕР_1 було допущено порушення нормативно-правових актів щодо порядку звільнення з військової служби, а саме: ч.2 ст.225 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 (далі Положення), та п.12.1 розділу ХІІ Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170 (далі Інструкція).

Наказом командира військової частини військової частини НОМЕР_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 27.05.2024 року № 119 «Про результати службової перевірки військової частини НОМЕР_1 щодо законності звільнення капітана ОСОБА_1 », на підставі п. 10 Положення про військову частину НОМЕР_3 параграф 1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 24-РС від 27.03.2023 скасовано, як такий, що виданий неуповноваженою особою.

24.06.2024 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.06.2024 № 179 капітана ОСОБА_1 , у зв`язку із скасуванням скасування параграф І наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 27.03.2023 № 24-РС з 24.06.2024 зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення, а з 25.06.2024 року на котлове забезпечення за загальновійськовою нормою № 1 у військовій частині, вважати таким, що справи та посаду заступника командира 3-ї гарматної артилерійської батареї з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 прийняв та з 24.06.2024 року приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Через шість днів наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.06.2024 № 185 ОСОБА_1 , заступника командира 3-ї гарматної артилерійської батареї з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , з 30.06.2024 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення. Підстава: рапорт ОСОБА_5 від 30.06.2024 № 5085; припис № 1233 від 30.06.2024; повідомлення про прийняття кадрових рішенням наказом ІНФОРМАЦІЯ_6 від 28.06.2024 № 301.

01.07.2024 позивач звернувся на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 із заявою (зареєстрована у військовій частині НОМЕР_1 за № 50 від 01.07.2024), в якій просив надати вказівку відповідальним службовим особам військової частини НОМЕР_1 про виплату капітану ОСОБА_6 матеріального та грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, яке він недоотримав унаслідок незаконного звільнення, за період з 04.04.2023 до моменту його поновлення у військовій частині НОМЕР_1 та зарахувати час вимушеного прогулу до вислуги років та до строку вислуги у військовому званні.

20.07.2024 позивачем повторно направлено на ім`я командирів військових частин НОМЕР_2 та НОМЕР_3 заяву від 20.07.2024 з проханням надати на його адресу належним чином завірені копії документів та додатків, які складені за результатами службових перевірок (розслідувань) з приводу з приводу наказу військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 24-РС від 27 березня 2023 року в частині, що його стосується; надати витяг та/або належним чином завірену копію наказу (рішення, розпорядження) відповідного командира про результати таких службових перевірок (розслідувань) з приводу з приводу наказу військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 24-РС від 27 березня 2023 року в частині, що його стосується.

27.08.2024 позивач отримав лист військової частини НОМЕР_1 від 27.08.2024 року № 761/1713, згідно якого відсутні підстави вважати, що позивач перебував у вимушеному прогулі, був звільнений всупереч його волі і в нього наявні законні підстави для задоволення вимог щодо виплати матеріального та грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, які він недоотримав унаслідок звільнення за період з 04.04.2023 року до моменту поновлення, а також зарахування йому часу вимушеного прогулу до вислуги років, до строку вислуги у військовому званні. Посадовими особами військової частини ніяких законів порушено не було, була порушена лише процедура звільнення.

Посилаючись на своє незаконне звільнення, що обумовило вимушений прогул, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню у зв`язку з наступним.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

За приписами частин 1, 2, 3 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Частиною 4 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" встановлено, що Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 ( у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу. З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

За приписами статті 1 Закону України "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Згідно пункту 3 цього Указу мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008.

Згідно з п. 232 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, у разі незаконного звільнення військовослужбовця з військової служби поновлення його на попередній або рівнозначній посаді здійснюється наказом посадової особи, яка має право звільнення цієї категорії військовослужбовців з військової служби, їй рівнозначної або вищої. Наказ видається на підставі копії рішення суду, матеріалів службового розслідування та копії наказу, виданого відповідним командиром (начальником), про притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, винних у незаконному звільненні військовослужбовця.

Відповідно до п. 12.5 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року №170, у разі незаконного звільнення військовослужбовця з військової служби в наказі командира військової частини, в якій поновлюється на військовій службі незаконно звільнений військовослужбовець, зазначається про виплату йому матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, які він недоотримав унаслідок незаконного звільнення. Період вимушеного прогулу зараховується військовослужбовцю до вислуги років, до строку вислуги у військовому званні та строку контракту

З огляду на матеріали справи, за результатами службової перевірки встановлено, що документи надані капітаном ОСОБА_1 та зазначені в них підстави відповідають вимогам чинного законодавства та надають право військовослужбовцю на звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи 11 групи.

В той же час, командиром військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_4 та посадовими особами, які готували та погоджували наказ про звільнення з військової служби капітана ОСОБА_1 , були порушені вимоги частини 2 статті 225 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Сил України затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153 (зі змінами) та пункту 12.1. розділу ХІІ Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (зі змінами) щодо повноважень та правомірності видання наказу по особовому складу.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 № 119 від 27.05.2024 прийнято рішення щодо скасування параграфу 1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 24-РС від 27.03.2023 про звільнення з військової служби у запас капітана ОСОБА_1 , як такого, що виданий неуповноваженою особою та документи, які були надані капітаном ОСОБА_1 та стали підставою для видання наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.03.2023 № 24-PC, направити разом з поданням на звільнення за підпорядкованістю до вищого штабу для прийняття кадрового рішення.

Таким чином, між сторонами виникли спірні правовідносини щодо звільнення позивача за його ініціативою, проте із порушенням самої процедури такого звільнення в частині видання наказу про звільнення неуповноваженою особою, що позивач сприймає як підставу для нарахування та виплати йому грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, а також зарахування цього періоду до вислуги років. Вимушеним прогулом при цьому позивач вважає період з дня звільнення 04.04.2023 (яке відбулося з порушенням в частині компетенції уповноваженої особи на звільнення) по день поновлення на службі 24.06.2024.

Вирішуючи спір, суд враховує, що сам факт звільнення був ініційований самим ОСОБА_1 його рапортом по команді, а не став наслідком неправомірних дій або незаконних рішень зі сторони керівництва.

«Неправомірність» звільнення позивача полягає не в порушенні його права на проходження служби та неправомірному перериванні цього процесу всупереч його волі, а в порушенні керівництвом військової частини положень законодавства щодо повноважень та правомірності видання наказу по особовому складу.

Зокрема, у своєму рапорті від 24.03.2023 ОСОБА_1 зазначив, що бажав звільнитися з військової служби відповідно абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та, як військовослужбовець, він не бажає продовжувати військову службу.

За таких обставин, звільнення позивача зі служби не було «вимушеним», а як раз навпаки відповідало його бажанню не проходити військову службу. Зазначене буквально суперечить твердженню позивача про наявність в нього періоду вимушеного прогулу, який підлягає грошовій компенсації та врахуванню до вислуги років.

Згідно з трудовим законодавством, вимушений прогул означає період, протягом якого працівник був незаконно звільнений або відсторонений від роботи (служби) і не мав можливості виконувати свої обов`язки. Якщо ж ініціатором звільнення виступає сам військовослужбовець, то виникнення вимушеного прогулу місця мати не може, оскільки відсутність на службі відбувається за його ж бажанням, а не через незаконні дії керівництва.

Однак за обставин розглядуваної справи, порушення при звільненні позивача стосується формальних аспектів, що не впливає на саму законність підстав для звільнення, які були правомірними, ініційовані самим же позивачем та в подальшому реалізовані наказом від 30.06.2024 № 185.

Тобто за обставин розглядуваного спору, внаслідок розгляду скарги позивача відбулося коригування правового оформлення його звільнення шляхом видання наказу про звільнення уповноваженою особою, хоча і через скасування наказу про звільнення позивача. За таких обставин фактичний вимушений прогул, за який могла б бути призначена компенсація та врахована вислуга, відсутній, адже позивач не бажав проходити службу та водночас бажав бути звільненим з неї.

У такому випадку спірне питання стосувалося лише виправлення процедурного порушення / уточнення оформлення звільнення, але не самого факту незаконного чи неправомірного звільнення, яке б позбавило військовослужбовця можливості виконувати свої обов`язки.

Суд наголошує, що якщо звільнення відбулося за належних підстав, але з певними процедурними недоліками, які були виправлені уповноваженою особою, то вимушений прогул у такому випадку не має місця, і, відповідно, підстав для нарахування компенсації за вимушений прогул, рівно як і зарахування такого періоду до вислуги років немає.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) і «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивач в ході судового розгляду справи не доведено ґрунтовності пред`явлених вимог.

В той же час, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини у справі Голдер проти Сполученого Королівства, згідно з якою саме небезпідставність доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду.

Отже, звертаючись до суду з позовом про захист своїх прав, позивач обтяжений обов`язком довести "небезпідставність" своїх доводів щодо порушеного права за захистом якого він звернувся до суду, надавши відповідні докази зі змісту яких можливо встановити наявність спору саме на момент звернення до суду.

Таким чином, проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_6 ), треті особи - військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ НОМЕР_10 ), війська частина НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк

.