Ухвала

від 18.11.2024 по справі 120/15278/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

м. Вінниця

18 листопада 2024 р. Справа № 120/15278/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

14.11.2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на особливий період;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 в частині зарахування ОСОБА_1 до особового складу військової частини;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини.

Одночасно із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить:

- вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони посадовим особам Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснювати будь-які дії з переміщення ОСОБА_1 з навчального центру, де він на даний час знаходиться, в будь-який інший підрозділ Збройних сил України для подальшого проходження військової служби під час мобілізації на особливий період - до набрання законної сили судовим рішенням у даній адміністративній справі.

Заява обґрунтовується тим, що відповідно до записів з Військового квитка позивача він є колишнім військовослужбовцем, тож відносно нього не застосовується стандартна процедура проведення навчань військовозобов?язаних та проходження злагодження в навчальних центрах, оскільки у нього вже є необхідні у бойових діях знання та навички.

3 огляду на вказане, оскільки позивач не проходитиме 30-денну підготовку в навчальному центрі, існує реальна загроза того, що найближчим часом позивача буде направлено у зону активних бойових дій для виконання бойових завдань, що може ускладнити або взагалі унеможливити виконання прийнятого за результатом розгляду справи рішення у даній адміністративній справі.

Відтак, заявник вказує, що у разі невжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони вчиняти дії, спрямовані на подальше переміщення позивача з навчального центру в інші місця служби, призведе до унеможливлення відновлення порушених прав позивача.

Визначаючись щодо наявності підстав для забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову/

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

- очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

Як уже наголошувалося судом, частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.

При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі №826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі №826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі №420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі №640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі №1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі № 640/9167/19 та інших.

Отже, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Натомість розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення.

Тому, сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачами) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

З приводу наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення (дій) та порушення таким рішенням (діями) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі №826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі №640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі №640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті. Тому твердження заявника про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є тим висновком, до якого суд ставиться з певною пересторогою, оскільки він може свідчити про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у лише виключних випадках, доведених «поза обґрунтованим сумнівом».

Як вже зазначалося, позивач у заяві про забезпечення позову просить заборонити посадовим особам Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснювати будь-які дії з переміщення ОСОБА_1 з навчального центру, де він на даний час знаходиться, в будь-який інший підрозділ Збройних сил України для подальшого проходження військової служби під час мобілізації на особливий період - до набрання законної сили судовим рішенням у даній адміністративній справі.

Проте, позивач в обґрунтування обставин, про які ним зазначено в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, які б на даному етапі розгляду справи давали можливість суду бути переконаним у тому, що оскаржувані рішення дії чи бездіяльність відповідачів є «очевидно протиправними» поза обґрунтованим сумнівом.

Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 року у справі № 640/15534/22 вказав, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності рішень, наказів та дій відповідачів, на які посилається позивач, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.

Щодо можливого настання негативних наслідків, на що також вказує позивач у своїй заяві, то такі доводи заявника також не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях.

Крім того, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 року у справі №826/13306/18.

Щодо співмірності заходів забезпечення позову, які просить застосувати позивач, до предмету позовних вимог та їх адекватності, то суд зважає на таке.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем (заявником) і відповідачем. Під предметом спору розуміється певна матеріально-правова вимога позивача (заявника) до відповідача, стосовно якої позивач (заявник) просить ухвалити судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач (заявник) обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

В даному випадку предметом позову, з яким заявник звернувся до суду, серед іншого є наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації на особливий період та наказ командира Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 в частині зарахування ОСОБА_1 до особового складу військової частини.

Тобто, позивач фактично оскаржує незаконність його призову на військову службу та зарахування до особового складу військової частини.

В якості способу захисту порушеного права у позовній заяві вказано про похідну вимогу: «зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини".

При цьому, в заяві про забезпечення позову позивач просить вжити заходи забезпечення адміністративного позову шляхом заборони посадовим особам Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснювати будь-які дії з переміщення ОСОБА_1 з навчального центру, де він на даний час знаходиться, в будь-який інший підрозділ Збройних сил України для подальшого проходження військової служби під час мобілізації на особливий період - до набрання законної сили судовим рішенням у даній адміністративній справі.

З даного приводу суд зауважує, що скасування в судовому порядку оскаржуваних рішень, у випадку задоволенні адміністративного позову, означатиме їх протиправність з моменту прийняття таких рішень як актів індивідуальної дії. А отже припинення юридичної сили індивідуальних актів, зокрема наказів відповідача, відбувається автоматично у разі задоволення позову після набрання законної сили рішенням суду.

Тобто, вчинення дій щодо направлення/переведення позивача для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини не вплине на можливість захисту прав позивача шляхом скасування вищезазначених спірних наказів. Таким чином, направлення/переведення позивача для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини ніяким чином не може додатково гарантувати, що рішення про скасування зазначених наказів, у разі задоволення позову, буде виконано, оскільки, як зазначалось, припинення юридичної сили рішень, наказів відбувається автоматично та не потребує додаткових дій.

Спосіб забезпечення позову, про який просить позивач, не є нерозривно пов`язаним з підставами та предметом адміністративного позову, оскільки ніяк не вплине на можливість припинення юридичної сили індивідуальними актами у разі набрання законної сили рішенням суду, якщо позов буде задоволено.

З огляду на предмет даного спору, викладене свідчить про непропорційність та неспівмірність заходів забезпечення позову, про які просить заявник, а отже й про відсутність підстав для їх застосування як і те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Окремо суд не може оминути поза увагою і той факт, що Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан був неодноразово продовжений і триває, у точу числі, на момент розгляду заяви про забезпечення позову.

В цей період законодавцем внесено зміни до положень КАС України, що регулює питання забезпечення адміністративного позову. Зокрема частину третю статті 151 КАС України доповнено пунктом 10 згідно із Законом України "Про внесення зміни до ч. 3 ст.151 КАС України щодо забезпечення позову у виді зупинення наказу або розпорядження командира (начальника) під час воєнного стану чи в бойовій обстановці" №2359-IX від 08.07.2022 року, відповідно до якого не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Таким чином, процесуальний закон містить пряму заборону вживати заходи забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Як зазначено вище, позивач просить забезпечити позов шляхом заборони військовій частині вчиняти будь-які дії щодо його направлення/переведення з військової частини для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини. Таким чином даний спосіб забезпечення позову опосередковано матиме вплив на дію можливих наказів командира, відданих в умовах воєнного стану.

Із цього слідує, що обраний заявником спосіб забезпечення позову за своїм змістом є фактично забороною вчиняти дії щодо виконання відповідних наказів, які можуть бути видані командиром в майбутньому, що відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України, не допускається в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Суд наголошує на тому, що з моменту призову позивача на військову службу під час мобілізації та відправку в військову частину, останній змінив свій статус з військовозобов`язаного на військовослужбовця.

За визначенням, що міститься в частині 9 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 24 України "Про військовий обов`язок і військову службу" початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Таким чином, станом на час подання позовної заяви та вирішення питання про забезпечення позову, позивач має статус військовослужбовця.

Питання переміщення військовослужбовців врегульоване нормами Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі Положення № 1153/2008).

Так, відповідно до п. 110, 112 Положення №1153/2008 переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:

між з`єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з`єднання, військові частини та оперативні командування;

між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України. У період дії - воєнного стану таке переміщення здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України;

між військовими частинами видів, родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України.

Військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов`язаній із керівництвом підлеглими особами.

З аналізу наведених норм вбачається, що військовослужбовець може бути переміщений з однієї військової частини до іншої у певних випадках за наказом уповноваженої особи.

Разом з тим, позивач не надав суду жодного доказу наявності наказу про переміщення з однієї військової частини до іншої як і те, що такі дії з боку військової частини здійснюються.

Крім того, ініціюючи питання щодо обрання такого способу забезпечення позову як заборону на направлення/переведення до іншої військової частини чи структурного підрозділу в складі військової частини, позивач, будучи військовослужбовцем, фактично намагається в межах інституту забезпечення позову визначити, по суті, зручне для себе місце проходження військової служби на період розгляду адміністративної справи, що вочевидь не відповідатиме меті забезпечення позову та завданням адміністративного судочинства.

До того ж, навіть якщо виходити із припущень заявника щодо негативних для нього наслідків у вигляді подальшого проходження військової служби, то суд не погоджується із його твердженнями про незворотність таких наслідків, адже положеннями ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено можливість звільнення військовослужбовців з військової служби, в тому числі під час дії воєнного стану, за наявності для цього визначених законом підстав, зокрема й сімейних чи інших обставин, якщо такі умови наявні в позивача.

Отже, судом не встановлено достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може спричинити незворотні зміни у правовому становищі позивача, а ймовірність існування ризику, у зв`язку з яким і мали б, на його думку, вживатися заходи забезпечення позову, не підтверджується належними й допустими доказами.

Підсумовуючи наведене., суд враховує, що саме суб`єкт звернення із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існуванням передбачених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення позову. Такий висновок узгоджується із нормою частини 1 статті 9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Разом з тим, жодних доказів, у розумінні статей 73, 76 КАС України, на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення судового рішення в адміністративній справі, а також, що відновлення прав та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову стане неможливим, суду не надано.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що з викладених у заяві про забезпечення позову мотивів, відсутні підстави вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача.

Виходячи з викладених заявником обставин та вищенаведених положень чинного законодавства, суд доходить висновку, що заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -

у х в а л и в :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, - відмовити.

Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).

Суддя Дончик Віталій Володимирович