Постанова

від 20.11.2024 по справі 480/8956/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 р. Справа № 480/8956/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43144399) на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.12.2023, головуючий суддя І інстанції: С.В. Воловик, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, по справі № 480/8956/23

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43995469), Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43144399), Державної податкова служба України

про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Державної податкової служби України (далі Відповідач-1, ДПС України), Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43144399) (далі - Відповідач-2), Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43995469) (далі Відповідач-3), у якій просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ ДПС України № 2219-о від 11.11.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43995469) з 25.07.2023;

- стягнути з Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43995469) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 01.12.2023 позовну заяву ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43144399), Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43995469), про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Державної податкової служби України № 2219-о від 11.11.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) на посаді заступника начальника Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43144399) з 25.07.2023.

Стягнуто з Головного управління ДПС у Сумській області (40009, м. Суми, вул. Іллінська, 13, код ЄДРПОУ 43144399) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.07.2023 по 30.11.2023 в сумі 44 284, 34 (сорок чотири тисячі двісті вісімдесят чотири) грн. 34 коп.

Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 10 364, 42 (десять тисяч триста шістдесят чотири) грн. 42 коп. підлягає негайному виконанню..

У задоволенні інших вимог відмовлено.

Вілповідач-1 та Відповідач-2, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, з посиланням на порушення норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.12.2023 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

На обґрунтування вимог апеляційних скарг представники відповідачів зазначають, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про проведення реорганізації податкового органу, оскільки постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» від 30 вересня 2020 року №893 (далі - Постанова №893) вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи ДПС за переліком згідно з додатком. При цьому вони звертають увагу на те, що Головне управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43144399) мало статус юридичної особи публічного права в той час, коли Головне управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43995469) є відокремленим територіальним підрозділом ДПС України без статусу юридичної особи.

У зв`язку із зазначеним, за доводами відповідачів, суд першої інстанції при прийнятті рішення дійшов помилкового висновку, що позивачу повинні були запропонувати всі вакантні посади.

Відповідачі зауважили на тому, що на момент виникнення спірних правовідносин (12.11.2020 дата попередження позивача про майбутнє вивільнення), редакція статті 87 Закону України «Про державну службу» не містила обов`язку суб`єкта призначення працевлаштовувати працівників, які вивільнюються, а залишала вирішення таких питань на його розсуд. Це також зазначено і в роз`ясненнях Національного агентства України з питань державної служби № 86 р/з від 20.02.2020.

Крім того, відповідачі наголошують на тому, що ними вживалися заходи, спрямовані на подальше працевлаштування позивача, проте він не скористався відповідними пропозиціями посад.

Щодо доводів апеляційних скарг про порушення норм процесуального права, то відповідачі вважають, що суд першої інстанції безпідставно прийняв до розгляду позов, який було підписано ОСОБА_2 , оскільки це суперечить приписам статті 26 Закону України «Про запобігання корупції». Також представники позивачів вважають, що суд першої інстанції безпідставно розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позову, додатково наголошує на такому.

Оскільки Постановою №893 Кабінет Міністрів України визначив, що всі функції та повноваження переходять до новоствореного органу, а не припиняються взагалі, то це свідчить про фактичну реорганізацію, а не ліквідацію органу.

Відповідна позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, висловленими, зокрема, у постанові від 22.04.2021 у справі №440/395/20.

Щодо порушень норм процесуального права, то позивач підкреслює, що адвокат Іващенко О.В., який підписав позов, мав на це відповідні повноваження, оскільки тільки стаття 58КАС України визначає перелік осіб, які не можуть бути представниками у справі.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження)

Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи в порядку письмового провадження, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи, що справа судом першої інстанції розглянута за правилами спрощеного провадження, в апеляційній скарзі відповідачі не зазначають про необхідність витребування та дослідження нових доказів, що не були досліджені та витребувані судом першої інстанції, а тому характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, не вимагають витребування нових доказів та проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, то за таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання ДПС України про розгляд справи з викликом сторін та вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1ст.308 КАС Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вимоги апеляційних скарг не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції установлено, що наказом ДПС України № 44-с від 30.07.2019 ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43144399).

Під час проходження позивачем публічної служби на вказаній посаді, наказом № 556 від 08.10.2020, на виконання абзацу другого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України № 893 від 30.09.2020, Головне управління ДПС у Сумській області (код 43144399) ліквідовано як юридичну особу публічного права.

12.11.2020 ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Разом з цим, згідно з наказом № 17-в від 11.10.2021, позивач отримав відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у період з 11.10.2021 по 11.07.2022.

У період перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною, наказом №2219-о від 11.11.2021, його державну службу було припинено та звільнено з посади заступника начальника Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43144399) у перший робочий день після закінчення відпустки.

Відповідно до наказу № 1-в від 11.07.2022, ОСОБА_1 надана відпустка без збереження заробітної плати як батьку, дитина якої потребує домашнього догляду з 12.07.2022 по 11.07.2023 включно.

Наказом № 6-о від 24.07.2023 йому оголошено наказ про припинення державної служби, у зв`язку з чим 24.07.2023 звільнено з посади заступника начальника Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43144399) на підставі пункту 11 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з невідповідності наказу про звільнення позивача з посади вимогам Закону України «Про державну службу»

Надаючи оцінку спірним у цій справі правовідносинам, суд апеляційної інстанції, в межах доводів та вимог апеляційних скарг, погоджується з висновками суду першої інстанції та виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон №889-VIII, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин). Дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (пункт 3 частини другої статті 3 Закону № 889-VIII).

Частинами першою - третьою статті 5 Закону № 889-VIIІ установлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

За змістом абзацу першого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (тут у редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX (далі - Закон №440-IX) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року № 1285-ІХ (далі - Закон № 1285-ІХ) передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Крім того, Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.

Згідно з Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тож, до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Як становлено судом першої інстанції та підтверджено судом апеляційної інстанції, спір у цій справі виник у зв`язку з прийняттям ДПС України наказу від 11 листопада 2021 року № 2219-о «Про звільнення ОСОБА_1 », яким припинено державну службу та звільнено позивача з посади заступника начальника Головного управління ДПС у Сумській області у зв`язку із ліквідацією ГУ ДПС у Сумській області відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII у перший робочий день після закінчення відпустки.

12.11.2020 ОСОБА_1 попереджено про наступне звільнення на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Листом № 22398/7/99-00-11-02-02-07 від 01.10.2021, ДПС України повідомила позивача про внесення змін до статті 87 Закону України «Про державну службу» відповідно до Закону України № 1285-ІХ від 23.02.2021 та, одночасно запропонувала йому для переведення посади державної служби категорії «Б» та «В» Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43995469) наведені у додатку (т. 1 а.с. 192-193).

Оскільки позивач у період з 11.10.2021 по 11.07.2023 перебував у відпустках, наказ про його звільнення було реалізовано лише 24.07.2023 року. Наказом №6-о від 24.07.2023 йому оголошено наказ про припинення державної служби, у зв`язку з чим 24.07.2023 звільнено з посади заступника начальника Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43144399) на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Колегія суддів зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року №117-IX (далі - Закон № 117-IX) були внесені зміни та доповнення до Закону №889-VIII, зокрема, відповідно до положень статті 83 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 117-IX, що діє з 25 вересня 2019 року) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6)у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

Приписами ст. 87 визначені підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, до яких зокрема відносяться:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу.

Підставою для прийняття ДПС України рішення про звільнення позивача, слугували Постанова №893 та наказ ДПС України від 08 жовтня 2020 року №556 «Про ліквідацію територіальних органів ДПС», якими вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи ДПС, зокрема ГУ ДПС в Сумській області (код ЄДРПОУ 43144399).

При прийнятті рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, серед іншого, виходив з того, що на підставі наведених актів відбулася реорганізація ГУ ДПС в Сумській області, а не ліквідація цього державного органу.

У світлі аргументів касаційної скарги слід зазначити, що ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі.

Правонаступництво у сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції (постанова Верховного Суду у від 12 червня 2018 року у справі № 2а-23895/09/1270).

Колегія суддів також враховує усталену практику Верховного Суду у подібних за змістом правовідносинах, який вже вирішував питання публічного правонаступництва для цілей визначення обставин припинення юридичної особи: ліквідація чи реорганізація (наприклад, постанови від 22квітня 2021 року у справі № 440/395/20, від 17 червня 2021 року у справі №240/455/20).

У цих справах Верховний Суд виходив з того, що особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.

Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою.

У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їхньої передачі іншим органам виконавчої влади.

Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.

Таким чином, Верховний Суд у наведених справах дійшов висновку, що для вирішення питання про те, що саме мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади.

Підґрунтям такого підходу є правова позиція Верховного Суду України, сформована у постановах від 17 жовтня 2011 року у справі № 21-237а11, від 04 березня 2014 року у справі № 21-8а14, від 27 травня 2014 року у справі №21-108а14, від 28 жовтня 2014 року у справа №21-484а14, від 19 січня 2016 року у справі №810/1783/13-а, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Ця позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10 жовтня 2018 року у справі №816/979/17, від 12 грудня 2018 року у справі №826/25887/15, від 17 липня 2019 року у справі № 820/2932/16, від 26 травня 2021 року у справі № 140/90/20 та інших.

Як установлено у цій справі, на підставі Постанови №893 та Наказу ДПС України «Про утворення територіальних органів ДПС» від 30 вересня 2020 року №529 ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи ДПС, зокрема, ГУ ДПС в Сумські області, з одночасним утворенням територіальних органів ДПС, зокрема ГУ ДПС в Сумській області. При цьому, права та обов`язки територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 Постанови №893, переходять ДПС та її територіальним органам у межах, визначених положеннями про ДПС та її територіальні органи.

Таким чином, у Постанові №893, як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій територіальних органів ДПС або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість навпаки права та обов`язки територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови передано ДПС та її територіальним органам.

Отже, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію щодо вирішення питання публічного правонаступництва для цілей визначення обставин припинення юридичної особи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що внаслідок реалізації приписів Постанови №893 фактично відбулася реорганізація ДПС України шляхом ліквідації її територіальних органів як юридичних осіб публічного права, із створенням нової структури територіальних органів, а не ліквідація юридичної особи публічного права, якою у спірних правовідносинах виступає ГУ ДПС України.

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції до набрання чинності Законом № 117-IX), процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) визначалася законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалося лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Водночас згідно з пунктами 1, 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення: є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу.

Наведене свідчить, насамперед, про можливість суб`єкта призначення розірвати трудовий договір з будь-яким державним службовцем у разі настання однієї з таких підстав: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців; 2) скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; 3) реорганізації державного органу; 4) ліквідація державного органу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20 та у подальшому підтримана, зокрема, у постановах від 29 грудня 2021 року у справі № 420/3825/20, від 02 червня 2022 року у справі №420/3541/20, від 07 липня 2022 року у справі №640/9691/20 та інших.

Слід зазначити, що 13 лютого 2020 року, тобто ще до попередження позивача про його звільнення набрав чинності Закон № 440-IX, яким частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: "3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому, не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".

Водночас, за змістом частини п`ятої статті 22 і пункту 2 частини першої статті 41 Закону №889-VІІІ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX), у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на дату ознайомлення позивача із попередженням про можливе наступне звільнення (12 листопада 2020 року) так само і на час видання спірного наказу від 19лютого 2021 року №378-о, у цій справі була врегульована положеннями Закону № 889-VIII (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законами № 117-IX та № 440-IX).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Верховним Судом неодноразово, зокрема, у постановах від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20, від 29листопада 2021 року у справі № 640/19610/20, від 21 грудня 2021 у справі №200/7446/20-а, від 02 червня 2022 року, від 07 липня 2022 року у справі №640/9691/20, від 10 серпня 2022 року у справі № 560/586/21, досліджувалося питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ (у редакції Закону № 117-IX) у сукупності з положеннями частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 440-IX).

У наведених постановах Верховний Суд підкреслив, що вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

Отже, аналіз положень Закону № 889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент попередження позивача про можливе наступне звільнення (12 листопада 2020 року), дозволяє дійти висновку, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

При цьому, із набранням чинності змін, внесених до Закону № 889-VIIІ Законами № 117-IX та №440-IX, процедура припинення державної служби у зв`язку із скороченням чисельності або штату державних службовців, скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу (пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIIІ); ліквідації державного органу (пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIIІ) зазнала значних змін та стала ідентичною.

Водночас особливість спірних правовідносин, що склалися у цій справі, полягає у тому, що після попередження позивача про можливе наступне звільнення і до моменту винесення відповідачем-1 наказу від 19 листопада 2021 року №378-о «Про звільнення Полив`яного » та, власне, до реалізації відповідачем-2 цього наказу відбулася законодавча зміна норм, що регулюють спірні правовідносини.

Так, 6 березня 2021 року набув чинності Закон № 1285-ІХ, яким законодавець змінив особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ і виклав частину третю Закону № 889-VІІІ у такій редакції: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду».

Отже, після внесення Законом № 1285-ІХ змін до частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ існування обставин, з якими законодавець пов`язує наявність підстав для звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті включає зобов`язання роботодавця (держави) в особі суб`єкта призначення або керівника державної служби щодо працевлаштування державних службовців, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють їх можливе вивільнення.

Тобто, суб`єкт призначення або керівник державної служби зобов`язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Відповідна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 14лютого 2023 року в справі №200/6515/21.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаний обов`язок по працевлаштуванню позивача існував у ДПС України з дня набрання чинності Законом № 1285-ІХ (06.03.2021) до дня прийняття наказу про звільнення (11.11.2021) та охоплював всі вакантні посади, які були чи з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

Разом з тим, як установлено судом першої інстанції, у попередженні про звільнення ОСОБА_1 , останньому не було запропоновано будь-яку іншу рівнозначну посаду або іншу роботу у ГУ ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43995469). Упродовж періоду часу з дня попередження про наступне звільнення до самого звільнення позивачу листом № 22398/7/99-00-11-02-02-07 від 01.10.2021 пропонувалися лише шість посад державної служби категорії «Б» та «В» у ГУ ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43995469), які є нижчими за посаду, яку обіймав позивач у Головному управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43144399). (т. 1 а.с. 192-193)

В той же час ДПС України на вимогу суду першої інстанції надала інформацію, відповідно до якої у період з 06.03.2021 по 11.11.2021 у Головному управлінні ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43995469) була наявна посада заступника начальника управління, яка є рівнозначною посаді, яку обіймав позивач, а також багато інших посад державної служби категорії «Б» та «В». (т. 2 а.с. 154-161) Проте ці посади позивачу не пропонувались.

Враховуючи встановлені обставини справи та відповідне нормативне регулювання, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення відповідачами приписів Закону № 889-VIII, а отже, про відсутність правових підстав для звільнення позивача і, як наслідок, обґрунтоване задоволення позовних вимог у відповідній частині.

Щодо аргументів апеляційних скарг про підписання позовної заяви особою, яка не мала права її підписувати.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 26 Закону України «Про запобігання корупції» особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, забороняється протягом року з дня припинення відповідної діяльності представляти інтереси будь-якої особи у справах (у тому числі в тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган, підприємство, установа, організація, в якому (яких) вони працювали на момент припинення зазначеної діяльності.

Як установлено судом першої інстанції, позовна заява підписана представником позивача ОСОБА_2 , який 29.03.2023 був звільнений з посади начальника управління правового забезпечення ГУ ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43144399).

Вказані обставини, за доводами відповідачів, унеможливлюють розгляд позовної заяви, підписаною особою, яка не має права її підписувати, з огляду на приписи статті 26 Закону України «Про запобігання корупції».

Надаючи оцінку цим доводам апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції виходить з приписів частини 1 статті 3 КАС України, відповідно до яких порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Оскільки Закон України «Про запобігання корупції» не належить до законодавства про адміністративне судочинство, то його положення не можуть застосовуватися до спірних правовідносин.

Підстави для залишення позовної заяви без розгляду визначено статтею 240 КАС України, а саме: на підставі пункту 2 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд залишає позовну заяву без розгляду у тому випадку, коли позовна заява підписана особою, яка не може бути представником в адміністративній справі або коли сторона не уповноважила представника на вчинення цієї процесуальної дії.

Разом з тим пункт 2 частини 1 статті 240 КАС України необхідно тлумачити у системному зв`язку з приписами статей 55-60 КАС України, які визначають загальні підстави участі представника у справі, вимоги, що висуваються до представників, випадки, за яких особи не можуть бути представниками, а також перелік документів, що підтверджують повноваження представників.

Крім того, недотримання особою представником вимог ст. 26 Закону України «Про запобігання корупції» зумовлює настання відповідальності саме для цієї особи за приписами наведеного закону і не може створювати настання негативних наслідків для сторони в адміністративному судочинстві в інтересах якої такий представник склав та підписав позов.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував приписи КАС України при вирішенні питання про те, чи міг ОСОБА_2 , підписувати як представник позовну заяву, а отже, доводи апеляційних скарг в цій частині також є безпідставними.

Оцінюючи доводи апеляційних скарг щодо помилкового розгляду судом першої інстанції цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції», займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року суд призначив розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З аналізу частин 1 і 2 статті 257 КАС України висновується, що справи незначної складності, які визначені частиною шостою статті 12 КАС України та перелік яких не є вичерпним, розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження в безальтернативному порядку.

Водночас, судам процесуальним законом надано право здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження і розгляд усіх інших справ, віднесених до юрисдикції адміністративного суду, за виключенням лише тих, які зазначені у частині четвертій статті 257 КАС України, а саме: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Колегія суддів зауважує, що жоден із вище наведених чотирьох виключних випадків не є аналогічним предмету спору у даній справі, що спростовує доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині помилковості віднесення справи до категорій справ незначної складності та розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Подібні висновки висловлені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06квітня 2023 року у справі №340/2214/21, від 01 жовтня 2024 року в справі №400/12207/23.

Також колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги ГУ ДПС у Сумській області про те, що подавши уточнену позовну заяву від 06.09.2023 року позивач фактично змінив предмет і підставу позову, що є недопустимим, виходячи з наступного.

Так, з матеріалів справи судом встановлено, що уточнена позовна заява містила майже ідентичні вимоги, що і первісна позовна заява, за виключенням вимоги про поновлення позивача на посаді. В первісному позові позивач просив поновити його на раніше займаній посаді в ГУ ДПС у Сумській області (ЄДРПОУ 43144399), а в уточненому - в ГУ ДПС у Сумській області (ЄДРПОУ 43995469). Отже предмет позову залишився незмінним - поновлення на посаді, позивач змінив лише підстави позов, зазначивши про наявність підстав для поновлення його в іншому органі.

Підсумовуючи зазначене, колегія суддів вважає оскаржуване судове рішення, законним та обґрунтованим, а тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову та вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно встановив обставини справи в їх сукупності і ухвалив рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, отже, відсутні підстави для його скасування.

Згідно статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Сумській області (код ЄДРПОУ 43144399) - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.12.2023 по справі № 480/8956/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко Судді(підпис) (підпис) Л.В. Любчич С.П. Жигилій