Постанова

від 19.11.2024 по справі 320/27800/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/27800/23 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.,

суддів: Карпушової О.В.,

Мєзєнцева Є.І.,

При секретарі: Масловській К.І.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Київської митниці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТООФІС» до Київської митниці про визнання протиправним та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТООФІС» (далі - ТОВ «РЕНТООФІС», позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Київської митниці (далі - відповідач), в якому просило суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів від 01.05.2023 №UA100230/2023/610056/2, від 01.05.2023 № UA100230/2023/610057/2 та від 03.05.2023 №UA100230/2023/610058/2.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що вимагаючи додаткові документи на підтвердження митної вартості, відповідач не пояснив, які складові митної вартості товарів є непідтвердженими, з яких причин з поданих документів неможливо встановити дані складові, та як додаткові документи мають підтвердити той чи інший показник. Щодо підстав для ухвалення оскаржуваного рішення позивач, зокрема, вказує, що відповідач, зазначаючи про відсутність в контракті інформації про «торговельну марку для врахування складової митної вартості на ліцензійні платежі», не врахував, що предмет купівлі-продажу контракту не містить об`єкта права інтелектуальної власності. При цьому, безпідставним, на думку скаржника, є твердження відповідача про відсутність в пакеті наданих документів проформи-інвойсу та пакувального листа, оскільки такі документи не могли містити жодної додаткової інформації до наявної у наданих відповідачу документах. Крім того, позивач вважає необґрунтованим посилання відповідача на те, що для підтвердження витрат на транспортування декларантом надано довідки про транспортні витрати, які видані різними підприємствами, адже позивач користувався послугами не одного перевізника, що є його незаперечним правом. Вказує, що відповідачем безпідставно не враховано наданий до митного оформлення банківський документ на підтвердження здійснення попередньої оплати за товар. Також позивач наголошує, що відповідачем неправомірно обрано джерело інформації при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару та визначено митну вартість товару.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року позов задоволено повністю.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність в електронних повідомленнях декларанту належного обґрунтування відповідачем причин та суті запиту додаткових документів свідчить про порушення відповідачем вимог МК України, що регламентують процедуру контролю правильності визначення митної вартості. Крім того, судом вказано, що в оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості, крім номеру та дати митної декларації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, іншої інформації не зазначено, тоді як митний орган повинен був навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, митниця подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Скаргу мотивовано тим, що декларант не скористався правом та можливістю усунути розбіжності, включити усі складові митної вартості, спростувати сумніви щодо заявленого рівня митної вартості та довести й підтвердити заявлену ним митну вартість товарів.

На думку апелянта, судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги норми Правил № 599 та не враховано обставини, які прямо вказують на доведеність сумнівів у митного органу, а також те, що подані декларантом документи не можуть бути підставою для підтвердження митної вартості, оскільки декларант не надав всіх документів для підтвердження митної вартості, а надані не усувають виявлені розбіжності.

Також апелянт стверджує, що митні декларації, на які посилається митниця в оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості, містять відомості про використані для коригування митної вартості числові значення, та таке джерело є достатнім для обґрунтування такого числового значення.

Разом із тим, вказує, що стаття 64 МК України, яка регулює застосування резервного методу, не вимагає від органів доходів і зборів наводити додаткові пояснення щодо обсягу партії чи умов поставки та таке інше. Частина друга цієї статті передбачає лише те, що митна вартість, визначена за резервним методом, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Крім того, апелянт вважає, що заявлені позивачем до відшкодування витрати на оплату послуг адвоката не є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову.

30 вересня 2024 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу відповідача, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Крім того, просить стягнути з Київської митниці за рахунок бюджетниих асигнувань на користь ТОВ «Рентоофіс» витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000 грн.

03 жовтня 2024 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшла відповідь відповідача на відзив на апеляційну скаргу, в якому апелянт просить зменшити розмір витрат на правничу допомогу.

14 жовтня 2024 року від позивача до суду налійшли додаткові пояснення у справі.

Відповідно до ч. 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не обґрунтована та не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.08.2021 між продавцем - компанією NANTONG TOP ASIA COMPANY LIMITED (КНР), та покупцем - Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕНТООФІС» (Україна) укладено зовнішньоекономічний контракт № 1-RNTA, за умовами якого продавець продає, а позивач купує спортивне обладнання, фітнес-аксесуари, спортивний одяг, взуття та аксесуари і оплачує за нього на умовах і відповідно до правил Інкотермс 2010.

На виконання вказаного контракту на митну територію України на адресу позивача відповідно до рахунка-фактури (інвойсу) від 27.02.2023 № 22TA1045 та за коносаментом від 27.03.2023 №ICSMSZTJ надійшли відправлені з порту NANTONG (КНР) три контейнери з товаром: інвентар та приладдя для занять спортом.

Відповідно до рахунку-фактури (інвойсу) від 27.02.2023 № 22TA1045 загальна вартість імпортованого товару 83 328,26 доларів США.

З метою митного оформлення товару Київській митниці уповноваженим представником позивача подано три митні декларації:

від 01.05.2023 № 23UA100230009413U8, за якою заявлено частину товару вартістю 26 084,20 доларів США (гантелі в кількості 4180 пар);

від 01.05.2023 № 23UA100230009412U9 на частину товару вартістю 34 491,76 доларів США (еспандери - 2202 шт, гантелі - 5460 пар, гирі - 180 шт, м`ячі масажні - 2340 шт);

від 03.05.2023 № 23UA100230009540U1 на частину товару вартістю 22 752,30 доларів США (диски для штанги 330 пар, гантелі - 72 шт, грифи гантель ні - 300 шт, еспандери - 2100 шт, обтяжувачі рук - 430 пар, гирі - 160 шт, роліки масажні - 200 шт, блоки для йоги - 200 шт).

У графах 12 поданих митних декларацій заявлено митну вартість товару в гривнях з урахуванням встановленого НБУ обмінного курсу долару США, а саме, в митній декларації від 01.05.2023 № 23UA100230009413U8 - 1118843,48 грн, від 01.05.2023 № 23UA100230009412U9 - 1426296,17 грн, від 03.05.2023 № 23UA100230009540U1 - 997000,56 грн.

Для підтвердження заявленої митної вартості до вказаних митних декларацій були надані наступні документи:

- рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) від 27.02.2023 № 22TA1045;

- банківський платіжний документ, що стосується товару від 08.02.2023 № 103;

- коносамент (Bill of lading) від 27.03.2023 № ZTJ2300414ICSMSZTJ;

- міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) від 26.04.2023 № LGI04746I23;

- міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) від 26.04.2023 б/н;

- міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) від 27.04.2023 б/н;

- довідка про транспортні витрати від 27.04.2023 № 01-01/-22;

- довідка про транспортні витрати від 17.04.2023 № 01-01/-28;

- довідка про транспортні витрати від 26.06.2023 б/н;

- рахунок на оплату транспортних послуг від 17.04.2023 № 1366;

- рахунок на оплату транспортних послуг від 27.04.2023 № 305;

- прайс-лист від 15.06.202 б/н;

- зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів, що декларуються, від 01.08.2021 № № 1-RNTA;

- договір (контракт) про перевезення від 01.07.2021 № 010721-86;

- договір (контракт) про перевезення від 01.03.2022 010322-05;

- договір (контракт) про перевезення від 01.07.2021 Т789/21.

Надані декларантом документи відповідач не визнав достатніми для підтвердження митної вартості товару, і в електронних повідомленнях декларанту з посиланням на частини 2 та 3 статті 53, статті 54, 57 Митного кодексу України (далі - МК України) попросив надати додаткові документи.

Позивач витребувані відповідачем документи не надав.

Відповідач прийняв оскаржувані рішення від 01.05.2023 № UA100230/2023/610056/2, яким збільшив митну вартість товарів з 30 595,74 до 59 943,00 доларів США, від 01.05.2023 № UA100230/2023/610057/2, яким збільшив митну вартість товарів з 36 115,52 до 69 420,03 доларів США та від 03.05.2023 № UA100230/2023/610058/», яким збільшив митну вартість товарів з 25 841,56 до 46 917,65 доларів США.

В обґрунтування всіх оскаржуваних рішень відповідачем зазначено, що документи надані не в повному обсязі і містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Джерелом інформації, яким користувався відповідач при коригування митної вартості, в оскаржуваних рішеннях зазначено митну декларацію від 06.02.2023 № 23UA500500/2023/3759 (вартість товару згідно з джерелом інформації - 3,77 USD/кг).

Не погоджуючись з оскаржуваними рішеннями відповідача позивач подав митні декларації зі сплатою різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, заявленою ним, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною відповідачем, а саме: від 01.05.2023 № 23UA100230009440U4 у розмірі 343 420,19 грн, від 01.05.2023 № 23UA100230009441U3 у розмірі 400 007,25 грн, від 03.05.2023 № 23UA100230009579U7 у розмірі 246 631,39 грн.

Вважаючи, рішення про коригування митної вартості товарів від 01.05.2023 № UA100230/2023/610056/2, від 01.05.2023 № UA100230/2023/610057/2, та від 03.05.2023 № UA100230/2023/610058/2 протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з такого.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що пов`язані із справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Митний кодекс України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлює порядок визначення митної вартості імпортованих товарів та правила її декларування, а також регулює правовідносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Згідно зі статтею 248 МК України митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення, зокрема, код товару згідно з УКТ ЗЕД; фактурна вартість товарів; митна вартість товарів та метод її визначення; суми митних платежів; спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати) (стаття 257 МК України).

Частиною сьомою статті 257 МК України передбачено, що перелік відомостей, що підлягають внесенню до митних декларацій, обмежується лише тими відомостями, які є необхідними для цілей справляння митних платежів, формування митної статистики, а також для забезпечення додержання вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться відомості, передбачені частиною восьмою вказаної статті, у тому числі відомості про найменування товару, код товару згідно з УКТ ЗЕД, фактурну вартість товарів, митну вартість товарів та метод її визначення.

Статтями 49 та 50 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 МК України).

Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГААТ).

Згідно з частиною другою статті VII ГААТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару і не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.

Частинами четвертою та п`ятою статті 58 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціною, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, вважається загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, за переліком, що визначений частиною десятою статті 58 МК України, серед яких, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Згідно зі статтею 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів. При цьому, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Статтею 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості (пункт 1 частини п`ятої статті 54 МК України).

Цією ж статтею визначено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, митний орган наділений правом письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Відповідно до положень статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У силу положень частини п`ятої статті 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур» №3018-VI від 15.02.2011, якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК України, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частини третя статті 53 МК).

Відповідно до частини третьої статті 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою-третьою статті 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГААТ).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі:

1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України;

2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей;

3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера;

4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу;

5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн;

6) мінімальної митної вартості;

7) довільної чи фіктивної вартості.

Відповідно до частини першої статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Частиною другою статті 55 МК України передбачено, що прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити:

1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;

2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;

3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом;

4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування;

5) інформацію про:

а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються:

у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом;

у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті;

б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

З аналізу частин першої та другої статті 53 МК України слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Митні органи мають право витребовувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 (справа 21-591а15).

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України на підставі якого відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тобто умовою, з якою закон пов`язує право митниці самостійно розраховувати митну вартість заявлених декларантом товарів, є наявність документально підтверджених обставин, що свідчать про заявлення декларантом неповних та/або недостовірних відомостей про товар та ціну, яку за нього сплачено.

Відтак, рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Судом першої інстанції встановлено, що за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товару за митними деклараціями від 01.05.2023 №23UA100230009413U8, від 01.05.2023 №23UA100230009412U9, від 03.05.2023 №23UA10023000954U9 відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості від 01.05.2023 № UA100230/2023/610056/2, від 01.05.2023 № UA100230/2023/610057/2 та від 03.05.2023 № UA100230/2023/610058/2 за резервним методом визначення митної вартості, адже під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості на підставі розгляду поданих разом з митними деклараціями документів встановлено, що надані документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, а саме:

1) Згідно з п. 1 Контракту від 01.08.2021 №1-RNTA (далі Контракт) кількість, асортимент та ціна товару встановлюється в проформі-інвойсі, яка є невід`ємною частиною Контракту. Відповідно до п. 4 Контракту ціна товару встановлюється в проформі-інвойсі і є підсумковою для розрахунків за Контрактом. Також, в п. 5 Контракту сторонами домовлено, що оплата здійснюються покупцем у відповідності до умов, визначених у проформі-інвойсі. В п. 2 Контракту вказується, що при здійсненні поставки товар супроводжується оригіналами документів: проформа-інвойс; інвойс (з вказаною країною походження товару); пакувальний лист; BL чи СМR в залежності від виду поставки. Проформа-інвойс, пакувальний лист до митного оформлення не надавалися, що є порушенням позивачем умов Контракту та не дає митному органу встановити ціну товару, яка згідно з положеннями Контракту встановлюється в проформі-інвойсі. Разом з тим, у Контракті не зазначено торгівельну марку для врахування складової митної вартості на ліцензійні платежі.

2) декларантом заявлено митну вартість товарів на умовах поставки згідно з Інкотермс «FOB NANTONG». Відповідно до положень Інкотермс на умовах поставки «FOB» продавець повинен доставити товар до порту призначення та завантажити його на судно. Відповідно до частини 10 статті 58 Митного кодексу України до митної вартості товарів додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема: - витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; - витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; - витрати на страхування цих товарів. Відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Відповідно до положень наказу Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення», для підтвердження витрат на транспортування декларантом надаються наступні документи: договір (контракт) про надання транспортно-експедиційних послуг; акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; заявка на здійснення послуг по доставці товарів; рахунок-фактура (інвойс) щодо транспортно-експедиційних послуг; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури), страхові документи (якщо здійснювалось страхування). Також, відповідно до статті 9 Закону України від 01.07.2004 №1955-IV «Про транспортно-експедиторську діяльність» договір транспортного експедирування укладається обов`язково у письмовій формі та умови договору визначаються за угодою сторін.

3) Для підтвердження витрат на транспортування декларантом надані: CMR від 27.04.2023 де зазначений перевізник «MALIUTA V.T.», та довідки про транспортні витрати від ТОВ «Інтернешнл Карго Сервіс Ейчю Ді», ТОВ «Навіс груп» та ТОВ «Хіллдом Логістікс». Також наданий коносамент від 27.03.2023 № ZTJ2300414ICSMSZTJ де перевізником зазначена «TELEX RELEASE», однак відповідно відбулось залучення третіх осіб для перевезення заявленого до митного оформлення вантажу, але документи які передбачені Наказом № 599 до митного оформлення не надані.

4) Згідно із п. 5 контракту від 01.08.2021 №1-RNTA (далі Контракт) платежі здійснюються покупцем шляхом 100% передоплати вартості товару, зазначеної у проформі рахунку або рахунку фактурі, одразу після отримання документів. Декларантом надано проплату від 08.02.2023 №103, в якій зазначено, що оплата здійснена по контракту та відповідно до переліку інвойсів, в тому числі і за інвойсом № 22TA1045. Проте дата інвойса 27.02.2023, у зв`язку з чим неможливо встановити відповідність даної проплати до даної поставки.

В електронних повідомленнях декларанту відповідач, не визнаючи надані декларантом документи достатніми для підтвердження митної вартості товару, попросив надати додаткові документи, а саме:

-договір із третіми особами щодо поставки товару (договори із залученими перевізниками);

-висновок експертних організацій про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та /або інформація біржових організацій про вартість товару та сировини;

-проплату, яка встановлена контрактом;

-документи, які обов`язкові для подання згідно контракту (проформа-інвойс).

Водночас судом першої інтанції зауважено, що з перерахованих відповідачем документів договори із залученими перевізниками від 01.07.2021 № 010721-86, від 01.03.2022 010322-05, від 01.07.2021 Т789/21 та банківський платіжний документ, що стосується товару від 08.02.2023 № 103 наданий до митних декларацій під час оформлення товару.

Щодо висновку про вартісні характеристики товарів, підготовленого спеціалізованою експертною організацією, слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 3 МК України за наявності підстав митний орган може вимагати подання, зокрема висновку про вартісні характеристики товару, підготовленого спеціалізованою експертною організацією.

Однак, колегія суддів вважає, що неподання такого документа не може бути підставою для коригування митної вартості товару, адже положення ч. 4 ст. 53 МК України передбачають, що додаткові документи на вимогу митного органу подаються за їх наявності в декларанта. Якщо певний додатковий документ на вимогу митного органу не поданий декларантом, то митний орган зобов`язаний навести обґрунтування, чому той чи інший документ необхідний для підтвердження складових митної вартості товару.

Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 у справі № 809/1838/15, зробив висновок, що установивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Отже, ненадання позивачем висновку про вартісні характеристики товарів, підготовленого спеціалізованою експертною організацією, не може слугувати підставою та обґрунтуванням для коригування митної вартості товару.

Щодо ненадання позивачем під час митного оформлення товару проформи-інвойсу, а також пакувального листа, колегія суддів вважає настурпне.

Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 08.08.2023 у справі № 810/692/17, а саме: «відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 53 МК України документом, який підтверджує митну вартість товарів, є рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу). Оскільки задекларований позивачем товар є об`єктом купівлі-продажу (про що безпосередньо свідчать надані до митного оформлення банківські платіжні документи), і позивач надав до митного оформлення комерційний рахунок фактуру, то у відповідача не було підстав для витребування та оцінки проформи інвойса».

Судом першої інстанції, з урахуванням вказаних висновців Верховного суду, вірно зауважено, що у міжнародній комерційній практиці інвойс (рахунок-фактура) - документ, що надається продавцем покупцеві та містить перелік товарів, їх кількість і ціну, за якою вони поставлені покупцеві, формальні особливості товару (колір, вага ті інші), умови поставки і відомості про відправника та одержувача. Виписка інвойсу свідчить про те, що (крім випадків, коли постачання здійснюється по передоплаті) у покупця з`являється обов`язок оплати товару відповідно до зазначених умовами, а також про те, що товар відвантажено відповідно до умов поставки.

Фактично інвойс є розрахунково-платіжним документом, що передбачає тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за товари, що поставляються (або вже фактично поставлені) чи послуги, що надаються (або фактично надані).

З урахуванням викладеного та з огляду на надання відповідачу рахунка-фактури (інвойсу) від 27.02.2023 № 22TA1045, товаросупровідних документів, зокрема, коносаменту від 27.03.2023 № ZTJ2300414ICSMSZTJ, міжнародних товарно-транспортних накладних від 26.04.2023 № LGI04746I23, від 26.04.2023 б/н, від 27.04.2023 б/н, а також враховуючи, що задекларований позивачем товар є об`єктом купівлі-продажу, то у відповідача не було підстав для витребування та оцінки проформи інвойса.

Отже, висновки митного органу про відсутність можливості встановити ціну товару, яка згідно положеннями Контракту, встановлюється в проформі-інвойсі, є безпідставними.

Що стосується пакувального листа, то, пакувальний лист (англ. Packing List) - супровідний документ до вантажу, де дається перелік усіх видів, артикулів і сортів товарів, що перебувають у кожному товарному місці.

Затвердженої форми пакувального листа та вимог щодо його заповнення законодавством України та міжнародним законодавством не передбачено, з огляду на що жодна інформація, викладена в пакувальному листі не суперечить його суті та не може слугувати підставами для сумніву.

Крім цього, згідно вимог ч. 2 ст. 53 МК України пакувальний лист не є первинним документом, що підтверджує митну вартість товарів та може бути прийнятий до уваги виключно як додаткова інформація.

Враховуючи, що пакувальний лист - це супровідний документ до вантажу, де дається перелік усіх видів, артикулів і сортів товарів, що перебувають у кожному товарному місці, то сама по сабі відсутність пакувального листа, який не містить вартості товару, як обов`язкового реквізиту, не може слугувати обставиною для сумніву вартості товару.

Що стосується сумнівів відповідача у правильності заявленої позивачем митної вартості товарів, у зв`язку з ненаданням декларантом документів, відповідно до яких погоджені питання, пов`язані з транспортуванням вантажу, слід зазначити.

Такі сумніви митного органу базуються на тому, що для підтвердження витрат на транспортування декларантом надано CMR від 26.04.2023 б/н з вказаним у ній перевізником «PE STEPHANIA ZAHID» (оскаржуване рішення № UA100230/2023/610056/2), CMR від 26.04.2023 № LGI04746I23 з вказаним у ній перевізником «PE MELACHENKO S.M.» (оскаржуване рішення № UA100230/2023/610057/2), CMR від 27.04.2023 б/н з вказаним у ній перевізником «MALIUTA V.T.» (оскаржуване рішення № UA100230/2023/610058/2). Крім того декларантом надано коносамент від 27.03.2023 № ZTJ2300414ICSMSZTJ, де перевізником зазначена «TELEX RELEASE». Оскільки крім вказаних документів пакети документів містили довідки про транспортні витрати від ТОВ «Інтернешнл Карго Сервіс Ейч Ді», ТОВ «Навіс груп» та ТОВ «Хіллдом Логістікс» відповідачем зроблено висновок про залучення третіх осіб для перевезення заявлених до митного оформлення товарів та відсутність документів щодо цього..

Одночасно з цим, судом першої інстанції вірно встановлено, що жодних сумнівів щодо числового значення такої складової митної вартості як транспортні витрати відповідач в оскаржуваних рішеннях не формулює.

Згідно з пунктами 2.1 та 3.1.1 договору про надання транспортно-експедиційних послуг від 01.07.2021 № Т789/21 між Позивачем та ТОВ «НАВІС ГРУП», яке забезпечувало перевезення товарів автомобільним транспортом, експедитор (перевізник): бере на себе зобов`язання за плату і за рахунок замовника (позивача) організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажів у міжміському та міжнародному сполученні автомобільним транспортом...; на виконання доручення замовника (позивача) здійснювати добір перевізників, агентів, інших третіх осіб, укладати угоди з третіми особами від свого імені договори та за рахунок замовника.

Згідно з пунктами 2.1.1 та 2.1.2 договору про транспортно-експедиційні послуги від 01.07.2021 № 010721-86 між Позивачем та ТОВ «ХІЛЛДОМ ЛОГІСТІКС», яке забезпечувало перевезення товарів морським транспортом, виконавець (перевізник): організовує перевезення вантажів замовника (позивача) морським, залізничним, автомобільним авіаційним транспортом...;укладає від свого імені договори з портами, перевізниками, складами, судноплавними компаніями, їх агентами, експедиторськими та іншими організаціями на перевезення, перевалку, зберігання вантажів та необхідні додаткові роботи та послуги...

Вказані положення договорів свідчать, що залучення виконавцями (перевізниками) інших перевізників для організації автомобільного та морського перевезення товару прямо передбачено договорами, укладеними з позивачем.

Таким чином «PE STEPHANIA ZAHID», «PE MELACHENKO S.M.» та «MALIUTA V.T.», а також «Global Container Lines Latvija SIA» здійснювали перевезення товарів на виконання договорів з ТОВ «НАВІС ГРУП» та ТОВ «ХІЛЛДОМ ЛОГІСТІКС», які в позивача відсутні внаслідок відсутності з цими особами договірних стосунків.

Усі витрати ТОВ «НАВІС ГРУП» та ТОВ «ХІЛЛДОМ ЛОГІСТІКС», пов`язані з організацією перевезення товару, враховані цими підприємствами в рахунках, виставлених позивачу.

У відповідності до приписів щодо заповнення графи 20 декларації митної вартості, встановлених Правилами заповнення декларації митної вартості, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599, для підтвердження витрат на транспортування товарів декларантом подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, до яких можуть належати:

- рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів;

- банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури;

- калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу).

Наведений перелік документів з огляду на застосовану конструкцію «можуть належати» не є вичерпним та свідчить, що витрати на транспортування товарів можуть бути підтверджені одним чи кількома документами з цього переліку або іншими наявними в декларанта документами.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та вважає, що надані відповідачу довідки про транспортні витрати, а також рахунки на оплату транспортних послуг ТОВ «Інтернешнл Карго Сервіс Ейч Ді», ТОВ «НАВІС ГРУП» та ТОВ «ХІЛЛДОМ ЛОГІСТІКС» є належними та достатніми доказами розміру таких витрат.

Щодо доводів відповідача про відсутність в наданих декларантом документах відомостей щодо наявності/відсутності ліцензійних платежів за користування торгівельною маркою, судом вірно враховано наступне.

Згідно з частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини 1 статті 1109 Цивільного кодексу України ліцензійний договір - це договір передачі права використання щодо об`єкта інтелектуальної власності.

Отже, контракт купівлі-продажу товарів може містити інформацію, на відсутність якої в оскаржуваному рішенні вказав відповідач, тоді, коли предмет купівлі-продажу містить об`єкт права інтелектуальної власності.

Згідно з пунктом 3 Порядку включення суми роялті та інших ліцензійних платежів до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, під час визначення їх митної вартості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 446, сума роялті та інших ліцензійних платежів під час визначення митної вартості оцінюваних товарів включається до ціни за таких умов:

- роялті та інші ліцензійні платежі стосуються оцінюваних товарів;

- покупець повинен сплачувати роялті та інші ліцензійні платежі прямо чи опосередковано, що є умовою продажу оцінюваних товарів незалежно від того чи закріплена така умова в договорі купівлі-продажу оцінюваних товарів;

- сума роялті та інших ліцензійних платежів не включена до ціни.

При цьому, відповідач не вказує, які саме документи мали містити інформацію про наявність/відсутність ліцензійних платежів та не посилається на наявність умов включення в цьому випадку сум ліцензійних платежів до ціни товарів під час визначення їх митної вартості, встановлених Порядком включення суми роялті та інших ліцензійних платежів до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, під час визначення їх митної вартості, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 446.

Щодо доводів відповідача про не надання документів про здійснення попередньої оплати за товар згідно з умовами Контракту.

На підтвердження оплати товару надані відповідачу пакети документів містили копію банківського платіжного документу від 08.02.2023 № 103, відповідно до якого позивачем на виконання контракту від 01.08.2021 № 1-RNTA компанії NANTONG TOP ASIA COMPANY LIMITED 07.02.2023 сплачено 107 901,08 доларів США.

Також у банківському платіжному документі вказано датовані 03.01.2023 інвойси №№ 22ТА1044, 22ТА1059, 22ТА1058 та 22ТА1045, які були підставою сплати коштів. Копій вказаних інвойсів відповідач у позивача не витребовував.

Дослідивши копії вказаних інвойсів на загальну суму 107 901,08 доларів США, наявні в матеріалах справи, суд враховує, що товари, оплата яких відбулася на підставі інвойсів від 03.01.2023 №№ 22ТА1058 та 22ТА1045, були відправлені продавцем в Україну на підставі інвойсу від 27.02.2023 № 22ТА1045 на суму 83 328,26 доларів США.

Саме інвойс від 27.02.2023 № 22ТА1045 на суму 83 328,26 доларів США як товаросупровідний документ був наданий відповідачу у пакетах документів до митних декларацій від 01.05.2023 № 23UA100230009440U8, від 03.05.2023 № 23UA100230009579U7 та від 01.05.2023 № 23UA100230009441U3, на підставі яких оформлено товари, яких стосуються оскаржувані рішення.

Оскільки передплата була здійснена позивачем 07.02.2023 на підставі інвойсів від 03.01.2023, невідповідності у питанні оплати товарів відсутні.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем надані відповідачу для митного оформлення імпортованого товару всі документи, що передбачені ч. 2 статті 53 МК України, які повною мірою ідентифікують оцінюваний товар та містять об`єктивні і достовірні дані, які підтверджують ціну товарів, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця, тобто підтверджують митну вартість товарів за ціною договору згідно вимог ч.ч. 4, 5 статті 58 МК України.

Натомість, відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами правомірність своїх дій при винесенні оскаржуваного рішення. Відповідачем жодним чином не доведено, що документи, подані позивачем для визначення митної вартості товару, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Так, відповідач просто вказує на існування розбіжностей у поданих позивачем документах, не зазначаючи при цьому, які саме дані не співпадають, в яких документах містяться суперечливі дані та яким чином скаржник виявив такі розбіжності.

За таких підстав та враховуючи, що вказані твердження відповідача спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи, а будь-яких доведених підстав для коригування митної вартості товару оскаржуване рішення не містить, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що подані декларантом документи, в даному випадку, слід вважати належними та достатніми для підтвердження та визначення митної вартості товару за ціною договору.

При цьому, колегію суддів не встановлено те, що надані позивачем документи, які підтверджують митну вартість товару, містять розбіжності та що в них відсутні всі відомості, що б підтверджували числові значення складових митної вартості товару.

Водночас колегія суддів враховує, що відповідно до п. 2 та п. 4 ч. 2 ст. 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів відповідач, послався на відсутність інформації про митне оформлення ідентичних чи подібних товарів за ціною договору, а також про складові вартості виробництва товару та його доставки на митну територію України, що унеможливлює застосування визначених ст. 57 МК України методів визначення митної вартості 2а-2г. Водночас, відповідач вказав на наявність інформації, що є підставою для застосування другорядного методу 2ґ (резервного методу).

Джерелом інформації, яким користувався відповідач, була митна декларація від 06.02.2023 № 23UA500500/2023/3759 (вартість товару згідно з джерелом інформації 3,77 USD/кг).

Представником позивача у відповідь на адвокатський запит від відповідача отримано лист від 16.06.2023 № 7.8-5/7.8-28.8-0/8.19/11477 з копією зазначеної декларації.

Аналіз змісту інформації, що міститься у вказаній декларації дозволяє зробити висновки про неправомірність обрання такої декларації джерелом інформації при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів.

Як встановлено судом, у наданій відповідачем копії митної декларації відсутній повний перелік товарів, однак з дев`яти найменувань товарів, яких стосуються оскаржувані рішення, в митній декларації, визначеній джерелом інформації, наявні лише два гирі та гантелі.

Також відповідно до графи 11 «Країна, що торгує/Країна виробництва» митної декларації країною місцезнаходження відправника/експортера товару походженням з Китаю (графа 34) є США.

Тобто перш ніж товари, оформлені на підставі митної декларації, визначеної джерелом інформації, були продані в Україну, продавець підприємство, місцезнаходження якого США, мав їх придбати в Китаї. Зазначена операція збільшує ціну продажу товарів в Україну в порівнянні з ціною, сформованою виробником.

У той же час згідно з деклараціями, яких стосуються оскаржувані рішення, товари були імпортовані позивачем з Китаю на підставі контракту з їх виробником.

Таким чином ціни товарів, яких стосуються оскаржувані рішення, та товарів джерела інформації формувались за принципово різних обставин.

Оскільки відповідно до ст. 49 МК України митна вартість товарів базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, викладене вище свідчить про некоректність порівняння їх митної вартості.

Крім того, колегія суддів враховує, що умовою поставки товарів, яких стосуються оскаржувані рішення, згідно з правилами Інкотермс 2010 визначено «FOB», що означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна у визначеному порту відвантаження, тобто усі витрати до моменту надходження товару на борт судна, де відповідальність за товар взяв на себе перевізник, відповідно до контракту продавцем включено до ціни товару.

Згідно з інформацією графи 20 митної декларації, визначеної джерелом інформації, умовами поставки оформлених на її підставі товарів є «СРТ UA Одеса».

Згідно з правилами Інкотермс 2020 за умовами поставки СРТ продавець оплачує витрати і фрахт, необхідні для доставки товару в указане місце призначення, в даному випадку до міста Одеса.

Таким чином умови поставки СРТ збільшують витрати продавця на доставку товару, які компенсуються ним за рахунок збільшення ціни товару.

Оскільки відповідно до ст. 49 МК України митна вартість товарів базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а витрати на транспортування товарів є складовою митної вартості, викладене вище свідчить про неправомірність обрання джерела інформації при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів та про некоректність порівняння митної вартості товарів.

Також, в оскаржуваних рішеннях про коригування митної вартості, крім номеру та дати митної декларації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, іншої інформації не зазначено, тоді як митний орган повинен був навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

В оскаржуваному рішенні відсутнє обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування, а також жодним чином документально не підтверджено інформацію, що використовувалась при здійсненні коригування.

Отже, відповідачем, при прийнятті оскаржуваного рішення, не виконано обов`язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.

Щодо судових витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частинами першою, другою, третьою, четвертою, п`ятою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У пунктах 4, 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.05.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування понесених документально підтверджених ним витрат на правничу допомогу.

Згідно ч. 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом у постанові від 01 жовтня 2018 року.

В той же час, згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин, помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Водночас, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Разом з тим, апеляційний суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», у справі «East/West Alliance Limited» проти України» та «Ботацці проти Італії» (заява № 34884/97, п. 30), в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження розміру вказаних судових витрат позивач надав до суду договір про надання правничої професійної (правової) допомоги вiд 12.07.2022 №07/22/33540678, укладений з адвокатським бюро «Олег Зудінов та партнери», рахунок від 28.07.2023 №28-07 та платіжну інструкцію від 31.07.2023 № 312 про сплату 15000,00 грн.

За умовами зазначеного договору адвокатське бюро «Олег Зудінов та партнери» взяло на себе зобов`язання надавати позивачу професійну правничу (правову) допомогу, що полягає у складанні процесуальних документів та представництві з питань, що пов`язані з оскарженням в судовому порядку рішень митних органів про коригування митної вартості товарів У відповідності із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», сторони погодили, що за надання правової допомоги, клієнт сплачує бюро гонорар у фіксованих розмірах: в суді першої інстанції Клієнт сплачує Бюро гонорар у фіксованому розмірі, що дорівнює 15 000,00 грн; в суді апеляційної інстанції Клієнт сплачує Бюро гонорар у фіксованому розмірі, що дорівнює 10 000,00 грн; в суді касаційної інстанції Клієнт сплачує Бюро гонорар у фіксованому розмірі, що дорівнює 5 000,00 грн. Розмір гонорару є незмінним. Також сторони домовились, що з урахуванням способу обчислення гонорару акти прийому-передачі правової допомоги (виконаних робіт) ними не складаються, а належним підтвердженням надання передбаченої цим договором допомоги є матеріали відповідної судової справи.

Перевіривши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, колегія суддів колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та вважає, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами).

При цьому, судом першої інстанції вірно зауважено, що витрати на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн, тобто 1,5 % від ціни позову, є цілком співмірними з такою ціною, значенням справи для позивача та її складністю.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права.

Отже при винесення оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.

Крім того, позивач просить стягнути з Київської митниці за рахунок бюджетниих асигнувань на користь ТОВ «Рентоофіс» витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000 грн.

На підтвердження розміру вказаних судових витрат позивач надав до суду апеляційної інстанції: договір про надання правничої професійної (правової) допомоги вiд 17.07.2022 №07/22/33540678, укладений з адвокатським бюро «Олег Зудінов та партнери», Акт №07-06 передачі-прийняття професійної правничої (правової) допомоги від 07.06.2024 року, рахунок від 02.05.2024 року №02-05, платіжну інструкцію від 02.05.2024 №313 про сплату 10 000 грн.

З урахуванням наведеного судова колегія приходить до висновку про необхідність задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці на користь ТОВ «Рентоофіс» витрат на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн., понесення позивачем яких підтверджується наявними у матеріалах справи документами, а їх розмір видається пропорційним та обґрунтованим.

Водночас, колегія суддів зауважує, що митницею не спростовано розміру витрат на правову допомогу, з огляду на ознаки співмірності, які визначені частиною п`ятою статті 134 КАС України.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Київської митниці - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27 березня 2024 року - залишити без змін.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНТООФІС» (код з ЄДРПОУ: 33540678, вул. Чикаленка Євгена, буд.23-А, м.Київ, 01024) судові витрати на правничу допомогу у сумі 10000 (десять тисяч) грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (код з ЄДРПОУ: ВП 43997555, бульвар Гавела Вацлава, 8-А, м.Київ, 03124).

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено 19 листопада 2024 року.

Головуючий суддя: В.В. Файдюк

Судді: О.В. Карпушова

Є.І. Мєзєнцев