Постанова

від 18.11.2024 по справі 580/3204/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/3204/24 Суддя (судді) першої інстанції: Петро ПАЛАМАР

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Коротких А.Ю.,

суддів Сорочка Є.О.,

Чаку Є.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Юрія-2» Приватного акціонерного товариства «Юрія» до Головного управління ДПС у Черкаській області про зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Дочірнє підприємство «Юрія-2» Приватного акціонерного товариства «Юрія» звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області про зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Головне управління ДПС у Черкаській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права.

Сторони були належним чином повідомлені про дату апеляційного розгляду справи - 18 листопада 2024 року, проте у судове засідання не з`явилися. За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що Дочірнє підприємство «Юрія-2» Приватного акціонерного товариства «Юрія» зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як юридична особа, код ЄДРПОУ 24410808, та перебуває у відповідача на обліку як платник податків.

За наслідками здійснення документальної планової виїзної перевірки Дочірнього підприємства «Юрія-2» Приватного акціонерного товариства «Юрія» відповідач склав акт №10768/23-00-07-0105/24410808 від 25.10.2023 року, згідно висновків якого встановлено ряд порушень.

28.11.2022 року за вихідним №20672/6/23-00-07-01-04 ГУ ДПС у Черкаській області за результатами розгляду заперечень на акт перевірки, пп. 1, 2 висновків акту було викладено в новій редакції. Інші пункти висновків акту залишено без змін.

На підставі акту перевірки та з урахуванням результатів розгляду заперечень винесені податкові повідомлення-рішення:

- №11530/23-00-07-01-01 від 01.12.2023 року, яким збільшено акцизний податок з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизними товарами на 2748,77грн.;

- №11531/23-00-07-01-01 від 01.12.2023 року, яким застосовано штрафні санкції в сумі 340 грн.;

- №11542/23-00-07-01-01 від 01.12.2023 року, яким застосовано штрафні санкції в сумі 3060,00 грн.;

- №11543/23-00-07-01-01 від 01.12.2023 року, яким застосовано штрафні санкції в сумі 27748,46 грн.;

- №11544/23-00-07-01-01 від 01.12.2023 року, яким збільшено податкові зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 4641453,00грн., з яких 4219503,00 грн. основного платежу та 421950,00 грн. штрафних санкцій;

- №11545/23-00-07-01-01 від 01.12.2023 року, яким застосовано штрафні санкції в сумі 10000,00 грн.;

- №11546/23-00-07-01-01 від 01.12.2023 року, яким застосовано штрафні санкції в сумі 172 480,55 грн.

За результатами розгляду скарги, ДПС України винесено рішення про результати розгляду скарги №6298/6/99-00-06-01-01-06 від 06.03.2024 року, яким скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Черкаській області від 01.12.2023 року №11544/23-00-07-01-01 та №11546/23-00-07-01-01 в частині висновків перевірки про заниження податкових зобов`язань по операціях з реалізації молочної продукції за ціною нижче придбання і у відповідній частині застосовані штрафні санкції, у тому числі штрафні санкції відповідно до п.201.10 ст.201 ПКУ, а в іншій частині зазначені ППР залишено без змін, а скаргу - частково задоволено.

На підставі акту перевірки та з урахуванням результатів розгляду заперечень на акт перевірки, а також результатів розгляду скарги, винесені податкові повідомлення-рішення:

- №3471/23-00-07-01-01 від 21.03.2024 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 2120548,00грн., з яких 2120548 грн. основного платежу та 212055 грн. штрафних санкцій;

- №3470/23-00-07-01-01 від 21.03.2024 року, яким застосовано штраф у сумі 83187,00грн.

Позивач, не погоджуючись із оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України).

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Приписами пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Під час здійснення планових перевірок платників податків, які є фінансовими агентами, предметом перевірки також є дотримання фінансовими агентами вимог статті 39-3 цього Кодексу.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до акту перевірки та прийнятого ППР, збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість включає, зокрема висновки про заниження податкових зобов`язань з ПДВ на суму 740 670,00 грн., у зв`язку із відчуженням, молока згущеного на користь ПрАТ «Первомайський МКК» за договором зберігання №861/17-юв від 01.08.2017 року та на суму 257888,60грн. за договором зберігання №1183/22 від 01.01.2022 року.

Так, між ПрАТ «Первомайський МКК» та Дочірнім підприємством «Юрія-2» Приватного акціонерного товариства «Юрія» укладено договір відповідального зберігання №861/17-юв від 01.08.2017 року, згідно предмету якого зберігач приймає на відповідальне безоплатне зберігання молоко згущене ГОСТ в кількості 378294шт.

При чому, п. 2.1.2 договору визначено, що зберігач має право використовувати товар у своїй господарській діяльності. За вимогою поклажодавця про повернення товару повернути товар такого самого роду та якості.

Також, згідно п. 4 договору, поклажодавець гарантує, що він є власником товару і до нього немає претензій третіх осіб. Право власності на товар до зберігача не переходить.

Згідно акту приймання-передачі від 01.08.2017 року, Дочірнім підприємством «Юрія-2» Приватного акціонерного товариства «Юрія» передано ПрАТ «Первомайський МКК» на відповідальне безоплатне зберігання молоко згущене ГОСТ ж/б в кількості 378294шт. на суму 4444020грн.

При чому, відповідно актів оновлення товару, здійснювалася заміна аналогічним товаром - молоко згущене ГОСТ в кількості 378294шт.

01.01.2022 року між ПрАТ «Первомайський МКК» та Дочірнім підприємством «Юрія-2» Приватного акціонерного товариства «Юрія» укладено договір відповідального зберігання №1183/22, згідно предмету якого зберігач приймає на відповідальне безоплатне зберігання молоко згущене ГОСТ ж/б в кількості 293990шт.

При чому, п. 2.1.2 договору визначено, що зберігач має право використовувати товар у своїй господарській діяльності. За вимогою поклажодавця про повернення товару повернути товар такого самого роду та якості. Поклажодавець гарантує, що він є власником товару і до нього немає претензій третіх осіб. Право власності на товар до зберігача не переходить.(п. 4 договору).

Згідно акту приймання-передачі від 01.01.2022 року, Дочірнім підприємством «Юрія-2» Приватного акціонерного товариства «Юрія» передано ПрАТ «Первомайський МКК» на відповідальне безоплатне зберігання молоко згущене ГОСТ ж/б в кількості 293990шт. на суму 1547331,50грн.

Відповідно актів оновлення товару, здійснювалася заміна аналогічним товаром - молоко згущене ГОСТ ж/б в кількості 293990шт.

Заміна товару узгоджується з п. 2.1.2 договорів відповідального зберігання, не переходячи право власності на товар (п. 4 договорів). Фактично, зберігач несе відповідальність та зобов`язаний повернути поклажодавцю саме той обсяг майна, що поміщений на зберігання.

Як слідує з акту перевірки, контролюючий орган вважає, що товар відчужено на користь зберігача.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Частиною 1 ст. 3 Господарського кодексу України (далі - ГП України) передбачено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані положеннями Закону України від 16.07.1999 року №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-ХІV).

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Відповідно до визначення терміну «первинний документ», яке наведене в статті 1 Закону №996-ХІV - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо її закінчення.

В силу вимог статті 9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Статтею 1 Закону №996-ХІV передбачено, що господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (частина друга статті 3 Закону №996-ХІV).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 ПК України).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).

Статтею 201 ПК України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ є факт придбання товарів і послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

Водночас, нормами ПК України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції.

З наведеного випливає, що для цілей визначення об`єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом першої інстанції було встановлено, що між ДП «Юрія-2» ПрАТ «Юрія» та ПрАТ «Первомайський МКК» укладено саме договори відповідального зберігання, оскільки право власності на товар до зберігача не переходить, а відповідно і не відбулось постачання товару.

Правила формування податкових зобов`язань за перевірений період врегульовано положеннями Податкового кодексу України.

Порядок визначення суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України, передбачені ст. 200 ПК України.

Згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п. 200.2 ст. 200 ПК України).

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200.1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. (п. 187.1 ст. 187 ПК України).

Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК України, якою передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з п.п.4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України принципом податкового права є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Зі змісту ст. 215 ЦК України слідує, що нікчемним правочином визнається лише той правочин, недійсність якого встановлена законом, зокрема, ст. 228 ЦК України визначено, що правочин, який порушує публічний порядок, тобто такий, який був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, є нікчемним, а відтак визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За змістом ч. 3 ст. 228 ЦК України правочин, при здійсненні якого недодержуються вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, може бути визнаний недійсним судом.

Пленум Верховного Суду України в своїй Постанові від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснює, що нікчемні правочини, які порушують публічний порядок, є правочини, визначені ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 18 цієї Постанови, правочинами, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, Іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об`єктів цивільного права, тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Спрямованості мети правочину між позивачем та його контрагентом на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, а також наявність в діях осіб відповідного умислу контролюючим органом в ході перевірки не досліджувались та в акті перевірки не наводяться. Також Акт перевірки не доводить умислу платника, спрямованого на порушення публічного порядку, та не визначає, в чому таке порушення полягає.

При цьому наявність цивільно-правового договору не є безумовним свідченням правомірності вчиненої платником податку господарської операції у тому разі, якщо такий договір не визнаний недійсним у судовому порядку.

Беручи до уваги норми статті 204 ЦК України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, слід дійти однозначного висновку про відсутність у посадових осіб податкових органів як підстав, так і повноважень щодо визначення угод нікчемними під час проведення перевірок та прийняття відповідних рішень. Проте, це не виключає можливості їх звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним з підстав, наведених у статті 228 ЦК України, та застосування наведених у ній наслідків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Нормами чинного ПК України передбачений алгоритм дій працівників контролюючого органу при проведенні перевірок, в якому відсутні будь-які посилання щодо їх права визнавати нікчемними правочини між суб`єктом господарювання та його контрагентами в позасудовому порядку.

Отже, викладений в акті перевірки висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог п. 185.1ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 192.1 ст. 192, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198, п.199.1 ст.199, п. 201.10 ст. 201 під час здійснення господарських взаємовідносин по операціях з відповідального зберігання майна є необґрунтованим. Відтак, у ДП «Юрія-2» ПрАТ «Юрія» внаслідок поміщення на відповідальне зберігання майна ПрАТ «Первомайський МКК» не виникло податкових зобов`язань з ПДВ, оскільки «перша подія», визначена ПК України - не настала.

Щодо заниження податкових зобов`язань з ПДВ, внаслідок не відображення умовного продажу залишку цигарок, які обліковувались станом на 01.01.2022 року, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно акту перевірки, з метою встановлення залишків тютюнових виробів на 31.12.2021 року контролюючим органом взято залишки таких товарів станом на 01.12.2017 року, досліджено обсяг їх придбання та реалізації у період з 01.01.2018 року по 31.12.2021 року, відповідно розрахунків у додатку 16 до акту.

Відповідно до розрахунків, наведених у додатку 16, контролюючим органом встановлено, що на 31.12.2021 року у підприємства на залишку перебувало тютюнових виробів на суму 4 876 840,65 грн., у той же час, в листі про результати розгляду заперечень наведено 4 704 703,81 грн.

Нове значення обґрунтовується вирахуванням із залишкової вартості цигарок, станом на 01.12.2017 року акцизного податку та ПДВ. При цьому, додаток 16 до Акту змін не зазнав і нові розрахунки контролюючим органом не наводяться.

Тож, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що застосовані контролюючим органом розрахунки є помилковими, оскільки додаток 16 до Акту містить арифметичні помилки, що призвели до невірного підсумку. Так, у першому рядку, в якому відображено податковий період «Гру.17» контролюючим органом допущено помилку, зазначивши, що залишок на кінець періоду складає 878899,94грн., оскільки різниця між значеннями «товар в торгівлі, сума (придбання+націнка)» та «реалізація без ПДВ» становить 461799,11 грн. (790 963,11 - 329164,00). Наведена помилка призвела до невірного кінцевого результату, завищивши його на 417100,83 грн., що призвело до необґрунтованого збільшення бази оподаткування.

Більше того, наведена арифметична помилка призвела до помилковості будь-яких подальших розрахунків.

Також, контролюючим органом з метою встановлення залишку товару на 31.12.2021 року у вартісному вираженні неправомірно застосовано націнку 7% до ціни придбання, оскільки така націнка вже включена у ціну реалізації. Залишок товару у вартісному вираженні має відповідати різниці придбаної продукції та реалізованої, без відповідної націнки у 7%. Застосування такої націнки призвело до надмірного збільшення бази оподаткування. Наведена обставина врахована ГУ ДПС у Черкаській області при розгляді заперечень. Однак, контролюючим органом знову допущено арифметичну помилку. В листі про результати розгляду заперечень (стор.16 Листа) наведено розрахунок: 4 396 919,45 (4 707 703,81-307 784,36), де 307 784,36 є націнкою у 7% від 4 704 703,81 грн., однак, фактично 7% від вказаної суми становить 329 329,27 грн.

При цьому, контролюючий орган, виключивши акцизний податок у розмірі 5% та ПДВ від початкової величини залишку цигарок станом на 01.12.2017 року, не виключив їх в подальшому із обсягів придбання та реалізації, до яких вони були включені.

Допитаний в якості свідка ревізор в суді першої інстанції не заперечував про наявність вказаних арифметичних помилок.

Згідно п. 189.18 ст. 189 ПК України, базою оподаткування для операцій з постачання на митній території України тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну, рідин, що використовуються в електронних сигаретах (далі - тютюнова продукція), для яких встановлені максимальні роздрібні ціни, є максимальна роздрібна ціна таких товарів без урахування податку на додану вартість.

Підпунктом 14.1.106 п. 14.1 ст. 14 ПК України встановлено, що максимальні роздрібні ціни (далі - МРЦ) - це ціни, встановлені на підакцизні товари (продукцію з урахуванням усіх видів податків (зборів). Акцизний податок з реалізованих суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів не включається до максимальної роздрібної ціни.

Максимальні роздрібні ціни на підакцизні товари (продукцію) встановлюються для тютюнових виробів, тютюну, промислових замінників тютюну та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, виробниками або імпортерами товарів (продукції) шляхом декларування таких цін у порядку, встановленому цим Кодексом. Продаж суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, на які встановлюються максимальні роздрібні ціни, не може здійснюватися за цінами, вищими за максимальні роздрібні ціни, збільшені на суму акцизного податку з роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, що є підставою для визнання його протиправним та скасування.

При цьому, наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.

Аналогічний правовий висновок також викладено і Верховним Судом, зокрема у постановах від 18.05.2020 року у справі №200/12442/18-а, від 04.06.2020 року у справі №804/4406/13-а та від 20.03.2023 року у справі №813/2689/17, від 22.02.2024 року у справі №826/16991/13-а.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Сорочко Є.О.

Чаку Є.В.