Постанова

від 12.11.2024 по справі 640/38707/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/38707/21 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Головенко О.Д.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.,

при секретарі Литвин С.В.

за участю:

представника позивача: Сидорчук О.Є.

представників відповідача: Яцишена Д.В., Горєлової І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «АМБАС» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АМБАС» до Міністерства культури та стратегічних комунікацій України про визнання протиправним та скасування припису, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АМБАС» (далі по тексту - позивач, ТОВ «АМБАС») звернулося до суду із адміністративним позовом до Міністерства культури та стратегічних комунікацій України (колишня назва - Міністерства культури та інформаційної політики України) (далі по тексту - відповідач, Міністерство) в якому просило визнати протиправним та скасувати припис від 13.07.2021 про припинення проведення будівельних робіт на об`єкті «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом по вул. Січових Стрільців, 49 у Шевченківському районі м. Києва».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року в задоволенні зазначеного адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, які з`явилися у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 13.07.2021 ТОВ «АМБАС», як генпідрядником робіт з реконструкції цілісного майнового комплексу за адресою: вул. Січових Стрільців, буд. 49 у Шевченківському районі м. Києва, отримано припис від Міністерства культури та інформаційної політики України (далі по тексу - оскаржуваний припис).

Так, з оскаржуваного припису вбачається, що Міністерство вимагало негайно припинити проведення будь-яких будівельних робіт на об`єкті «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом по вул. Січових Стрільців, буд. 49 у Шевченківському районі м. Києва», які виконуються в межах історичного ареалу м. Києва (рішення Київської міської ради м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року), з порушенням вимог частини четвертої статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Оскаржуваний припис винесено за результатами проведеного посадовими особами відповідача 07.07.2021 візуального обстеження земельної ділянки за адресою: вул. Січових Стрільців, буд. 49 у Шевченківському районі м. Києва.

Вважаючи оскаржуваний припис протиправним та незаконним, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, виходив з того, під час прийняття оскаржуваного припису, Міністерство не здійснювало заходів державного контролю, оскільки не перебувало на території будівництва, та не здійснювало перевірку суб`єкта містобудівної діяльності, а лише вживало охоронних заходів шляхом проведення візуального огляду та перевірку електронної бази даних, під час яких було виявлено, що на вказаній земельній ділянці, яка знаходиться у межах історичного ареалу міста Києва, проводяться роботи без отримання дозволу.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, в преамбулі Закону України «Про охорону культурної спадщини» зазначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини»:

- історичне населене місце - населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України;

- історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла старовинний вигляд, розпланування та форму забудови, типові для певних культур або періодів розвитку;

- об`єкт культурної спадщини визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;

- історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Законом України «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства» від 19.09.2013 № 581-VII, Україною ратифіковано Рамкову конвенцію Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства.

Відповідно до преамбули до Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства Сторони цієї Конвенції, у тому числі й Україна, наголошуючи, зокрема, на значенні й потенціалі розумного використання культурної спадщини як ресурсу сталого розвитку та якості життя в постійно мінливому суспільстві, посилаючись на різні документи Ради Європи, особливо на Європейську культурну конвенцію (1954 року), Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи (1985 року), Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини (переглянуту) (1992 року) та Європейську ландшафтну конвенцію (2000 року), домовилась: визнавати індивідуальну та колективну відповідальність стосовно культурної спадщини; наголошувати на тому, що збереження культурної спадщини та її стале використання спрямовані на розвиток людського потенціалу та якості життя; уживати необхідних заходів для застосування положень Конвенції стосовно:

- ролі культурної спадщини у створенні мирного та демократичного суспільства, а також у процесах сталого розвитку культурного різноманіття та сприяння йому;

- найліпшої ефективної реалізації повноважень усіх відповідних громадських, інституційних та приватних учасників (пункти b), c), d) статті 1 Конвенції).

Згідно ст. 5 Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства Сторони зобов`язуються, зокрема: визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства; підвищувати цінність культурної спадщини через її виявлення, вивчення, тлумачення, захист, збереження та представлення; сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості; визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на територіях під їхньою юрисдикцією, незалежно від її походження; розробляти інтегровані стратегії для сприяння виконанню положень цієї Конвенції ( пункти a), b), e), f), g) цієї статті Конвенції).

Отже, згідно з вищенаведеними приписами правових норм національного законодавства і положень актів міжнародного права, ратифікованих Україною, культурна спадщина перебуває під охороною закону, а держава забезпечує збереження об`єктів, що становлять культурну цінність, до яких Закон України «Про охорону культурної спадщини» відносить й території, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність, зокрема, історичні ареали населених місць.

Збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, у тому числі, у запобіганні їхньому руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема, у результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь є одним із пріоритетних та головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України та на виконання статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 № 878 затверджено Список історичних населених міст України (міста і селища міського типу), до якого внесено і місто Київ.

Абзацами першим - третім пункту 2 вказаної постанови Уряду України, Державному комітетові будівництва, архітектури та житлової політики разом з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями постановлено забезпечити протягом 2001 - 2003 років розроблення та затвердження науково-проектної документації з визначення меж історичних ареалів населених місць, включених до зазначеного Списку.

Так, 28.03.2002 на IX сесії XXIII скликання Київською міською радою було прийнято рішення № 370/1804 «Про затвердження Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року».

При цьому, норми Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядку розроблення історико-архітектурного плану населеного пункту, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 02.06.2011 № 64, та ДБН Б.2.2-3:2012 не були чинними на час ухвалення вищевказаного рішення Київською міською радою, однак на той час діяли, зокрема, Закон України «Про планування і забудову територій» від 20.04.2000 № 1699-III та Закон України «Про основи містобудування» від 16.11.1992 № 2780-XII.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 10 Закону України «Про планування і забудову територій» (у редакції, чинній станом на 28.03.2002), планування територій на місцевому рівні забезпечується відповідними місцевими радами та їх виконавчими органами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до їх повноважень, визначених законом, і полягає у розробленні та затвердженні генеральних планів населених пунктів, схем планування територій на місцевому рівні та іншої містобудівної документації, регулюванні використання їх територій, ухваленні та реалізації відповідних рішень про дотримання містобудівної документації.

Розроблення, погодження та експертиза містобудівної документації провадяться згідно зі встановленими державними стандартами, нормами та правилами в порядку, визначеному законодавством.

За визначенням, наведеним у ст. 1 Закону України «Про планування і забудову територій», генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні станом на момент затвердження Київською міською радою Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, визначалися Законом України «Про основи містобудування», який відповідно до преамбули до цього Закону, спрямований на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення при цьому охорони навколишнього природного оточення, раціонального природокористування та збереження культурної спадщини.

Збереження пам`яток культурної спадщини у розумінні приписів ст. 2 Закону України «Про основи містобудування», є одним з головних напрямів містобудівної діяльності, до яких також належать й планування, забудова та інше використання територій.

Абзацом 5 ст. 5 Закону України «Про основи містобудування» встановлено, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів.

Генеральний план міста Києва є основним планувальним документом, який містить принципові рішення, в тому числі, щодо охорони природи та історико-культурної спадщини та повинен відповідати вимогам щодо збереження історико-культурної спадщини. Ураховуючи особливий правовий статус міста Києва, як міста з цінною історико-культурною спадщиною, занесеного до Спису історичних населених міст України, у його складі повинні обов`язково виконуватися додаткові матеріали, а саме: історико-архітектурний та історико-містобудівний плани, у яких з метою захисту традиційного характеру середовища визначаються, зокрема, території, що мають особливу історико-культурну цінність, у тому числі й історичні ареали міста Києва, позначаються межі цих територій у вигляді графічних матеріалів.

Відповідно до розділу 7 «Збереження та охорона історико-культурної спадщини» текстової частини Генерального плану міста Києва до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради № 370/1804 від 28.03.2002, на історико-містобудівному плані позначено: межі історичних районів та історичних ареалів міста, історико-архітектурних та історико-культурних заповідників.

Графічний матеріал Генерального плану - додаток до Генерального плану міста Києва «Історико-містобудівний опорний план міста», міститься також в загальному доступі в мережі Інтернет.

У свою чергу, Генеральний план міста Києва до 2020 року є нормативно-правовим актом, який офіційно оприлюднено, а історико-архітектурні опорні плани, у яких визначено межі історичних ареалів, є науково-проектною документацією, яка розробляється у складі генеральних планів історичних населених місць, є основою для проектних рішень у генеральних планах та детальних планах територій історичних населених місць. Проекти реконструкції забудови та території історичних ареалів населених пунктів базуються на матеріалах історико-архітектурних опорних планів як науково-проектної документації з визначенням меж та режимів використання зон охорони пам`яток культурної спадщини.

Розробляючи, приймаючи та затверджуючи Генеральний план міста Києва, Київська міська рада діяла як представницький орган місцевого самоврядування та представляла територіальну громаду, здійснювала закріплені за нею повноваження щодо планування території міста від імені громади та в її інтересах, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини.

Оскільки Генеральний план міста Києва є нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування з питань планування території населеного пункту, він є обов`язковим для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що та обставина, що межі історичного ареалу міста Києва не були затверджені у порядку, передбаченому ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», не означає, що цей ареал не існує взагалі і що на цю територію не поширюються вимоги законодавства щодо охорони історико-культурної спадщини і встановлені містобудівною документацією планувальні обмеження.

Також, суд апеляційної інстанції наголошує, що станом на 2021 рік, Генеральний план міста Києва затверджений на період до 2020 року, затверджений рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, не припинив свою дію, а землі, включені до історичного ареалу міста Києва, не втратили відповідний статус чи перестали такими бути.

Отже, наведені апелянтом доводи про те, що земельна ділянка, на якій здійснюються будівельні роботи, не знаходилася, станом на момент винесення оскаржуваного припису в 2021 році, в межах історичного ареалу міста Києва, у зв`язку з незатвердженням в установленому законом порядку меж такого ареалу, не можуть бути підставою для визнання протиправним та скасування оскаржуваного припису.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що об`єкт будівництва знаходиться за адресою: вул. Січових Стрільців, 49 у Шевченківському районі м. Києва, тобто в межах історичного ареалу міста Києва.

Обов`язковість виконання вимог генерального плану, у складі якого виконано історико-містобудівний план із визначенням меж історичного ареалу міста Києва, а отже, і виконання цієї частини генерального плану, виникає у момент його затвердження Київською міською радою, тобто в даному випадку, починаючи з прийняття Київською міською радою рішення від 28.03.2002 № 370/1804.

У свою чергу, визначення меж такого ареалу і затвердження історико-архітектурних опорних планів, як науково-проектної документації, повинно відбуватись до затвердження самого Генерального плану.

Згідно положень ч. 4 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до норм п. 17 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини», до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема, надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, об`єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.

Отже, в зонах охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, встановлено особливий режим регулювання забудови, зокрема, у таких зонах забороняється проведення будівельних робіт без попереднього отримання дозволу в органах охорони культурної спадщини, у тому числі і у Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

При цьому, у контексті доводів позовної заяви, суд апеляційної інстанції зазначає, що виконанню підготовчих робіт передують отримання вихідних даних, розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи, затвердження проектної документації, тощо.

Відповідно до приписів п. п. 1, 15, 18 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини», до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема, контроль за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; призначення відповідних охоронних заходів щодо пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, їх територій у разі виникнення загрози руйнування або пошкодження зазначених об`єктів внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт; видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, без дозволів або з відхиленням від них.

З огляду на вищезазначені правові положення вбачається, що до повноважень Міністерства, відноситься надання дозволів на проведення земельних робіт в історичних ареалах населених місць, проведення охоронних заходів щодо збереження пам`яток національного значення та їх територій, видання приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, якщо такі роботи проводяться без дозволів або з відхиленням від них.

Так, пунктом 5 містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Реконструкцій цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом» по вул. Січових Стрільців, б. 49 (замовник - ПрАТ «Квіти України»), затверджених наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.12.2020 № 1287, зокрема, визначено, що об`єкт проєктування знаходиться в межах центральної планувальної зони, історичного ареалу (згідно історико-містобудівного опорного плану Києва у складі генерального плану міста Києва та проєкту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804). Проєктну документацію розробляти з урахуванням положень Закону України «Про охорону культурної спадщини», постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 318 «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць. Погодити в органах охорони культурної спадщини проект архітектурних перетворень згідно з п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (за необхідності).

На виконання статті 32 «Про охорону культурної спадщини», було прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 318, якою затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, не набрала чинності станом на момент прийняття рішення Київської міської ради, яким було затверджено Генеральний план міста Києва.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 92 внесено зміни до Порядку № 318, якою пункти 8 і 9 було викладено в такій редакції:

8. Проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об`ємно-просторових характеристик) у межах історичних ареалів населених місць розробляється з урахуванням вимог затвердженого в установленому законом порядку історико-архітектурного опорного плану.

9. У разі незатвердження історико-архітектурного опорного плану населеного місця, що внесене до Списку історичних населених місць України, проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт (крім реконструкції та капітального ремонту квартир чи окремих приміщень, які здійснюються без зміни об`ємно-просторових характеристик) у межах історичного ареалу розробляється з урахуванням вимог історико-містобудівного обґрунтування, порядок розроблення якого визначається наказом Мінкультури та Мінрегіону.

Також було установлено, що ці вимоги застосовуються до 1 січня 2019 року.

Так, у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 826/12524/18 Верховний Суд дійшов висновку про те, що місто Київ внесено до Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року № 878. В зонах охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до такого Списку, встановлено особливий режим регулювання забудови, а тому на виконання будівельних робіт на території, що знаходяться у межах історичного ареалу м. Києва, необхідно отримувати дозвіл Мінкультури.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі № 826/14581/14, від 16 березня 2020 року у справі № 826/6522/15.

Крім того, у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 640/3659/19 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що земельна ділянка згідно з історико-архітектурним опорним планом м. Києва, який входить до складу Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, входить до меж історичного ареалу м. Києва та розташована в зоні регулювання забудови ІІІ категорії (розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17 травня 2002 року № 979).

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію викладену в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31.01.2023 року по справі №640/8728/21, зокрема:

«п. 114. З огляду на вищезазначене, положення статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» у сукупності з положеннями Порядку № 318 у контексті виникнення спірних правовідносин у цій справі необхідно розуміти так:

- обов`язковість виконання вимог генерального плану населеного пункту, у складі якого виконано історико-містобудівний план із визначенням меж історичного ареалу цього населеного пункту, а отже і виконання цієї частини генерального плану, виникає у момент його затвердження;

- незатвердження науково-проектної документації з визначення меж історичного ареалу відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не зумовлює автоматично нечинності Генерального плану або його скасування, не нівелює вимоги законодавства стосовно обов`язковості цього документа і врахування його вимог під час провадження містобудівної діяльності;

- незатвердження науково-проектної документації із визначенням меж історичного ареалу відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не можуть скасовувати закріпленого на нормативному рівні правового статусу відповідної території як об`єкта культурної спадщини, виводити її з під державної охорони (охорони законом) й порушувати баланс інтересів, досягнутий при затвердженні Генерального плану міста Києва, який розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, є чинним і обов`язковим до виконання, надавати необґрунтовану перевагу приватним інтересам над громадським інтересом територіальної громади міста Києва до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, який визнається Україною згідно з домовленостями Сторін, досягнутими у Рамковій конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства;

- оскільки на час виникнення спірних правовідносин і прийняття рішення у справі Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, у якому наявний історико-архітектурний опорний план (науково-проектна документація) з інформацію про зони охорони і межі історичного ареалу, є діючим, ніким не скасованим, а також враховуючи, що станом на час прийняття Генерального плану міста Києва, Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, який визначає процедуру розробки та затвердження зон охорони і меж історичного ареалу, не набув чинності, визначені у Генеральному плані міста Києва зони охорони і межі історичного ареалу м. Києва слід визнавати затвердженими й такі повинні враховуватись суб`єктами господарювання під час здійснення містобудівної діяльності;

- відповідно до імперативних вимог пункту 17 частини другої статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» будівельні та будь-які інші роботи в межах історичного ареалу населеного пункту не можуть здійснюватися без отримання дозволу від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини».

З урахуванням вищенаведених правових положень, висновків викладених касаційною інстанцією та доводів сторін, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що проектна документація на будівництво/реконструкцію має бути обов`язково погоджена у встановленому законом порядку з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, а також має бути отримано дозвіл на проведення земляних робіт з метою виконання будівельних робіт на об`єкті будівництва/реконструкції.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на підставі звернення народного депутата України Гуріна Д.О. від 29.06.2021 № 419д9/7-2021/212860, 07.07.2021 року Міністерством було проведено візуальне обстеження земельної ділянки по вул. Січових Стрільців, 49 у Шевченківському районі м. Києва, та зафіксовано встановлення будівельного паркану, наявні ознаки проведення підготовчих будівельних робіт (акт візуального обстеження).

Листом від 07.06.2021 № 68 (вхідний від 08.06.2021 № 758/20.1-21), ПрАТ «Квіти України» звернулося до Міністерства з проханням надати дозвіл на проведення земляних робіт по об`єкту: «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом по вул. Січових Стрільців, 49, у Шевченківському районі м. Києва».

Листом від 19.07.2021 № 825/6.11.1, Міністерство повідомило ПрАТ «Квіти України» зокрема про те, що Міністерство культури та інформаційної політики України повернеться до розгляду можливості видачі зазначеного дозволу після надання підтвердження погодження в порядку, встановленому законодавством і державними нормами, у тому числі центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, проектної документації об`єкта реконструкції.

За результатами перевірки електронної бази даних документообігу Міністерством було встановлено, що погоджень проектної документації, а також дозволів на проведення будь-яких робіт за вказаною адресою, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, не надавалося.

На виконання вимог ч. 1 ст. 30 Закону України «Про охорону культурної спадщини», діючи в межах повноважень, визначених п. 18 частини 2 ст. 5 Закону і Положенням про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 № 885, за результатами проведеного 07.07.2021 візуального обстеження земельної ділянки по вул. Січових Стрільців, 49 у Шевченківському районі м. Києва, про що складено відповідний акт, відповідачем було надіслано замовнику - ПрАТ «Квіти України» та підряднику ТОВ «АМБАС» приписи від 13.07.2021 № 801/6.11.6 та № 802/6.11.6, відповідно про припинення проведення будь-яких будівельних робіт на об`єкті «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом по вул. Січових Стрільців, 49 у Шевченківському районі м. Києва ».

Отже, приймаючи оскаржуваний припис, Міністерство не здійснювало заходів державного контролю, оскільки не перебувало на території будівництва, не здійснювало перевірку суб`єкта містобудівної діяльності, а лише вживало охоронних заходів шляхом проведення візуального огляду та перевірку електронної бази даних.

Тобто, відповідач, здійснивши візуальне спостереження містобудівної ситуації по вул. Січових Стрільців, 49 у Шевченківському районі м. Києва та провівши перевірку електронної бази даних документообігу, виявило, що на вказаній земельній ділянці, яка знаходиться у межах історичного ареалу міста Києва, проводяться роботи без отримання дозволу.

З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, приймаючи оскаржуваний припис, Міністерством порушення вимог чинного законодавства не допущено та дотримано основних процедурних вимог щодо його складання та доведення до відома адресатів.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування припису від 13.07.2021 про припинення проведення будівельних робіт на об`єкті «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом по вул. Січових Стрільців, 49 у Шевченківському районі м. Києва » є безпідставними та необґрунтованими, а тому у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити.

Так, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001 передбачено, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АМБАС» - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н. П. Бужак

Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено 19.11.2024 року