Ухвала

від 26.12.2024 по справі 640/38707/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 грудня 2024 року

м. Київ

справа №640/38707/21

адміністративне провадження № К/990/48031/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Бевзенка В.М., суддів: Чиркіна С.М., Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АМБАС" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року у справі №640/38707/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АМБАС» до Міністерства культури та стратегічних комунікацій України про визнання протиправним та скасування припису, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АМБАС» (далі - позивач, ТОВ «АМБАС») звернулося до суду з позовом до Міністерства культури та стратегічних комунікацій України ( далі - відповідач, Міністерство) в якому просило визнати протиправним та скасувати припис від 13 липня 2021 року про припинення проведення будівельних робіт на об`єкті «Реконструкція цілісного майнового комплексу з надбудовою для розміщення офісного центру з підземним паркінгом по вул. Січових Стрільців, 49 у Шевченківському районі м. Києва».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року, в задоволенні позову відмовлено.

На адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 12 грудня 2024 року надійшла касаційна скарга позивача, в якій скаржник просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Вирішуючи питання щодо відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.

Частиною першою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з пунктом 10 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

У цій справі суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України та частини п`ятої статті 262 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. За предметом спору ця справа не належить до тих, які повинні розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.

В обґрунтування права на касаційне оскарження скаржники зазначають, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес та має для них виняткове значення. Крім того, ТОВ «АМБАС» зазначає, що позбавлена можливості спростувати обставини, встановленні оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи.

Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з встановленими в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанції обставинами та наданою їм правовою оцінкою не дають підстав для висновку про наявність в даному випадку обставин, наведених у підпунктах "а", "б" та "в" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Крім того, в обґрунтування права на касаційне оскарження скаржники зазначають що існує необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду та застосованих судом першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях, а саме: правових висновків, викладених в Постановах Верховного Суду від 25 січня 2019 року у справі № 823/1154/18, від 13.03.2019 у справі № 826/11708/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 826/12524/18, від 22.10.2020 у справі № 813/840/18, від 26 березня 2021 року у справі № 813/2581/17, від 15 березня 2023 року у справі № 813/1431/18, від 14 червня 2023 у справі №640/15921/20.

Колегія суддів зазначає, що для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок виникнення змін в певній сфері суспільних відносин.

Разом з тим, скаржник не навів належних обґрунтувань щодо необхідності відступлення від висновків Верховного Суду викладених у постанові Верховного Суду та застосованих судом першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях, а саме: правових висновків, викладених в Постановах Верховного Суду від 25 січня 2019 року у справі № 823/1154/18, від 13.03.2019 у справі № 826/11708/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 826/12524/18, від 22.10.2020 у справі № 813/840/18, від 26 березня 2021 року у справі № 813/2581/17, від 15 березня 2023 року у справі № 813/1431/18, від 14 червня 2023 у справі №640/15921/20, зокрема, не вказали чому такий висновок є помилковим чи неефективним, а фактично висловили незгоду з вказаною правовою позицією.

Колегія критично оцінює доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду стосовно можливості виконання підготовчих робіт у межах історичного ареалу без надання дозволу, оскільки це ще не підпадає під поняття проведення будівельних робіт.

Оскільки в постанові від 31 січня 2023 року у справі № 640/8728/21 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від висновків Верховного Суду стосовно того, що оскільки межі історичного ареалу міста Києва Міністерством культури та інформаційної політики України не затверджені у встановленому законом порядку, то, відповідно, відсутні підстави для отримання дозволу від Мінкультури на проведення будівельних робіт на територіях, які фактично знаходиться в межах історичного ареалу м. Києва.

Судова палата дійшла висновку, що та обставина, що межі історичного ареалу міста Києва не були затверджені у порядку, передбаченому статтею 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», не означає, що цей ареал не існує взагалі і що на цю територію не поширюються вимоги законодавства щодо охорони історико-культурної спадщини і встановлені містобудівною документацією планувальні обмеження.

Судова палата констатувала, що положення статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» у сукупності з положеннями Порядку № 318 у контексті виникнення спірних правовідносин у цій справі необхідно розуміти так:

- обов`язковість виконання вимог генерального плану населеного пункту, у складі якого виконано історико-містобудівний план із визначенням меж історичного ареалу цього населеного пункту, а отже і виконання цієї частини генерального плану, виникає у момент його затвердження;

- незатвердження науково-проектної документації з визначення меж історичного ареалу відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не зумовлює автоматично нечинності Генерального плану або його скасування, не нівелює вимоги законодавства стосовно обов`язковості цього документа і врахування його вимог під час провадження містобудівної діяльності;

- незатвердження науково-проектної документації із визначенням меж історичного ареалу відповідно до статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не можуть скасовувати закріпленого на нормативному рівні правового статусу відповідної території як об`єкта культурної спадщини, виводити її з під державної охорони (охорони законом) й порушувати баланс інтересів, досягнутий при затвердженні Генерального плану міста Києва, який розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, є чинним і обов`язковим до виконання, надавати необґрунтовану перевагу приватним інтересам над громадським інтересом територіальної громади міста Києва до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, який визнається Україною згідно з домовленостями Сторін, досягнутими у Рамковій конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства;

- оскільки на час виникнення спірних правовідносин і прийняття рішення у справі Генеральний план міста Києва та проект планування його приміської зони на період до 2020 року, у якому наявний історико-архітектурний опорний план (науково-проектна документація) з інформацію про зони охорони і межі історичного ареалу, є діючим, ніким не скасованим, а також враховуючи, що станом на час прийняття Генерального плану міста Києва, Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, який визначає процедуру розробки та затвердження зон охорони і меж історичного ареалу, не набув чинності, визначені у Генеральному плані міста Києва зони охорони і межі історичного ареалу м. Києва слід визнавати затвердженими й такі повинні враховуватись суб`єктами господарювання під час здійснення містобудівної діяльності;

- відповідно до імперативних вимог пункту 17 частини другої статті 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» будівельні та будь-які інші роботи в межах історичного ареалу населеного пункту не можуть здійснюватися без отримання дозволу від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Висновки судів першої та апеляційної інстанції, викладені в оскаржуваних позивачем рішеннях, повністю узгоджуються із зазначеною правовою позицією Верховного Суду.

Разом з тим, скаржник не наводить у касаційній скарзі вмотивованого обґрунтування, яке б давало підстави вважати необхідним відступлення від таких висновків Верховного Суду.

Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Зазначене узгоджується з Рекомендаціями № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумачення закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 257, 328, 333, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АМБАС" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2024 року у справі №640/38707/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АМБАС» до Міністерства культури та стратегічних комунікацій України про визнання протиправним та скасування припису.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.

Судді: В.М. Бевзенко

С.М. Чиркін

В.М. Шарапа