Постанова

від 18.11.2024 по справі 260/3056/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 260/3056/24 пров. № А/857/18390/24Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року (судді Ващиліна Р.О., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Ужгород) у справі №260/3056/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради в якому просить визнати протиправним та скасувати Рішення про призначення/перерахунок компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від 26.03.2024, за заявою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов`язати Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради здійснити призначення компенсації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_2 з моменту звернення та провести належні виплати.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року задоволено позов повінстю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вказує, що суд не врахував даних Анкети №61 опитувальника щодо можливості виконання особою елементарних та складних дій від 15.03.2024, жодних спростувань/підтверджень факту надання позивачем переліку соціальних послуг позовна заява не містить. Також звертає увагу суду на те, що позовна вимоги в частині зобов`язання відповідача призначити компенсацію стосується дискреційних повноважень Управління, та не може бути вирішена в судовому порядку.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Згідно статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що у період з 26 листопада 2010 року по 31 липня 2013 року, а також з 27 вересня 2013 року по 31 грудня 2023 року ОСОБА_1 здійснював догляд за особою з інвалідністю ОСОБА_3 у зв`язку з чим перебував на обліку в Управлінні соціального захисту населення Мукачівської міської ради та отримував допомогу по догляду на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян», що підтверджується довідкою про отримання допомоги №1578/01-07/7424 від 14.05.2024, виданою Управлінням.

13 березня 2024 року ОСОБА_3 звернувся до Структурного підрозділу з питань соціального захисту населення Мукачівської міської об`єднаної територіальної громади Закарпатської області із заявою про згоду отримувати соціальні послуги, в якій погодився на отримання соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі від ОСОБА_1 .

В свою чергу ОСОБА_1 подав до Управління заяву про згоду надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_3 та просив призначити йому компенсацію за надання соціальних послуг на непрофесійній основі.

До поданої заяви ОСОБА_1 долучив декларацію про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів державної соціальної допомоги, копії висновку №158 від 01.03.2024 про наявність порушень функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, виданого ОСОБА_3 , податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця щодо його дружини ОСОБА_4 , витягу з протоколу ЛКК №158 від 01.03.2024, свідоцтва про одруження та свідоцтва про народження для підтвердження родинних зв`язків між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

З метою розгляду поданих ОСОБА_1 заяв та документів 15 березня 2024 року працівниками Управління проведено комплексне визначення ступеня індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг, щодо ОСОБА_3 , за результатами якого останньому нараховано 37,5 балів, що відповідає ІV групі рухової активності згідно з Державним стандартом догляду вдома, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 13.11.2013 №760.

За результатами комплексного визначення ступеня індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг, Управлінням підготовлено висновок, відповідно до якого ОСОБА_3 потребує надання соціальних послуг з догляду.

Окрім того, працівниками Управління проведено обстеження сім`ї ОСОБА_1 для визначення права на отримання державного виду соціальної допомоги, за результатами чого складено акт №64 від 21.03.2024. Так, як вбачається зі змісту такого акту, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 . Окрім того, в акті зазначено, що ОСОБА_1 допомагає ОСОБА_3 , однак не надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, з огляду на що рекомендовано не призначати ОСОБА_1 відповідну державну компенсацію.

26 березня 2024 року Управлінням прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі з підстав відсутністю у позивача права на отримання компенсації з огляду на рішення акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї.

Не погодившись з таким рішенням, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з пунктами 1, 10, 17 частини 1 статті 1 України «Про соціальні послуги» від 17.01.2019 №2671-VIII (далі Закон № 2671-VIII) передбачено, що базові соціальні послуги це соціальні послуги, надання яких отримувачам соціальних послуг відповідно до цього Закону забезпечується Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських рад міст обласного значення, а також виконавчими органами сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад, створених згідно із законом та перспективним планом формування територій громад і визнаних Кабінетом Міністрів України спроможними в порядку, встановленому законом (далі - ради об`єднаних територіальних громад). Отримувачами соціальних послуг є особи/сім`ї, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах, яким надаються соціальні послуги. Соціальні послуги - дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб/сімей, які в них перебувають.

Відповідно до частини 3 статті 13 Закону №2671-VIII до надавачів соціальних послуг недержавного сектору належать підприємства, установи, організації, крім визначених частиною другою цієї статті, громадські об`єднання, благодійні, релігійні організації, фізичні особи - підприємці та фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності.

Згідно із частиною 6 статті 13 Закону № 2671-VIII фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім`ї, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права і обов`язки та є, в тому числі, особами з інвалідністю I групи.

За приписами абзаців 1, 4, 5, 8 частини 7 статті 13 Закону № 2671-VIII фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд. Компенсація за догляд фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, виплачується фізичним особам - надавачам соціальних послуг, які не перебувають у трудових відносинах, не є фізичними особами - підприємцями, не провадять незалежної професійної діяльності (наукової, літературної, артистичної, художньої, освітньої або викладацької, а також медичної, юридичної практики, у тому числі адвокатської, нотаріальної діяльності тощо), не перебувають на обліку як безробітні. Компенсація за догляд фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, виплачується відповідно до тристороннього договору про надання соціальних послуг з догляду, що укладається у письмовій формі між фізичною особою - надавачем соціальних послуг з догляду, отримувачем соціальних послуг з догляду або його законним представником та структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міської ради міст обласного значення, рад об`єднаних територіальних громад. Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації за догляд затверджує Кабінет Міністрів України.

Відповідно до частини 2 статті 19 Закону № 2671-VIII, підставою для розгляду питання про надання соціальних послуг надавачами соціальних послуг недержавного сектору (крім соціальних послуг, що надаються за рахунок бюджетних коштів) є подані їм заява, звернення, повідомлення про надання соціальних послуг, передбачені частиною першою цієї статті.

Згідно частини 1 статті 24 Закону № 2671-VIII підставою для відмови у наданні соціальних послуг є: 1) відсутність потреби у соціальних послугах за результатами оцінювання потреб особи/сім`ї; 2) ненадання надавачем соціальних послуг тих соціальних послуг, яких потребує особа.

Судом встановлено на підставі матеріалів справи, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача з метою отримання компенсації, як фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без здійснення підприємницької діяльності на непрофесійній основі дядьку своєї дружини, що є особою з інвалідністю І групи ОСОБА_3 .

Механізм призначення і виплати компенсації за догляд (далі - компенсація), що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг особам із числа членів своєї сім`ї, які спільно з нею проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки та є особами з інвалідністю I групи, врегульовано Порядком подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року №859 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 3 Порядку, компенсація призначається і виплачується структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад за місцем проживання / перебування осіб, яким надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.

Для отримання компенсації фізичною особою, яка надає соціальні послуги, подаються до уповноваженого органу заява про згоду надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі та документи/відомості у паперовій або електронній формі, зазначені в пункті 7 цього Порядку. Особою/законним представником особи, яка потребує надання соціальних послуг, подається заява про згоду отримувати соціальні послуги. Якщо заяву про згоду надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі подає законний представник особи, яка потребує надання таких послуг, заява про згоду отримувати соціальні послуги не подається (пункт 6 Порядку).

Згідно пункту 7 Порядку уповноважений орган протягом двох робочих днів після отримання заяв про згоду надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі та про згоду отримувати соціальні послуги здійснює комплексне визначення ступеня індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг, за показниками згідно з додатком.

Комплексне визначення ступеня індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг, здійснюється фахівцями уповноваженого органу разом із представниками закладу охорони здоров`я, надавачів соціальних послуг із залученням особи, яка потребує надання соціальних послуг, та/або її законного представника.

За результатами комплексного визначення ступеня індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг, уповноваженим органом готується висновок за формою згідно з додатком.

Особа потребує надання соціальних послуг, якщо за результатами комплексного визначення ступеня індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг, їй установлено IV чи V групу рухової активності.

Нормами пункту 14 Порядку визначено, що компенсація призначається з місяця звернення за нею, якщо протягом місяця з дня звернення подано всі необхідні документи. Рішення про призначення компенсації або про відмову в її наданні приймається уповноваженим органом протягом 10 днів з дати подання документів, зазначених у пункті 7 цього Порядку, і наступного дня після його прийняття надсилається фізичній особі, яка надає соціальні послуги.

Для підтвердження факту спільного проживання з особою, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, та догляду за нею складається акт про проведення обстеження сім`ї фахівцями уповноваженого органу. Форма акта про проведення обстеження сім`ї затверджується Мінсоцполітики.

Якщо фізична особа надає соціальні послуги за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, але має інше зареєстроване місце проживання, обстеження сім`ї для встановлення факту догляду є обов`язковим.

Поряд з цим пунктом 2 Порядку визначені випадки, коли така компенсація не призначається: 1) фізичним особам, які надають соціальні послуги особам, зазначеним у пункті 1 цього Порядку, якщо такі особи отримують: соціальні послуги з догляду вдома, паліативного, стаціонарного догляду; виплати на догляд відповідно до Законів України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» (крім осіб з інвалідністю з дитинства I групи); 2) фізичним особам, які надають соціальні послуги та отримують допомогу на догляд відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу»; 3) фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на професійній основі.

Пунктом 17 Порядку встановлено, що рішення уповноваженого органу про відмову у призначенні компенсації може бути оскаржено у визначеному законодавством порядку.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0137109, виданої 18.07.2013, слідує, що ОСОБА_3 встановлено довічно першу Б групу інвалідності по загальному захворюванню, висновок не може виконувати окремі елементи самообслуговування.

Розглядаючи подані позивачем заяви та документи відповідач відмовив у призначенні спірної компенсації з посиланням на акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, також у своїх апеляційних вимогах вказує, про не врахування судом першої інстанції даних Анкети №61 опитувальника щодо можливості виконання особою елементарних та складних дій від 15.03.2024, і що жодних спростувань/підтверджень факту надання позивачем переліку соціальних послуг позовна заява не містить, однак колегія суддів вважає таке рішення і доводи необґрунтованими з урахуванням наступного.

Відповідно до акту проведення обстеження сім`ї №64 від 21.03.2024 комісія Управління підтвердила спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та те, що позивач дійсно допомагає особі з інвалідністю, однак при цьому зазначила, що ОСОБА_1 не надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі.

Згідно висновку про результати комплексного визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг, №61 від 15.03.2024 комісією встановлено, що ОСОБА_3 потребує надання соціальних послуг з догляду. Так, зокрема, ОСОБА_3 приймає їжу самостійно, але не може приготуватися до прийому їжі, потребує значного обсягу сторонньої допомоги під час прийому ванни чи душу, потребує значного обсягу сторонньої допомоги при одяганні та користуванні туалетом, присутні періодичні випадкові інциденти при контролі дефекації та сечовиділення, перехід з ліжка здійснюється за допомогою сторонньої допомоги, пересувається на відстань до 100 м тільки із сторонньою допомогою, ходить помешканням із сторонньою допомогою. Окрім того, ОСОБА_3 не може самостійно виконувати такі складні дії, як користуватися телефоном, здійснювати дрібні покупки в магазині, готувати їжу, вести домашнє господарство, самостійно організовувати своє дозвілля, прати, приймати лікарські засоби та розпоряджатися особистими коштами.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що з 2010 року ОСОБА_1 постійно надав соціальні послуги з догляду ОСОБА_3 , підтвердженням чого є призначення та виплата позивачу компенсації на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 року №558.

Відповідач також не заперечує, що ОСОБА_3 є членом сім`ї позивача, який постійно з ним проживає та надалі допомагає йому у забезпеченні життєво важливих соціально-побутових функцій. Поряд з цим, на думку відповідача, позивач не надає ОСОБА_3 соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, що є необхідною умовою для призначення компенсації. При цьому жодних пояснень чи обґрунтувань в чому саме полягає відмінність в даному випадку між допомогою, що надає позивач на постійній основі особі з інвалідністю І групи, яка, відповідно до висновку працівників Управління, не може забезпечити самостійне виконання базових функцій своєї життєдіяльності, від «надання соціальних послуг з догляду на непрофесійній основі» такій особі, відповідач, всупереч своєму процесуальному обов`язку, суду не надав.

В свою чергу суд враховує, що в розумінні норм Закону «догляд вдома» відноситься до базових соціальних послуг та, з урахуванням відомостей Класифікатора соціальних послуг, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України №429 від 26.06.2020, передбачає допомогу в самообслуговуванні (дотримання особистої гігієни, рухового режиму, годування), пересуванні в побутових умовах, веденні домашнього господарства (закупівля і доставка продуктів харчування, ліків та інших товарів, приготування їжі, косметичне прибирання житла, оплата комунальних платежів, прання білизни, дрібний ремонт одягу), в організації взаємодії з іншими фахівцями та службами (виклик лікаря, працівників комунальних служб, транспортних служб тощо). Тобто, поняття «догляд вдома» включає ті базові життєві потреби, допомогу у виконанні яких потребує ОСОБА_3 . Щодо посилання апелянта на Анкету №61 опитувальника щодо можливості виконання особою елементарних та складних дій від 15.03.2024, то колегія суддів вважає, що така стосується визначення індивідуальних потреб особи, яка потребує надання соціальних послуг ОСОБА_3 за Шкалою оцінки можливості виконання елементарних дій, відповідно вказана Анкета не передбачає відомостей щодо встановлення особи яка надаватиме соціальний догляд.

В матеріалах справ відсутні докази того, що ОСОБА_3 отримує соціальні послуги від сторонніх осіб або догляд за ним здійснюють будь-які інші особи, окрім позивача. Окрім того, позивач стверджує, що не отримує соціальні послуги чи виплати, передбачені п. 2 Порядку або наявні інші підстави для відмови у призначенні компенсації, що визначені ч. 7 ст. 13 Закону, що не заперечується відповідачем.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Колегія суддів дійшла висновку, що під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх дій, оскільки позивач з 2010 року постійно надав соціальні послуги з догляду ОСОБА_3 , підтвердженням чого є призначення та виплата позивачу компенсації на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 року №558, відповідно колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 має право на призначення та виплату компенсації, як фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, а рішення про відмову йому у призначенні компенсації є протиправним і підлягає скасуванню

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Позиція Верховного Суду щодо застосування частини 4 статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14.08.2018 у справі № 820/5134/17, від 28.02.2020 у справі № 806/3304/18, від 16.11.2020 у справі № 640/5615/19, від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20 та від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19.

При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Верховний Суд у постанові від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Отже, ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

За таких встановлених обставин справи колегія суддів виходить з оцінки їх аналізу, дій відповідача і вважає, що в даному випадку можливість вибору з кількох варіантів у відповідача була відсутня, оскільки за наслідками розгляду даної справи судом було встановлено відсутність обставин, що стали підставою прийняття оскарженого рішення. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що слід зобов`язати відповідача призначити позивачу компенсацію, як фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі ОСОБА_3 . При цьому про наявність будь-яких інших обставин, що могли б відповідно до законодавчих норм слугувати підставою для відмови у призначенні ОСОБА_1 спірної компенсації, аніж зазначені у рішенні від 26.03.2024, відповідач не заявляє і не доводить в апеляційній інстанції, а його доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 червня 2024 року у справі №260/3056/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

Р.Й. Коваль

Повний текст постанови складено 18.11.2024