Постанова

від 18.11.2024 по справі 380/4648/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 380/4648/24 пров. № А/857/15207/24Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача:Гінди О.М.,

суддів:Матковської З.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2024 року (головуючий суддя: Сподарик Н.І. місце ухвалення - м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 Головного управління ДСНС України у Львівській області, 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

ОСОБА_1 , 29.02.2024, звернувся з позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДСНС України у Львівській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 включно з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати Головне управління ДСНС України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 включно з врахуванням базового місяця січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум.

Обґрунтовує позов тим, що відповідачем у порушення вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в період з січня 2016 року по лютий 2018 року не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Тобто, в цьому випадку позивач має право на отримання індексації за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з врахуванням січня 2008 року як базового місяця, для проведення індексації грошового забезпечення. З огляду на наведене просить суд позов задовольнити.

Рішенням рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 в повному обсязі.

Зобов`язати 3 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт покликається на те, що починаючи з 01.12.2015 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, в тому числі особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту. Водночас, зазначає, що відповідні зміни до Порядку № 1078 були внесені Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2005 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів».

Зазначає, що 3 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Львівській області виконало умови, визначені абзацом 2 пункту 3 Постанови № 1013, а відтак для проведення подальшої індексації грошового забезпечення осіб служби цивільного захисту при обчисленні індексу споживчих цін для проведення індексації відповідно до Порядку № 1078, як базовий місяць (місяць підвищення) врахувало січень 2016 року.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких мотивів.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно, всупереч вимогам чинного законодавства протиправно не здійснювалось нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення із застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), чим допущено протиправну бездіяльність.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до витягу з наказу «по особовому складу» ГУ ДСНС України у Львівській області від 07.10.2020 № 286о/с «Про кадрові питання», старшого прапорщика служби цивільного захисту ОСОБА_1 , командира відділення 4 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління ДСНС України у Львівській області, з 07 жовтня 2020 року звільнено зі служби у запас Збройних Сил України за станом здоров`я, виключивши з кадрів ДСНС України.

Відповідно до Положення про 3 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області, затвердженого наказом ДСНС від 24.05.2013 № 328 (у редакції наказу ДСНС від 11.05.2021 № 295), правонаступником 4 ДПРЧ є 3 ДПРЗ, який є окремою юридичною особою.

Адвокат Скржешевський М.С. 21.09.2023, в інтересах позивача, звернувся до відповідача із адвокатським запитом № 23921/АЗ-1 з проханням надати довідку про індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.

Листом від 19.10.2023 за № 5801-6683/5807 відповідач надав довідку про розмір індексації ОСОБА_1 . Відповідно до наданої довідки, за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 нараховано і виплачено індексацію грошового забезпечення в розмірі 463,10 грн (232,00 грн в квітні 2016 року та 231,10 грн в червні 2016 року). В інші місяці цього періоду індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась і виплачена не була.

У подальшому, 24.10.2023 адвокат Скржешевський М.С. в інтересах позивача звернувся до відповідача із заявою № 231024/ЗІ-1 про нарахування і виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.

Листом від 03.11.2023 № 5801-7016/5807 відповідач надав відповідь, у якій було зазначено, що здійснюючи нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018 відсутні підстави для врахування базового місяця січень 2008 року.

Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення з урахуванням січня 2008 року як місяця, для обчислення індексу споживчих цін («базового» місяця) протиправною, тому звернувся з цим позовом до суду.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Заробітна плата в розумінні частини першої статті 94 КЗпП України означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 1, частина перша статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року №1282-ХII зі змінами).

З наведеного висновується, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013.

Конституційний Суд України у вказаному Рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

У пункті 2.2 Рішення від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Виходячи з цього, очевидним є те, що спір про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Разом з тим, частиною другою статті 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що перебування особи на публічній службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.

Водночас, індексація грошового забезпечення є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь-яким строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

З огляду на те, що вказаним рішенням Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, відповідно до якої звернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду.

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Разом з цим, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651).

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

У справі ж, що розглядається, на момент звернення позивача до суду а саме 29 лютого 2024 року з позовом про виплату індексації за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, в Україні не діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що вказує на необхідність застосування до спірних правовідносин строків, встановлених статтею 233 КЗпП України (в редакції чинній на момент звернення до суду).

Аналогічні висновки у подібних спірних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі № 580/9690/23.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до витягу з наказу «по особовому складу» ГУ ДСНС України у Львівській області від 07.10.2020 № 286о/с «Про кадрові питання», старшого прапорщика служби цивільного захисту ОСОБА_1 , командира відділення 4 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління ДСНС України у Львівській області, з 07 жовтня 2020 року звільнено зі служби у запас Збройних Сил України за станом здоров`я, виключивши з кадрів ДСНС України.

Адвокат Скржешевський М.С. 21.09.2023, в інтересах позивача, звернувся до відповідача із адвокатським запитом № 23921/АЗ-1 з проханням надати довідку про індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.

Листом від 19.10.2023 за № 5801-6683/5807 відповідач надав довідку про розмір індексації ОСОБА_1 . Відповідно до наданої довідки, за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 нараховано і виплачено індексацію грошового забезпечення в розмірі 463,10 грн. (232,00 грн в квітні 2016 року та 231,10 грн в червні 2016 року). В інші місяці цього періоду індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалась і виплачена не була.

У подальшому, 24.10.2023 адвокат Скржешевський М.С., в інтересах позивача, звернувся до відповідача із заявою № 231024/ЗІ-1 про нарахування і виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.

Листом від 03.11.2023 № 5801-7016/5807 відповідач надав відповідь, у якій було зазначено, що здійснюючи нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 01.03.2018 відсутні підстави для врахування базового місяця січень 2008 року.

Отже, позивач через свого представника, більш ніж через 3 роки після звільнення почав вчиняти активні дії щодо нарахування та виплати йому індексації за вказані вище періоди.

Тобто, позивач не врахував, що обчислення процесуальних строків відбувається не лише з часу, коли особа дізналася, а й коли могла дізнатися про порушення своїх прав.

Разом з тим, позивач будь-яких обставин і фактів, які об`єктивно перешкодили йому своєчасно звернутися до суду щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, у т.ч протягом розумного строку матеріали справи не містять.

Так, частиною 3 ст. 123 КАС України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу (ч. 1 ст. 319 КАС України).

Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини та враховуючи висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28 серпня 2024 року у справі № 580/9690/23, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 необхідно залишити без розгляду, оскільки позивач звернувся з позовом до суду лише 29.02.2024, про невиплату індексації за вказаний період позивач дізнався з листа від 19.10.2023 за № 5801-6683/5807, згідно якого відповідач надав довідку про розмір індексації, яка була виплачена ОСОБА_1 , чим порушив тримісячний строк звернення до суду.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при частковому задоволенні позову допустив невідповідність своїх висновків обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів ст. 319 КАС України є підставою для скасування судового рішення та прийняття постанови про залишення позову без розгляду.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 311, 319, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд

постановив:

апеляційну скаргу 3 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 травня 2023 року у справі № 380/4648/24 скасувати та прийняти нову постанову, якою позов залишити без розгляду повністю.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. М. Гінда судді З. М. Матковська В. В. Ніколін