Постанова

від 20.11.2024 по справі 128/4169/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 128/4169/24

Провадження № 22-ц/801/2411/2024

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондаренко О. І.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 рокуСправа № 128/4169/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Сопруна В. В., Стадника І. М.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 25 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області про зобов`язання здійснювати догляд,

Ухвалу постановила суддя Бондаренко О. І.

Ухвалу постановлено у відсутності учасників справи у м. Вінниця

Дата складення повного тексту 25 жовтня 2024 року,

Встановив:

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області про зобов`язання здійснювати догляд.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області про зобов`язання здійснювати догляд - залишено без руху.

Роз`яснено позивачу, що: - способом виконання ухвали суду є складання тексту «позовної заяви» із усуненими недоліками, а не подання суду роз`яснень, заяв, пояснень; - виправлена позовна заява із вищевказаними судом доказами має бути подана в примірниках для суду та відповідача, третіх осіб; - у разі невиконання ухвали суду в зазначений строк, заява вважається неподаною та підлягає поверненню, що не перешкоджає позивачу повторному зверненню до суду.

Надано позивачу строк для усунення недоліків терміном 5 днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 25 жовтня 2024 року матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області про зобов`язання здійснювати догляд, визнано неподаною та повернуто позивачу.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду в іншому складі суду, оскільки ухвала є незаконною та перешкоджає доступу до правосуддя.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд першої інстанції своїми діями обмежив право позивача на доступ до правосуддя, оскільки ОСОБА_1 не може захистити своє право. Крім того, ухвала суду першої інстанції була упередженою та винесена поспіхом.

У встановлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч. 13 ст. 7, п. 6 ч. 1 ст. 353, ч. 2 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без призначення судового засідання та без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з урахуванням наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 жовтня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області, про зобов`язання здійснювати догляд (а. с. 1-5).

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 22 жовтня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Згідно змісту ухвали суду позов залишено без руху, оскільки позивачем не уточнені позовні вимоги в прохальній частині тексту позову до відповідача, у відповідності до норм, що регулюють спірні правовідносини. Одночасно позивачем не наведено фактів ухилення від здійснення догляду за ним ОСОБА_2 , від свого обов`язку, закріпленого основним законом держави. Також суд звертає увагу, що позивачем не зазначено повне коло осіб, інтересів яких стосується даний спір (а. с. 8).

На виконання вимог ухвали суду про залишення позову без руху, позивач 25 жовтня 2024 року подав до суду виправлену позовну заяву в 4-х екземплярах (а. с. 10-15)

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 25 жовтня 2024 року матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області про зобов`язання здійснювати догляд, визнано неподаною та повернуто позивачу.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції зазначив, що при вивчені позовної заяви, наданої суду на усунення недоліків, вказаних в ухвалі суду, вбачається, що позивачем не уточненні позовні вимоги належним чином у відповідності до норм, що регулюють спірні правовідносини. Крім того, у позовній заяві вказується, що позивач має також доньку, однак не вказано фактів догляду/утримання або їх відсутність останньою батька, який є особою з інвалідністю.

Колегія суддів не може погодитися з цим висновком суду першої інстанції.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

За правилом ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною третьою статті 185 ЦПК України передбачено, що якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Як вбачається з матеріалів справи, позовну заяву ОСОБА_1 було повернуто з тих підстав, що на думку суду першої інстанції позивачем не уточненні позовні вимоги належним чином у відповідності до норм, що регулюють спірні правовідносини.

Разом з тим таке твердження суду першої інстанції не відповідає змісту матеріалів справи, оскільки з виправленої позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 уточнив заявлену позовну вимогу, доповнивши прохальну частину позовної заяви наступним: «та стягнути з ОСОБА_2 аліменти на моє утримання у сумі 2000,00 грн. щомісяця».

Що стосується посилання суду першої інстанції на той факт, що позивачем не зазначено повне коло осіб, інтересів яких стосується даний спір, варто зазначити наступне.

У ст. 175 ЦПК України зазначено, що позовна заява повинна містити, зокрема, інформацію про сторони спору. Проте, якщо позивач вказав у позовній заяві хоча б одну сторону, суд не має права повертати заяву з мотивів нібито неповноти зазначення інших осіб. Висновки про «неповноту» кола учасників не входять до компетенції суду на стадії вирішення питання про відкриття провадження, оскільки такі обставини можуть бути уточнені чи усунені у процесі розгляду.

Як наголосив Верховний Суд в постанові від 05 серпня 2020 року у справі № 177/1163/16-ц, при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують, апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд, згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року.

Таким чином, з огляду на те, що позивач вчинив дії спрямовані на усунення недоліків позовної заяви та подав виправлену позовну заяву, у якій конкретизував на свій розсуд позовні вимоги, ухвала суду про визнання заяви неподаною та її повернення є такою, що не відповідає положенням ч. 3 ст. 185 ЦПК України.

Суд першої інстанції вимоги закону проігнорував та всупереч вимогам частини 5 статті 12 ЦПК України, яка зобов`язує суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, підійшов до вирішення цього питання формально та передчасно повернув заяву.

За наведених обставин апеляційний суд вважає, що повернення заяви із підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права заявника на доступ до правосуддя, проголошеного ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і суперечить завданню цивільного судочинства щодо захисту її прав та законних інтересів.

Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які стали перешкодою для розгляду позовної заяви.

Враховуючи, що судом першої інстанції постановлено помилкову ухвалу, що перешкоджає розгляду позовної заяви та з урахуванням ст. 379 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про скасування ухвали суду першої інстанції та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Разом з тим, позивач просить направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду у іншому складі суду.

Частина 6 статті 374 ЦПК України не надає апеляційному суду повноважень направляти справу на розгляд іншому складу суду. Апеляційний суд при скасуванні ухвали суду першої інстанції має обмежені можливості: постановити нову ухвалу; направити справу до того ж суду для вирішення питання повторно.

Відвід або самовідвід судді першої інстанції регулюється статтями 3640 ЦПК України. Рішення щодо відводу або самовідводу має приймати безпосередньо суд, у провадженні якого перебуває справа. Відповідно, це питання не входить до компетенції апеляційного суду, а тому в цій частині апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 368, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовільнити частково.

Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 25 жовтня 2024 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В решті вимог апеляційної скарги у задоволенні відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіВ. В. Сопрун І. М. Стадник