Рішення

від 14.11.2024 по справі 554/4121/23

ОКТЯБРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Дата документу 14.11.2024Справа № 554/4121/23 Провадження № 2/554/297/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2024 року Октябрський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого - судді Савченко Л.І.

при секретарі - Титаренко Д.В.

за участю позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Лисенко С.С. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бейкень Енергетика Україна» про визнання порушень законодавства, визнання правовими підстав та зобов`язання звільнити з роботи, стягнення заробітної плати, компенсації за затримку розрахунку при звільненні, вихідної допомоги,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Бейкень Енергетика Україна», в якому після неодноразової зміни позовних вимог (остаточно у судовому засіданні 14.11.2024) прохав:

-визнати порушеннями відповідачем вимог ст.ст. 13,17 Закону України «Про охорону праці», ст. ст.115, ст. 22 КЗпП України, ст. 43 Конституції України;

-визнати правовими підстави та зобов`язати відповідача звільнити його з роботи за ст.6 Закону України «Про охорону праці» та ч.3 ст.38 КЗпП України;

-стягнути з відповідача заборгованість по заробітній плату за період з 01 липня 2020 року по 31 березня 2022 року (440 робочих днів) у сумі 646 870 грн. 40 коп.;

- стягнути з відповідача вихідну допомогу у сумі 47 760 грн.;

-стягнути з відповідача середній заробіток за весь період затримки розрахунку з 01.04.2022 року по день ухвалення судового рішення, тобто за період з 01.04.2022 по 14.11.2024 року за 959 днів у сумі 1 409 883 грн. 44 коп.;

-стягнути з відповідача моральну шкоду у сумі 150 000 грн.;

-стягнути з відповідача судові витрати у вигляді судового збору у сумі 4294 грн. 40 коп. та 2920 грн., витрат на правову допомогу у сумі 5000 грн., витрат на комісію платника у сумі у сумі 42 грн.90 коп. та 29.20 грн., витрат на поштові послуги у сумі 394 грн.06 коп.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що у період з 18.12.2018 по 14.02.2023 він знаходився у трудових відносинах з ТОВ «Бейкень Енергетика Україна». Виконання професійних обов`язків здійснювалося на буровому майданчику вахтовим режимом, фактично він проводив роботи згідно табеля робочого часу до 31 травня 2019 року. В подальшому його повідомили, без пояснення причини, що на його робоче місце викликано іншого працівника , альтернативного робочого місця або посади до дня звільнення 14.02.2023 року запропоновано не було. 29.12.2020, 27.09.2021, 08.06.2022, 28.10.2022 він надсилав на адресу ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» ( м.Полтава, вул.Автобазівська,6 та м.Київ, вул.Дніпровська набережна, 26-Ж) заяви про звільнення та запити про надання певних документів листами з описом вкладення, які не були отримані одержувачем та повернуті відправнику. Від відповідача ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» він отримав повідомлення від 15.02.2022 року № 61/0222 про необхідність надати письмові пояснення про причини відсутності на роботі з 01 червня 2020 року. Зазначає, що цим листом відповідач підтвердив свою юридичну адресу та виробничу базу, на яку він надсилав заяви про звільнення, що свідчить про свідому бездіяльність та створення штучних перешкод у виконанні ним своїх трудових обов`язків. У заявах про звільнення позивач вказував про порушення відповідачем ст. 17 Розділу ІІ Обов`язкові медичні огляди працівників певних категорій Закону України «Про охорону праці», ст. 13 Розділу ІІІ Закону України «Про охорону праці», ст.ст.22, 115 КЗпП, ст. 43 Конституції України. 31.03.2022 року ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» видало наказ № 078-П «Про призупинення дії трудових договорів в умовах воєнного стану, де п.1 зазначає про призупинення дії трудових договорів з 01.04.2022 року. В додатку до цього наказу зазначено і його прізвище, чим підтверджується відсутність з його сторони порушень вимог трудового законодавства. Зазначає, що ним направлялися запити до ГУПФ України в Полтавській області, згідно відповідей на які наявні відомості про нарахування позивачу заробітної плати за період з 20.12.2018 по 31.07.2020. Остання виплата була здійснена 30.06.2020 року, що слідує із банківської виписки. Таким чином, вважає, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі за період з 01 липня 2020 року по 31 березня 2022 року (з 01.04.2022 року призупинено дію трудового договору) (440 робочих днів) у сумі 646 870 грн. 40 коп. Також позивач прохав стягнути вихідну допомогу на підставі ст. 44 КЗпП України у розмірі тримісячного заробітку у сумі 47 760 грн. (15920 х 3). Посилаючись на норми ст. 117 КЗпП України, ОСОБА_1 прохає стягнути середній з відповідача середній заробіток за весь період затримки розрахунку з 01.04.2022 року по день ухвалення судового рішення, тобто за період з 01.04.2022 по 14.11.2024 року за 959 днів у сумі 1 409 883 грн. 44 коп. Також позивач вказує, що були порушені його трудові права, а тому він має право на компенсацію моральної шкоди. Йому встановлений діагноз тривожно-депресивний розлад нервової системи, у зв`язку з чим ним придбавалися певні ліки. Розмір моральної шкоди оцінює у 150 000 грн. На послуги адвоката ним витрачено 5000 грн., що підтверджується відповідними доказами. Крім того, прохав стягнути з відповідача витрати на поштові відправлення, комісії банку та судовий збір.

Ухвалою суду від 15 травня 2023 року позовну заяву залишено без руху, надано строку для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 24 травня 2023 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 23 жовтня 2023 року витребувано у ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» докази по справі, а саме розрахунок невиплаченої заробітної плати з 01.08.2020 по 31.03.2022, з урахуванням індексації, а також розрахунок компенсації за затримку виплати заробітної плати при звільненні з 14.04.2023.

Ухвалою суду від 14 грудня 2023 року витребувано у ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» докази по справі, а саме розрахунок невиплаченої заробітної плати з 01.08.2020 по 31.03.2022, з урахуванням індексації, а також розрахунок компенсації за затримку виплати заробітної плати при звільненні з 14.02.2023, довідку про середню заробітну плату за останні два календарні місяці роботи перед звільненням.

Ухвалою суду від 02 серпня 2024 року до відповідача ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» застосовано заходи процесуального примусу у вигляді тимчасового вилучення доказів для дослідження судом.

19.08.2024 року на виконання вимог ухвали суду про витребування докази відповідачем надані витребовувані документи.

Ухвалою суду від 18 вересня 2024 року скасовано ухвалу суду від 02 серпня 2024 року про тимчасове вилучення доказів.

Представником відповідача ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» Лисенко С.С. до суду надано письмові пояснення, в яких вказала, що відповідно до наказу № 561-П від 18 грудня 2018 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу з 20 грудня 2018 року (також у графі вказано, що до 19 березня 2019 року). Відповідно до Наказу № 188-П від 16 березня 2020 року на підприємстві ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» було запроваджено дистанційну роботу на період карантину. На підприємство надійшла заява ОСОБА_1 від 07 лютого 2023 року, в якій останній вказував, що бажає звільнитися за власним бажанням і надав реквізити, на які скинути йому грошові кошти, просив останнім днем вважати 14 лютого 2023 року. Як тільки підприємство отримало заяву ОСОБА_1 , який вийшов на зв`язок, було винесено наказ № 022-П від 14.02.2023 про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням з 14 лютого 2023 року. У наказі зазначено про відсутність ОСОБА_1 на роботі з 14.07.2020 року по 14.02.2023 року, у тому числі без поважних причин, про його звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України з 14 лютого 2023 року, про необхідність бухгалтерії обрахувати та виплатити товариством ОСОБА_3 компенсацію за 65 днів невикористаної щорічної відпустки, про ознайомлення ОСОБА_1 з наказом та вручення трудової книжки. 17.02.2023 року було винесено наказ про виплату компенсації за затримку розрахунку при звільненні, в якому вказано, що позивач був звільнений за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України наказом від 14 лютого 2023 року. Вказано також, що він працював вахтовим методом, написавши заяву на відпустку, після її закінчення на роботу не вийшов, на зв`язок не виходив, що підтверджується рядом документів. У червні місяці він також не виходив на роботу, про що були складені відповідні акти. Таким чином, підприємство йшло на поступки позивачу, оскільки розпочалася епідемія Ковід 19, однак останній не виходив і не виконував свою роботу, що підтверджується відмітками в табелях обліку робочого часу. Тому порушень прав позивача не було жодним чином. Вказує, що всі належні позивачу кошти були виплачені. Також зазначила, що до 19 липня 2022 року (до внесення змін до ст. 233 КЗпП України Законом України № 2352-ІХ) право працівника не було обмежене будь-яким строком на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, а після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором обмежений тримісячним строком.

Позивач ОСОБА_1 подав заперечення на письмові пояснення відповідача, в яких прохав суд не брати до уваги надані відповідачем документи, а саме табелі обліку використання робочого часу, акти про відсутність ОСОБА_1 на роботі, доповідні записки, так як вони є підробленими та сфальсифікованими. Зазначає, що 28.10.2022 на електронні адреси начальника відділу кадрів Олени Ковтун ІНФОРМАЦІЯ_6 та начальника відділу з охорони праці Віталія Качана ІНФОРМАЦІЯ_5 він надсилав заяви про звільнення. 12.04.2022 з електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 відділу кадрів отримав лист з вкладенням для ознайомлення: Наказ ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» про призупинення дії трудових договорів працівників з компанією на час воєнного стану. Таким чином, відповідач був обізнаний про його електронні адреси ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак запитів щодо питань відсутності його на роботі не надсилав. Вказує, що відповідачем не надано підтвердження притягнення його до дисциплінарної відповідальності. При отриманні заяви про звільнення та розрахунку невикористаної відпустки не було нараховано жодних дисциплінарних порушень та штрафів. При отриманні трудової книжки у відділі кадрів його не знайомили з жодними документами щодо відсутності на роботі. Таким чином, немає підстав стверджувати, що з ним не було можливості комунікацій та надання пояснень щодо підстав невиплати заробітної плати.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 остаточно уточнив позовні вимоги та прохав їх задовольнити.

Представник відповідача ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» Лисенко С.С. у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, прохала також врахувати пропущені строки позовної давності, оскільки з липня 2020 року строк звернення до суду обмежили трьома місяцями.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 Наказом (розпорядженням) № 561-П від 18 грудня 2018 року прийнятий на роботу з 20 грудня 2018 року до ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» на посаду Інженера з охорони праці за умовами контракту, з окладом згідно штатного розкладу (том 2 а.с.10).

20 грудня 2018 року між ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» та ОСОБА_1 був укладений Трудовий договір, згідно п.4 якого час виконання робіт установлюється згідно графіку роботи.

Наказом № 188-П від 16 березня 2020 року «Про запровадження дистанційної роботи на період карантину» на підприємстві запроваджено дистанційну роботу з 17.03.2020 по 27.03.2020 з метою запобігання поширенню корона вірусу COVID-19. Працівник ОСОБА_1 в перелік працівників не включений (том 2 а.с.11-12).

Наказом № 078-П від 31.03.2022 «Про призупинення дії трудових договорів в умовах воєнного часу», призупинено дію трудових договорів працівників підприємства з 01 квітня 2022 року у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи (том 1 а.с.84).

07 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» із заявою про звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, посилаючись на призупинення трудового договору з 01.04.2022 року (Наказ від 31.03.2022 № 078-П) та систематичне порушення Товариством законодавства про працю, останнім робочим днем прохав вважати 14 лютого 2023 року. Прохав виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпустки в повному обсязі, належну йому заробітну плату, вихідну допомогу в порядку ст. 44 КЗпП України та повідомити його про час та місце повернення трудової книжки (том 2 а.с.13).

Наказом № 022-П від 14.02.2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 », на підставі заяви від 07 лютого 2023 року, інженера з охорони праці ОСОБА_1 , про звільнення за власним бажанням 14 лютого 2023 року, враховуючи відсутність ОСОБА_1 на роботі з 14.07.2020 по 14.02.2023, у тому числі без поважних причин з 14.07.2020 по 31.03.2022, керуючись ст. 38 КЗпП України, ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», наказано: 1. Звільнити ОСОБА_1 , інженера з охорони праці, за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України 14 лютого 2023 року; 2.Бухгалтерії обрахувати та виплатити товариством ОСОБА_1 компенсацію за 65 днів невикористаної щорічної відпустки; 2. Ознайомити (вручити або направити) з наказом ОСОБА_1 та вручити трудову книжку (том 2 а.с.15).

Наказом № 024-П від 17.02.2023 року «Про виплату компенсації за затримку розрахунку при звільненні ОСОБА_1 » наказано: виплатити ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку при звільненні, що сталася унаслідок збройної агресії проти України державою агресором, у розмірі середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку з 15.02.2023 по 17.02.2023 (том 2 а.с.16).

На адресу ОСОБА_1 ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» надіслало повідомлення від 17.02.2023 року № 34 /0223 «Про необхідність отримання трудової книжки» (том 2 а.с.18-19).

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41 КЗпП України) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45 КЗпП України).

Відповідно до ч.1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Згідно з ч.3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Таким чином, ОСОБА_1 був звільнений з роботи за власним бажанням на підставі його заяви від 07 лютого 2023 року про звільнення за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП України, в день зазначений у заяві, а саме з 14.02.2023 року.

Отже, роботодавець виконав вимоги статті 38 КЗпП України, оцінюючи звільнення за власним бажанням.

Посилання позивача ОСОБА_1 про те, що ним на адресу відповідача ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» надсилалися заяви про звільнення на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України та ст. 6 Закону України «Про охорону праці» від 29.12.2020, 27.09.2021, 08.06.2022, 28.10.2022 та запити про надання певних документів рекомендованими листами з описом вкладенням на адреси м.Полтава, вул.Автобазівська,6 та АДРЕСА_1 , однак відповідачем ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» вони не були отримані умисно, судом оцінюється як припущення. Доказів отримання вказаних заяв ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» позивачем не надано.

Аналогічно позивач не довів надсилання та отримання цих заяв відповідачем через офіційну електронну адресу ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» : gigc@beiken.com, та їх ігнорування зі сторони відповідача. Надсилання заяв про звільнення на електронні адреси начальника відділу кадрів Олени Ковтун ІНФОРМАЦІЯ_6 та начальника відділу з охорони праці Віталія Качана ІНФОРМАЦІЯ_5 не є належним способом звернення до керівництва підприємства із заявою про звільнення.

Доводи позивача про порушення ТОВ «Бейкень Енергетика Україна» положень ст. 17 Розділу ІІ Обов`язкові медичні огляди працівників певних категорій Закону України «Про охорону праці» ( Роботодавець зобов`язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов`язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров`я, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров`я працівника. Порядок проведення медичних оглядів визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я) та ст. 13 Розділу ІІІ Закону України «Про охорону праці» (відсутність атестації робочого місця інженера з охорони праці на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх пудсумками вживання заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров`я виробничих факторів, тощо) не знайшли підтвердження у судовому засіданні, а тому позовні вимоги про визнання порушеннями відповідачем вимог ст.ст. 13,17 Закону України «Про охорону праці», визнання правовими підстав та зобов`язання відповідача звільнити його з роботи за ст.6 Закону України «Про охорону праці» та ч.3 ст.38 КЗпП України є недоведеними та задоволенню не підлягають..

Долучені позивачем до позовної заяви Направлення на обов`язковий медичний огляд працівника від 10.12.2019 та Висновок медичної комісії від 20.12.2019, Картка працівника, який підлягає попередньому (періодичному) медичному огляду та Висновок від 20.12.2019, Протокол № 295-19 засідання комісії з перевірки знань питань охорони праці від 05 квітня 2019 року, Протокол № 292-19 засідання комісії з перевірки знань питань охорони праці від 05 квітня 2019 року, Протокол № 050-19 засідання комісії з перевірки знань питань охорони праці від 05 квітня 2019 року, Протокол № 718-19 засідання комісії з навчання пожежно-технічного мінімуму від 12 квітня 2019 року, Сертифікат про проходження профілактичного наркологічного огляду від 14.12.2018, Медична довідка від 14.12.2018 висновків суду про недоведеність позовних вимог в цій частині не спростовують, клопотань про витребування доказів у відповідача щодо вказаних обставин позивачем не заявлялося (том 1 а.с.47-54).

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за період з 01 липня 2020 року по 31 березня 2022 року (440 робочих днів) у сумі 646 870 грн. 40 коп. та визнання порушеннями відповідачем вимог ст.115, ст. 22 КЗпП України, ст. 43 Конституції України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 22 КЗпП України власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, має право вільного вибору серед кандидатів на зайняття робочого місця (посади). Забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу, тобто відмова без будь-яких мотивів або з підстав, що не стосуються кваліфікації чи професійних якостей працівника, або з інших підстав, не передбачених законом. На вимогу особи, якій відмовлено в прийнятті на роботу, власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, зобов`язані письмово повідомити про причину такої відмови, яка має відповідати частині першій цієї статті. Будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров`я працівника можуть встановлюватися законодавством.

Відповідно ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

В умовах спрощеного режиму розмір заробітної плати визначається трудовим договором з урахуванням встановленого законом мінімального рівня оплати праці, а заробітна плата виплачується працівнику у строки, встановлені цією статтею, та визначені трудовим договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується до початку відпустки, якщо інше не передбачено трудовим або колективним договором.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 фактично працював на підприємстві з 20.12.2018 року по 31.05.2020 року, з 30.06.2020 року по 13.07.2020 перебував у щорічній відпустці тривалістю 14 днів (том 2 а.с.28-29), в інший період до дня звільнення позивач на роботі був відсутній, що підтверджується Актами про відсутність на роботі ОСОБА_1 , Доповідними записками, Табелями обліку робочого часу (том 2 а.с.20-27, 30-160).

Із Довідки про нараховану та виплачену заробітну плату за період з 20 грудня 2018 року по 14 лютого 2023 року вбачається, що заборгованість підприємства перед ОСОБА_1 відсутня.

З Довідки від 16.08.2024 року № 260/0824 вбачається, що при звільненні 14.02.2023 року ОСОБА_1 виплачено компенсацію за невикористану відпустку у кількості 65 днів на суму 34 114, 60 грн. та компенсацію за затримку виплати в кількості 3 днів у сумі 3 312, 83 грн. Заборгованість перед працівником відсутня (а.с.223,227 том 1).

Таким чином, відповідачем виплачено всю нараховану заробітну плату за фактично виконану роботу, що передбачено умовами Трудового договору.

Доказів про недопущення позивача на робоче місце згідно графіку у червні 2020 року останній не надав.

Твердження ОСОБА_1 про фальсифікацію Актів, Доповідних записок та Табелів обліку жодними доказами не доведені, а є лише припущенням позивача.

Посилання позивача на непритягнення його до дисциплінарної відповідальності з підстав порушення трудової дисципліни, а тому недоведеність факту його відсутності на роботі без поважних причин, судом оцінюється критично, оскільки, як пояснила у судовому засіданні представник відповідача, у вказаний період було запроваджено карантинні обмеження пов`язані з епідемією COVID-19 та призупинено дію трудових договорів працівників підприємства з 01 квітня 2022 року у зв`язку з військовою агресією проти України, а тому відповідач діяв в інтересах працівників та не застосовував крайні заходи впливу, що є його дискреційним правом роботодавця.

Отже, правові підстави для виплати заробітної плати у період відсутності ОСОБА_1 на роботі відсутні, а тому його позовні вимоги щодо виплати заборгованості по заробітній платі та визнання порушеннями відповідачем вимог ст. ст.115, ст. 22 КЗпП України, ст. 43 Конституції України є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Враховуючи, що судом відмовлено у задоволення позовних вимог про визнання правовими підстав та зобов`язання відповідача звільнити його з роботи за ст.6 Закону України «Про охорону праці» та ч.3 ст.38 КЗпП України, правові підстави для стягнення вихідної допомоги відсутні, а тому позов щодо виплати вихідної допомоги у сумі 47 760 грн. задоволенню не підлягає.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку з 01.04.2022 року (призупинення дії трудових договорів) по день ухвалення судового рішення, тобто за період з 01.04.2022 по 14.11.2024 року за 959 днів у сумі 1 409 883 грн. 44 коп., суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.

Згідно ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Позивачем не доведено обов`язку відповідача щодо сплати компенсації за затримку розрахунку.

Так, факту наявності заборгованості по невиплаченій заробітній платі позивачу на день його звільнення судом не встановлено.

Згідно довідки від 16.08.2024 року № 260/0824 вбачається, що при звільненні 14.02.2023 року ОСОБА_1 виплачено компенсацію за невикористану відпустку у кількості 65 днів на суму 34 114, 60 грн. та компенсацію за затримку виплати в кількості 3 днів у сумі 3 312, 83 грн. Заборгованість перед працівником відсутня (а.с. 227 том 1).

Виплата зазначених сум не заперечувалася ОСОБА_1

Обрахування періоду для виплати середнього заробітку з 01.04.2022 року ( день призупинення дії трудових договорів) є хибним, оскільки положення ст. 117 КЗпП України застосовуються щодо невиплат, які мали місце після звільнення.

Таким чином, правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині є безпідставними.

Відповідно до ст.2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагається від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи, що судом не встановлено порушення прав позивача відповідачем, то позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 150 000 грн. задоволенню не підлягають.

Оскільки судом відмовлено позивачу по суті позовних вимог, заява відповідача про сплив строків звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі, визначених ст. 233 КЗпП України, не застосовується.

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Пунктом 2 частини 2 вказаної статті передбачається, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі відмови в позові на позивача.

Враховуючи, що у задоволенні позову судом відмовлено, що підстави для стягнення з відповідача судових витрат у вигляді судового збору у сумі 4294 грн. 40 коп. та 2920 грн., витрат на правову допомогу у сумі 5000 грн., витрат на комісію платника у сумі у сумі 42 грн.90 коп. та 29.20 грн., витрат на поштові послуги у сумі 394 грн.06 коп. відсутні. Вказані витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.4,12,81, 141,258,259,263-265,268, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бейкень Енергетика Україна» про визнання порушень законодавства, визнання правовими підстав та зобов`язання звільнити з роботи, стягнення заробітної плати, компенсації за затримку розрахунку при звільненні, вихідної допомоги - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач - Товариства з обмеженою відповідальністю «Бейкень Енергетика Україна», місцезнаходження: 02132 м.Київ, вул.Дніпровська набережна, 26-Ж, прим.33, код ЄДРПОУ 41602068.

Повне рішення складено 19 листопада 2024 року.

Суддя Л.І.Савченко