Постанова

від 18.11.2024 по справі 524/10335/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/10335/23 Номер провадження 22-ц/814/3126/24Головуючий у 1-й інстанції Предоляк О.С. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.,

судді: Дорош А.І., Триголов В.М.

за участю секретаря судового засідання Коротун І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою адвокатки ПриліпкоІрини Леонідівни,представниці сільськогосподарськоготовариства зобмеженою відповідальністю«Світоч», на рішенняАвтозаводського районногосуду м.Кременчука від 06 червня 2024 року (час ухвалення судового рішення з 11:31:35 год. до 13:03:10 год., дата виготовлення повного тексту судового рішення 11 червня 2024 року) у справі за позовом сільськогосподарського товаристваз обмеженоювідповідальністю «Світоч» до приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача,

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року СТОВ «Світоч» звернулося до суду із вказаним позовом, просило ухвалити рішення, яким стягнути з приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника Володимира Леонідовича безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 189 770,90 грн.

В обґрунтування заявлених вимог посилалося на те, що рішенням Господарського суду Полтавської області від 10.10.2023 по справі № 917/299/23 стягнуто із Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Світоч" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек-Інвест» 1 333 633,30 грн - основний борг, 396 168,25 грн - пеня, 132 056,18 грн - 30 % річних і 35 851,23 грн судового збору. На виконання рішення 01.11.2023 Господарським судом Полтавської області видано наказ про примусове виконання рішення.

02.11.2023 на підставі наказу Господарського суду Полтавської області від 01.11.2022р. приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Скрипником В.Л. відкрито виконавче провадження № 73210986.

02.11.2023 приватним виконавцем Скрипником В.Л. в межах виконавчого провадження №73210986 винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 189 770,90 грн.

03.11.2023 представником позивача надіслано до Господарського суду Полтавської області, а також відповідачу - заяву про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Отримавши заяву, приватний виконавець свідомо продовжив примусове виконання рішення і, як наслідок, з позивача в межах виконавчого провадження № 73210986 стягнуто в примусовому порядку 2 088 179,86 грн, з яких винагорода приватного виконавця - 189 770,90 грн.

03.11.2023 виконавче провадження № 73210986 закінчено у зв?язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області по справі № 917/299/23 від 21.11.2023 визнано таким, що не підлягає виконанню, наказ Господарського суду Полтавської області від 01.11.2023 про примусове виконання рішення по справі № 917/299/23 від 10.10.2023.

21.11.2023 на підставі ухвали Господарського суду Полтавської області позивачу повернуто стягнуті грошові кошти в межах виконавчого провадження в розмірі 1 897 708,96 грн.

23.11.2023 представник позивача звернувся до приватного виконавця із заявою про повернення основної винагороди, однак листом приватний виконавець повідомив, що відсутні підстави для повернення основної винагороди в розмірі 189 770,90 грн, оскільки виконавче провадження завершення у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Таким чином, основна виногорода приватного виконавця в розмірі 189 770,90 грн має бути стягнута з відповідача в повному обсязі на підставіст.1212 ЦК України, як безпідставно набуті кошти, оскільки це є єдиним ефективним способом захисту прав позивача.

Рішенням Автозаводського районного суду м.Кременчука від 06 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено за недоведеністю.

В апеляційній скарзі адвокатка Приліпко І.Л., представниця сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Світоч», посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що суд, вирішуючи спір, не звернув уваги на те, що підставою для стягнення із боржника винагороди виконавцю була не постанова виконавця, а сам факт наявності виконавчого провадження, відкритого на підставі наказу господарського суду, який у подальшому визнаний таким, що не підлягає виконанню.

Наголошується, що подання скарги на постанову виконавця про стягнення винагороди не є ефективним способом захисту порушеного права з урахуванням конкретних обставин цієї справи.

Звертається увага, що боржник (СТОВ «Світоч») своєчасно повідомив виконавця про розгляд судом заяви щодо визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню і об?єктивно не міг вплинути на вирішення цього у питання у суді і на перебіг обставин з виконання рішення суду.

У відзиві приватний виконавець Скрипник В.Л., посилаючись на необгрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стверджується, що стягнення винагороди виконавця відбулося у межах виконавчого провадження відповідно до вимог ст.45 ЗУ «Про виконавче провадження», копія заяви представника боржника (СТОВ «Світоч») отримана виконавцем 03 листопада 2023 року вже після винесення постанови про закінчення виконавчого провадження у зв?язку із виконанням рішення суду.

ЗУ «Про виконавче провадження» не передбачено такої підстави для зупинення виконавчого провадження, як отримання виконавцем заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Звертається увага, що дії із примусово виконання рішення суду були вчинені виконавцем 02 листопада 2023 року шляхом направлення до банківської установи платіжної інструкції.

Зазначено, що поданий позов є намаганням змінити правове регулювання питання повернення стягнутої суми винагороди, яка чітко врегульована законом.

Наголошується, що ані постанова про відкриття виконавчого провадження, ані постанова про стягнення основної винагороди виконавця не були оскаржені у встановленому порядку.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду Полтавської області від 10.10.2023 (справа №917/299/23) стягнуто із Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Світоч" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек-Інвест» 1 333 633,30 грн основного боргу, 396 168,25 грн пені, 132 056,18 грн 30 % річних і 35 851,23 грн судового збору.

01.11.2023 Господарським судом Полтавської області видано наказ про примусове виконання рішення.

02.11.2023 на підставі наказу Господарського суду Полтавської області від 01.11.2022 р. приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Скрипником В.Л. відкрито виконавче провадження № 73210986.

У той же день приватний виконавець виконавчого округу Полтавської області Скрипник В.Л. у межах виконавчого провадження № 73210986 виніс постанову про стягнення з боржника основної винагороди в розмірі 189 770,90 грн.

02.11.2023 року приватним виконавцем винесено постанову про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення, на які заборонено законом, та належить боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 2 088 179,86 грн.

03.11.2023 на депозитний рахунок приватного виконавця надійшли грошові кошти в сумі 2 088 179,86 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № NB3C0BP02V.

03.11.2023 приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження»у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 21.11.2023 року, залишеною в силі постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 року, визнано таким, що не підлягає виконанню наказ Господарського суду Полтавської області від 01.11.2023 про примусове виконання рішення по справі № 917/299/23 від 10.10.2023. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротек-Інвест» на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Світоч" 1897 708,96 грн.

23.11.2023 адвокатка Приліпко І.А., представниця Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Світоч", звернулась до приватного виконавця Скрипника В.Л. із заявою про повернення основної винагороди.

Листом за вих. № 32952 від 04.12.2023 приватний виконавець повідомив, що оскільки виконавче провадження № 73210986 не закінчувалось з підстав скасування рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, та з огляду на те, що основну винагороду стягнуто правомірно і на законних підставах, повернення стягнутої основної винагороди в рамках виконавчого провадження не виявляється можливим, адже це суперечить положенням чинного законодавства.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що здійснення особою захисту порушеного права шляхом застосування кондикційного позову можливе лише за умови наявності підстав, передбаченихст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача відповідне майно (у тому числі грошові кошти).

При цьому, для правильного застосуванняст.1212 ЦК Українинеобхідно установити факт абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

У даному випадку стягнення з позивача на користь приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області Скрипника В.Л. грошових коштів у сумі 189 770,90 грн (основної винагороди приватного виконавця) пов`язане зі здійсненням приватним виконавцем примусового виконання виконавчого документа та відповідає нормамст.42 ЗУ «Про виконавче провадження».

Підставою для виникнення у боржника обов`язку зі сплати таких витрат є сам факт наявності відкритого виконавчого провадження, під час виконання якого виконавець виконує обов`язки, покладені на ньогоЗУ «Про виконавче провадження».

Суду не надано підтверджень, що будь-які дії чи бездіяльність приватного виконавця під час виконавчого провадження позивачем оскаржувались та були визнані неправомірними.

Водночас, виконавче провадження було відкрито, після цього проводились виконавчі дії, виконавче провадження закінчено у зв`язку із фактичним виконанням виконавчого документа у повному обсязі, що виключає факт абсолютної безпідставності набуття грошових коштів приватним виконавцем виконавчого округу Полтавської області Скрипником В.Л.

Доводи представника позивача, що підстава набуття основної винагороди приватного виконавця відпала у зв`язку з визнанням наказу Господарського суду Полтавської області у справі №917/299/23 від 01.11.2023 таким, що не підлягає виконанню, є помилковими, оскільки основну винагороду стягнуто не на підставі даного виконавчого документу, а на підставі винесеної 02.11.2023 постанови про стягнення з боржника основної винагороди під час здійснення виконавчого провадження №73210986, яка є чинною, тому такі кошти не можуть вважатися безпідставно набутими у розумінні ст.1212 ЦК України.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується такими міркуваннями.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням наведених вимог закону.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року (справа №201/1311/19) викладені такі висновки про застосування норми права у спірних правовідносинах.

«Судами встановлено, що основна винагорода приватного виконавця Сивокозова О. М. стягнута напідставі відповідноїпостанови приватноговиконавця Сивокозова О.М. від 05 жовтня 2018 року (а.с.5, т.3), витрати виконавчогопровадження стягнутіна підставівідповідних постановприватного виконавця Сивокозова О. М. про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 09 жовтня 2018 року (а. с. 21-22, т. 3) та 03 грудня 2018 року (а. с. 168-169, т. 3). Зазначені постанови приватного виконавця Сивокозова О. М. не оскаржувалися позивачем у порядку, встановленому чинним законодавством, не скасовані та дії відповідача щодо винесення зазначених постанов не визнані протиправними.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для застосування статті 1212ЦК України до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку з безпідставним, на думку позивача, стягненням основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження, оскільки такі кошти не можуть вважатися безпідставно набутими у розумінні статті 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження.

Частиною другою статті 74Закону України«Про виконавчепровадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З наведених норм права вбачається, що Законом України«Про виконавчепровадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій також дійшли правильного та обґрунтованого висновку, що не підлягає застосуванню і стаття 1214ЦК України щодо відшкодування доходів від безпідставно набутого майна, а також не можуть бути стягнуті 3 % річних та інфляційні втрати згідно зі статтею 625 ЦК України, оскільки останні можуть походити лише від наявності основного зобов`язання.

Аналогічний висновок щодо застосування норми статті 1212ЦК України у спірних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 201/8493/18 (провадження№ 61-11748св19).»

Як встановлено судом у межах розгляду цієї справи і визнається сторонами, основна винагорода стягнута виконавцем у межах виконавчого провадження, яке закінчене у зв?язку із фактичним виконанням виконавчого документа у повному обсязі. Постанова приватного виконавця про стягнення основної винагороди у встановленому законом порядку не оскаржена, незаконною не визнана, не скасована, отже зазначені кошти є витратами виконавчого провадження і не можуть вважатися такими, що набуті безпідставно.

Законом України «Про виконавче провадження» визначені підстави для відкладення проведення виконавчих дій (ст.32), зупинення вчинення виконавчих дій (ст.34), якими виконавцю не надано право відкласти чи зупинити виконавчі дії у разі отримання повідомлення про те, що боржник звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Стосовно тверджень апеляційної скарги про ефективність способу захисту порушеного права апеляційний суд зауважує, що відповідно до ст.5 ЦПК України застосований судом спосіб захисту порушеного права не може суперечити закону, тобто змінювати сутність правового регулювання спірних правовідносин.

Враховуючи встановлене, конкретні обставини справи і характер спірних правовідносин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не є істотними та такими, що потребують детального аналізу задля забезпечення вимог п.1 ст.6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу адвокатки Приліпко Ірини Леонідівни, представниці сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Світоч», залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районногосуду м.Кременчука від 06 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 18 листопада 2024 року.

Головуючий суддя О.А. Лобов

Судді: А.І. Дорош

В.М. Триголов