Ухвала

від 21.11.2024 по справі 127/17340/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 127/17340/22

провадження № 61-14852ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Хейніс Олександр Григорович, на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 червня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ДКП «Фармацевтична фабрика» про скасування наказів про застосування дисциплінарних стягнень у вигляді догани,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «ДКП «Фармацевтична фабрика» про скасування наказів про застосування дисциплінарних стягнень у вигляді догани.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області 14 березня 2024 року провадження у справі закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки відповідач самостійно скасував оспорювані накази, тобто відсутній предмет спору.

25 березня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Хейніс О. Г. подав заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій просив стягнути із ТОВ «ДКП «Фармацевтична фабрика» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн. у суді першої інстанції.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області 20 червня 2024 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Хейніса О. Г. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.Ухвалено додаткове рішення у цивільній у цій справі. Стягнуто з ТОВ «ДКП «Фармацевтична фабрика» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 червня 2024 року залишено без змін.

04 листопада 2024 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Хейніс О. Г., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 червня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення в повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, у постановах від 18 грудня 2018 року у справі № 910/4881/18, від 09 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15, від 18 березня 2021 року у справі № 910/15621/19, від 28 квітня 2021 року у справі № 910/12591/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження) вирішується колегією у складі трьох суддів.

Оцінивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах, порушених в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності витрат на оплату послуг адвоката (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Водночас частиною третьою статті 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними, допустимими і достатніми доказами.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 суд дійшов висновку, що загальне правило розподілу судових витрат визначене у частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом з тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу були предметом правової оцінки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.

У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача (частина третя статті 142 ЦПК України).

Як встановлено судами, ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Хейніс О. Г.,заявила про понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

Ухвалюючи додаткове судове рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, складності виконаної адвокатом роботи, необхідності вчинення відповідних дій адвокатом, значимості таких дій у справі, взявши до уваги, що розгляд справи завершився закриттям провадження, врахувавши позицію сторони відповідача, який просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, дійшов цілком обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок відповідача у розмірі 15 000,00 грн, що є співмірним із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг і виконаних робіт.

Доводи касаційної скарги не свідчать про те, що при визначенні суми витрат на правову допомогу, які підлягають відшкодуванню на користь позивачки у цій справі, суди попередніх інстанцій порушили критерії обґрунтованості, реальності, розумності та пропорційності адвокатських витрат, не дотрималися правових висновків Верховного Суду.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, відповідають вищенаведеним висновкам Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд вже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Викладені ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Хейніс О. Г., у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, недотримання правових висновків Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Хейніс О. Г., на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 червня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року не може вважатись обґрунтованою. Отже у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись частинами першою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Хейніс Олександр Григорович, на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 червня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 08 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «ДКП «Фармацевтична фабрика» про скасування наказів про застосування дисциплінарних стягнень у вигляді догани - відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович