Рішення

від 21.11.2024 по справі 761/16838/23

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/16838/23

Провадження № 2/761/2416/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Бражніченко І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ»</a>, третя особа: ОСОБА_2 про визнання майнових прав,

в с т а н о в и в :

В травні 2023р. позивачка ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ТОВ «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ», в якому просила суд:

- визнати за позивачкою майнові права на квартиру АДРЕСА_1 .

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що 25 лютого 2015р. між ОСОБА_2 та відповідачем було укладено договір № 61/2/ШК купівлі-продажу майнових прав, відповідно до п.2.1 ст. 2 якого «Продавець продає, а покупець купує майнові права на об`єкт нерухомості у порядку та умовах, передбачених цим договором, та у відповідності до норм Цивільного кодексу України, що визначають загальні положення про купівлю-продаж.».

В силу вимог п. 2.2 ст. 2 цього договору «Сторони домовились, що об`єктом нерухомості, майнові права на який передається за даним договором, є об`єкт нерухомості, розташований в об`єкті капітального будівництва за будівельною адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 24,93 кв.м.».

Так, запланований термін будівництва та введення в експлуатацію об`єкта капітального будівництва відповідно до п. 2.4 ст. 2 договору - 2 квартал 2016р.

Разом з тим, відповідно до п. 4.2 ст. 4 договору «Орієнтовна вартість майнових прав на об`єкт нерухомості в день укладення цього договору складає 476330,0 грн., в тому числі ПДВ 20% - 66732,12 грн.

02 жовтня 2015р. додатковою угодою № 1 були внесені зміни до договору № 61/2/ШК купівлі-продажу майнових прав, в частині зміни покупця з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 .

На виконання умов договору визначених у п. 4.3.1 ст. 4 покупцем була здійснена оплата на рахунок відповідача 100% вартості майнових прав на об`єкт нерухомості.

Позивачка зазначала, що відповідач не виконує покладені на нього обов`язки за вище вказаним договором, оскільки не завершив будівництво та не ввів в експлуатацію житловий будинок, в якому позивачкою було придбано майнові права на квартиру та станом на дату подання позовної заяви, відповідач, не виконуючи умови договору, позбавляє її можливості реалізувати належне їй майнове право на оформлення та набуття права власності на квартиру в зазначеному житловому будинку.

Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, з метою захисту порушених прав позивачка вимушена була звернутись до суду з вказаним позовом.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 17 липня 2023р. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження і призначено справу в підготовче засідання.

22 серпня 2023р. на адресу суду надійшла заява відповідача про застосування строків позовної давності та відзив на позов, в якому сторона відповідача проти позову заперечила, зазначивши, що твердження сторони позивача стосовно того, що відповідач не виконав свої зобов?язання щодо забезпечення будівництва та введення в експлуатацію об?єкту капітального будівництва у термін - 2 квартал 2016р. є безпідставним, надуманим та таким, що суперечить умовам, укладеного між сторонами договору. При укладенні договору сторони погодили лише запланований термін будівництва, що не може тлумачитись у розумінні ч. 1 ст. 530 ЦК України, як кінцевий та остаточний термін, за спливом якого зобов?язання відповідача може вважатись порушеним або не виконаним. Фактично, порушення зобов?язання щодо завершення будівництва та введення в експлуатацію об?єкту капітального будівництва не відбулось, оскільки сторонами не обумовлено кінцевий строк виконання зобов?язань, а тому, відповідно відсутнє порушення умов договору з боку відповідача. На думку сторони відповідача до правовідносин, які склалися між сторонам не підлягають застосуванню положення Закону України «Про інвестиційну діяльність». Крім того, на думку сторони відповідача, позивачка не є стороною договору № 61/2/ШК купівлі-продажу майнових прав, оскільки додаткова угода № 1 до цього договору не була підписана первісним покупцем ОСОБА_2 , який своєї згоди на зміну покупця на позивачку ОСОБА_1 не надав.

У заяві, в порядку ст. 267 ЦК України, відповідач зазначив, що за змістом позову, вбачається, що порушення прав позивачки було допущено відповідачем щодо не виконання зобов`язань за договором з 01 липня 2017р., проте, позивачка звернулася до суду з вказаним позовом лише в травні 2023р., тобто з пропуском загального строку позовної давності, при цьому позивачкою не зазначено поважності причин пропуску строку, як і не вказано на обставини переривання чи зупинення цього строку.

06 листопада 2023р. на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій стороні позивача наполягала на задоволенні заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у позові, а також вказувала на спростування викладених у відзиві обставин, оскільки відповідач не дотримався взятих на себе зобов`язань щодо строків будівництва, тим самим порушив умови договору. Також сторона позивача звертала увагу суду, що саме відповідачем було складено відповідну редакцію додаткової угоди № 1 до договору № 61/2/ШК купівлі-продажу майнових прав, за змістом якого були внесені зміни до цього договору в частині заміни первісного покупця ОСОБА_2 на нового покупця - позивачку ОСОБА_1 , і ця додаткова угода № 1 була погоджена та підписана уповноваженою особою відповідача.

07 листопада 2023р. на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, які за змістом є аналогічними відзиву на позов.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 березня 2024р. закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2024р. було залучено до участі у справі, в якості третьої особи ОСОБА_2

19 листопада 2024р. на адресу суду надійшли письмові пояснення на позов третьої особи ОСОБА_2 , в яких останній заявлені позовні вимоги підтримав, зазначивши, що оплату вартості майнових прав за договором № 61/2/ШК купівлі-продажу майнових прав, здійснила фактично позивачка, при цьому третя особа не заперечує і визнає факт переведення прав та обов`язків покупця за договором № 61/2/ШК купівлі-продажу майнових прав на позивачку.

До судового засідання сторонами були подані на адресу суду заяви, про розгляд справи у відсутність сторін та їх представників.

В силу положень ст. ст. 211, 223 ЦПК України, суд вважає, за можливе продовжити розгляд справи у відсутність учасників процесу.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що 25 лютого 2015р. між третьою особою ОСОБА_2 , як покупцем та відповідачем, як продавцем було укладено договір № 61/2/ШК купівлі продажу майнових прав, за яким об`єктом нерухомості, майнові права за яким передаються, є квартира, будівельний АДРЕСА_1 . Орієнтовна загальна вартість майнових прав складає 476330,0 грн.

02 жовтня 2015р. додатковою угодою № 1 були внесені зміни до договору № 61/2/ШК купівлі-продажу майнових прав, в частині зміни покупця з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 .

Як встановлено судом, згідно платіжного доручення № 1 від 26 лютого 2015р. ОСОБА_1 здійснено 100 % фінансування, згідно договору № 61/2/ШК купівлі продажу майнових прав, на об`єкт нерухомості: квартира, будівельний АДРЕСА_3 .

Згідно п. 2.4 договору плановий термін будівництва та введення в експлуатацію Об`єкта капітального будівництва - 2 квартал 2016р.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів, тобто дій особи, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються Законом України від 18 вересня 1991р. № 1560-XII «Про інвестиційну діяльність» (далі по тексту - Закон України «Про інвестиційну діяльність»).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» всі суб`єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Розміщення інвестицій у будь-яких об`єктах, крім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід`ємним правом інвестора і охороняється законом.

Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торгівельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Згідно із ст. 190 ЦК України, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки .

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Відповідно до ст. 177 ЦК України, об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 20 березня 2019р. у справі № 6-14-39цс-19 та від 27 лютого 2019р. у справі № 6-14-606цс18 у разі невиконання належним чином взятих на себе зобов`язань, а також, відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків, ефективним способом захисту порушених прав є визнання майнових прав на об`єкт інвестування. Така ж позиція висловлена і у постанові Верховного Суду по справі № 761/17864/16-ц, від 13 травня 2019р.

За змістом ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, копії, засвідчені в установленому порядку.

Моментом виникнення майнових прав у їх носія вважається загально прийнятий момент набуття права власності, визначений статтею 328 ЦК України на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

У постанові № 6-98цс13 від 02 жовтня 2013р. Верховний Суд України висловив правову позицію про те, що виконання грошових зобов`язань за інвестиційною угодою, а саме повна сплата вартості об`єкта інвестування (стовідсоткова передоплата), свідчить про вчинення дій, спрямованих на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об`єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об`єкт.

Статтею 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що майновими правами визнаються будь-які права пов`язані з майном, відмінні від права власності у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (право на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо).

У разі невиконання забудовником належним чином взятих на себе зобов`язань, а також відсутності факту введення будинку в експлуатацію, з урахуванням повної та вчасної сплати пайових внесків учасником будівництва, ефективним способом захисту порушених прав останнього є визнання майнових прав на об`єкт інвестування.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 березня 2019р. у справі № 761/20612/15-ц, від 27 лютого 2019р. у справі № 761/32696/13-ц, Верховного Суду від 12 лютого 2020р. у справі № 638/12414/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021р. у справі № 359/5719/17, зазначено, що саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію.

Згідно з ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Судом встановлено, що позивачка в повному обсязі здійснила інвестування будівництва зазначеної вище квартири, в зв`язку з чим відповідно до ст. 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність», має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом та результатами інвестицій відповідно до законодавчих актів України, оскільки об`єкт та результати інвестицій є власністю інвестора.

Тобто, позивачка виконала свої зобов`язання за договором, сплатила внески у визначеній у договорі сумі, у зв`язку із чим за умовами договору набув майнових прав щодо об`єкту нерухомості, зокрема права на отримання в подальшому у власність спірної квартири.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 2.4 договору, плановий термін введення будинку в експлуатацію - 2 квартал 2016р.

Судом встановлено, що будівництво об`єкту незавершене, будинок не введений в експлуатацію.

Відтак, до завершення будівництва об`єкта нерухомості - квартири будівельний номер АДРЕСА_4 , та введення будинку в експлуатацію, позивачці, як інвестору, належать майнові права на цей об`єкт.

Аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 жовтня 2019р. по справі № 761/28769/13-ц.

Враховуючи те, що відповідач не виконує належним чином узятих на себе зобов`язань, а також, беручи до уваги те, що будинок за адресою: АДРЕСА_5 , не введено в експлуатацію, з урахуванням повної сплати внесків, суд прийшов до висновку, що права позивачки порушені, оскільки відповідач свої зобов`язання щодо передачі об`єкту інвестування в експлуатацію для здійснення реєстрації прав власності за позивачкою на об`єкт інвестування, не виконує.

Тобто, відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання зазначених зобов`язань належним чином, що свідчить про порушення майнових прав позивачки на вищевказаний об`єкт, який вона очікувала отримати до кінця 1 кварталу 2016р.

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland», заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984р. щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006р. у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Stretch v The United Kingdom», заява N 44277/98).

У іншій справі (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013р. Європейський суд з прав людини зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.

У постанові від 30 січня 2013р. № 6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме з метою захисту прав позивачки, слід визнати за нею майнові права на об`єкт незавершеного будівництва, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:91:050:0046 за договором № 61/2/ШК купівлі-продажу майнових прав, укладеного 25 лютого 2015р. між сторонами та Додатковою угодою №1 від 02 жовтня 2015р. до вказаного договору.

Наведені представником відповідача у відзиві на позов, підстави для відмови у задоволенні позовних вимог спростовуються матеріалами справи та наданими позивачкою доказами в їх сукупності, при цьому судом критично оцінюється доводи сторони відповідача, що позивачка не є стороною (покупцем) за договором № 61/2/ШК купівлі-продажу майнових прав, враховуючи погодження стороною відповідача умов додаткової угоди № 1 до цього договору та сплати саме позивачкою повної вартості об`єкта будівництва (вищезазначеної квартири).

Щодо заяви представника відповідача з приводу застосування строків позовної давності, то суд вважає, що така заява не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до положень п. 8.1, укладеного між сторонами договору, цей договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань. Оскільки відповідач не надав доказів, що будинок введено в експлуатацію, тобто відповідач не довів, що він виконав в повному обсязі власні зобов`язання, тому суд вважає, що позивачем не пропущено строк на звернення до суду з вказаним позовом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006р. у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір 4763,3 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 142, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. 41 Конституції України; ст. ст. 6, 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. 10 Загальної декларації прав людини; ст. ст. 15, 16, 317, 319, 321 ЦК України; ст. ст. 33-37 Закону України «Про іпотеку»; ст. ст. 9, 15, 16, 18, 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ ФАРБИ УКРАЇНИ»</a> (код ЄДРПОУ 31108022, місцезнаходження: Київська область, м. Бровари, вул. Олега Оникієнка, буд. 125, оф. 15/4), третя особа: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_7 ) про визнання майнових прав - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , майнові права на об`єкт незавершеного будівництва, а саме: однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:91:050:0046 за договором № 61/2/ШК купівлі-продажу майнових прав від 25 лютого 2015р. та Додатковою угодою № 1 від 02 жовтня 2015р. до вказаного договору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України»</a> на користь держави судовий збір в розмірі 4763 /чотири тисячі сімсот шістдесят три/ грн. 30 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 21 листопада 2024р.

Суддя: