Постанова

від 20.11.2024 по справі 183/909/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9572/24 Справа № 183/909/22 Суддя у 1-й інстанції - Парфьонов Д. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді: Халаджи О.В.

суддів: Космачевської Т.В., Максюти Ж.І.,

секретар Піменова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроволодар» на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2024 року та на додаткове рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроволодар» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі (суддя першої інстанції Парфьонов Д.О., повній тексти судових рішень складено 24 червня 2024 року та 05 липня 2024 року)

ВСТАНОВИВ:

15 лютого 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроволодар» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог від 27 лютого 2024 року просила зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроволодар» повернути законному власнику - ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 5,370 га, кадастровий номер 1223210500:02:014:0429, розташовану на території Перещепинської міської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, з фактичного користування, що виникло на підставі Додаткової угоди, серія та номер: ПП/0666/553, від 15 листопада 2019 року, до Договору оренди землі, серія та номер: б/н, від 05 вересня 2016 року, зареєстрованого12 вересня 2016 року державним реєстратором Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області Перцевою Іриною Миколаївною, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31453282 від 19 вересня 2016 року, номер запису про інше речове право: 16457874.

Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроволодар» про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі задоволено у повному обсязі та стягнуто з відповідача на користь позивачки судові витрати, які в цілому складаються з: витрат зі сплати судового збору у розмірі 992,40 грн, витрат на проведення судової почеркознавчої експертизи у розмірі 955,92 грн, а всього - 1 948 грн.

Додатковим рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2024 року стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроволодар» на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13600 грн.

У липні 2024 року відповідач ТОВ «Агроволодар» звернулось до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду від 19 червня 2024 року.

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2024 року заяву ТОВ «Агроволодар» про перегляд заочного рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2024 року залишено без задоволення.

Представник ТОВ «Агроволодар» - Прибильський В.Г., подав апеляційну скаргу на судові рішення у загальному порядку, та зазначив, що рішення суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права та без належного з`ясування обставин справи.

Скаргу мотивує тим, що позивачка не довела порушення її прав, зокрема нею не підтверджено безпідставність вибуття із користування земельної ділянки. Позивачка не надала жодного належного та допустимого доказу на підтвердження порушення своїх прав, зокрема права користування своїм майном. Також ані судом першої інстанції, ані Позивачем не підтверджено безпідставність набуття права користування спірною земельною ділянкою, а тому й вимога зобов`язання повернути земельну ділянку є безпідставною та необґрунтованою.

Вважає, що обраний позивачкою спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення вимоги про зобов`язання ТОВ «Агроволодар» повернути ОСОБА_1 спірну земельну ділянку не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача.

Наголошує на тому, що з моменту укладення договору оренди, в період розгляду даної цивільної справи в суді, ТОВ «Агроволодар» виконував свої обов`язки по оплаті орендної плати, а ОСОБА_1 приймала виконання обов`язку від орендаря та отримувала оренду плату. Фактично орендна плата за 2023 рік ТОВ «Агроволодар» була сплачена, а ОСОБА_1 отримана 29 грудня 2023 року.

Оскаржуваним рішенням порушується законне право ТОВ «Агроволодар» на користування земельною ділянкою, наслідком чого може бути спричинення орендарю збитків, які складаються із фактичних витрат на обробку спірної земельної ділянки, витрат на добрива, відповідні культури, які були засіяні на даній земельній ділянці та збитків від не отримання прибутку від реалізації врожаю із даної земельної ділянки.

ОСОБА_2 просив заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2024 року та додаткове рішення суду від 05 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове,яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він вказана на те, що позивачка не підписувала 15 листопада 2019 року Додаткову угоду, серія та номер: ПП/0666/553, до Договору оренди землі № б/н від 05.09.2016 року, саме тому дійсне волевиявлення на продовження строку дії Договору оренди до 31 грудня 2028 року у Позивача відсутнє.

Також зазначає, що оригінал Додаткової угоди, на не підписанні якої наполягає Позивач, на вимогу ні експерта, а ні суду, так Відповідачем надано і не було.

Вказує, що рішення суду про усунення перешкоди у користуванні землею шляхом повернення вказаної земельної ділянки від орендаря, право оренди з яким зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, може бути підставою для проведення державної реєстрації припинення права оренди земельної ділянки.

ОСОБА_3 просив оскаржувані рішення залишити без змін, у судовому засіданні підтвердив свої заперечення .

ОСОБА_2 у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі Державного акта на право приватної власності на землю, серії ІІ-ДП № 125634, виданого 02 квітня 2001 року Перещепинською міською радою, зареєстрованого в Книзі записів державних на право приватної власності на землю за № 14913 /а.с.7/, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка загальною площею 5,370 га, розташовану на території Перещепинської міської ради, Новомосковського району Дніпропетровської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Право власності на земельну ділянку загальною площею 5,370 га, кадастровий номер 1223210500:02:014:0429, зареєстроване за позивачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 вересня 2016 року державним реєстратором Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області Перцевою І. М., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31453282 від 19 вересня 2016 року, номер запису про право власності/довірчої власності:16457702, що підтверджується наданою суду копією інформації з державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 20 січня 2022 року /а.с.11/.

05 вересня 2016 року позивач, як Орендодавець та Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроволодар», як Орендар (в подальшому - відповідач) уклали Договір оренди землі № б/н /а.с.8-9/, який зареєстровано 12 вересня 2016 року державним реєстратором Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області Перцевою І.М., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 31453282 від 19 вересня 2016 року, номер запису про інше речове право: 16457874 /а.с.11/. Відповідно до п. 1.1., 2.1., 3.1 Договору оренди позивач надала, а відповідач прийняв в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 5,370 га, кадастровий номер 1223210500:02:014:0429, яка знаходиться на території Перещепинської міської ради, Новомосковського району Дніпропетровської області строком на 7 років, починаючи з дати права оренди (договору оренди) державної реєстрації відповідно до діючого законодавства. По закінченню терміну Договору, орендар має переважне право на поновлення Договору на новий термін (п.3.2). Про бажання припинити договір після закінчення його терміну (строку) зацікавлена Сторона повинна повідомити письмово другу Сторону не пізніше ніж за шість місяців до його закінчення (п.3.3). У разі якщо Орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень Орендодавця Договір підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені даним Договором (п.3.4). За п. 12.2 Договору оренди дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання Орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставо держателем. Договір припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

05 вересня 2016 року сторонами складено акт прийому передачі об`єкта за договором оренди землі /а.с.10/, акт визначення меж земельної ділянки /а.с.10, зворот/.

Також судом установлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28 січня 2022 року, номер інформаційної довідки: 296766092 /а.с.12/, строк дії Договору оренди укладеного щодо земельної ділянки загальною площею 5,370 га кадастровий номер 1223210500:02:014:0429, змінено, а саме визначено як: 12 років починаючи з дати права оренди (договору оренди) державної реєстрації та діє до 31 грудня 2028 року. Підставою для внесення змін щодо строку дії Договору оренди вказано Додаткова угода, укладена між сторонами серія та номер: ПП/0666/553, від 15 листопада 2019 року.

Засвідченої копії Додаткової угоди серія та номер: ПП/0666/553 від 15 листопада 2019 року, оригіналу для огляду та дослідження суду не надано. Позивач посилається на відсутність такої у сторони позивача. Копії Додаткової угоди на ухвалу суду про витребування доказів відповідач для дослідження не надав, причини ненадання доказів суду не повідомив.

Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що доказів укладання додаткової угоди про поновлення Договору оренди після закінчення строку його дії суду не надано. Позивач до закінчення основного Договору оренди звернулась до суду з позовною вимогою, зміст якої вказує на небажання продовжувати Договір оренди на новий строк, відповідачем не надано доказів на підтвердження підстав утримання земельної ділянки після закінчення строку Договору оренди, суд приходить висновку про безпідставне незаконне утримання відповідачем земельної ділянки, яка належить позивачеві

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

На підставі ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.203 ЦК України до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, є, те, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно із ч.1 ст.627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За ч.1 ст.14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі.

За ч.1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», в редакції, що діяла на момент укладення договорів оренди землі та оспорених договорів, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог ст. 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Оскільки матеріали справи не містять та відповідачем не надано ні для проведення експертизи ні для огляду суду та навіть не долучено копію додаткової угоди, серія та номер ПП0666/553 від 15 листопада 2019 року до Договору оренди землі, серія та номер б/н від 05 вересня 2016 року, колегія суддів вважає , що у даному випадку відсутній факт укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 1223210500:02:014:0429.

Великою Палатою Верховного Суду від 16 червня 2020 року ухвалено постанову у справі № 145/2047/16-ц, в якій Велика Палата Верховного Суду висловила думку про необхідність відступлення від наведеного вище висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, із тих мотивів, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено (не підписано)), не підлягає визнанню недійсним. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів, позаяк цей спосіб захисту є неефективним. Натомість ефективним способом захисту права, в контексті фактичних обставин справи № 145/2047/16-ц є усунення перешкод у користуванні належним власнику майном, тобто негаторний позов.

Таким чином, зі змісту вказаної правової позиції Великої Палати Верховного Суду убачається, що ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких земельних ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13- ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97))

З урахуванням вищезазначеного та на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів про те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами, а відповідачем не спростовано, факт неукладення спірного договору оренди, відомості про який були внесені до державного реєстру.

Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Доводи апеляційної скарги про те, що умови договору оренди земельної ділянки були узгоджені між сторонами та підписано самим позивачем, а тому суд першої інстанції на вказане не звернув уваги та дійшов помилкового висновку про задоволення позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки матеріали справи не містять оспорюваного договору і відповідачем на вимогу суду першої інстанції такий договір не надавався.

Аргументи представника відповідача, що позивачка отримувала оренду плату за спірну земельну ділянку, колегія суддів не враховує, оскільки як було встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним судом, додаткову угоду позивачка не отримувала, а тому посилання представника Товариства на вказані обставини є безпідставними, та не впливають на висновок суду.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив дійсні обставини справи, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були подані відповідачем до суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Колегія суддів перевірила доводи апеляційних скарг на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін

Керуючись статтями 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроволодар» залишити без задоволення.

Заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 червня 2024 року та додаткове рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до Касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О. В. Халаджи

Т.В. Космачевська

Ж.І. Максюта

Повний текст судового рішення складено 21 листопада 2024 року.

Головуючий-суддя О. В. Халаджи