Постанова від 19.11.2024 по справі 344/17204/24

Справа № 344/17204/24

Провадження № 22-ц/4808/1390/24

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач Луганська

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Луганської В.М.

суддів - Девляшевського В.А., Максюти І.О.,

за участю секретаря Петріва Д.Б.

учасники справи

позивач ОСОБА_1

відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_4 ,

на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2024 року в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, яка постановлена судом у складі судді Бородовського С.О.,

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним,

в с т а н о в и в:

У вересні2024року ОСОБА_1 звернулась досуду зпозовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнаннядоговору даруваннянедійсним,просила суд визнати недійсним договір дарування земельної ділянки № НОМЕР_1 , що був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , 26 квітня 2024 року відносно земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:03:004:0077 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2925881426101), та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:03:004:0077 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2925881426101).

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_2 набула права власності на дану земельну ділянку згідно рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №300 від 21 липня 2004 року та державного акту на право власності на земельну ділянку серія ІФ № 032811 від 16 грудня 2004 року. Станом на день укладення даного договору дарування ОСОБА_2 не вправі була здійснювати такий правочин з огляду на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року у справі №344/16992/19, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 13 березня 2024 року, якою визнано недійсними та скасовано рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №300 від ІФ №032811 від 16 грудня 2004 року, на підставі яких ОСОБА_2 володіла земельною ділянкою кадастровий номер 2610100000:03:004:0077.

Разом з позовною заявою, позивачка подала заяву про забезпечення позову та просила суд накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000:03:004:0077 ,та заборонити ОСОБА_3 вчиняти дії відносно даної земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:03:004:0077.

В обґрунтування заяви зазначила, що постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року у справі №344/16992/19, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 13 березня 2024 року визнано недійсними та скасовано рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №300 від 21 липня 2004 року та державний акт на право власності на земельну ділянку серія ІФ №032811 від 16 грудня 2004 року. Дані правовстановлюючі документи належали ОСОБА_2 та стосуються земельної ділянки з кадастровим номер 2610100000:03:004:0077.

Скаржниця посилається на те, що станом на сьогоднішній день відсутня технічна можливість виконати рішення від 12 жовтня 2023 року у справі №344/16992/19 в частині визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №300 від 21 липня 2004 року та державного акту на право власності на земельну ділянку серія ІФ №032811 від 16 грудня 2004 року, оскільки ОСОБА_2 відчужила на користь ОСОБА_3 спірну земельну ділянку саме за оскаржуваним договором дарування.

Факт відчуження ОСОБА_2 спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:03:004:0077 за договором дарування після ухвалення Верховним Судом рішення від 13 березня 2024 року, свідчить про недобросовісність дій ОСОБА_2 та зловживанням правами стосовно ОСОБА_1 .

Вважає, що подальше відчуження спірної земельної ділянки чи розпорядження нею в будь-який інший спосіб істотно ускладнить та/або унеможливить виконання рішення суду як у даній справі так і у справі №344/16992/19. Дії такого характеру знівелюють ефективність судового рішення та не призведе до реального поновлення прав та інтересів позивача, що в цілому, не відповідатиме основним засадам цивільного судочинства.

Вважає, що наведені вище обставини свідчать про наявність підстав вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено. Відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 12 листопада 2024 року на 09 год 50 хв.

Не погодившись з вказаною ухвалою в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_4 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2024 року в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову та ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити, накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000030040077 та заборонити ОСОБА_3 вчиняти дії відносно даної земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000030040077.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що факт відчуження ОСОБА_2 спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:03:004:0077 за договором дарування після ухвалення Верховним Судом рішення від 13 березня 2024 року, свідчить про недобросовісність дій ОСОБА_2 та зловживанням правами стосовно ОСОБА_1 .

Подальше відчуження ОСОБА_3 спірної земельної ділянки унеможливить виконання судового рішення у даній справі про визнання недійсним договору дарування у разі задоволення позовних вимог.

Вважає, що висновок суду про те, що в даному випадку позивачці слід було вирішувати спірне питання в порядку судового контролю за виконанням судового рішення є помилковим, оскільки суперечить розділу 7 ЦПК України який передбачає процедуру оскарження дій/бездіяльності державного/приватного виконавця, і в той же час, не передбачає механізмів захисту прав кредитора від недобросовісної поведінки боржника.

Висновок суду першої інстанції про те, що спірну ділянку вже відчужено за спірним договором дарування, саме і є підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки ОСОБА_2 діяла недобросовісно, з метою уникнути виконання судового рішення у справі №344/16992/19. Саме вказана обставина є безумовною підставою для накладення арешту на спірну земельну ділянку для недопущення її наступного відчуження, що як наслідок, надасть можливість реалізувати рішення суду про задоволення позову у даній справі, у випадку задоволення позову.

Не погоджується з висновком суду, що позивачем не конкретизовано які саме дії позивач просить суд заборонити вчиняти ОСОБА_3 , оскільки позивач поставив питання про накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000030040077 та заборонити ОСОБА_3 вчиняти дії відносно даної земельну ділянку.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 підтримав апеляційну скаргу в межах її доводів.

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив ухвалу Івано-Франківського міського суду від 23 вересня 2024 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

У судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з`явився, судова повістка направлена за адресою, вказаною в апеляційній скарзі, повернулася з відміткою: «адресат відсутній за вказаною адресою», що згідно положень частини 8 статті 128 ЦПК України, свідчить про належне повідомлення про дату, місце та час судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справу.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим провести судовий розгляд справи без учасників справи, які повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Заслухавши доповідача, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в оскаржуваній частині, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволення заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що в прохальній частині заяви про забезпечення позову позивачка просить накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000030040077 та заборонити ОСОБА_6 вчиняти дії відносно даної земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000030040077, проте не конкретизує які саме дії позивачка просить суд заборонити вчиняти ОСОБА_3 , суд не наділений самостійною ініціативою щодо забезпечення позову чи визначення замість позивача прохальної частини заяви.

Щодо невиконаннясудового рішеннязаконом непередбачено пред`явленнянового позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення не здійснюється у формі подання нового позову та за заявою про його забезпечення.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду не в повній мірі відповідає вимогам закону, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з пунктом 1частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладанням арешту на майно, що належить відповідачу.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.

Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення у разі задоволення позову.

Тобто підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом залежно від конкретних обставин.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову і захистити інтереси позивача.

Фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони. Процесуальні норми лише вказують на порядок вчинення дій.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод чи інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Правова природа арешту майна чи іншого обмеження стосовно майна, вчиненого у зв`язку із провадженням у цивільній справі, полягає у обмеженні права розпорядженні ним (продаж, дарування, відчуження в інший спосіб, передання в заставу, іпотеку, укладення інших правочинів чи перероблення майна), при цьому за власником зберігається право користування. Таке обмеження допускається, якщо воно передбачене законом і є обґрунтованим.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчитися, що між сторонами виник спір.

Відповідно до частини четвертої статті 263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що «жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії. […] Та обставина, що можливе рішення суду про задоволення позову в цій справі не підлягає примусовому виконанню, а може бути виконано шляхом його пред`явлення до державного реєстратора, як уже зазначалося вище, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, яке є предметом оспорюваного договору, якщо невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що можливе подальше відчуження відповідачкою спірної квартири об`єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивача з огляду на те, що оспорюваний у цій справі правочин не буде підставою для наступної зміни власника квартири, а тому визнання його недійсним не відновлюватиме порушене право позивача та спонукатиме останнього до ініціювання нових судових спорів.».

З матеріалів відокремленого провадження вбачається, що предметом позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є визнання недійсним договору дарування земельної ділянки № НОМЕР_1 , що був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , 26 квітня 2024 року відносно земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:03:004:0077 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2925881426101), та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:03:004:0077 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2925881426101).

Звертаючись із заявою про забезпечення позову, заявниця обґрунтовує необхідність вжиття таких заходів тим, що факт відчуження ОСОБА_2 ОСОБА_3 спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:03:004:0077 за договором дарування порушує її право, а подальше відчуження ОСОБА_3 спірної земельної ділянки унеможливить виконання судового рішення у даній справі про визнання недійсним договору дарування у разі задоволення позовних вимог.

Виходячи з системного тлумачення положень, що регулюють питання забезпечення позову, перевіривши наявність спору між сторонами та враховуючи предмет позову у даній справі, посилання позивачки про існування ризику відчуження ОСОБА_3 земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:03:004:0077, площею 0,0271 га, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для забезпечення позову у цій справі шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000:03:004:0077, площею 0,0271 га, яка належить на праві власності ОСОБА_3 , що є співмірним заходом забезпечення позову в межах існуючого спору.

Суд першої інстанції не врахував, що без вжиття заходів забезпечення позову ОСОБА_3 має можливість безперешкодно відчужити земельну ділянку, що об`єктивно перешкоджатиме ефективному захисту порушених прав позивачки з огляду на те, що оспорюваний у цій справі правочин не буде підставою для наступної зміни власника земельної ділянки, та у разі визнання його недійсним не відновлюватиме порушене право позивачки та спонукатиме її до ініціювання нових судових спорів.

Колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки земельна ділянка залишається в володінні та користуванні ОСОБА_3 , а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Колегія суддів наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб здійснюється в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог заявника (позивача). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що вимоги заяви забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_3 вчиняти діївідносно даноїземельної ділянкиз кадастровимномером 2610100000:03:004:0077 не підлягають задоволенню, осткльки зазначений вид забезпечення не випливає з предмету спору, до того ж охоплюється накладенням арешту на дану земельну ділянку.

Колегія суддів не приймає до уваги обґрунтування позивачкою необхідності застосування забезпечення позову тим, що подальше відчуженняспірної земельноїділянки чирозпорядження неюв будь-якийінший спосібістотно ускладнитьта/абоунеможливить виконаннярішення судуу справі№344/16992/19,оскільки питаннящодо застосуваннязаходів забезпеченняпозову увигляді накладенняарешту на земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000:03:004:0077, площею 0,0271 га може вирішуватися в межах цієї справи. Питання щодо ускладнення чи неможливості виконання рішення у справі №344/16992/19 не може вирішуватись в межах даного провадження, а має виконуватись в спосіб та в порядку, передбаченим Законом України «Про виконавче провадження»

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2024 року в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову слід скасувати та ухвалити цій частині нове рішення, яким заяву ОСОБА_7 про забезпечення позову задовольнити частково. Вжити заходи забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000:03:004:0077, площею 0,0271 га, яка належить на праві власності ОСОБА_3 . У задоволенні заяви в іншій частині, відмовити.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2024 року в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення.

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.

Вжити заходи забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000:03:004:0077, площею 0,0271 га, яка належить на праві власності ОСОБА_3 .

У задоволенні заяви в іншій частині, відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 листопада 2024 року

Головуючий В.М. Луганська

Судді: В.А. Девляшевський

І..О. Максюта