Постанова від 15.07.2025 по справі 344/17204/24

Справа № 344/17204/24

Провадження № 22-ц/4808/954/25

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2025 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.

суддів: Баркова В.М., Пнівчук О.В.,

секретар Гудяк Х.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2024 року в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, ухвалену судом в складі головуючого судді Бородовського С.О. у м. Івано-Франківськ, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним,

в с т а н о в и в:

У вересні2024року ОСОБА_1 звернулась досуду зпозовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 провизнаннядоговору даруваннянедійсним,просиласуд визнати недійсним договір дарування земельної ділянки № НОМЕР_1 , що був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , 26 квітня 2024 року відносно земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:03:004:0077 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2925881426101), та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:03:004:0077 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2925881426101).

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_3 набула права власності на дану земельну ділянку згідно рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №300 від 21 липня 2004 року та державного акту на право власності на земельну ділянку серія ІФ № 032811 від 16 грудня 2004 року. Станом на день укладення даного договору дарування ОСОБА_3 не вправі була здійснювати такий правочин з огляду на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року у справі №344/16992/19, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 13 березня 2024 року, якою визнано недійсними та скасовано рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №300 від ІФ №032811 від 16 грудня 2004 року, на підставі яких ОСОБА_3 володіла земельною ділянкою кадастровий номер 2610100000:03:004:0077.

Разом з позовною заявою, позивачка подала заяву про забезпечення позову та просила суд накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000:03:004:0077 ,та заборонити ОСОБА_4 вчиняти дії відносно даної земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:03:004:0077.

В обґрунтування заяви зазначила, що постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року у справі №344/16992/19, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 13 березня 2024 року визнано недійсними та скасовано рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №300 від 21 липня 2004 року та державний акт на право власності на земельну ділянку серія ІФ №032811 від 16 грудня 2004 року. Дані правовстановлюючі документи належали ОСОБА_3 та стосуються земельної ділянки з кадастровим номер 2610100000:03:004:0077.

Посилалась на те, що станом на сьогоднішній день відсутня технічна можливість виконати рішення від 12 жовтня 2023 року у справі №344/16992/19 в частині визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №300 від 21 липня 2004 року та державного акту на право власності на земельну ділянку серія ІФ №032811 від 16 грудня 2004 року, оскільки ОСОБА_3 відчужила на користь ОСОБА_4 спірну земельну ділянку саме за оскаржуваним договором дарування.

Факт відчуження ОСОБА_3 спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:03:004:0077 за договором дарування після ухвалення Верховним Судом рішення від 13 березня 2024 року, свідчить про недобросовісність дій ОСОБА_3 та зловживанням правами стосовно ОСОБА_1 .

Вважає, що подальше відчуження спірної земельної ділянки чи розпорядження нею в будь-який інший спосіб істотно ускладнить та/або унеможливить виконання рішення суду як у даній справі так і у справі №344/16992/19. Дії такого характеру знівелюють ефективність судового рішення та не призведе до реального поновлення прав та інтересів позивача, що в цілому, не відповідатиме основним засадам цивільного судочинства.

Вважає, що наведені вище обставини свідчать про наявність підстав вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову відмовлено. Відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 12 листопада 2024 року.

Не погодившись з вказаною ухвалою в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2024 року в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову та ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити, накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000030040077 та заборонити ОСОБА_4 вчиняти дії відносно даної земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000030040077.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що факт відчуження ОСОБА_3 спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:03:004:0077 за договором дарування після ухвалення Верховним Судом рішення від 13 березня 2024 року, свідчить про недобросовісність дій ОСОБА_3 та зловживанням правами стосовно ОСОБА_1 .

Подальше відчуження ОСОБА_4 спірної земельної ділянки унеможливить виконання судового рішення у даній справі про визнання недійсним договору дарування у разі задоволення позовних вимог.

Вважає, що висновок суду про те, що в даному випадку позивач мала вирішувати спірне питання в порядку судового контролю за виконанням судового рішення, є помилковим, оскільки суперечить положенням розділу 7 ЦПК України.

Висновок суду першої інстанції про те, що спірну ділянку вже відчужено за спірним договором дарування, саме і є підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки ОСОБА_3 діяла недобросовісно, з метою уникнути виконання судового рішення у справі №344/16992/19. Саме вказана обставина є безумовною підставою для накладення арешту на спірну земельну ділянку для недопущення її наступного відчуження, що як наслідок надасть можливість реалізувати рішення суду про задоволення позову у даній справі у випадку задоволення позову.

Апелянт не погоджується з висновком суду, що позивачем не конкретизовано, які саме дії позивач просить суд заборонити вчиняти ОСОБА_4 , оскільки позивач поставив питання про накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000030040077 та про заборону ОСОБА_4 вчиняти дії відносно конкретної спірної земельної ділянки.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 задоволено частково.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2024 року в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення.

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.

Вжито заходи забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000:03:004:0077, площею 0,0271 га, яка належить на праві власності ОСОБА_4 ..

У задоволенні заяви в іншій частині, відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Сторони до апеляційного суду не явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Справа призначалася до розгляду в апеляційному суді 19.06.2025 року, 03.07.2025 року, 15.07.2025 року.

Позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_3 , її представник адвокат Семків М.Н., відповідач ОСОБА_4 до апеляційного суду не явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Статтею 372 ЦПК Українипередбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді, представника позивача ОСОБА_1 адвоката Ружицького В.М., який підтримав доводи апеляційної скарги, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, вимоги та доводи апеляційної скарги апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З виділених матеріалів вбачається, що предметом позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є визнання недійсним договору дарування земельної ділянки № НОМЕР_1 , що був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , 26 квітня 2024 року відносно земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:03:004:0077 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2925881426101), та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:03:004:0077 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2925881426101) (а.с.6-13).

Звертаючись із заявою про забезпечення позову, заявниця обґрунтовує необхідність вжиття таких заходів тим, що факт відчуження ОСОБА_3 . ОСОБА_4 спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:03:004:0077 за договором дарування порушує її право, а подальше відчуження ОСОБА_4 спірної земельної ділянки унеможливить виконання судового рішення у даній справі про визнання недійсним договору дарування у разі задоволення позовних вимог (а.с.94-97).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2024 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено, відкрито провадження у справі (а.с.1-4).

Відмовляючи в задоволення заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що в заяві про забезпечення позову позивач просила накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000030040077 та заборонити ОСОБА_5 вчиняти дії відносно даної земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000030040077, проте не конкретизувала, які саме дії просила заборонити вчиняти ОСОБА_4 , а суд не наділений самостійною ініціативою щодо забезпечення позову чи визначення замість позивача прохальної частини заяви.

Щодо невиконаннясудового рішення, то законом непередбачено пред`явленнянового позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення не здійснюється у формі подання нового позову та за заявою про його забезпечення.

Колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2ст. 149 ЦПКсуд за заявою учасника справи має право вжити передбаченихст.150 цього кодексузаходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, про захист яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Згідно із п.1 ч.1 та ч.3ст.150 ЦПКпозов може бути забезпечено накладенням арешту на майно відповідача та забороною вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути розмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих стороною для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись у тому, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з таким клопотанням, заявленим позовним вимогам.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до ускладнення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинне мати очевидний та об`єктивний характер. Відповідно до роз`яснень п.4Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх судових рішеннях (від 10 березня 2020 року у справі № 750/12430/19, від 28 травня 2020 року у справі № 211/374/20, від 30 листопада 2020 року у справі № 127/17451/20 та ін.) під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, ухваленого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, не порушує речове право володіння особи майном, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте, тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання завдавання значної шкоди позивачам.

Цивільній процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено виконання рішення при задоволенні позову. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав та законних інтересів. При цьому ухвалою про забезпечення позову не може вирішуватися спір по суті.

З виділенихматеріалів справивбачається,що ОСОБА_1 звернулась досуду зпозовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнаннянедійснимдоговору дарування земельної ділянки № НОМЕР_1 , що був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , 26 квітня 2024 року відносно земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:03:004:0077 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2925881426101), та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000:03:004:0077 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2925881426101).

ОСОБА_3 набула права власності на дану земельну ділянку згідно з рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №300 від 21 липня 2004 року та державного акту на право власності на земельну ділянку серія ІФ № 032811 від 16 грудня 2004 року. Однак станом на день укладення даного договору дарування ОСОБА_3 не вправі була здійснювати такий правочин з огляду на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року у справі №344/16992/19, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 13 березня 2024 року, якою визнано недійсними та скасовано рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №300 від ІФ №032811 від 16 грудня 2004 року, на підставі яких ОСОБА_3 володіла земельною ділянкою кадастровий номер 2610100000:03:004:0077.

Вищевказане нерухоме майно, на яке позивач просила накласти арешт у забезпечення позову, є предметом спору.

Наразі земельна ділянка(кадастровийномер 2610100000:03:004:0077) належить на праві власності відповідачу ОСОБА_4 , який за відсутності встановленої заборони може у будь-який момент здійснити дії щодо її відчуження, що в подальшому може призвести до унеможливлення ефективного захисту прав позивача, за захистом яких вона звернувся до суду, і потягне за собою нові судові спори.

У рішенні від 19 березня 1997 року заява № 18357/91 у справі «Горнсбі проти Греції» (Case of Hornsby v. Greece) Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до частини четвертоїстатті 10 ЦПК Українитаст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»застосовується судом як джерело права, зазначив, що «право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін».

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Такі висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).

При цьому, Верховний Суд неодноразово роз`яснював, що арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, а заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна - це перешкода у вільному розпорядженню майном.

В постанові ВП ВС від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 викладено правовий висновок щодо накладення арешту як засобу забезпечення позову при оспорені договору та зазначено, що Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема, накладення арешту на майно, не завжди може бути доречним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача. Жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише в сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішення немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Тому Велика Палата Верховного Суду констатує, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Та обставина, що можливе рішення суду про задоволення позову в цій справі не підлягає примусовому виконанню, а може бути виконано шляхом його пред`явлення до державного реєстратора, як уже зазначалося вище, не свідчить про неможливість застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно, якщо невжиття заходів забезпечення позову негативно впливатиме на можливість позивача ефективно захистити (поновити) свої порушені права.

Суд першої інстанції не врахував, що у разі відчуження даного майна її теперішнім власником ОСОБА_4 до ухвалення судом основного рішення, позивач не зможе у повній мірі поновити свої права, та таке відчуження призведе до ускладнення розгляду даної справи, оскільки викличе необхідність залучення до участі у справі нового власника майна.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.

Висновки суду про те, що позивач не надала доказів про можливість відчуження спірного майна не можна визнати обґрунтованими, оскільки відчуження власником свого майна можливо у будь-який час, а доказами можливо довести певні факти, які вже відбулися. Наміри ж, які має власник, чи які у нього можуть виникнути в майбутньому щодо розпорядження своїм майном, не можуть бути підтверджені конкретними доказами.

Коли власник майна не має наміру його відчужувати до ухвалення рішення суду, то фактично саме по собі накладення арешту на таке майно будь-яким чином не порушує його прав та інтересів, оскільки він не обмежений у праві володіння та користування цим майном. Порушення таких прав настає лише тоді, коли власник бажає відчужити майно, але ухвала про арешт такого майно, є перешкодою у вчиненні цих дій.

Апеляційний суд також зауважує, що висновок суду, що позов має немайновий характер і тому в його забезпеченні немає потреби, а заявлене забезпечення неспівмірне із позовними вимогами- помилковий, адже сам по собі різновид позову не має визначального значення для вирішення питання про забезпечення позову.

Предметом позову є оспорювання правочину, на підставі якого відбулася зміна власника конкретного спірного майна, задоволення такого позову усуватиме правові підстави для набуття новим власником права власності на майно та створюватиме підстави повернення законному власнику (власникам). За таких обставин усунення ризику подальшого відчуження спірного майна є виправданим і співмірним заявленим вимогам.

Враховуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.

Разом з тим, колегія суддів не може не погодитись з висновками суду першої інстанції, що в прохальній частині заяви про забезпечення позову позивач не конкретизує, які саме дії просить суд заборонити вчиняти ОСОБА_4 , а суд не наділений самостійною ініціативою щодо забезпечення позову чи формулювання замість заявника його прохання до суду.

За змістомстатті 151 ЦПК Українизаява про забезпечення позову повинна містити, зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Отже, від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначенийстаттею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

В прохальній частині заяви про забезпечення позову позивач просила накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000030040077 та заборонити ОСОБА_5 вчиняти дії відносно даної земельної ділянки з кадастровим номером 2610100000030040077.

Колегія суддів зауважує, що арешт майна, як спосіб забезпечення позову, передбачає накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (постанова Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у cправі № 908/2382/21, Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 504/3408/22 (провадження № 61-18041св23)).

Арешт віднесений до видів обтяжень речових прав на нерухоме майно, об`єктів незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості (пункт 4 частини першоїстатті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Арешт майна та заборона вчиняти дії щодо майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову.Вони обидва обмежують право відповідача розпоряджатися майном, але відрізняються за способом та сферою дії.

Арешт майна - це обмежувальний захід, який накладається на майно за рішенням суду або виконавця.Він забороняє розпорядження або користування цим майном.Заборона вчиняти дії щодо майна - це вид забезпечення позову, який забороняє відповідачу вчиняти певні дії щодо майна, наприклад, розпоряджатися, продавати, передавати.

В обох випадках метою забезпечення позову є запобігти розпорядженню майном відповідачем та забезпечити реалізацію можливого судового рішення.

Отже, арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що враховуючи мету застосування заходів забезпечення позову, їх вжиття щодо майна не вимагає обмеження в користуванні ним, оскільки для найменшого порушення інтересів відповідача та збереження майна обґрунтованою може бути визнана лише заборона відчуження такого майна без позбавлення відповідача та інших осіб права користування ним.

Враховуючи предмет спору, а також те, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, апеляційний суд вважає, що співмірним, необхідним і достатнім заходом забезпечення позову у спірних правовідносинах є накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000:03:004:0077, площею 0,0271 га.

Разом з тим апеляційний суд зазначає, що законодавством визначено не тільки необхідність забезпечення прав та інтересів позивача, а так само й недопущення необґрунтованого або надмірного обтяження прав відповідача.

Таким чином, оскаржена ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову постановлена з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм права, тому не може бути залишена в силі.

Згідно із пунктом 2 частини першоїстатті 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першоїстатті 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин ухвалу суду першої інстанції необхідно скасувати, а заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково шляхом накладення арешту на земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000:03:004:0077, площею 0,0271 га.

Постанова апеляційного суду, прийнята у зв`язку із вирішенням питання вжиття заходів забезпечення позову, не стосується вирішення спору по суті та не є остаточним судовим рішенням у справі, тому відповідно до положень статей141,382 ЦПК Українипитання розподілу судових витрат у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується.

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 вересня 2024 року в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову скасувати.

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.

Вжити заходи забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним шляхом накладення арешту на земельну ділянку, кадастровий номер 2610100000:03:004:0077, площею 0,0271 га, яка належить на праві власності ОСОБА_4 .

У задоволенні заяви в частині заборони відповідачу вчиняти дії щодо спірної земельної ділянки відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 липня 2025 року

Судді Є.Є. Мальцева

В.М. Барков

О.В. Пнівчук