Ухвала

від 14.11.2024 по справі 947/32743/24

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 947/32743/24

Провадження № 1-кс/947/15459/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2024 року м.Одеса

Слідчий суддя Київського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні в місті Одесі клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_3 , про арешт майна у кримінальному провадженні №12023160000001307 від 05.10.2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.229 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з клопотання сторони обвинувачення про арешт майна, Одеською обласною прокуратурою здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №12023160000001307 від 05.10.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 229 КК України, за фактом незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, вчинене організованою групою осіб, що завдало матеріальних збитків в особливо великому розмірі.

Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні здійснюється детективами Підрозділу Територіального управління БЕБ в Одеській області.

Досудовим розслідуванням встановлено, що згідно заяви МАКІТА КОРПОРЕЙШН, за дорученням якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю «МАКІТА УКРАЇІНА», ЄДРПОУ 33592752, група осіб, фальсифікуючи продукцію ТМ «МАКІТА», незаконно використовують знак для товарів та послуг «МАКІТА», що призводить до завдання правовласнику торгової марки матеріальної шкоди.

Так, на території м. Одеса та Одеської області діє група осіб, яка з метою особистого збагачення шляхом продажу контрафактної продукції, а саме неоригінальної продукції ТМ «МАКІТА», здійснюють збут зазначених товарів шляхом безпосереднього фізичного продажу та продажу через інтернет ресурси.

В ході проведення досудового розслідування було встановлено, що до вчинення вказаних кримінальних правопорушень причетні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , які діючи спільно, згідно із заздалегідь розробленим планом, здійснюють збут продукції, незаконно використовуючи знаки для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого походження товару, зокрема продукції ТМ «МАКІТА».

05 листопада 2024 року, на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси проведено обшук за місцем мешкання ОСОБА_4 , а саме в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено:

- Грошові кошти у сумі 4 (чотири) тисячі доларів США купюрами номіналом по 100 доларів США;

- Банківська картка «Альфа Банк» № НОМЕР_1 ;

- Банківська картка «Otp bank» № НОМЕР_2 ;

- Банківська картка «Приват Банк» № НОМЕР_3 ;

- Банківська картка « ІНФОРМАЦІЯ_6 » № НОМЕР_4 ;

- Банківська картка «Otp bank» № НОМЕР_5 ;

- Банківська картка «Otp bank» № НОМЕР_6 ;

- Ноутбук «Macbook Air» model: A2179, serial: FVFDG5YOMNHR із зарядним пристроєм;

- Ноутбук «HP Rrobook», серії: 5СG6042N3R із зарядним пристроєм;

- Шуруповерт із наліпками з написом «Makitta»;

- Мобільний телефон марки iPhone 15 Pro Max, imei: НОМЕР_7 ;

Вилучене майно на підставі постанови детектива від 05.11.2024 року визнано речовими доказами у кримінальному провадженні оскільки відповідно до ч.1 ст.98 КПК України зазначені речі є предметами, що були об`єктом кримінально протиправних дій та містять відомості, які будуть використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час розслідування кримінального провадження.

Процесуальний керівник звертається з клопотанням про арешт майна з метою збереження речових доказів.

Прокурор на адресу суду направив заяву в якій клопотання підтримав, просив задовольнити, розглянути у його відсутність.

Представник власника майна ОСОБА_4 адвокат ОСОБА_9 надав письмові заперечення проти клопотання прокурора, в яких вказав, що відсутні підстави для накладення арешту на майно. Зазначив, що вилучені грошові кошти, є особистим майном ОСОБА_10 та ОСОБА_4 , отриманні законним шляхом. Банківські карти, ноутбуки та мобільний телефон є особистим майном ОСОБА_10 та ОСОБА_4 , які не є та не можуть бути знаряддям вчиненого кримінального правопорушення. Шуруповерт із наліпками з написом «МАКІТА» також є особистим майном власників, куплений в законний спосіб для задоволення власних потреб. Вилучене майно не стосується кримінального провадження. Просив відмовити у задоволенні клопотання, повернути вилучене майно власникам, розглянути клопотання у його відсутності.

Вивчивши клопотання та матеріали, які його обґрунтовують, слідчий суддя вважає, що клопотання прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.1, п.2 ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходом забезпечення кримінального провадження є, зокрема, арешт майна.

Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи.

У відповідності до ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч.10 ст.170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

В судовому засіданні встановлено, що вилучене під час обшуку майно, може відповідати критеріям ч.1 ст.98 КПК України, оскільки є всі підстави вважати, що вилучене майно є предметами, що були об`єктом кримінально протиправних дій, мають ознаки майна, що отримане в результаті вчинення злочину та містять відомості, які будуть використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час розслідування кримінального провадження, що в свою чергу свідчить про наявність необхідності в забезпеченні збереження вилученого майна.

Викладене в повній мірі підтверджується долученою до матеріалів клопотання постановою детектива про визнання та залучення в якості речових доказів, згідно якої вищезазначене вилучене майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.

В свою чергу не накладення арешту на зазначене тимчасово вилучене майно може призвести до його знищення, приховання, що в свою чергу призведе до втрати доказів в рамках кримінального провадження та суттєво ускладнить процес встановлення істини по кримінальному провадженні.

Відповідно до положень ч.2 ст.94 КПК, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою згідно положень ч.1 ст.94 КПК.

Відповідно до ст.ст.89, 94 КПК, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті.

Так, слідчий суддя на даній стадії досудового розслідування для вирішення питання, зокрема, про застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для вирішення питання про арешт майна, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.

Положеннями статей 2,7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно з п. 1 ч. 3ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

У відповідності до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Частиною другою статті 173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Відповідно до ч.3ст.170 КПК України,у випадку, передбаченому п.1 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно ч.1ст.98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Слідчим суддею на даний час встановлено, що майно на яке накладається арешт відповідає критеріям ст.98 КПК України.

Вилучене стороною обвинувачення під час обшуку майно може свідчити про незаконний збут продукції яка є контрафактною/фальсифікованою, не відповідає стандартам якості компанії МАКІТА КОРПОРЕЙШН, зокрема шуруповерт із наліпками з написом «Makitta», електронних носіїв інформації, банківських карток, грошових коштів, що вилучені за місцем мешкання осіб, що за версією органу досудового розслідування, можуть бути причетні до кримінального правопорушення та мають ознаки майна, що отримане в результаті вчинення злочину передбаченого ч.3 ст.229 КК України.

Накладення арешту необхідне для проведення огляду мобільного телефону та ноутбуку з метою встановлення наявності електронних доказів, що можуть мати суттєве значення для кримінального провадження.

Щодо накладення арешту на грошові кошти, то слідчий суддя враховує наступне.

Зазначені грошові кошти мають ознаки майна (доходів), що могло бути отримано внаслідок вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст.229 КК України.

Доводи представника представника ОСОБА_9 стосовно того, що вилучені грошові кошти є особистими накопиченнями ОСОБА_4 та ОСОБА_10 , та отримані законним шляхом, потребують перевірки з боку органу досудового розслідування.

Тому наразі, на думку слідчого судді, не можна достеменно стверджувати, що грошові кошти у сумі 4 (чотири) тисячі доларів США купюрами номіналом по 100 доларів США, вилучені за місцем мешкання за місцем мешкання ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 , не є майном, яке отримано внаслідок вчинення злочину передбаченого ч.3 ст.229 КК України.

Зв`язок даного майна із вчиненням злочину, передбаченого ч.3 ст.229 КК України КК України, підлягає встановленню в процесі здійснення досудового розслідування, а отже арешт даного майна є виправданим.

В клопотанні про арешт майна прямо зазначено підставу та мету арешту майна, наведено відповідне обґрунтування, вказано обсяг та вид майна, яке визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, а також зазначено про відповідність цього майна критеріям ст.98 КПК України.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У кримінальному провадженні відповідно до ст.91 КПК України підлягає доказуванню, зокрема подія кримінального правопорушення час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення.

Стандарт доведення «достатні підстави», необхідність застосування якого передбачає ч.3ст.170 КПК України, не вимагає від сторони обвинувачення надання безумовних та беззаперечних доказів, а передбачає необхідність наведення достатньо вагомих фактів та об`єктивних відомостей, аналіз яких у їх взаємозв`язку між собою дозволяє дійти висновку про відповідність вилученого майна критеріям речових доказів.

Таким чином, враховуючи наявність правових підстав для накладення арешту на вилучене майно, оскільки існує необхідність в забезпеченні його збереження, слідчий суддя приходить до переконання, що клопотання прокурора про накладення арешту на вилучене майно підлягає задоволенню, й, відповідно захід забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна підлягає застосуванню.

Слідчий суддя вважає, що на даній стадії кримінального провадження існують достатні підстави для накладення арешту на зазначене майно, які виправдовують таке втручання у право власності та є співрозмірним із завданнями кримінального провадження.

Керуючись ст. ст.170, 171, 172, 173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_3 , про арешт майна у кримінальному провадженні №12023160000001307 від 05.10.2023 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.229 КК України - задовольнити.

Накласти арешт на майно вилучене в ході обшуку 05.11.2024 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

- Грошові кошти у сумі 4 (чотири) тисячі доларів США купюрами номіналом по 100 доларів США;

- Банківська картка «Альфа Банк» № НОМЕР_1 ;

- Банківська картка «Otp bank» № НОМЕР_2 ;

- Банківська картка «Приват Банк» № НОМЕР_3 ;

- Банківська картка « ІНФОРМАЦІЯ_6 » № НОМЕР_4 ;

- Банківська картка «Otp bank» № НОМЕР_5 ;

- Банківська картка «Otp bank» № НОМЕР_6 ;

- Ноутбук «Macbook Air» model: A2179, serial: FVFDG5YOMNHR із зарядним пристроєм;

- Ноутбук «HP Rrobook», серії: 5СG6042N3R із зарядним пристроєм;

- Шуруповерт із наліпками з написом «Makitta»;

- Мобільний телефон марки iPhone 15 Pro Max, imei: НОМЕР_7 .

Виконання ухвали покласти на прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_3 .

Відповідно до ст.175 КПК України ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.

Відповідно до ч.1 ст.174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`яти діб з дня її проголошення до Одеського апеляційного суду.

Слідчий суддя ОСОБА_1