Ухвала

від 21.11.2024 по справі 240/6577/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

21 листопада 2024 року м. Житомир справа № 240/6577/23

категорія 109020100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ГурінаД.М., розглянувши у письмовому провадженні питання про закриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Піщівської сільської ради третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Піщівської сільської ради, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Піщівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області сімнадцятої сесії восьмого скликання від 25.11.2022 №1041/17-22 про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га, яка межує з житловим будинком по АДРЕСА_1 , а саме земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

- зобов`язати Піщівську сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що межує із житловим будинком по АДРЕСА_1 , з урахуванням того, що ця земельна ділянка є комунальною власністю.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що під час розгляду справи №240/34837/21 судом було встановлено, що за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 15.06.2021 Піщівська сільська рада не прийняла рішення за результатами розгляду заяви. На виконання рішення суду у справі №240/34837/21 Піщівська сільська рада Новоград-Волинського району Житомирської області своїм рішенням №1041/17-22 від 25.11.2022, прийнятим на сімнадцятій сесії восьмого скликання Піщівської сільської ради, відмовила позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га, яка межує з житловим будинком по АДРЕСА_1 , а саме земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на підставі ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, у зв`язку з невідповідністю місця розташування даного об`єкта вимогам ч.6 ст.118, ч.1 ст.122 Земельного кодексу України, оскільки бажана земельна ділянка за вказаними заявником графічними матеріалами не відноситься до земель комунальної власності Піщівської сільської територіальної громади. Також у цьому рішенні позивачу роз`яснено, що запитувана земельна ділянка не є об`єктом комунальної власності Піщівської сільської територіальної громади, оскільки безоплатно передана у приватну власність ОСОБА_3 , нині померлій, для обслуговування жилого будинку і господарських будівель для ведення особистого селянського господарства на підставі рішення виконавчого комітету Піщівської сільської ради №2 від 16.07.1993, і має спадкоємців. Вказане рішення відповідача позивач вважає протиправним, що слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 20.03.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

17.04.2023 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов вх. №27567/23, в якому представник відповідача виклав клопотання про залучення до участі у справі третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_2

28.10.2024 ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи на стороні відповідача - задоволено. Залучено ОСОБА_4 третьою особою на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

18.11.2024 на адресу суду від третьої особи надійшли письмові пояснення щодо позовних вимог вх. №63357/24. В запереченнях третя особа зазначає, що проти заявлених вимог заперечує повністю та просить відмовити в задоволенні позову, оскільки земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 0,25 га належить їй на праві власності.

Суд, розглянувши питання про закриття провадження у даній справі, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12.08.2022 у справі №240/34837/21 позов ОСОБА_1 задоволений частково, визнано протиправною бездіяльності Піщівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 25 червня 2021 року за вх. №458 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ). Зобов`язано Піщівську сільську раду Новоград-Волинського району Житомирської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 червня 2021 року за вх. №458 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ), з урахуванням висновків суду у даній справі. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

На виконання рішення суду у справі №240/34837/21 Піщівська сільська рада Новоград-Волинського району Житомирської області своїм рішенням №1041/17-22 від 25.11.2022, прийнятим на сімнадцятій сесії восьмого скликання Піщівської сільської ради, відмовила позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,25 га, яка межує з житловим будинком по АДРЕСА_1 , а саме земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на підставі ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, у зв`язку з невідповідністю місця розташування даного об`єкта вимогам ч.6 ст.118, ч.1 ст.122 Земельного кодексу України, оскільки бажана земельна ділянка за вказаними заявником графічними матеріалами не відноситься до земель комунальної власності Піщівської сільської територіальної громади. Також у цьому рішенні позивачу роз`яснено, що запитувана земельна ділянка не є об`єктом комунальної власності Піщівської сільської територіальної громади, оскільки безоплатно передана у приватну власність ОСОБА_3 , нині померлій, для обслуговування жилого будинку і господарських будівель для ведення особистого селянського господарства на підставі рішення виконавчого комітету Піщівської сільської ради №2 від 16.07.1993, і має спадкоємців.

Таким чином спір у даній справі виник з приводу отримання земельної ділянки у приватну власність.

Надаючи правове обґрунтування встановленим обставинам, суд вказує наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Пунктом 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Згідно з пункту 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернувся позивач, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

В тому числі, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Втім, визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Земельний кодекс України є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає підставою виникнення цивільних прав та обов`язків акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частин 2 та 3 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За правилами частин 6, 7 і 10 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що наведеними нормами права встановлено підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та визначені органи, уповноважені розглядати ці питання.

При цьому, слід відмітити, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речове право на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від від 09.10.2019 у справі №605/567/17.

Судом встановлено, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 , передана у власність померлій ОСОБА_3 відповідно до рішення виконкому Піщівської сільської ради №2 від 16.07.1993, яка є родичкою третьої особи - ОСОБА_2 .

Як пояснила третя особа у своїх запереченнях на позовну заяву, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , її онук ОСОБА_5 , який був чоловіком ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . На підставі чого, ОСОБА_2 залишилася єдиним спадкоємцем всього майна померлих спадкодавців, що підтверджується довідкою Звягельської державної нотаріальної контори від 08.08.2023 №1178/02-14/778/07 (а.с.48).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14.11.2023, що видане державним нотаріусом Звягельської державної нотаріальної контори РужицькимО.Д., ОСОБА_2 успадкувала від померлого чоловіка ОСОБА_5 спадщину, а саме земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер 1824084600:03:004:0113, за адресою АДРЕСА_2 (а.с.50).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав від 14.11.2023 №354322861 та №354323754 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,25 га по АДРЕСА_2 (а.с.47, 49).

З викладеного вбачається, що позивач хоче отримати від Піщівської сільської ради рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення належної третій особі ОСОБА_2 на праві приватної власності земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель.

Відносини, пов`язані з набуттям та реалізацію громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

Якщо у результаті прийняття рішення суб`єктом владних повноважень особа набула речове право на нерухоме майно, то вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин, є цивільно-правовим способом захисту права позивача і має розглядатися за правилами цивільного судочинства. При цьому, вказаний у позові суб`єктний склад сторін не впливає на вищевказану правову природу змісту спірних цивільних правовідносин.

Відповідно до частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. В тому числі, такий спосіб захисту є ефективним у випадку, коли спірні правовідносини мають приватноправовий характер, а метою пред`явлення вимоги є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 16.12.2015 у справі №6-2510цс15, Верховний Суд у постанові від 29.01.2020 у справі №903/248/19.

Отже, зважаючи на наведені норми права, рішення органу місцевого самоврядування, яке має ознаки ненормативного акта, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018у справі №916/1979/13, від 30.05.2018 у справі №923/466/17, від 03.07.2019 у справі №756/5080/14-ц, а також Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №914/857/18 та від 29.01.2020 №903/248/19.

Отже, зважаючи на предмет та підстави позову, суд вважає, що дана справа підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

За нормами частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Нормами частини 2 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

На виконання вимог частини 1 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України суд роз`яснює позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та підсудний місцевому загальному суду.

З огляду на наведені обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження.

Керуючись статтями 238, 239, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Закрити провадження в адміністративній справі №240/6577/23 за позовом ОСОБА_1 до Піщівської сільської ради, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Роз`яснити позивачу, що розгляд такої справи віднесений до юрисдикції загального суду у порядку цивільного судочинства.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя Д.М. Гурін

21.11.24