Ухвала

від 20.11.2024 по справі 460/9249/24

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

з питань залишення позову без розгляду

20 листопада 2024 року м. Рівне№460/9249/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Греська О.Р розглянувши адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доУправління Служби безпеки України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) до Управління Служби безпеки України в Рівненській області (далі по тексту відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексацію грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилась у ненарахуванні та невиплаті за період з 01.03.2018 по 05.08.2021 індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 у фіксованій величині 4426,48 грн в місяць;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 05.08.2021 індексації грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 у фіксованій величині 4426,48 грн в місяць, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою суду від 21.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; відповідачу встановлено строк на подання відзиву на позов.

У строк встановлений для подання відзиву на позов відповідачем подано заяву про залишення позовної заяви без розгляду та доповнення до неї. На обґрунтування заяви відповідач зазначає, що як вказано позивачем у позовній заяві від 16.08.2024, нібито з листа від 20.05.2024 ОСОБА_1 лише стало відомо про ненарахування та не виплату індексації за період з 01.01.2016 по 05.08.2021 та про незастосування, на його думку, базового місяця січень 2008 року для розрахунку індексації грошового забезпечення та вимог пункту 5 Порядку 1078. З тексту самої заяви слідує, що про означене стало відомо не ОСОБА_1 а його адвокату Єроміній В.А. з якою ОСОБА_1 лише в 2024 році укладено угоду на надання правничої допомоги. Відповідач зазначає, що в означеній категорії справ законом не передбачена можливість досудового порядку вирішення спору або обов`язковість досудового порядку вирішення спору. Лише 16.08.2024, тобто більше як через три роки після проведення з ним розрахунку при звільненні позивач через свого представника звернувся із адвокатським запитом про проведення відповідних перерахунків та здійснення доплат. Тому відповідач вважає, що заяву адвоката від 10.05.2024 який діє в інтересах ОСОБА_1 , на яку листом від 20.05.2024 №17/Є-4 було надано відповідь, про відсутність на думку УСБУ в Рівненській області підстав для проведення розрахунку індексації, була ним оформлена та подана з метою приховування самого факту пропуску строку звернення до суду. Так, позивачем підготовлено та подано до суду позовну заяву лише 16.08.2024, тобто більше ніж через шістнадцять місяців після проведення з ним розрахунку при звільненні. Отже, позивачем адміністративний позов подано поза межами строку звернення до адміністративного суду, встановленого статтею 122 КАС України (більше через три роки після проведення розрахунку). Оскільки строк звернення до суду із цією вимогою пропущено, доказів поважності причин пропуску позивачем не подано, ця позовна заява відповідно до вимог КАС України має бути залишена судом без розгляду Невжиття позивачем активних дій протягом тривалого строку з 05.08.2021 (часу проведення з ним розрахунку при звільненні) до 16.08.2024 свідчить про пасивність поведінки у здійсненні права на пред`явлення позову до суду. Отже, враховуючи те, що позивачем пропущений законодавчо встановлений строк звернення до суду з даним позовом (який є досить тривалим), відповідач вважає, що наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду відповідно до вимог статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідач зазначає, що у вказаних правовідносинах слід застосувати практику Верховного Суду у справі №580/9690/23.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши заяву про залишення позовної заяви без розгляду та докази на її обґрунтування, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступне.

З матеріалів справи встановлено, що позивач звільнений 05.08.2021, звернувся 16.08.2024 до суду з вимогою визнати протиправним невиплату йому індексації грошового забезпечення у встановлених розмірах.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Між тим, у подальшому, Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини перша і друга статті 233 КЗпП України викладені у новій редакції, а саме:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

На підставі порівняльного аналізу положень статті 233 КЗпП України можна зробити висновок, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців», грошове забезпечення військовослужбовців включає: посадовий оклад, оклад за військовим званням, а також додаткові щомісячні та одноразові виплати, до яких відносяться премії, надбавки та компенсації.

Індексація - це механізм захисту доходів громадян від інфляції шляхом їхнього підвищення відповідно до рівня споживчих цін. Вона спрямована на підтримку реальної купівельної спроможності заробітної плати та інших виплат, що гарантує працівникам фінансовий захист від економічних коливань.

Таким чином, індексація грошового забезпечення військовослужбовців є складовою заробітної плати або формою матеріальної компенсації, що забезпечує збереження рівня їхніх доходів. У разі порушення виплат, включаючи індексацію, громадяни мають право на судовий захист, відповідно до статті 233 КЗпП України.

Відповідач у поданій заяві зазначає, що позивач пропустив тримісячний строк для подання позову, встановлений статтею 233 КЗпП України. Об`єктивних непереборних обставин, які б заважали звернутися до суду вчасно, позивачем не надано.

Суд зазначає, що Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку справи за позовами осіб, які були звільнені з публічної служби до 19.07.2022, але звернулися до суду за захистом своїх прав у спорах про оплату вже після 19.07.2022 (зокрема, справа № 160/759/23 та інші) розтлумачив цю правову ситуацію таким чином, що до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Варто зауважити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України, зазначив, що при регулюванні суспільних відносин застосовують три способи дії нормативно-правових актів: негайний (безпосередня дія), через перехідний період (ультраактивна форма), або через зворотну дію (ретроактивна форма). Принцип неприпустимості зворотної дії закріплений у частині першій статті 58, за яким закон діє з моменту набрання чинності і не застосовується до подій, що відбулися раніше. Винятки стосуються випадків, коли закон пом`якшує або скасовує відповідальність (абз. 3 п.2 Рішення від 09.02.1999, п.4 Рішення від 05.04.2001 № 3-рп/2001). Конституційний Суд також наголосив на важливості юридичної (правової) визначеності як ключової складової принципу верховенства права, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абз. 6 п. 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 20.12.2017 № 2-р/2017). У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Тому, з огляду на вищеперелічені правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку, що нові зміни в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, не поширюються на події, які мали місце до 19 липня 2022 року. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належала працівнику до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону.

Така позиція є сталою і послідовною. Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 27.04.2023 у справі № 420/14777/22, від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22, від 28.09.2023 у справі № 140/2168/23, від 18.10.2023 у справі № 380/14605/22, від 12.09.2024 у справі №380/6701/24 та від 29.10.2024 у справі №460/25695/23.

Крім цього, у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду також сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період по 19 липня 2022 року зазначила, що застосуванню підлягає норма частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У силу приписів пункту 1 частини другої статті 45 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій та статус суддів» Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Оскільки питання застосування частини другої статті 233 КЗпП України у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX у подібних правовідносинах вже вирішено Великою Палатою Верховного Суду, то під час розгляду цієї справи підлягають врахуванню висновки Верховного Суду, висловлені саме у складі Великої Палати.

Зазначене також узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 в справі № 755/10947/17.

Отже, суд вважає цей висновок застосовним у спірних правовідносинах.

На момент звільнення позивача з військової служби 05.08.2021, частина другої статті 233 КЗпП України діяла (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року), якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати та всіх сум, що належать працівникові при звільненні у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Тож, ураховуючи, що строк звернення працівника до суду є складовою механізму реалізації права на судовий захист та є належною гарантією забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин, суд зазначає, що позивач за цих обставин не може бути позбавлений права на судовий захист.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом, а тому заява відповідача про залишення позовної заяви без розгляду є необґрунтованою та до задоволення не підлягає.

У Х В А Л И В :

Заяву Управління Служби безпеки України в Рівненській області про залишення позовної заяви без розгляду залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала окремо не оскаржується. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Повний текст ухвали складений дата 20 листопада 2024 року

Суддя Олег ГРЕСЬКО