Постанова

від 20.11.2024 по справі 460/26251/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 460/26251/23 пров. № А/857/23140/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Мікули О.І., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року в справі №460/26251/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,-

суддя в 1-й інстанції Гудима Н.С.,

час ухвалення рішення 14 серпня 2024 року,

місце ухвалення рішення м.Рівне,

дата складання повного тексту рішення 14 серпня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про про визнання протиправною відмови у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов`язання призначити пенсію.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 02.11.2023 №172650007642 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 27 жовтня 2023 року.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач ГУ ПФУ в Одеській області, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що позивачка станом на 01.01.1993 проживала та працювала у зоні гарантованого добровільного відселення 02 роки 11 місяців 04 дні, що є недостатнім для призначення пенсії відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Бутейки Сарненського району Рівненської області. Зареєстроване місце проживання з 29.03.1991 село Велике Вербче, що підтверджується паспортом громадянина України, виданим Сарненським РВ УМВС України в Рівненській області 08.02.1997.

Позивачка є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (3 категорія), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською облдержадміністрацією 09.10.1995.

27.10.2023 позивачка звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до принципу екстериторіальності заяву позивачки про призначення пенсії було направлено на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Так, 02.11.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення №172650007642 про відмову у призначенні пенсії.

В зазначеному рішенні вказано, що вік заявниці становить 55 років 07 місяців, страховий стаж 33 роки 04 місяці 06 днів. Документами підтверджено, що особа станом на 01.01.1993 проживала та працювала у зоні гарантованого добровільного відселення 02 роки 11 місяців 04 дні.

Листом від 03.11.2023 за №1700-0214-8/95184 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повідомило позивачку про зміст рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Вважаючи вказане рішення про відмову в призначенні пенсії протиправним та таким, що порушує її право на призначення пенсії на пільгових умовах, позивачка звернулася до суду з вказаним позовом за захистом порушених прав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону №1058-IV.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).

Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до абз.4 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

В примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч.2 ст.55 Закону №796-XII).

Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (з 26.04.1986 по 01.01.1993) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії не може перевищувати 6 років.

Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи») (абз.9 пп.5 п.2.1 розділу ІІ)

Суд зазначає, що ст.14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.

Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (ч.3 ст.65 Закону №796-XII).

Відповідно до ст.15 Закону №796-XII, довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.

Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 №398/494/17.

Таким чином, факт видачі ОСОБА_1 уповноваженим органом посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт проживання або роботи позивачки станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.

Відповідачем не надано суду доказів того, що видане позивачці посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» визнане недійсним, а раніше присвоєний їй статус скасований (припинений).

Отже, наявність посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» дає позивачці право на зменшення пенсійного віку з урахуванням норм Закону №796-XII.

Також Верховний Суд в постанові від 18 вересня 2024 року в справі № 240/6201/23 підтвердив зазначену позицію, вказавши, що наявність у позивачки посвідчення громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання або роботи станом на 01.01.93 узоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років, оскільки наведена обставина є умовою для видачі такого посвідчення відповідно до пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 25.08.92 N 501(в редакції чинній на момент видачі позивачці посвідчення).

Колегія суддів також зазначає, що за змістом статті 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу особи як потерпілої від Чорнобильської катастрофи, яка проживає на забрудненій території, є довідка про період проживання на цій території, яка видається органом місцевого самоврядування.

Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом в постанові від 09 липня 2024 року в справі №240/16372/23.

Довідкою від 26.10.2023 №13/01-908 підтверджено, що позивачка була постійно зареєстрована та проживала в с.Бутейки з 13.03.1968 по 02.10.1985, з 07.07.1990 по 18.03.1991 та в селі Велике Вербче Сарненського району Рівненської області з 29.03.1991 по даний час 2023 року.

Відповідно до довідки від 24.10.2023 №2825, виданої Сновидовицьким старостинським округом Рокитнівської селищної ради позивачка дійсно проживала без реєстрації в с.Сновидовичі з 15.11.1988 по 03.05.1989.

Згідно з архівною довідкою від 24.10.2023 №01-12/87 позивачка працювала на посаді вчителя іноземної мови Сновидовицької СШ з 15.11.1988 по 03.05.1989.

За даними трудової книжки НОМЕР_2 позивачка працювала на посаді вчителя англійської мови у Маловербченській середній школі з 15.08.1990 по 31.08.1994, з 01.09.1994 на посаді вчителя англійської мови у загальноосвітній школі села Велике Вербче.

Вищевказані населені пункти в силу положень Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991, належать до зони гарантованого добровільного відселення.

При цьому колегія суддів зазначає, що відомості трудової книжки та диплому не можуть спростувати факту постійного проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено відповідною довідкою органу місцевого самоврядування.

Колегія суддів наголошує, що максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до положень абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні.

Щодо можливості зарахування періоду проживання особи в зоні посиленого радіоекологічного контролю (у цій справі гарантованого добровільного відселення) з 01.01.1993, висловився Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 у справі № 380/7535/21, де зазначив: «Отже для правильного вирішення спору судам слід було встановити кількість років проживання позивачем в зоні посиленого радіоекологічного контролю в цілому».

Таким чином, період проживання (роботи) позивачки станом на 01.01.1993 в зоні гарантованого добровільного відселення становить не менше 3 років, а станом на дату звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком загальний період проживання (роботи) позивачки становить понад 30 років, який надає право на зменшення пенсійного віку з розрахунку 1 рік за 2 роки проживання (роботи), що свідчить про те, що остання має право на призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зниженням пенсійного віку на 6 років.

Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постанові від 08.06.2022 у справі № 380/7535/21.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про недостатність періодів проживання/ роботи позивачки в зоні радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи для призначення пенсії на пільгових умовах.

Суд зауважує, що другою обов`язковою умовою для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII є наявність у особи відповідного страхового стажу, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Частиною 1 ст. 26 Закону №1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Враховуючи вимоги Законів №796-XII та №1058-ІV, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років позивачка набуває при досягненні 54 років та за умови наявності страхового стажу у розмірі не менше 23 років.

У рішенні про відмову в призначенні пенсії зазначено, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії (27.10.2023) позивачка досягнула повних 55 років та мала страховий стаж 33 роки 04 місяці 06 днів.

Оскільки на момент прийняття спірного рішення про відмову у призначенні пенсії позивачка відповідала критеріям, визначеним статтею 55 Закону №796-ХІІ та статтею 26 Закону №1058-ІV, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваного рішення пенсійного органу.

За правилами ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Беручи до уваги встановлене, апеляційний суд погоджується з висновком суду попередньої інстанції, що пенсія позивачці повинна бути призначена на підставі поданої заяви, а саме: з 27.10.2023.

Також щодо вимоги зобов`язального характеру, то суд першої інстанції підставно врахував позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 08.02.2024 по справі № 500/1216/23, згідно з якої дії зобов`язального характеру щодо зарахування стажу та призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи пенсійного органу про наявність в останнього дискреції в межах спірних правовідносин, що виникли між сторонами, оскільки позивач на момент звернення до відповідача забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення, та таким було відмовлено по суті правових вимог. Водночас зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним, позаяк об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у цій справі.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно дост. 316 КАС Українисуд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.

Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року в справі №460/26251/23 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець судді О. І. Мікула М. А. Пліш Повне судове рішення складено 20 листопада 2024 року.