Постанова

від 21.11.2024 по справі 260/4202/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 260/4202/24 пров. № А/857/24258/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої суддіХобор Р.Б.,

суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.

розглянувши в порядку письмового провадження, в електронній формі, в м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року, ухвалене суддею Дору Ю.Ю. у м. Ужгороді, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, у справі № 260/4202/24 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася в суд з позовом до відповідача у якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 16.05.2024 № ЗХ/ЗК/3942/0716/14/РРО/1780825148-ФС про застосування штрафу у розмірі 71000 грн.

02 вересня 2024 року Закарпатський окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким в задоволенні позову відмовив.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка під час перевірки та прийняття оскарженого рішення не надала доказів на спростування встановлених відповідачем обставин щодо використання позивачкою праці ОСОБА_2 без укладення трудового договору. Тому суд першої інстанції зробив висновок, що відповідач правомірно наклав на позивачку штраф за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, його оскаржила позивачка, подавши апеляційну скаргу, в якій просить це рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивачка вказує на те, що суд першої інстанції в порушення принципу офіційного з`ясування обставин справи, не взяв до уваги, що ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, яка здійснює підприємницьку діяльність у одному приміщенні із позивачкою. Між позивачкою та ФОП ОСОБА_2 11.10.2023 року укладено договір про співробітництво, відповідно до якого сторони договору вправі здійснювати продаж продукції один одного. Тому, на думку позивачки, ОСОБА_2 здійснила продаж товару, який належить позивачці не як працівник (наймана особа), а на підставі договору про співробітництво.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець та, згідно з даними ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, місце торгівлі АДРЕСА_1 , магазин.

12.04.2024 на адресу Управління Держпраці у Закарпатській області надійшов лист ГУ ДПС у Закарпатській області від 04.04.2024 № 3654/5/07-16-07-05-09 від 04.04.2024 про вжиття заходів реагування за результатами проведеної фактичної перевірки у ФОП ОСОБА_1 .

До вказаного листа додана копія акта про проведення фактичної перевірки від 28.03.2024 № 001746, відповідно до якого працівники ГУ ДПС у Закарпатській області під час проведення фактичної перевірки 19.03.2024 магазину-кафе за адресою: АДРЕСА_1 , встановили фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформленого наказом чи розпорядженням, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади, а саме до кінця перевірки не представлено трудовий договір (контракт), повідомлення про прийняття працівника на роботу між ФОП ОСОБА_1 та продавцем магазину ОСОБА_2 , яка здійснювала продаж пива у магазині за адресою: АДРЕСА_1 .

До акта перевірки долучено: пояснення, чеки з бази даних СОР РРО, фотофіксація порушень, акт відмови від підпису направлень, акт відмови від підпису матеріалів перевірки Х-звітів РРО.

16 квітня 2024 року відповідач прийняв рішення № ЗХ/ЗК/ДПС-3942/0716/14/РРО/1780825148 на підставі якого вирішив здійснити розгляд справи про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця Раді Агнесу Вікентівну 16 травня 2024 року, про що повідомив позивачку (номер поштового відправлення 7900604714520).

16.05.2024 відповідач прийняв постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № ЗХ/ЗК/3942/0716/14/РРО/1780825148-ФС, якою, на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, вирішив накласти на ФОП ОСОБА_1 штраф у сумі 71 000 грн.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 2 статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до частини 3 статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Правовий аналіз вищезазначених законодавчих норм дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що трудовий договір чинне законодавство визначає як домовленість між працівником і власником про умови виконання роботи, оскільки працівники самі не організовують роботу і виконують таку не на власний ризик та розсуд, а підпорядковуються відповідним посадовим особам.

Відповідальність, передбачена абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця, а тому ключовим питання при вирішенні спірних правовідносин є встановлення наявності або відсутності фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору, фактичне виконання особою трудових функцій без оформлення трудових відносин.

Верховний Суд у постанові від 05.10.2020 у справі №560/407/19 вказав, що відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця. При цьому, має бути встановлений факт використання фізичною особою-підприємцем найманої праці.

Факт допуску особи до роботи без оформлення трудового договору повинен бути підтверджений достатнім обсягом доказів, що характеризують відносини особи та суб`єкта господарювання, який його наймає, як трудові, від таких осіб повинно бути відібрано пояснення.

У акті, складеному за наслідками перевірки, повинні фіксуватись лише ті порушення, які достеменно підтверджені доказами (документами, поясненнями тощо) у обсязі, що дозволяє беззаперечно стверджувати про виявлені факти. При цьому, такі докази не мають носити суперечливий характер, допускати неоднозначне тлумачення.

Важливість відображення (фіксації) у акті, складеному за наслідками проведеної уповноваженим органом перевірки, достовірної і повної інформації обумовлено тим, що такий документ є підставою для застосування фінансових санкцій та становить основну частину доказової бази при розгляді справи про накладення штрафу.

Отже, контролюючий орган, під час здійснення фактичної перевірки в межах наданої компетенції, повинен був перевірити і з`ясувати усі обставини, які охоплювались предметом перевірки, зокрема, в частині факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), а також підтвердити такі належними та допустимими доказами.

Відповідно до частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - КЗпП України) юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.

Штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як зазначено в акті фактичної перевірки, на підставі якого прийнято постанову про накладення штрафу, між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не укладено на момент проведення фактичної перевірки трудової угоди.

У письмових поясненнях, копія яких долучена до матеріалів справи, ОСОБА_2 зазначила, що «здійснює діяльність за адресою: АДРЕСА_2 . За цією адресою здійснює діяльність ОСОБА_1 , на даний момент її немає, буде 20-го числа. Пиво продано, не можливо було вибити чек, бо не було зв`язку».

У свою чергу, позивачка зазначає, що ОСОБА_2 є самостійним суб`єктом господарювання та зареєстрована 15.04.2002 року як фізична особа-підприємець.

Апеляційний суд, на підставі витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, встановив, що ОСОБА_2 15.04.2002 року зареєстрована як фізична особа-підприємець, основний вид економічної діяльності 47.11 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

Згідно із відомостями з реєстру ПРРО ФОП ОСОБА_2 , має зареєстрований програмний реєстратор розрахункових операцій за адресою АДРЕСА_2 .

Нежитлове приміщення за вказаною адресою спільно використовується ФОП ОСОБА_2 та позивачкою, відповідно до договорів безоплатного користування майном від 01.09.2023 та від 10.10.2023, що укладені з власником приміщення ОСОБА_3 .

Відповідно до договору про співробітництво від 11.10.2023, що укладений між ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_2 сторони зобов`язалися сприяти одна одній в організації роботи магазину-кафе за адресою АДРЕСА_2 , шляхом представлення товару кожної зі Сторін перед потенційними покупцями, забезпечення можливості для збільшення об`єму продажу товару кожної зі Сторін, забезпечення можливості прийняття партій товару від постачальників кожної зі Сторін, забезпечення продажу товару покупцям від імені кожної зі Сторін, забезпечення проведення розрахункових операцій від імені кожної зі Сторін.

Таким чином, факт проведення розрахункових операцій ФОП ОСОБА_2 та продажу товару у магазині за адресою: АДРЕСА_2 під час фактичної перевірки ФОП ОСОБА_4 не може бути самостійною підставою на підтвердження трудового характеру правовідносин між ФОП ОСОБА_2 та позивачкою, а є наслідком реалізації договору про співробітництво двох фізичних осіб-підприємців.

Таким чином, апеляційний суд встановив, що відповідач не довів порушення позивачкою трудового законодавства, що виключає можливість притягнення позивачки до відповідальності, встановленої частиною 2 статті 265 КЗпП України.

Що стосується пояснень відповідача про неподання позивачкою договору про співробітництво під час проведення перевірки та розгляду справи, апеляційний суд зауважує, що відповідний доказ позивачка надала разом із позовною заявою до суду.

Водночас, однією із основних засад адміністративного судочинства є офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Відповідно до частини 4 статті 9 КАС України, суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Верховний Суд у постанові від 31.08.2021 у справі № 823/1654/16 погодився із судом апеляційної інстанції про необхідність врахування під час перевірки законності дій органу Держпраці щодо накладення штрафу, у тому числі документів, які не надавалися з тих чи інших причин під час прийняття Держпраці рішення про накладення штрафу, але були надані під час судового розгляду.

Підводячи підсумок наведеного вище, апеляційний суд вважає, що позивачка надала достатньо доказів на підтвердження тієї обставини, що ФОП ОСОБА_2 не працювала у позивачки, як найманий працівник, що вказує на те, що постанова відповідача про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 16.05.2024 № ЗХ/ЗК/3942/0716/14/РРО/1780825148-ФС є протиправною і її необхідно скасувати.

Цей висновок є підставою для задоволення позову.

На думку апеляційного суду, суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, а тому зробив помилковий висновок протиправність оскарженої постанови відповідача про накладення штрафу.

Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов до переконання в тому, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги підставними та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову про задоволення позову.

Що стосується розподілу судовий витрат, то апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Апеляційний суд встановив, що позивачка за подання позову сплатила 1211,20 грн., а за подання апеляційної скарги 1816,80 грн.

Отже, на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно сплатити 3028,00 грн.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року в справі №260/4202/24 скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 16.05.2024 № ЗХ/ЗК/3942/0716/14/РРО/1780825148-ФС про застосування штрафу у сумі 71000 грн.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці судовий збір в сумі 3028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок).

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до Закарпатського окружного адміністративного суду для приєднання до матеріалів справи № 260/4202/24.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Н. В. Бруновська Р. М. Шавель