Постанова

від 11.11.2024 по справі 260/583/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2024 р. Справа № 260/583/20

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача)Якімець Г.Г.,

Суддів:Бойко С.М.,Бонк Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,

та представників сторін:

від позивача Цар В.І., Гангур М.І. (обоє в режимі відеоконференції у Господарському суді Закарпатської області)

від відповідача (скаржника) не з`явився

від третьої особи-1 Борсенко О.В. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду)

від третіх осіб-2,3 не з`явилися

розглянувши апеляційну скаргу Міжгірської селищної ради від 19 серпня 2024 року

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 15 липня 2024 року (повний текст підписано 07.08.2024), суддя Ремецькі О.Ф.

у справі №260/583/20

за позовом ОСОБА_1

до відповідача Міжгірської селищної ради

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Комунальне некомерційне підприємство Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3

про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії

в с т а н о в и в :

10 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Міжгірської районної ради Закарпатської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Комунальне некомерційне підприємство «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про:

-визнання незаконним та скасування рішення Міжгірської районної ради Закарпатської області від 05 вересня 2019 року №350 «Про ліквідацію комунальної установи «Міжгірська районна лікарня»;

-визнання незаконним та скасування рішення Міжгірської районної ради Закарпатської області від 05 вересня 2019 року №349 Про створення Комунального некомерційного підприємства Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області;

-зобов`язання Міжгірської районної ради Закарпатської області здійснити перетворення комунальної установи Міжгірська районна лікарня в комунальне некомерційне підприємство із визнанням її правонаступником усіх прав та обов`язків Комунальної установи Міжгірська районна лікарня із прийняттям нового статуту (з урахуванням уточнень).

Позов обґрунтовано тим, що оскаржувані рішення прийняті із порушенням чинного законодавства, оскільки законних підстав для ліквідації Комунальної установи «Міжгірська районна лікарня» не було, а повинно було бути перетворення вказаної установи у відповідності до Концепції реформи фінансування системи охорони здоров`я України, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 року №1013-р, яка передбачає перетворення публічних закладів охорони здоров`я, що мають статус бюджетних установ у комунальні унітарні підприємства, під час чого трудові відносини з працівниками підлягають продовженню, а звільнення під час реорганізації можливе лише у випадку скорочення чисельності працівників. Крім того, як одну з підстав визнання незаконними оскаржуваних рішень позивач вказує порушення Міжгірською районною радою вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" та ЗУ "Про місцеве самоврядування", що виразилося в тому, що оскаржувані рішення не були оприлюднені на офіційному сайті відповідача належним чином. Крім цього, посилається, що прийняттю оскаржуваного рішення Міжгірської районної ради Закарпатської області від 05 вересня 2019 року №350 "Про ліквідацію комунальної установи "Міжгірська районна лікарня" не передували консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення з метою урахування думки лікувального персоналу та інтересів пацієнтів. Позивач вважає, що оскаржувані рішення порушують його права та інтереси, оскільки він працював у ліквідованій Міжгірській ЦРЛ хірургом з 1989 року, а також головним лікарем даної установи.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року у справі №260/583/20 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення Міжгірської районної ради Закарпатської області від 05 вересня 2019 року №350 Про ліквідацію комунальної установи Міжгірська районна лікарня. Визнано незаконним та скасовано рішення Міжгірської районної ради Закарпатської області від 05 вересня 2019 року №349 Про створення Комунального некомерційного підприємства Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 29 вересня 2022 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року скасовано, а провадження у справі №260/583/20 закрито. Роз`яснено позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського суду та право позивача на звернення протягом 10 днів з дня отримання цієї постанови до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Скориставшись таким правом, позивач подав відповідну заяву до Верховного Суду про направлення справи №260/583/20 за встановленою юрисдикцією для її розгляду у порядку господарського судочинства.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2022 року справу №260/583/20 за позовом ОСОБА_1 до Міжгірської районної ради Закарпатської області, Хустської районної ради, Міжгірської районної державної адміністрації Закарпатської області, треті особи Комунальне некомерційне підприємство Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії передано до Господарського суду Закарпатської області.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 02 травня 2023 року змінено відповідачів у справі, а саме: Міжгірську районну раду Закарпатської області, Хустську районну раду та Міжгірську районну державну адміністрацію Закарпатської області на Міжгірську селищну раду Закарпатської області (90000, Закарпатська обл., Міжгірський р-н, смт Міжгір`я, вул. Шевченка буд. 77, код ЄДРПОУ - 04350910).

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 15 липня 2024 року у справі №260/583/20 позов задоволено частково. Суд вирішив визнати незаконним та скасувати рішення Міжгірської районної ради Закарпатської області від 05 вересня 2019 року №350 «Про ліквідацію комунальної установи «Міжгірська районна лікарня»; визнати незаконним та скасувати рішення Міжгірської районної ради Закарпатської області від 05 вересня 2019 року №349 "Про створення Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня» Міжгірської районної ради Закарпатської області». В іншій частині позову суд відмовив.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідачем всупереч норм ЗУ «Про доступ до публічної інформації» та ЗУ «Про місцеве самоврядування», які зобов`язують суб`єктів владних повноважень, до яких належать і органи місцевого самоврядування, оприлюднювати проекти своїх рішень не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття, не виконано вказаних вимог. Крім цього, суд у рішенні, посилаючись на ст.13 ЗУ «Про місцеве самоврядування України» та п.3 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою КМУ №996 від 03 листопада 2010 року, зазначив, що консультації з громадськістю проводяться в обов`язковому порядку, зокрема, з приводу розроблення та реалізації програм економічного, соціального і культурного розвитку. Також послався на висновки Верховного Суду у постанові від 14.08.2018 у справі №359/6814/17. Відтак, оскільки ліквідація лікувального закладу має безпосередній вплив на працівників та пацієнтів вказаного закладу, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення впливає на конституційне право, що є безумовною підставою для врахування думки територіальної громади при прийнятті такого рішення, при цьому, докази проведення таких консультацій з громадськістю у матеріалах справи відсутні та відповідачем не надано. Щодо вимоги позивача про зобов`язання Міжгірської районної ради Закарпатської області здійснити перетворення комунальної установи «Міжгірська районна лікарня» в комунальне некомерційне підприємство із визнанням її правонаступником усіх прав та обов`язків Комунальної установи "Міжгірська районна лікарня" (код ЄДРПОУ 01992601) із прийняттям нового статуту, місцевий господарський суд дійшов висновку, що така задоволенню не підлягає, оскільки суд з врахуванням дискреційних повноважень органу місцевого самоврядування не має підстав перебирати дане повноваження на себе.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач Міжгірська селищна рада звернулася до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 15 липня 2024 року у справі №260/583/20 та закрити провадження у цій справі на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Поряд з тим, зазначає, що у випадку якщо суд не знайде підстав для закриття провадження у цій справі, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. Зокрема, зазначає що відповідачем подано до суду першої інстанції клопотання про закриття провадження у справі, однак, місцевий господарський суд призначив до судового розгляду по суті спір без вирішення у підготовчому провадженні питання про те, чи підлягає цей спір вирішенню в порядку господарського судочинства та чи могла бути призначена справа до розгляду господарським судом по суті. Апелянт наголошує, що місцевим господарським судом при вирішенні спору у цій справі не було враховано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі №925/1741/21, та вважає, що цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів. Разом з тим, наголошує, що наявні у справі докази свідчать про те, що проекти спірних рішень і самі рішення були оприлюднені у спосіб, встановлений ЗУ «Про доступ до публічної інформації». Крім цього, стверджує, що позивач не є стороною у спірних правовідносинах, а тому рішення про ліквідацію КУ «Міжгірська районна лікарня» та створення КНП «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня» не стосуються позивача, не порушили і не могли порушити його права та законні інтереси, а тому, не підлягають захисту в господарському процесі. Також вважає, що спірні рішення вичерпали свою дію фактом їх виконання і скасування таких не є належним способом захисту прав та інтересів позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, зазначає, що ця справа правильно розглянута в порядку господарського судочинства, оскільки 11 березня 2024 року Верховний Суд ухвалив заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі №260/583/20 повернути заявнику. По суті спору зазначає, що приймаючи рішення про ліквідацію КУ «Міжгірська районна лікарня», Міжгірська районна рада вийшла за межі своїх повноважень, оскільки згідно з реформою системи охорони здоров`я України заклади охорони здоров`я бюджетної сфери повинні були бути реорганізовані в комунальні некомерційні підприємства. Разом з тим, наголошує, що згідно з ст.ст.235,236 КЗпП позивач повинен бути поновлений на посаді керівника Міжгірської районної лікарні з виплатою втраченого заробітку за період затримки виконання рішення суду.

У письмових поясненнях третя особа-1 просить вимоги апеляційної скарги відповідача задоволити, а оскаржуване рішення скасувати. Зокрема, зазначає, що рішення про ліквідацію КУ «Міжгірська районна лікарня» прийнято у зв`язку з неможливістю здійснити у встановленому законодавством порядку перетворення КУ «Міжгірська районна лікарня» в комунальне некомерційне підприємство, оскільки останнє не могло бути правонаступником органу державної влади (Сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА, який був уповноваженим органом управління лікарнею). Також вважає, що цей спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Судові засідання з розгляду справи в суді апеляційної інстанції проводилися в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, а також з Господарським судом Закарпатської області, на підставі відповідних клопотань представників позивача і третьої особи-1 та ухвал суду.

Позивач та його представник в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги відповідача заперечували, просили оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник третьої особи-1 в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги відповідача підтримав, просив такі задоволити в повному обсязі та скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 15 липня 2024 року у справі №260/583/20, з підстав, наведених у письмових поясненнях.

Представники відповідача та третіх осіб-2,3 в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки явка представників відповідача та третіх осіб-2,3 в судове засідання не визнавалась обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності.

Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення позивача, його представника та представника третьої особи-1, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 17.05.2005 року прийнятий на посаду головного лікаря Міжгірської центральної районної лікарні (в подальшому перейменована на Міжгірську районну лікарню).

Згідно Статуту Міжгірської районної лікарні, затвердженого рішенням Міжгірської районної ради №341 від 04.06.2019 року, засновником та власником майна лікарні є Міжгірська районна рада. Управління майном, переданим в оперативне управління лікарні, здійснює Міжгірська районна рада та орган, уповноважений Міжгірською районною радою. Безпосереднє керівництво діяльністю РЛ здійснює директор РЛ. Рішення про ліквідацію та реорганізацію РЛ приймається засновником за поданням сектору охорони здоров`я райдержадміністрації, а також у випадках, передбачених чинним законодавством та з урахуванням розділу 4 Статуту. Питання створення, реорганізації та ліквідації, не передбачені цим Статутом, регулюються відповідно до чинного законодавства. Злиття, приєднання, поділ або перетворення здійснюється у випадках, передбачених чинним законодавством, за рішення суду або відповідних державних органів. У разі перетворення РЛ в інший суб`єкт господарювання, всі майнові права та обов`язки РЛ переходять до новоутвореного суб`єкта господарювання. Питання, не врегульовані цим Статутом, регулюються чинним законодавством.

05 серпня 2019 року завідувач сектору охорони здоров`я Міжгірської районної державної адміністрації надіслав на адресу Голови Міжгірської районної ради лист за вих.№208/01-17, в якому зазначив, що у 2019 році триває підготовка до трансформації спеціалізованої допомоги, а з 01 січня 2020 року нові механізми фінансування запрацюють на всіх рівнях медичної допомоги, у зв`язку з чим просить допомогти у вирішенні питання щодо створення комунального некомерційного підприємства на території Міжгірського району для можливості підготовки закладу до контрактування із НЗСУ та надання медичних послуг населенню Міжгірського району.

27 серпня 2019 року Головою Міжгірської районної ради видано розпорядження №07 «Про скликання ІІІ пленарного засідання VII сесії Міжгірської районної ради VII скликання, на 05 вересня 2019 року о 10-00 годині з порядком денним, де в п.7 зазначено «Про ліквідацію комунальної установи «Міжгірська районна лікарня», яке згідно скріншоту від 18.03.2020 року з офіційної інтернет-сторінки Міжгірської районної ради оприлюднено 27.08.2019 року.

05 вересня 2019 року Міжгірською районною радою прийнято рішення №349 «Про створення Комунального некомерційного підприємства «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області», відповідно до Законів України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони», «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №1013-р «Про схвалення Концепції реформи фінансування системи охорони здоров`я», «Методичних рекомендацій з питань перетворення закладів охорони здоров`я бюджетних установ у комунальні некомерційні підприємства», керуючись статтями 52-54, 56-58, 78 Господарського кодексу України, статтями 87-89 Цивільного кодексу України, ст.ст.43, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

05 вересня 2019 року Міжгірською районною радою прийнято рішення №350 «Про ліквідацію комунальної установи «Міжгірська районна лікарня», відповідно до ст.ст.43,60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 104,110-112 Цивільного кодексу України, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров`я", Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", з урахуванням Концепції реформи фінансування системи охорони здоров`я, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.11.206 року №1013-р, розглянувши подання Сектору охорони здоров`я Міжгірської райдержадміністрації від 03.09.2019р. №234/01-13, у зв`язку із створенням комунального некомерційного підприємства "Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області".

25 вересня 2019 року між відповідачем та ФОП Кравченко О.О. укладено договір про обслуговування офіційного сайту Міжгірської райради.

Позивач надав суду інформацію щодо не роботи сайту відповідача та про неможливість отримати будь-яку інформацію, розміщену на ньому у період з 24 червня по 20 вересня 2020 року.

Відповідач на вимогу суду першої інстанції про надання скріншотів сторінок офіційного сайту оприлюднення: проектів оскаржуваних рішень, інформації про час і місце проведення засідання та порядку денного (коли було прийнято оскаржувані рішення); рішення Міжгірської районної ради від 04.06.2019 року, яким затверджено Статут Міжгірської районної лікарні; рішення, на підставі якого засновником і власником майна Міжгірської районної лікарні є Міжгірська районна рада, вказав, що оприлюднення рішень відбувалося на дошці оголошень та на офіційному сайті Міжгірської районної ради, а виконати вимоги ухвали не є можливим оскільки 22 червня 2020 року сайт було зламано і заблоковано.

Поряд з тим, судом встановлено, що 08 грудня 2019 року завідувачем сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА видано наказ №358-к "Про звільнення ОСОБА_2 ", яким у зв`язку з ліквідацією Міжгірської районної лікарні згідно рішення Міжгірської райради від 05.09.2019 р. №350, наказом сектору охорони здоров`я №220-к від 10.09.2019 року працівників Міжгірської райлікарні попереджено про наступне вивільнення - ОСОБА_2 - головну медичну сестру Міжгірської районної лікарні, звільнити з займаної посади з 31.01.2020 року у зв`язку із ліквідацією Міжгірської районної лікарні.

28 грудня 2019 року завідувачем сектору охорони здоров`я Міжгірської РДА видано наказ №411-к "Про звільнення ОСОБА_3 ", яким у зв`язку з ліквідацією Міжгірської районної лікарні згідно рішення Міжгірської райради від 05.09.2019 р. №350, наказом сектору охорони здоров`я №220-к від 10.09.2019 року працівників Міжгірської райлікарні попереджено про наступне вивільнення - ОСОБА_3 - молодшу медичну сестру Міжгірської районної лікарні, звільнити з займаної посади з 31.01.2020 року у зв`язку із ліквідацією Міжгірської районної лікарні.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 16 січня 2020 року до реєстру внесено запис про припинення юридичної особи - КУ «Міжгірська районна лікарня» (номер запису: 1 314 111 0025 000074; стан суб`єкта: ДР припинення ЮО в результаті ліквідації).

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом (з урахуванням уточнень) до Міжгірської районної ради Закарпатської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Комунальне некомерційне підприємство «Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про: визнання незаконними та скасування рішень Міжгірської районної ради Закарпатської області від 05 вересня 2019 року №350 «Про ліквідацію комунальної установи «Міжгірська районна лікарня» та №349 Про створення Комунального некомерційного підприємства Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області; а також зобов`язання Міжгірської районної ради Закарпатської області здійснити перетворення комунальної установи Міжгірська районна лікарня в комунальне некомерційне підприємство із визнанням її правонаступником усіх прав та обов`язків Комунальної установи Міжгірська районна лікарня із прийняттям нового статуту.

У Висновку №1 від 03.02.2021 року комісії з питань законності, правопорядку, регламенту та депутатської етики Хустської районної ради зазначено, що комісією розглянуто ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду по справі №260/583/20 та матеріали позовної заяви і зроблено наступні висновки:

-рішення від 05.09.2020 року за №№350, 349 приймалися відповідно до Концепції реформи фінансування системи охорони здоров`я, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.11.206 року №1013-р та Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення", у зв`язку з чим розроблено Методичні рекомендації МОЗ України, відповідно до яких рішення про перетворення закладів охорони здоров`я у комунальні некомерційні підприємства приймають ради територіальних громад, які є власниками майна відповідного закладу.

-Міжгірська районна рада приймала вказані рішення з грубим порушенням регламенту ради, норм ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", ЗУ "Про доступ до публічної інформації", розпорядження КМУ №1013 від 30.11.2016 року, а створена установа є правонаступником ліквідованої.

-у відкритому доступі в мережі Інтернет знаходяться рішення районних рад по всій Україні, більше ніж у 100 випадках вирішено здійснити перетворення бюджетних закладів охорони здоров`я у комунальні некомерційні підприємства, які є правонаступниками перетворених лікарень.

Щодо підвідомчості цього спору господарському суду:

Як встановлено судом вище, першочергово позивач звернувся з цим позовом до адміністративного суду, яким вирішено спір по суті та частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 . Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду було залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду у цій справі.

Поряд з тим, постановою Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у цій справі рішення окружного адміністративного суду та постанову апеляційного адміністративного суду скасовано, а провадження у справі №260/583/20 закрито та роз`яснено позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського суду, а також право позивача на звернення протягом 10 днів з дня отримання цієї постанови до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. Скориставшись таким правом, позивач подав відповідну заяву до Верховного Суду про направлення справи №260/583/20 за встановленою юрисдикцією для її розгляду у порядку господарського судочинства.

Згідно з ч.2 ст.231 ГПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. У разі надходження до суду справи, що підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку цивільного чи адміністративного судочинства, провадження у справі не може бути закрите з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті.

Так, Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2022 року у цій справі зазначає, що оскаржувані рішення прийнято відповідачем в межах повноважень ради та є розпорядчим документом щодо власності територіальної громади, який передбачає індивідуалізовані приписи щодо ліквідації / створення конкретної юридичної особи. Тож, скликаючи відповідну сесію ради та приймаючи на ній оскаржувані рішення, Міжгірська районна рада реалізовувала організаційно-господарську діяльність та діяла не як суб`єкт владних повноважень, а як засновник юридичної особи, а тому оскаржувані рішення в цьому випадку не є рішеннями суб`єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а є рішенням власника корпоративних прав (засновника) комунальної установи, необхідним для припинення / створення) закладу. Спори з приводу оскарження рішень ради як власника корпоративних прав (засновника) комунальної установи є найбільш наближеним до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, а тому повинні розглядатися за правилами господарського судочинства.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що цей спір належить до юрисдикції господарського суду та відхиляє доводи апелянта в цій частині.

Щодо суті спору:

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п.10 ч.2 ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

В силу ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 серпня 2019 року у справі № 911/714/18, від 13 жовтня 2020 року у справі № 911/1413/19 та від 26 серпня 2021 року у справі № 924/949/20.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Згідно з ч.4 ст.140 Конституції України органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Відповідно до ст.143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

В силу ч.3 ст.16 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо відчуження комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об`єктів комунальної власності майна, відчуженого в процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання в концесію об`єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності територіальної громади (п.30 ч.1 ст.26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Таким чином, засновником та власником корпоративних прав підприємства комунальної форми власності є територіальна громада, інтереси якої представляє відповідна рада.

До компетенції міської ради належить здійснення розпорядчих функцій та прийняття рішень, зокрема, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

Згідно з ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ч.1 ст.59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 10 ст.59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно з ч.2 ст.10 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

В силу п.20 ч.1 ст.43 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об`єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об`єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад.

Територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом (ч.2 ст.169 ЦК України).

Відповідно до ст.74 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Згідно з ч.1 ст.3 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад.

Як встановлено Верховним Судом у цій справі оскаржувані рішення прийнято відповідачем в межах повноважень ради та є розпорядчим документом щодо власності територіальної громади, який передбачає індивідуалізовані приписи щодо ліквідації / створення конкретної юридичної особи.

Так, судом зазначено вище, що вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників належить до питань, які вирішуються районними і обласними радами виключно на їх пленарних засіданнях (п.20 ч.1 ст.43 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»).

В силу ч.17 ст.46 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством. Порядок доступу до засідань визначається радою відповідно до закону. Протоколи сесії ради є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Відповідно до ч.11 ст.59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України "Про доступ до публічної інформації", крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.

Обов`язок оприлюднювати проекти прийнятих рішень покладено на органи місцевого самоврядування Законом України «Про доступ до публічної інформації», з урахуванням п.1 ч.1 ст.13 якого, відповідач відноситься до розпорядників публічної інформації.

Згідно з ст.3 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє.

В силу ч.ч.1,2,3 ст.15 ЗУ «Про доступ до публічної інформації» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати, зокрема нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності. Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов`язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації. Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

Розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію, надання консультацій під час оформлення запиту, а також за оприлюднення інформації, передбаченої цим Законом (ст.16 вказаного вище Закону).

Аналіз наведених норм чинного законодавства щодо доступу до публічної інформації свідчить про те, що відповідач несе відповідальність за оприлюднення проектів рішень та самих рішень, оскільки Закони України «Про доступ до публічної інформації» та «Про місцеве самоврядування в Україні» зобов`язують суб`єктів владних повноважень, до яких належать і органи місцевого самоврядування, оприлюднювати проекти своїх рішень не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

Наведена норма щодо оприлюднення проектів документів заздалегідь має на меті надати можливість громадськості долучитись до обговорення документів до моменту їх прийняття, надати свої зауваження та пропозиції. Також така норма покликана запобігти корупції при прийнятті рішень.

Відповідач на вимогу суду першої інстанції про надання скріншотів сторінок офіційного сайту оприлюднення: проектів оскаржуваних рішень, інформації про час і місце проведення засідання та порядку денного (коли було прийнято оскаржувані рішення); рішення Міжгірської районної ради від 04.06.2019 року, яким затверджено Статут Міжгірської районної лікарні; рішення, на підставі якого засновником і власником майна Міжгірської районної лікарні є Міжгірська районна рада, вказав, що оприлюднення рішень відбувалося на дошці оголошень та на офіційному сайті Міжгірської районної ради, а виконати вимоги ухвали не є можливим, оскільки 22 червня 2020 року сайт було зламано і заблоковано.

Сторонами не підтверджено та в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження дотримання вищенаведених вимог при прийнятті оскаржуваних рішень, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку про порушення відповідачем права позивача на доступ до публічної інформації.

Крім цього, статтею 13 ЗУ «Про місцеве самоврядування України» визначено, що територіальна громада має право проводити громадські слухання зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування. Громадські слухання проводяться не рідше одного разу на рік. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов`язковому розгляду органами місцевого самоврядування. Порядок організації громадських слухань визначається статутом територіальної громади.

У відповідності до п.п.2, 3 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою КМУ №996 від 03 листопада 2010 року, консультації з громадськістю проводяться з метою залучення громадян до участі в управлінні державними справами, надання можливості для їх вільного доступу до інформації про діяльність органів виконавчої влади, а також забезпечення гласності, відкритості та прозорості діяльності зазначених органів. Консультації з громадськістю проводяться з питань, що стосуються суспільно-економічного розвитку держави, реалізації та захисту прав і свобод громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Консультації з громадськістю організовує і проводить орган виконавчої влади, який є головним розробником проекту нормативно-правового акта або готує пропозиції щодо реалізації державної політики у відповідній сфері державного і суспільного життя. Інформація, пов`язана з організацією та проведенням консультацій з громадськістю, оприлюднюється у спеціально створеній рубриці "Консультації з громадськістю" офіційного веб-сайту органу виконавчої влади (п.5 Порядку).

Пунктом 11 вказаного Порядку передбачено, що консультації з громадськістю проводяться у формі публічного громадського обговорення, електронних консультацій з громадськістю (безпосередні форми) та вивчення громадської думки (опосередкована форма). Консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення, електронних консультацій з громадськістю та вивчення громадської думки з одних і тих самих питань можуть проводитись одночасно.

Згідно з п.12 Порядку в обов`язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення та/або електронних консультацій з громадськістю щодо проектів нормативно-правових актів, які, зокрема: стосуються конституційних прав, свобод та обов`язків громадян; стосуються життєвих інтересів громадян, у тому числі впливають на стан навколишнього природного середовища; передбачають провадження регуляторної діяльності у певній сфері; визначають стратегічні цілі, пріоритети і завдання у відповідній сфері державного управління (у тому числі проекти державних і регіональних програм економічного, соціального і культурного розвитку, рішення стосовно їх виконання); стосуються інтересів територіальних громад, здійснення повноважень місцевого самоврядування, делегованих органам виконавчої влади відповідними радами; визначають порядок надання адміністративних послуг тощо.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що консультації з громадськістю проводяться в обов`язковому порядку, зокрема, з приводу розроблення та реалізації програм економічного, соціального і культурного розвитку. Оскільки ліквідація лікувального закладу має безпосередній вплив на працівників та пацієнтів вказаного закладу, то оскаржуване рішення впливає на конституційне право, що є безумовною підставою для врахування думки територіальної громади при прийнятті такого рішення.

Як встановлено судом, у матеріалах справи відсутні докази проведення таких консультацій з громадськістю з приводу ліквідації комунальної установи «Міжгірська районна лікарня», чим порушено право територіальної громади на громадські слухання.

Крім цього, згідно з ст.104 ЦКУ юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи (ст.108 ЦК України).

Планування розвитку мережі державних і комунальних закладів охорони здоров`я, прийняття рішень про її оптимізацію, створення, реорганізацію, перепрофілювання державних і комунальних закладів охорони здоров`я здійснюються відповідно до закону органами, уповноваженими управляти об`єктами відповідно державної і комунальної власності (ст.16 ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров`я»).

В силу Прикінцевих положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров`я» державні та комунальні заклади охорони здоров`я бюджетні установи можуть реорганізовуватися в казенні підприємства або комунальні некомерційні підприємства. Зміна основного виду діяльності державного та комунального закладу охорони здоров`я з медичного обслуговування населення (медична практика) у зв`язку із зміною його організаційно-правової форми забороняється. За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров`я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати як комунальні некомерційні підприємства або комунальні установи.

30 листопада 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження №1013-р «Про схвалення Концепції реформи фінансування системи охорони здоров`я».

Робочою групою з питань реформи фінансування сфери охорони здоров`я України від 14 лютого 2018 року розроблені Методичні рекомендації з питань перетворення закладів охорони здоров`я з бюджетних установу комунальні некомерційні підприємства, якими зокрема передбачено наступне:

-трудові відносини з працівниками реорганізованого ЗОЗ (закладу охорони здоров`я) продовжуються, а звільнення можливе лише у випадку скорочення чисельності (штату) перетвореного комунального некомерційного підприємства. Після реорганізації окремі працівники можуть бути переведені на інші посади, переміщені в інші структурні підрозділи у разі необхідності;

-рішення про перетворення ЗОЗ, що діють у формі комунальної бюджетної установи, у комунальні некомерційні підприємства приймають ради територіальних громад сіл, селищ, міст, районів, областей, які є власниками майна відповідного ЗОЗ. Це зумовлено тим, що відповідно до п.30 ст.26 та ст.43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» прийняття рішень про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади є виключною компетенцією сільських, селищних, міських, районних, обласних рад;

-згідно з законодавством України перетворення ЗОЗ, як і перетворення будь-якої іншої юридичної особи, є одним із різновидів реорганізації юридичної особи і полягає у зміні її організаційно-правової форми. Оскільки для сектору охорони здоров`я саме цей вид реорганізації суб`єктів надання медичної допомоги буде найбільш поширеним, інші різновиди реорганізації в даному документі не розглядаються;

-у разі застосування такого виду реорганізації як перетворення, має місце правонаступництво; до нової юридичної особи правонаступника (комунального некомерційного підприємства) переходить усе майно, права та обов`язки юридичної особи-попередника, у даному випадку майно ЗОЗ комунальної бюджетної установи (ст.104-108 ЦК України);

-рада приймає рішення, зокрема про: перетворення ЗОЗ бюджетної установи в ЗОЗ-підприємство; призначення комісії з перетворення ЗОЗ-установи, голови комісії. Виконання функцій комісії з реорганізації може бути покладено на орган управління (керівника) відповідного ЗОЗ бюджетної установи, що підлягає реорганізації; про встановлення порядку і строку заявлення кредиторами своїх вимог до ЗОЗ установи, що припиняється; факт реорганізації ЗОЗ бюджетної установи не є підставою для звільнення керівника та припинення укладеного з ним контракту, якщо сторони не домовляться про його дострокове припинення за угодою сторін або він не буде звільнений на підставах, визначених контрактом. У разі призначення головою Комісії з перетворення керівника ЗОЗ бюджетної установи трудові відносини з ним продовжуються. У такому разі в рішенні відповідної ради про створення ЗОЗ комунального некомерційного підприємства може бути зазначено про призначення керівником ЗОЗ комунального некомерційного підприємства головного лікаря, подовживши з ним трудові відносини на підставі контракту. Це рішення може бути підставою як для укладення нового контракту, так і для внесення змін до існуючого залежно від домовленості сторін. Якщо в процесі перетворення власник (відповідна рада) прийняв рішення про припинення трудових відносин із керівником ЗОЗ, то призначення нового керівника має відбуватися з урахуванням особливостей, визначених Основами та підзаконними нормативно-правовими актами, що регулюють ці питання. Так, відповідно до статті 16 Основ керівники державних та комунальних закладів охорони здоров`я призначаються на посаду уповноваженим виконавчим органом управління власника закладу охорони здоров`я на конкурсній основі шляхом укладання з ними контракту на строк від трьох до п`яти років. Порядок проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров`я та порядок укладання контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров`я, а також типова форма такого контракту затверджуються Кабінетом Міністрів України.

З огляду на все наведене вище, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову про визнання незаконними та скасування рішень Міжгірської районної ради Закарпатської області від 05 вересня 2019 року №350 Про ліквідацію комунальної установи Міжгірська районна лікарня та №349 Про створення Комунального некомерційного підприємства Лікувально-профілактична установа Міжгірська районна лікарня Міжгірської районної ради Закарпатської області», як таких, що суперечать наведеним вище положенням законодавства та порушують права позивача, як члена територіальної громади.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Частиною 1 ст.269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши вимоги апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення такої та скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, а також для закриття провадження у цій справі.

Слід зазначити, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Міжгірської районної ради Закарпатської області здійснити перетворення комунальної установи Міжгірська районна лікарня в комунальне некомерційне підприємство із визнанням її правонаступником усіх прав та обов`язків Комунальної установи Міжгірська районна лікарня із прийняттям нового статуту (з урахуванням уточнень) позивачем до апеляційного суду не оскаржувалося.

Поряд з тим, як правильно зазначено судом першої інстанції з урахуванням дискреційних повноважень органу місцевого самоврядування, суд не має права перебирати на себе такі повноваження.

Щодо доводів апелянта про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів звертає увагу, що у відповідності до ч.3 ст.277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Відтак, апеляційним судом не встановлено підстав щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковими для скасування рішення місцевого господарського суду.

При цьому, доводи апелянта щодо закриття провадження у цій справі з підстав непідвідомчості спору господарським судам, спростовані апеляційним судом вище.

Доводи скаржника про скасування рішення місцевого господарського суду є безпідставними.

Рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний господарський суд не вбачає.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 15 липня 2024 року у справі №260/583/20 залишити без змін, а апеляційну скаргу Міжгірської селищної ради без задоволення.

Матеріали справи №260/583/20 повернути до Господарського суду Закарпатської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Повну постанову складено 15 листопада 2024 року

Головуючий (суддя-доповідач)Якімець Г.Г.

Суддя Бойко С.М.

СуддяБонк Т.Б.