Постанова

від 13.11.2024 по справі 902/319/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року Справа № 902/319/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Маціщук А.В. , суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Першко А.А.

за участю представників сторін:

від позивача - Парпальос В.В.

від відповідача 1 та 3 - Огородник В.В.

від відповідача 2 - не з`явився

від третьої особи - не з`явився

прокурор - Ковальчук І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Заступника керівника Вінницької обласної прокуратури та Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області на рішення Господарського суду Вінницької області від 17 липня 2024 року у справі №902/319/24 (повний текст складено 29 липня 2024 року, суддя Нешик О.С.)

за позовом Заступника керівника Вінницької окружної прокуратури в особі Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області

до фізичної особи ОСОБА_1

до Фермерського господарства "Аркон"

до Фермерського господарства "Волошине"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Вінницька районна державна адміністрація

про зобов`язання повернути земельну ділянку та скасування державної реєстрації прав

ВСТАНОВИВ:

Вінницька окружна прокуратура звернулася до Господарського суду Вінницької області в інтересах держави в особі Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області з позовом до фізичної особи ОСОБА_1 , Фермерського господарства "Волошине" та Фермерського господарства "Аркон" (враховуючи заяву "про зміну предмету позову" №50/7430вих-24 від 16 травня 2024 року) про:

- скасування державної реєстрації права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 площею 98,8277 га та права суборенди Фермерського господарства "Аркон" на земельну ділянку з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 площею 98,8277 га;

- зобов`язання Фермерського господарства "Волошине" та Фермерського господарства "Аркон" повернути територіальній громаді в особі Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області земельну ділянку з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 площею 98,8277 га.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 29 березня 2024 року у справі №902/319/24, серед іншого, залучено до участі в справі №902/319/24 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Вінницьку районну державну адміністрацію.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 17 липня 2024 року у справі №902/319/24 відмовлено в задоволенні позову Заступника керівника Вінницької окружної прокуратури в особі Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області в справі №902/319/24. Витрати зі сплати судового збору в сумі 9084 грн. залишено за прокурором.

Вказане рішення мотивоване тим, що обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) з метою, визначеною Законом України "Про фермерське господарство" №973-IV від 19 червня 2003 року не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства (зокрема, перевірки дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство). Таким чином, на переконання місцевого суду, спірні договори оренди землі від 12 вересня 2012 року та суборенди землі від 28 серпня 2014 року, є оспорюваними (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 травня 2024 року у справі №622/1061/21).

Встановлені місцевим судом обставини (укладеність договорів оренди землі від 12 вересня 2012 року та суборенди землі від 28 серпня 2014 року, наявність у відповідачів реєстраційного підтвердження володіння спірною земельною ділянкою, внаслідок чого до них перейшло відповідне право володіння) виключають можливість звернення до таких відповідачів з негаторним позовом (вимогою про зобов`язання усунути перешкоди у здійсненні права користування майном). Отже, Господарський суд Вінницької області прийшов до висновку, що прокурор обрав неналежний спосіб захисту порушених прав, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Заступник керівника Вінницької обласної прокуратури звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 17 липня 2024 року у справі №902/319/24 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. ОСОБА_1 02 липня 2012 року звернувся до Вінницької районної державної адміністрації із заявою, у якій зазначив лише: "Прошу надати в оренду земельну ділянку орієнтовною площею 100 га для створення та ведення фермерського господарства. На території Мізяківсько-Хутірської сільської ради, за межами населеного пункту. За рахунок земель запасу". Зазначення площі земельної ділянки ("орієнтовною площею 100 га") відноситься саме до законодавчо визначеної вимоги до заяви щодо зазначення бажаного розміру ділянки, однак жодним чином не є обґрунтуванням розміру з урахуванням перспектив розвитку фермерського господарства. При цьому в заяві ОСОБА_1 взагалі була відсутня інформація про наявність у нього досвіду роботи у сільському господарстві чи освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Таким чином, на переконання прокурора, заява ОСОБА_1 не відповідає передбаченим законодавством вимогам, адже не містить жодних даних про кількість членів фермерського господарства, яке має бути створено, та про обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

Прокурор стверджує, що ОСОБА_1 відразу фермерське господарство не створив, а у 2014 році передав ділянку державної власності в суборенду Фермерському господарству "АРКОН" для ведення фермерського господарства на підставі договору суборенди землі від 27 серпня 2014 року. Таким чином, ОСОБА_1 використав спрощений порядок одержання земельної ділянки в оренду для використання її іншим суб`єктом господарювання, поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - проведення земельних торгів, оскільки фактично ОСОБА_1 . фермерське господарство створено не було, а земельна ділянка площею 98,8277 га з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 передана в суборенду ФГ "АРКОН". Про відсутність наміру у ОСОБА_1 займатись фермерським господарством свідчить і те, що після отримання у 2012 році земельної ділянки з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 він понад 11 років не створював власне фермерське господарство та не здійснював на земельній ділянці фермерську діяльність з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації з метою отримання прибутку.

Скаржник зауважує, що правочини від 12 вересня 2012 року та від 28 серпня 2014 року порушують публічний порядок, оскільки "спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним". Таким чином, договори оренди землі від 12 вересня 2012 року та суборенди землі від 28 серпня 2014 року, є нікчемними.

Апелянт звертає увагу суду, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за Стрижавською селищною радою Вінницького району Вінницької області. Тому метою позову у справі №902/319/24 є саме усунення перешкод власника в особі Стрижавської селищної ради у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 площею 98,8277 га, а тому прокурором обрано правильний та ефективний спосіб захисту.

Листом №902/319/24/5717/24 від 27 серпня 2024 року матеріали справи було витребувано з Господарського суду Вінницької області.

08 жовтня 2024 року до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №902/319/24.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2024 року у справі №902/319/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 17 липня 2024 року у справі №902/319/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на "06" листопада 2024 р. об 11:30год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2.

Стрижавська селищна рада Вінницького району Вінницької області також не погодилась з ухваленим рішенням та звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 17 липня 2024 року у справі №902/319/24 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Селищна рада стверджує, що відповідно до матеріалів справи, гр. ОСОБА_1 при поданні заяв про отримання земельної ділянки для створення фермерського господарства не дотримався норм чинного законодавства, відповідно земельна ділянка незаконно вибула з державної форми власності. Крім того суд першої інстанції при винесення рішення не врахував ті обставини, шо відповідач одразу передав вказану земельну ділянку в суборенду, тобто намірів використовувати земельну ділянку з метою, яка зазначена у договорі у гр. ОСОБА_1 не мав.

Апелянт зазначає, що наслідком невиконання орендарем обов`язку щодо використання земельних ділянок за призначенням стало отримання земельних ділянок наданих для створення та ведення фермерського господарства, які воно могло б отримати лише на конкурсній основі (за результатами аукціону). Із врахуванням викладеного, передача орендарем земельних ділянок наданих йому для ведення фермерського господарства в суборенду іншому суб`єкту господарювання, кваліфікується як використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, що є істотним порушенням умов договору оренди землі. У даній справі орендодавець надав орендарю земельні ділянки саме для створення фермерського господарства, а не з метою подальшого передання орендарем таких земельних ділянок в суборенду іншим особам, які не мають права на користування землями комунальної власності поза конкурсною процедурою.

На переконання скаржника, беручи до уваги факт незаконного вибуття з володіння територіальної громади спірної земельної ділянки, без волі останньої, а також обставини щодо реєстрації права оренди та суборенди відповідачів на спірну земельну ділянку, обраний прокурором спосіб захисту прав територіальної громади є належним та ефективним.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2024 року у справі №902/319/24 залишено без руху апеляційну скаргу Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області на рішення Господарського суду Вінницької області від 17 липня 2024 року у справі №902/319/24. Запропоновано скаржнику усунути протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, шляхом подання заяви про усунення недоліків апеляційної скарги до якої долучити докази надсилання копії скарги фізичній особі ОСОБА_1 та Фермерському господарству "Волошине" з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу та докази сплати судового збору в розмірі 10 900,80 грн.

11 жовтня 2024 року та 14 жовтня 2024 року від Стрижавської селищної ради надійшли заяви про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2024 року у справі №902/319/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області на рішення Господарського суду Вінницької області від 17 липня 2024 року у справі №902/319/24 Об`єднано апеляційні скарги Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області та Заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 17 липня 2024 року у справі №902/319/24 для спільного розгляду в межах апеляційного провадження.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06 листопада 2024 року у справі №902/319/24 розгляд апеляційних скарг відкладено на 13 листопада 2024 року об 11:30 год. Зобов`язано прокурора надати колегії суддів через канцелярію суду письмові пояснення щодо реєстрації станом на момент ухвалення рішення у справі за ОСОБА_1 права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 площею 98,8277 га та за ФГ "Аркон" права суборенди земельної ділянки з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 площею 98,8277 га.

08 листопада 2024 року до Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області адвоката Парпальос Вікторії Василівни надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 листопада 2024 року у справі №902/319/24 задоволено клопотання представника Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області адвоката Парпальос Вікторії Василівни про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду в справі №902/319/24.

В судовому засіданні 13 листопада 2024 року, яке проводилось в режимі відеоконференції у відповідності до статті 197 ГПК України, було заслухано пояснення прокурора, представника позивача та відповідача 1, 3. Прокурор та представник позивача повністю підтримали вимоги і доводи викладені в апеляційних скаргах. Представник відповідачів 1 та 3 проти задоволення апеляційних скарг заперечив, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим.

Представники відповідача 2 та третьої особи в судове засідання не з`явилися, пояснень стосовно апеляційної скарги не надали, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів 1, 3, прокурора розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційних скарг слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 від 02 липня 2012 року /т.1, а.с.82/, в якій заявник просить надати в оренду земельну ділянку орієнтовною площею 100 га для створення та ведення фермерського господарства на території Мізяківсько-Хутірської сільської ради, за межами населеного пункту.

Розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області №795 від 09 липня 2012 року /т.1, а.с.83/ надано дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 100,00 га на території Мізяківсько-Хутірської сільської ради, за межами населеного пункту.

Розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області №1026 від 04 вересня 2012 року /т.1, а.с.36-37/ затверджено проект землеустрою /т.1, а.с.78-108/ щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 площею 98,8277 га для ведення фермерського господарства на території Мізяківсько-Хутірської сільської ради, за межами населеного пункту; передано в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку площею 98,8277 га для ведення фермерського господарства.

12 вересня 2012 року на підставі розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області №1026 від 04 вересня 2012 року між ОСОБА_1 (надалі також - Орендар) та Вінницькою районною державною адміністрацією Вінницької області (надалі також - Орендодавець) укладено договір оренди землі /т.1, а.с.52-54/, за умовами пункту 1 якого Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081, для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Мізяківсько-Хутірської сільської ради Вінницького району, за межами населеного пункту.

За умовами пункту 2 договору оренди землі від 12 вересня 2012 року в оренду передається земельна ділянка загальною площею 98,8277 га, з них - 98,8277 га - рілля, для ведення фермерського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які не надані у власність та користування (землі запасу), на території Мізяківсько-Хутірської сільської ради Вінницького району, за межами населеного пункту.

Відповідно до пункту 6 договору оренди землі від 12 вересня 2012 року, договір укладено на 49 (сорок дев`ять) років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Згідно з пунктом 7 договору оренди землі від 12 вересня 2012 року орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі, шляхом перерахування коштів на р/р НОМЕР_1 в місцевий бюджет Мізяківсько-Хутірської сільської ради Вінницького району у розмірі 81000,00 грн на рік, що становить 3% грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідно до пункту 9 договору оренди землі від 12 вересня 2012 року орендна плата вноситься в такі строки: щомісячно, рівними частинами; до 25 числа наступного місяця.

Приписами пункту 13 договору оренди землі від 12 вересня 2012 року визначено, що земельна ділянка передається в оренду: для ведення фермерського господарства.

В матеріалах справи міститься акт прийому-передачі земельної ділянки від 2012 року /т.1, а.с.54/, за яким Орендодавець передав, а Орендар отримав в строкове, платне користування земельну ділянку площею 98,8277 га з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081.

28 серпня 2014 року між ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Аркон" (надалі також - Суборендар) укладено договір суборенди землі /т.1, а.с.62-65/, за умовами пункту 1 якого Орендар надає, а Суборендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, з кадастровим номером: 0520684000:09:005:0081, для ведення фермерського господарства, яка розташована на території Мізяківсько-Хутірської сільської ради Вінницького району, за межами населеного пункту.

Згідно з пунктом 5 договору суборенди землі від 28 серпня 2014 року термін дії згаданого: до 15 жовтня 2061 року, і не може перевищувати терміну дії основного договору. У разі продовження терміну дії основного договору договір суборенди продовжується на період дії основного договору.

Умовами пункту 6 договору суборенди землі від 28 серпня 2014 року визначено, що плата за суборенду вноситься Суборендарем у грошовій формі, шляхом перерахування коштів на р/р НОМЕР_2 в місцевий бюджет Мізяківсько-Хутірської сільської ради Вінницького району у розмірі 81000,00 грн на рік.

За правилами пункту 7 договору суборенди землі від 28 серпня 2014 року плата за суборенду вноситься щомісячно рівними частинами до 28 числа поточного місяця.

01 вересня 2014 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно /т.1, а.с.73-76/ зареєстровано:

- право оренди ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 98,8277 га з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 (номер запису 6854025);

- право суборенди Фермерського господарства "Аркон" щодо земельної ділянки площею 98,8277 га з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 (номер запису 6854041).

03 березня 2018 року між Орендодавцем та Орендарем укладено додаткову угоду №204 до договору оренди землі від 12 вересня 2012 року /т.1, а.с.71/, якою внесено зміни до згаданого правочину, а саме: встановлено розмір орендної плати в розмірі 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в сумі 216000,00 грн; визначено, що орендна плата вноситься щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

01 червня 2018 року між Орендарем та Суборендарем укладено додаткову угоду від 01 червня 2018 року /т.1, а.с.72/ до договору суборенди землі від 28 серпня 2014 року, умовами якої змінено розмір плати за суборенду та визначено її розмір в сумі 216000,00 грн; встановлено, що орендна плата вноситься щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

10 березня 2021 року на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області "Про передачу земельних ділянок державної власності в комунальну власність" №57-СТГ від 15 грудня 2020 року /т.1, а.с.114-118/ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності Стрижавської територіальної громади в особі Стрижавської селищної ради на земельну ділянку площею 98,8277 га з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 (номер запису 41007906).

Листом №06-13/159 від 19 січня 2024 року Стрижавська селищна рада повідомила Вінницьку обласну прокуратуру, що громадянин ОСОБА_1 . фермерське господарство, як вимагає чинне законодавство України - не утворив, а передав земельну ділянку у суборенду ФГ "Аркон" 28 серпня 2014 року.

Листом №15/3-155вих-24 від 07 лютого 2024 року Вінницька обласна прокуратура витребувала у Вінницької районної військової адміністрації розпорядження голови Вінницької районної державної адміністрації від 04 вересня 2012 року №1026 про надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 , з матеріалами, які стали підставою для його прийняття; договір оренди земельної ділянки площею 98,827 га на території Мізяківсько-Хутірської сільської ради, за межами населеного пункту, для ведення фермерського господарства; матеріали земельних торгів щодо продажу права оренди вказаної земельної ділянки.

Вінницька районна військова адміністрація Вінницької області листом №01-48/210 від 12 лютого 2024 року направила Керівнику Вінницької обласної прокуратури розпорядження №1026 від 04 вересня 2012 року, договір оренди землі від 12 вересня 2012 року та повідомлено, що матеріалів земельних торгів щодо продажу права оренди вказаної ділянки у Вінницькій районній військовій адміністрації не виявлено.

12 березня 2024 року Вінницька окружна прокуратура звернулась до Стрижавського селищного голови з листом №50/3714вих24 з вимоги повідомити чи зверталась (має намір звернутись) Стрижавська селищна рада з позовом до суду щодо визнання недійсними договорів оренди та суборенди і повернення земельної ділянки площею 98,8277 га з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 на території Мізяківсько-Хутірської сільської ради для ведення фермерського господарства.

У відповідь Стрижавська селищна рада листом №03-17/647 від 12 березня 2024 року повідомила, що селищна рада не зверталася з позовом до суду щодо визнання недійсними договорів оренди, укладеного між Вінницькою районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 та суборенди, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ "Аркон" і повернення земельної ділянки площею 98,8277 га з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 на території Мізяківсько-Хутірської сільської ради для ведення фермерського господарства.

15 березня 2024 року Вінницької окружною прокуратурою повідомлено Стрижавську селищну раду в порядку частини 3 пункту 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" про підготовлення позову та його подання до Господарського суду Вінницької області найближчим часом.

Вказані обставини стали підставою для звернення з даним позовом до суду.

15 квітня 2024 року ОСОБА_1 створено Фермерське господарство "Волошине" /т.1, а.с.156/. За умовами пункту 7.17.2 статуту Фермерського господарства "Волошине" передбачено використання засновником на умовах оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 площею 98,8277 га для ведення фермерського господарства.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо представництва прокуратурою інтересів держави, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно пункту 3 частини 1, частини 2 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді.

Відповідно до частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною 3 статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У статті 53 ГПК України унормовано, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

З огляду на правовий висновок щодо застосування норм права, викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі №922/3219/20: "...системне тлумачення положень частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах."

Як зазначено в висновку щодо застосування норм права, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18: "...прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим."

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08 квітня 1999 року "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах."

В даному спорі прокурор обґрунтовує порушення інтересів держави та необхідність їх захисту тим, що ігнорування сторонами встановленого на законодавчому рівні порядку призвело до отримання земельної ділянки за спрощеною процедурою без проведення земельних торгів. Отже, підставою позову прокурор самостійно визначив наявність факту порушення інтересів Стрижавської селищної ради як власника частини спірної земельної ділянки.

Матеріалами справи також підтверджується, що позивач не звертався до суду з вимогами щодо зобов`язання повернути земельну ділянку з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 площею 98,8277 та скасування державної реєстрації прав.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" №1423-IX від 28 квітня 2021 року (переважна більшість положень якого набрала чинності 27 травня 2021 року), Земельний кодекс України доповнено пунктом 24 у розділі X "Перехідні положення", відповідно до якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель зазначених у пунктах "а"-"є".

На підтвердження вжиття заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, передбачених частинами 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурором додане до позовної зави повідомлення.

Таким чином, прокурор у порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", до подання позову в суд звернувся до позивача для надання можливості відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.

Однак, орган, уповноважений на виконання функцій захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, будучи поінформованими про їх порушення, проявив пасивність та не вжив дій для захисту інтересів держави, тим самим допустивши невиконання покладених на нього функцій. Не вжиття таких заходів у розумний строк з боку вказаного органу або немотивована відмова вжити такі заходи є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності, які дають підстави прокурору для звернення з позовом до суду в інтересах держави в особі позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурор обґрунтував в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Щодо суті спору, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 31 Земельного кодексу України (в редакції - чинній станом на 04 вересня 2012 року землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

За правилами частини 1 статті 116 Земельного кодексу України (в редакції - чинній станом на 04 вересня 2012 року) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частин 1, 2 статті 124 Земельного кодексу України (в редакції - чинній станом на 04 вересня 2012 року) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 134 Земельного кодексу України (в редакції - чинній станом на 04 вересня 2012 року) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Статтею 123 Земельного кодексу України (в редакції - чинній станом на 04 вересня 2012 року) було визначено порядок надання в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду, зокрема для ведення фермерського господарства:

- надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

- особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

- відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

- розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою. Комісія протягом трьох тижнів з дня одержання проекту надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні. У разі відмови у погодженні проекту він повертається заявнику у зазначений у цій частині строк. Підставою відмови у погодженні проекту може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

- відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

- рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

- підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

За правилами частини 1 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції - чинній станом на 17 липня 2011 року) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції - чинній станом на 17 липня 2011 року) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері аграрної політики.

Розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі №922/1830/19 та постановах Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №911/32/20, від 07 червня 2023 року у справі №922/3737/19).

За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства.

Разом із тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів."

Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства (висновки наведено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09 липня 2024 року у справі №924/962/23.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянтів про те, що заява ОСОБА_1 не відповідає передбаченим законодавством вимогам з посиланням на відсутність даних про кількість членів фермерського господарства, яке має бути створено, та про обґрунтування розміру земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.

З дослідженого місцевим судом та перевіреного колегією суддів вбачається, що в заяві ОСОБА_1 від 02 липня 2012 року /т.1, а.с.82/ міститься обґрунтування розміру земельною ділянки ("...орієнтовною площею 100 га для створення та ведення фермерського господарства..."), а в матеріалах проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, складених на підставі договору №7/80 від 27 серпня 2012 року /т.1, а.с.77-108/, є документ, яким підтверджено наявність освіти ОСОБА_1 , здобутої в аграрному навчальному закладі /т.1, а.с.88/.

Крім того, за правилами частини 1 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції - чинній станом на 17 липня 2011 року) фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Таким чином, як прокурором так і селищною радою не доведено, що заява ОСОБА_1 від 02 липня 2012 року не відповідає вимогам статті 7 Закону України "Про фермерське господарство".

Прокурором та позивачем не доведено, що ОСОБА_1 особисто не здійснював господарської діяльності на орендованій земельній ділянці протягом періоду з дня передачі земельної ділянки за договором оренди землі від 12 вересня 2012 року до дня укладення договору суборенди землі від 28 серпня 2014 року. Передача земельної ділянки в суборенду відбулося через 2 роки після укладення договору оренди, тобто ймовірне порушення чинного на той час законодавства виникло в ході виконання договору оренди землі від 12 вересня 2012 року, що не може свідчити про будь-які порушення станом на момент укладення договору оренди.

Крім того, 15 квітня 2024 року ОСОБА_1 створено Фермерське господарство "Волошине". Судом береться до уваги, що Закон України "Про фермерське господарство" норм щодо строку для створення фермерського господарства не встановлює.

Вказані обставини свідчать про дійсність волевиявлення заявника, наявність в нього бажання створити фермерське господарство та спроможність вести господарство такого типу на земельній ділянці, наданій для ведення фермерського господарства.

У частині 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами першою та другою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина 6).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

У статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина 2). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина 1 статті 216 Цивільного кодексу України).

Таким чином, відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Такі висновки наведено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі №910/6178/20 в подібних правовідносинах.

Прокурором вимоги про визнання недійсними договорів оренди землі від 12 вересня 2012 року та суборенди землі від 28 серпня 2014 року не заявлено. Таким чином, дані правочини породжують юридично значущі наслідки, обумовлені ними, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 Цивільного кодексу України вважаються правомірними.

Водночас, як прокурор так і Стрижавська селищна рада стверджуються, що вказані правочини порушують публічний порядок, оскільки "спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним", а тому є нікчемними.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянтів з огляду на наступне.

Згідно з частинами 1 і 2 статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Аналогічну норму містять положення частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

З урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної або комунальної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі №922/3953/21, від 09 квітня 2024 року у справі №629/6198/21.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16 лютого 2024 року у справа №917/1173/22 звертав увагу на деякі аспекти розмежування оспорюваного правочину та нікчемного правочину, зокрема, як такого, що порушує публічний порядок.

Велика Палата Верховного Суду в пунктах 71- 73 постанови від 10 квітня 2019 року у справі №463/5896/14-ц дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення як обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №469/3134/19.

З огляду на викладене Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16 лютого 2024 року у справі №917/1173/22 з метою визначення судами нікчемних правочинів, які порушують публічний порядок (в контексті заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади), наголосив на необхідності достеменного встановлення судом того, чи існують певні законодавчо визначені обставини, за наявності яких такий правочин загалом може бути укладено, але з порушеннями такого законодавства (недійсний правочин) чи укладення такого правочину неможливе за будь-яких обставин (нікчемний правочин) як такого, що порушує публічний порядок.

Законом України від 18 лютого 2016 року №1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів", який набув чинності з 03 квітня 2016 року, було внесено зміни до частини 2 статті 134 Земельного кодексу України шляхом викладення абзацу 16 в такій редакції: "передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва". Отже, з 03 квітня 2016 року земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

Наведене свідчить про помилковість доводів апелянтів про те, що договори оренди землі від 12 вересня 2012 року та суборенди землі від 28 серпня 2014 року, є нікчемним, оскільки відповідно до встановлених фактичних обставин справи ОСОБА_1 отримав спірну земельну ділянку до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" №1012-VIII від 18 лютого 2016 року, тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів.

Однак обставини отримання заявником земельних ділянок за пільговою процедурою (без дотримання конкурентних засад) з метою, визначеною Законом України "Про фермерське господарство" №973-IV від 19 червня 2003 року не є очевидними і встановити це можливо лише під час перевірки заяви громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства (зокрема, перевірки дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство).

Таким чином, як правильно зазначив місцевий господарський суд, спірні договори оренди землі від 12 вересня 2012 року та суборенди землі від 28 серпня 2014 року, є оспорюваними (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 травня 2024 року у справі №622/1061/21).

Прокурор у апеляційній скарзі посилається на висновки щодо застосування норм права відносно нікчемності договорів оренди, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі №688/2908/16-ц та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі №922/1832/19.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2023 року у справі №922/1832/19, зокрема у пункті 4.20: "якщо існує зловживання громадянином такими пільговими умовами (позаконкурентна передача), орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування повинен не допустити надання йому земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, однак якщо і орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування не перешкоджає такому зловживанню, то ці особи (громадянин та відповідний орган) створюють незаконні передумови для отримання громадянином земельної ділянки на пільговій (позаконкурентій) основі, а правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної чи комунальної власності, то він відповідно до частин першої, другої статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним".

Однак у справі №922/1832/19 відповідачу вже надавались в оренду (поза конкурсом) земельна ділянка для ведення фермерського господарства, а тому повторно відповідач міг отримати земельну ділянку для ведення фермерського господарства лише на конкурсних засадах, внаслідок чого суд дійшов висновку, що правочин, укладений за наслідками таких діянь, спрямований на отримання земельної ділянки без дотримання конкурентних засад та відповідно до частин 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

У справі №688/2908/16, на відміну від справи №902/319/24, що розглядається, бажаючих отримати земельну ділянку було двоє, і земельна ділянка була надана в оренду без дотримання положень статті 134 Земельного кодексу України відповідачу-2. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що договір оренди прямо суперечить частині 2 статті 134 Земельного кодексу України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до якої не підлягали продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства за наявності лише одного бажаючого; якщо ж бажаючих два чи більше, підлягали застосуванню загальні правила статті 135 Земельного кодексу України про проведення земельних торгів у формі аукціону, за результатами яких укладається відповідний договір.

Отже, у справі №688/2908/16-ц, на яку посилається прокурор, на відміну від справи №902/319/24, що розглядається, спір виник, зокрема, між двома фізичними особами щодо набуття права користування однією і тією ж земельною ділянкою. Крім того, земельна ділянка для створення фермерського господарства отримана під час дії частини 2 статті 134 Земельного кодексу України у редакції (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" №1012-VIII від 18 лютого 2016 року), яка не передбачала можливості передачі земельних ділянок для ведення фермерського господарства поза процедурою земельних торгів.

Водночас матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_1 іншої земельної ділянки для ведення фермерського господарства, та, як було попередньо відзначено судом, - договір оренди землі від 12 вересня 2012 року укладено до внесення відповідних змін Законом України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" №1012-VIII від 18 лютого 2016 року в ЗК України.

Тому правовідносини у справах №688/2908/16 та №922/1832/19, на які посилається прокурор та у справі, що розглядається, не є подібними, враховуючи відмінні обставини справи, підстави позову, а також суб`єктний склад сторін.

Також, колегія суддів звертає на висновок Верховного Суду викладений у постанові від 09 липня 2024 року у справі №924/962/23, у якому суд касаційної інстанції зазначив, що отримання громадянином спірних земельних ділянок з метою передачі у користування іншому приватному суб`єкту (ФГ "Слолан"), створеному ОСОБА_1 до одержання таких земельних ділянок, є порушенням порядку, встановленого положеннями статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України та спеціальними нормами статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство". У зв`язку із цим, Верховний Суд встановив наявність підстав для визнання недійсними спірних договорів оренди землі, а не визнання їх нікчемними, як наполягає прокурор у справі №902/319/24.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду дотримується правової позиції, що договір оренди землі укладений в період, коли законодавством загалом допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, за умов повторного надання земельної ділянки фізичній особі для створення фермерського господарства є оспорюваним (пункт 53 постанови Верховного Суду від 17 вересня 2024 року у справі №922/1830/19).

З дослідженого колегією суддів вбачається, що правовою підставою позову стосовно вимоги про зобов`язання Фермерського господарства "Волошине" та Фермерського господарства "Аркон" повернути спірну земельну ділянку прокурором визначено статтю 391 Цивільного кодексу України. Також прокурором заявлено вимогу про скасування державної реєстрації права оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 площею 98,8277 га та права суборенди Фермерського господарства "Аркон" на земельну ділянку з кадастровим номером 0520684000:09:005:0081 площею 98,8277 га.

Відповідно до положень статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Такий спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника (титульного володільця), які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Водночас титульними володільцями є особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму (оренди), підряду, зберігання, застави тощо), особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном (такі правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №924/1220/17 та від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18).

Отже, позивачем за негаторним позовом може бути власник, у якого знаходиться майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися таким майном; підставою позову є обставини, що підтверджують право позивача на користування і розпорядження майном, вчинення відповідачем дій, що перешкоджають позивачу використовувати належні йому права, позадоговірний характер наявних між сторонами правовідносин. Таким чином, позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з негаторним позовом, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача (такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/91/20).

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається, виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння (такі висновки щодо застосування норм права, викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц).

За умовами пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають, зокрема право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Як було встановлено судами, права оренди та суборенди за спірною земельною ділянкою з кадастровим номерам 0520684000:09:005:0081 зареєстровано за фізичною особою ОСОБА_1 та Фермерським господарством "Аркон" (номери записів 6854025 та 6854041 відповідно).

Водночас, після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства і створення такого господарства права та обов`язки орендаря за відповідним договором переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації (такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №628/778/18 та від 02 жовтня 2019 року у справі №922/538/19).

Отже, з 15 квітня 2024 року права оренди на спірну земельну ділянку перейшли до Фермерського господарства "Волошине".

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі №48/340, від 22 жовтня 2019 року у справі №923/876/16.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18.

Встановлені судами обставини щодо чинності договорів оренди землі від 12 вересня 2012 року та суборенди землі від 28 серпня 2014 року, наявність у відповідачів реєстраційного підтвердження володіння спірною земельною ділянкою, внаслідок чого до них перейшло відповідне право володіння, виключають можливість звернення до таких відповідачів з негаторним позовом (вимогою про зобов`язання усунути перешкоди у здійсненні права користування майном). Отже прокурор обрав неналежний спосіб захисту порушених прав, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів зауважує, що фактично вимоги про скасування державної реєстрації права оренди, суборенди та повернення земельної ділянки були заявлені прокурором, як застосування наслідків нікчемного правочину. Оскільки судом було спростовано доводи апелянтів щодо нікчемності укладених правочинів та віднесено їх до оспорюваних, відсутні підстави для задоволення відповідних позовних вимог.

Також суд вважає за необхідне звернути увагу Стрижавської селищної ради на те, що орган місцевого самоврядування правильно зазначає, що передача орендарем земельних ділянок наданих йому для ведення фермерського господарства в суборенду іншому суб`єкту господарювання, кваліфікується як використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, що є істотним порушенням умов договору оренди землі. Однак, істотність порушення умов договору може бути підставою для розірвання договору на підставі відповідних положень договору та норм Цивільного кодексу України, але жодним чином не свідчить про нікчемність такого договору.

За таких обставин, беручи до уваги вищенаведені обставини справи, судова колегія вважає, що аргументи, викладені скаржниками в апеляційних скаргах, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду Вінницької області від 17 липня 2024 року у справі №902/319/24 відповідає вимогам процесуального законодавства і відсутні правові підстави для його скасування.

Місцевим господарським судом повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку переглядом справи у суді апеляційної інстанції, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Заступника керівника Вінницької обласної прокуратури та Стрижавської селищної ради Вінницького району Вінницької області на рішення Господарського суду Вінницької області від 17 липня 2024 року у справі №902/319/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Вінницької області від 17 липня 2024 року у справі №902/319/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №902/319/24 повернути до Господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "21" листопада 2024 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Василишин А.Р.