Постанова

від 20.11.2024 по справі 904/2016/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2024 року м. Дніпро Справа № 904/2016/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Іванова О.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Назаренко Н.Г.) від 01.08.2024 р. у справі № 904/2016/24

за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), АДРЕСА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС", м. Дніпро

про стягнення штрафних санкцій за договором про закупівлю продуктів харчування в розмірі 12 559,34 грн, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 р. ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС" про стягнення штрафних санкцій за договором про закупівлю продуктів харчування № 144-23 від 17.03.2023 в розмірі 12 559,34 грн, з яких: 9 392,46 грн - пеня, 3 166,88 грн - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору про закупівлю продуктів харчування № 144-23 від 17.03.2023 в частині своєчасної поставки товару.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.08.2024 р. у справі № 904/2016/24:

- позов ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС" про стягнення штрафних санкцій за договором про закупівлю продуктів харчування в розмірі 12 559,34 грн задоволено частково;

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС" (49000, м. Дніпро, вул. Артільна, буд. 2; ідентифікаційний код 33667686) на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) пеню в розмірі 3 497,92 грн, штраф у розмірі 1 534,38 грн, судовий збір у розмірі 970,61 грн;

- в решті позову відмовлено.

Не погодившись з цим рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулася ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.08.2024 р. у справі № 904/2016/24 повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач, зокрема зазначає, що впродовж виконання договору відповідачем жодного разу не виконано обов`язку з підтвердження отримання заявок, як це передбачено пунктом 5.1. договору, у зв`язку з чим вважає, що мають застосовуватися положення цього ж пункту договору про прийняття заявки відповідачем і зобов`язання її виконання у визначені строк та обсязі. При цьому, на переконання позивача отримання заявок відповідачем підтверджується їхнім виконанням та відсутністю звернень листами про отримання заявок поза строком для їх виконання.

Отже позивач вважає, що суд першої інстанції не дослідив докази щодо направлення заявок позивачем та отримання їх відповідачем, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку при визначенні кінцевого строку виконання заявок від 19.06.2023 б/н, від 21.08.2023 № 701/11234-23-Вих, від 18.09.2023 № 701/12587-23-Вих, від 13.10.2023 № 701/13972-23-Вих, від 06.11.2023 № 701/15166-23.

Крім цього, позивач вважає, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги заяву відповідача про визнання позовних вимог.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.09.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.08.2024 р. у справі № 904/2016/24 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи.

Також до Центрального апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС", в якій відповідач просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.08.2024 р. у справі № 904/2016/24 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач, зокрема вказує на те, що позивач не надав до суду доказів надсилання жодної з перелічених у позові заявок на постачання товарів, як це передбачено п. 5.1. договору, у зв`язку з чим вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення штрафних санкцій ґрунтується на припущеннях, які не дають можливість встановити дату, від якої необхідно обраховувати строк на поставку, та дату, з якої настає прострочення поставки.

Відповідач стверджує, що всі поставки відбулися без порушення встановлених договором строків, а дати поставок погоджувалися сторонами у телефонному режимі без направлення заявок.

Також відповідач повідомляє, що надіслана від імені відповідача до суду першої інстанції заява про визнання позову була подана сторонньою особою та всупереч інтересам товариства, у зв`язку з чим просить не враховувати факт подання цієї заяви під час розгляду апеляційної скарги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.10.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.08.2024 р. у справі № 904/2016/24 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи та приєднано її для спільного розгляду з апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ).

Представником ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) подано до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, у відповідності до якого позивач просить залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.08.2024 р. у справі № 904/2016/24 в частині задоволених позовних вимог залишити без змін.

В обґрунтування своїх заперечень проти апеляційної скарги відповідача позивач наводить доводи, які узагальнено зводяться до доводів, які наведені позивачем в його апеляційній скарзі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС" не скористалося своїм правом та не надало відзиву на апеляційну скаргу позивача, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, між Військовою частиною НОМЕР_1 (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС" (далі - постачальник) укладено договір № 144-23 від 17.032023 (далі - Договір), згідно п. 1.1. якого Постачальник зобов`язується передати у власність Замовнику гомілку курячу заморожену (код ДК 021:2015 15110000-2) (далі - Товар) у кількості, в асортименті і за цінами згідно із специфікацією (Додаток № 1), яка додається до договору і є його невід`ємною частиною, а Замовник - зобов`язується прийняти та оплатити такі товари на умовах цього договору.

Замовник має право зменшувати обсяги закупівлі товарів, що є предметом цього Договору залежно від реального фінансування видатків, у такому разі сторони вносять відповідні зміни до цього Договору шляхом підписання додаткової угоди. При відсутності фінансування Замовник має право на розірвання цього Договору в односторонньому порядку на умовах, передбачених п, 6.2. Розділу VI Договору (п. 1.2 Договору).

Кожна партія товару повинна мати супроводжувальні документи, що підтверджують його якість (експертний висновок, який видається акредитованою лабораторією НААУ та/або декларація виробника) із зазначенням строку придатності, умов збереження і температурного режиму (п. 2.2 Договору).

Ціни на товар зазначаються в специфікації (Додаток №1) з урахуванням тари, упаковки, транспортних та інших витрат (п. 3.1 Договору).

Загальна сума Договору становить: 1 051 380,00 грн, у т. ч. ПДВ 175 230,00 грн (п. 3.2 Договору).

Ціна на товар може бути зменшена за взаємною згодою Сторін (п. 3.3 Договору).

Усі витрати, пов`язані з поданням забезпечення виконання договору, здійснюються за рахунок коштів Постачальника. Вимоги щодо забезпечення виконання договору не змінюють вимог щодо професійної та технічної компетентності Постачальника. Внесення забезпечення виконання договору не припиняє виконання зобов`язань Постачальника за Договором (п. 3.7 Договору).

Розрахунок за товар здійснюється лише після його фактичного отримання Замовником на підставі належним чином оформлених видаткових накладних Постачальника впродовж 30 (тридцяти) банківських днів з моменту отримання товару та відповідних документів, що є підставою для оплати. Підставою для проведення оплати вважається накладна Постачальника (п. 4.2 Договору).

Датою розрахунків за цим Договором вважають день надходження коштів на розрахунковий рахунок Постачальника (п. 4.4 Договору).

Поставка товару за цим Договором здійснюється відповідно до заявки Замовника протягом 5 (п`яти) днів з моменту її надсилання Постачальнику. Заявка здійснюється шляхом надіслання електронного листа з електронної адреси Замовника ІНФОРМАЦІЯ_2 на електронну адресу Постачальника ispolinplus@gmail.com. Доказом отримання заявки вважати лист-підтвердження про отримання заявки від Постачальника протягом однієї робочої доби. У разі відсутності такого листа у зазначений строк, заявка Замовника вважається прийнятою Постачальником у повному обсязі та підлягає виконанню. Доказом, що свідчить про отримання Постачальником Заявки Замовника вважати підтвердження про направлення заявки від адміністратора поштового домену - @dpsu.gov.ua (п. 5.1 Договору).

Місце поставки (передачі) товарів: Поставка товару здійснюється транспортом Постачальника. Поставка та передача товарів Замовнику здійснюється на умовах DDP (відповідно до Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів Інкотермс у редакції 2010 р.) за адресою: м. Київ, вул. Світла 6 (п. 5.2 Договору).

За порушення Постачальником строків виконання зобов`язання з нього стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф з Постачальника у розмірі 7 % вказаної вартості (п. 7.2 Договору).

Цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами. Дата закінчення строку дії цього договору 31.12.2023.

Закінчення строку дії не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії Договору (п. 11.3 Договору).

Позивач зазначає, що направив відповідачу заявки на постачання продовольства (а.с. 17-21), а постачальник поставив товар, що підтверджується видатковими накладними: № РН-424 від 24.03.2023 на суму 91 119,60 грн, № РН-953 від 30.05.2023 на суму 58 877,28 грн, № РН-1160 від 20.06.2023 на суму 64 229,76 грн, № РН-2165 від 18.09.2023 на суму 64 038,60 грн, № 2611 від 25.11.2023 на суму 150 761,52 грн, № РН-1968 від 29.08.2023 на суму 89 399,16 грн, № РН-1502 від 19.07.2023 на суму 73 150,56 грн, № 2832 від 14.11.2023 на суму 195 365,52 грн, № 3045 від 30.11.2023 на суму 232 578,00 грн.

Вказані накладні підписані представниками сторін та скріплені печатками.

Позивач зазначив, що поставки товару відбувалися з порушенням термінів, визначених договором, у зв`язку з чим останній нарахував пеню в розмірі 9 392,46 грн та штраф у розмірі 3 166,88 грн.

Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позовних вимог місцевий господарський суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази, а саме підписані сторонами видаткові накладні, свідчать про отримання відповідачем заявок на поставку товару та, відповідно, порушення останнім строків поставки.

Проте, судова колегія апеляційного суду не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Укладений між сторонами цього спору правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у цій справі є покладення на відповідача господарсько-правової відповідальності у вигляді стягнення штрафу і пені за порушення зобов`язання за договором поставки.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Враховуючи, що позивач обґрунтовує свої вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій порушенням останнім умов договору в частині своєчасної поставки товару, судова колегія вважає, що для правильного вирішення цього спору є необхідним встановлення терміну, з якого у відповідача виникало зобов`язання з поставки товару, та, відповідно, крайнього терміну його виконання.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 663 ЦК України унормовано, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як вже зазначалося вище в п. 5.1 договору сторонами визначено умови поставки товару, а саме: поставка товару за цим Договором здійснюється відповідно до заявки Замовника протягом 5 (п`яти) днів з моменту її надсилання Постачальнику. Заявка здійснюється шляхом надіслання електронного листа з електронної адреси Замовника ІНФОРМАЦІЯ_2 на електронну адресу Постачальника ispolinplus@gmail.com. Доказом отримання заявки вважати лист-підтвердження про отримання заявки від Постачальника протягом однієї робочої доби. У разі відсутності такого листа у зазначений строк, заявка Замовника вважається прийнятою Постачальником у повному обсязі та підлягає виконанню. Доказом, що свідчить про отримання Постачальником Заявки Замовника вважати підтвердження про направлення заявки від адміністратора поштового домену - @dpsu.gov.ua.

Отже договором чітко визначений термін, з якого починається зобов`язання відповідача з поставки товару - з моменту надіслання позивачем заявки на електронну адресу відповідача.

Матеріали справи містять заявки позивача щодо поставки товару (а.с. 17-22), проте, як слушно зауважено судом першої інстанції, позивачем не надано жодних доказів надсилання вказаних заявок відповідачу.

Однак, на переконання колегії суддів, для покладення на відповідача відповідальності за несвоєчасну поставку товару, згідно з умовами договору, необхідним є встановлення фактів і дат саме надіслання цих заявок відповідачу, адже лише сам факт складання позивачем цих заявок не свідчить про їх надіслання саме в дату, яка зазначена в цих заявках.

Факт поставки відповідачем товару позивачу також не може свідчити про надіслання останнім саме тих заявок, які додані ним до матеріалів справи, а відповідно і не є свідченням того, що відповідач був зобов`язаний поставити товар у строки, зазначені в цих заявках.

За таких обставин судова колегія вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про те, що наявні в матеріалах справи докази, а саме підписані сторонами видаткові накладні, свідчать про отримання відповідачем заявок на поставку товару та, відповідно, порушення останнім строків поставки.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доводити таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Водночас сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Подібну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

Відповідно до частин 1, 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням унормованих господарським процесуальним законодавством принципів доказування, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, судова колегія дійшла висновку, що позивачем у цій справі не доведено належними та допустимими доказами надсилання відповідачу саме тих заявок на поставку товару, які додані позивачем до матеріалів справи, та саме у ті дати, які зазначені позивачем у позовній заяві.

Таким чином судова колегія вважає, що позивачем не доведено порушення відповідачем встановлених договором строків поставки товару, отже відсутні і правові підстави для покладення на відповідача відповідальності за таке порушення.

За таких обставин, судова колегія констатує, що висновок місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог є помилковим та таким, що ґрунтується на неповному з`ясуванню обставин справи.

Водночас судова колегія відхиляє доводи позивача про визнання відповідачем позовних вимог, з огляду на наступне.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 31.07.2024 до Господарського суду Дніпропетровської області від відповідача через систему "Електронний суд" надійшла заява про визнання позову, в якій він визнав позовні вимоги в повному обсязі.

Однак, судова колегія звертає увагу, що згідно ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Виходячи з аналізу наведеної норми, на суд не покладений обов`язок ухвалити рішення про задоволення позову виходячи тільки з самого факту подання відповідачем заяви про визнання позову, натомість суд має надати оцінку наявності законних підстав для задоволення позову. При цьому визнання відповідачем позову не може суперечити закону або порушувати права чи інтереси інших осіб.

Надаючи оцінку обставинам подання відповідачем до суду першої інстанції заяви про визнання позову судова колегія враховує інші дії відповідача під час розгляду цієї справи, як-от: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, заперечення порушення своїх зобов`язань за договором в частині несвоєчасної поставки товару, надання пояснень щодо надіслання заяви про визнання позову неуповноваженою особою тощо.

Водночас судова колегія звертає увагу, що в самій заяві про визнання позову не наводиться обставин не додається жодних доказів на підтвердження порушення відповідачем умов договору щодо своєчасної поставки товару.

За таких обставин судова колегія вважає, що надіслана від імені відповідача до суду першої інстанції заява про визнання позову не має будь-якого доказового характеру для вирішення цього спору, отже ця заява не може враховуватися під час апеляційного розгляду цієї справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже судова колегія констатує, що позовна вимога про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС" штрафних санкцій за порушення умов договору про закупівлю продуктів харчування № 144-23 від 17.03.2023 в частині своєчасної поставки товару, неправомірно визнана місцевим господарським судом доведеною та обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

З наведеного вбачається, що судом першої інстанції належно та всебічно не досліджено спірних правовідносин між сторонами з урахуванням усіх істотних обставин, що мали місце у цих правовідносинах та впливають на правильне застосування норм матеріального права, з огляду на що, судова колегія апеляційного суду вважає за необхідне оскаржуване рішення Господарського суду Дніпропетровської області скасувати в частині задоволення позовних вимог, як таке, що ухвалене з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно зі ст. 129 ГПК України та враховуючи результати розгляду апеляційних скарг судові витрати по сплаті відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн та судові витрати по сплаті позивачем судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн слід покласти на останнього.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.08.2024 р. у справі № 904/2016/24 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.08.2024 р. у справі № 904/2016/24 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.08.2024 р. у справі № 904/2016/24 - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС" про стягнення штрафних санкцій за договором про закупівлю продуктів харчування № 144-23 від 17.03.2023 в розмірі 12 559,34 грн - відмовити повністю.

Судовий збір, сплачений позивачем за подання позовної заяви та апеляційної скарги, покласти на ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ).

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС" судовий збір, сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги у сумі 3 633,60 грн.

Видачу наказу згідно зі ст. 327 ГПК України доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право на касаційне оскарження постанови та строк оскарження встановлені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя О.Г. Іванов