Рішення

від 18.11.2024 по справі 905/986/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18.11.2024р. Справа №905/986/24

Господарський суд Донецької області у складі судді Зекунова Е.В., за участю секретаря судового засідання Кухтик С.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Маріупольської міської ради Донецької області (проспект Мира, б. 70, м.Маріуполь, Донецька область, 87500)

до відповідача Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (вул. Житня, б. 14, б. 1, м.Москва, 119991)

про стягнення збитків в розмірі 996526,45 доларів США, 45 центів, що еквівалентно 41 278 118,60 грн. за офіційним курсом НБУ на день подання даної позовної заяви.

За участю представників сторін:

Від позивача: БАСТРИГА СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ (в режимі відеоконференції)

Від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява Маріупольської міської ради Донецької області звернулась до відповідача Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків у розмірі 996526,45 доларів США, 45 центів, що еквівалентно 41 278 118,60 грн. за офіційним курсом НБУ на день подання даної позовної заяви.

Ухвалою суду від 29.07.2024, позовну заяву Маріупольської міської ради Донецької області до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення збитків у розмірі 996526,45 доларів США залишено без руху. Встановлено строк і спосіб для усунення недоліків позовної заяви - 10 (десять) днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання суду доказів направлення до будь-якого посольства Російської Федерації копії позовної заяви та доданих до неї документів з перекладом на російську мову.

Ухвалою суду від 27.08.2024 задоволено заяву Маріупольської міської ради Донецької області про продовження процесуального строку для усунення недоліків позовної заяви, визначених в ухвалі Господарського суду Донецької області від 29.07.2024; продовжено судом строк усунення недоліків позовної заяви до 06.09.2024.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 20.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, визначено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.10.2024 об 11:15.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 21.10.2024 відкладено підготовче засідання на 04.11.2024 року, залучено до участі у справі №905/986/24 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні Позивача, Комунальний заклад «Гімназія зі структурним підрозділом початкової школи № 20 Маріупольської міської ради Донецької області»; зобов`язано третю особу надати письмові пояснення щодо позову.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 21.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 18.11.2024 року о 11:20 год.

Станом на дату засідання 18.11.2024 відзиву та пояснень від третьої особи не надходило.

30.10.2024 до суду надійшли додаткові пояснення Маріупольської міської ради Донецької області з додатками.

Зі змісту вказаних пояснень вбачається, що Керівника Комунального закладу «Гімназія зі структурним підрозділом початкової школи № 20 Маріупольської міської ради Донецької області» - Волкову Валентину Борисівну було звільнено 31.08.2024 року згідно наказу Департаменту освіти Маріупольської міської ради від 30.08.2024 року № 64-ос, а тимчасово виконуючого обов`язки керівника наразі не призначено. Враховуючи вищенаведене, Комунальний заклад «Гімназія зі структурним підрозділом початкової школи № 20 Маріупольської міської ради Донецької області», не зможе виконати ухвалу суду від 21.10.2024 в частині надання письмових пояснення щодо позову Маріупольської міської ради Донецької області.

Представник позивач брав участь у судовому засіданні 18.11.2024 в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду, підставі ухвали суду. Представники відповідача та третьої особи участь у судовому засіданні 18.11.2024 не приймали.

Щодо направлення копії позовної заяви разом із додатками відповідачу у справі

До повномасштабної військової агресії російської федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу російської федерації.

У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку росії та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з російською федерацією.

Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам російської федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території рф та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади рф за посередництва третіх держав також не здійснюється.

За наведених обставин, у позивача відсутні можливості для направлення копії позовної заяви разом із додатками ані безпосередньо на адресу відповідача, ані іншими дипломатичними каналами.

Окрім того, позивачем направлено копію перекладу позовної заяви та доданих до неї документів на російську мову, з нотаріальним засвідченням його вірності до Відповідача через його представницький орган засобами поштового зв`язку до Посольства Російської Федерації в Республіці Молдова.

Разом з цим, судом на офіційній сторінці Господарського суду Донецької області веб-порталу Судова влада України розміщувались відповідні оголошення щодо розгляду справи №905/986/24.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про доступ досудових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

На виконання приписів чинних нормативно-правових актів всі процесуальні документи по справі були оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, який є відкритим для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що було вжито всіх можливих засобів повідомлення відповідача про розгляд справи №905/986/24.

Згідно із ст.2 Господарського процесуального кодексу України однією із засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Підсудність справи

Відповідно до ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч. 1 ст. 79 ЗУ «Про міжнародне приватне право», пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі в справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову та звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Статтею 5 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 р. визначено, що держава користується імунітетом, щодо себе та своєї власності, від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень цієї Конвенції.

Згідно ст. 7 зазначеної Конвенції держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді у суді іншої держави по відношенню до будь-якого питання або справи, якщо вона явно висловила згоду на здійснення цим судом юрисдикції щодо такого питання або справи у силу: a) міжнародної угоди; b) письмового договору; або c) заяви у суді або письмового повідомлення у рамках конкретного розгляду.

У правовому висновку викладеному у Постанові КЦС ВС від 14.04.2022 року у справі № 308/9708/19 щодо судового імунітету РФ у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором Верховний Суд дійшов висновку, що РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України. Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Таким чином, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з РФ.

У Постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц КЦС ВС розширив правові висновки, згідно яких підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004). Підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.

Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Звертаючись із позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації для правильного вирішення спору позивач не потребує згоди компетентних органів держави Російської Федерації на розгляд справи у судах України або наявності міжнародної угоди між Україною та Російською Федерацією з цього питання.

При цьому, згідно з правовою позицією, яка викладена у Постанові КЦС ВС від 14.04.2022 року у справі № 308/9708/19, національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту).

Отже, застосування у даній справі «деліктного винятку», відповідно до якого будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Визначення відповідача у справі

Визначення міністерства юстиції російської федерації, як представника рф, є необхідним у цій справі через особливий статус держави, яка може вступати у правовідносини лише через свої компетентні органи. Також, на думку позивача, зазначення міністерства юстиції російської федерації чи будь-якого іншого органу рф не впливає на правильність визначення відповідача у цій справі, оскільки таким належним відповідачем залишається сама російська федерація.

Обставини справи

Обґрунтовуючи доводи позовної заяви Маріупольська міська рада повідомила, що 24 лютого 2022 року близько четвертої години за київським часом (UTC+2) президент Російської Федерації В. Путін оголосив про «спеціальну воєнну операцію» з метою нібито «демілітаризації та денацифікації України». Уже за кілька хвилин почалися ракетні удари по всій території України. Російські війська вдерлися до України поблизу Харкова, Херсона, Чернігова, Сум увійшовши з Росії, Білорусі й тимчасово окупованого Росією Криму.

З першого дня вторгнення Росія порушує правила ведення війни і масово чинить воєнні злочини. Крім того, російська влада веде активну інформаційну війну та застосовує шовіністичну пропаганду.

З кінця лютого 2022 року м. Маріуполь Донецької області опинився у військовому оточенні окупаційних військ Російської Федерації.

Так, 01 березня 2022 року м. Маріуполь Донецької області перебувало під шквалом ударів російської реактивної артилерії. Окупанти завдавали ударів по всіх районах міста, включно з об`єктами критичної та комунальної інфраструктури. Станом на 04 березня 2022 року обстріли міста російськими окупантами продовжилися, ситуація в місті стала критичною. В місті не було світла, води, опалення, зв`язку та продуктів. Комунальні служби не могли полагодити лінії водо- та електропостачання через постійні російські обстріли.

17.03.2022 року, за повідомленням територіальної оборони м. Маріуполя українські військові контролюють лише половину міста, натомість окупанти контролюють 17-23 мікрорайони, Лівобережжя, частину Маріуполя вздовж проспекту Будівельників до магазину « 1000 дрібниць». За попередньою оцінкою, близько 80 % житлового фонду міста зруйновано, з них майже 30 % не підлягає відновленню.

Вищенаведені дані є у відкритому доступі оприлюдненими та розміщені в інтернет мережі за посиланням:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D1%97_%D0%B7%D0%B0_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%83%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8C_(2022).

За час здійснення військової агресії (лютий-червень 2022) окупаційні війська Російської Федерації практично знищили м. Маріуполь, понад 90% міста постраждало від здійснення постійних артилерійських та авіаційних обстрілів. Були вщент знищені адміністративні, культурні, медичні, соціальні та освітні заклади міста. Житловий фонд міста також зазнав критичної руйнації, а людськи жертви налічуються десятками тисяч.

Слід зазначити, що внаслідок військової агресії Російської Федерації на території України від 24.02.2022 року, з 05.03.2022 року територія міста Маріуполь є тимчасово окупованою відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій № 309 від 22.12.2022 року.

Внаслідок військової агресії окупаційних військ Російської Федерації, зруйновано та пошкоджено значну кількість майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Маріуполя.

Зокрема, серед майнових втрат нежитлова чотириповерхова будівля загальною площею 4238,4 кв.м., яка була розташована за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Ливарна, 4 (Кальміуський район міста), і використовувалася для розміщення Гімназії зі структурним підрозділом початкової школи № 20 Маріупольської міської ради Донецької області.

Як вбачається з інформаційної довідки № 341741226 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, нежитлове приміщення, загальною площею 4238,4 кв. м., яке розташоване за адресою: м. Маріуполь, вул. Ливарна, 4 є власністю територіальної громади в особі Маріупольської міської ради (копія інформаційної довідки додається до позовної заяви).

Вищевказане нежитлове приміщення було передано на праві оперативного управління Комунальному закладу «Гімназія зі структурним підрозділом початкової школи № 20 Маріупольської міської ради Донецької області», (балансоутримувач), код ЄДРПОУ 23031492.

Внаслідок непоодиноких масованих ракетно-бомбових обстрілів російськими військами Кальміуського району міста Маріуполя було зруйновано вищенаведене нежитлове приміщення за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Ливарна, 4, яке є власністю територіальної громади м. Маріуполь. Наразі, вказане нежитлове приміщення взагалі демонтовано окупаційною владою, що підтверджується супутниковим знімком станом на 15.05.2023 р. (доданий до позовної заяви).

Право власності Маріупольської міської ради на нежитлове приміщення за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Ливарна, 4 підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 341741226 від 06.08.2023.

Крім цього, в результаті вищевказаних обстрілів та подальшого демонтажу нежитлового приміщення за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Ливарна, 4, де розміщувалася Гімназія зі структурним підрозділом початкової школи № 20 Маріупольської міської ради Донецької області, було знищено все майно, яке перебувало на цей момент у будівлі.

У зв`язку із цим, 29.11.2022 директор Комунальний заклад «Гімназія зі структурним підрозділом початкової школи № 20 Маріупольської міської ради Донецької області» Волкова В.Б. звернулася до Маріупольського РУП ГУНП в Донецькій області з відповідною заявою про вчинення кримінального правопорушення, де повідомила про те, що в період з 24.02.2022 року, під час авіаційних та артилерійських обстрілів з боку військ рф м. Маріуполя були пошкоджені адміністративно-господарські та складські приміщення, майно та документація Комунального закладу «Гімназія зі структурним підрозділом початкової школи № 20 Маріупольської міської ради Донецької області». За результатами даного звернення Маріупольським РУП ГУНП в Донецькій області були внесені відомості до ЄРДР.

За результатами проведення оцінки реальних збитків, завданих майну нежитловій будівлі за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Ливарна, 4 внаслідок збройної агресії Російської Федерації (станом на 01.06.2024 року) оформленою Звітом суб`єкта оціночної діяльності, оцінювачем Барановим В.В., зроблено висновок, що вартість реальних збитків, завданих цьому нежитловому приміщенню становить 941730,00 (дев`ятсот сорок одна тисяча сімсот тридцять) долари США без врахування податку на додану вартість.

З метою захисту своїх прав, Маріупольська міська ради Донецької області звернулася до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Російської Федерації, в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля, 1) на користь (ЄДРПОУ: 33852448) (87555, м. Маріуполь, Донецька область, пр. Миру, 70) 996526,45 (дев`ятсот дев`яносто шість тисяч п`ятсот двадцять шість) доларів США, 45 центів, що еквівалентно 41 278 118 грн 60 коп. за офіційним курсом НБУ на 19.07.2024 (день подання даної позовної заяви).

Джерела права, акти їх застосування та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Відповідно до ч.5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно до ст.18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Статтею ст.145 Конституції України встановлено, що права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (ст. 16 ЦК України).

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом (ст1166 ЦК України).

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Згідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії російської федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Частиною 3 статті 85 ГПК України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні частини третьої статті 85 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Саме внаслідок бомбардування зі сторони російських військ, місто Маріуполь Донецької області більш ніж на 90% є зруйнованим та як наслідок цього, знищеною є значна частина комунального майна, зокрема і вказане у позовній заяві майно.

Факт знищення і подальшого демонтажу майна позивача підтверджується фото-доказами, супутниковими знімками, що додаються до позовної заяви.

З приводу визначення розміру збитків суд звертає увагу на наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.

Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 №326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.

Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - суб`єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

Право власності Маріупольської міської ради на нежитлове приміщення за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Ливарна, 4 підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 341741226 від 06.08.2023.

На підтвердження розміру збитків позивач надав суду Звіт про оцінку реальних збитків, завданих майну нежитловій будівлі за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Ливарна, 4 внаслідок збройної агресії Російської Федерації, виконаний суб`єктом оціночної діяльності, оцінювачем Барановим В.В., складений за результатами проведення оцінки реальних збитків, завданих майну нежитловій будівлі за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Ливарна, 4. Оцінка виконана станом на 01.06.2024 року. На підставі проведеного дослідження оцінювачем зроблено висновок, що вартість реальних збитків, завданих відповідному нежитловому приміщенню становить 941730,00 (дев`ятсот сорок одна тисяча сімсот тридцять) долари США без врахування податку на додану вартість.

Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб`єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів.

Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

У цьому Законі: майном, яке може оцінюватися, вважаються об`єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід`ємні частини), об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості, машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, у тому числі об`єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності;

Статтею 4 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» визначено, що професійна оціночна діяльність (далі - оціночна діяльність) - діяльність оцінювачів та суб`єктів оціночної діяльності, визнаних такими відповідно до положень цього Закону, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна.

Оціночна діяльність може здійснюватися, зокрема, у формі практичної діяльністі з оцінки майна, яка полягає у практичному виконанні оцінки майна та всіх процедур, пов`язаних з нею, відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами з оцінки майна;

Суб`єктами оціночної діяльності є:

суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону;

органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та у складі яких працюють оцінювачі.

Права, обов`язки та відповідальність суб`єктів оціночної діяльності встановлюються цим та іншими законами (ст.5).

Оцінювачами, відповідно до ст.6 вказаного закону, можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які склали кваліфікаційний іспит та одержали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог цього Закону.

Згідно ст.12 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна є документом складеним, зокрема, в електронному вигляді з дотриманням законодавства про електронні довірчі послуги, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.

Відповідно до підпунктів 18 і 19 пункту 2 Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022 року №326, Міністерством економіки України та Фондом державного майна України спільним наказом від 18.10.2022 №3904/1223, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 грудня 2022 р. за №1522/38858, затверджено Методику визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності (далі Методика ).

Для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США.

Звіт про оцінку реальних збитків, завданих майну нежитловій будівлі за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Ливарна, 4 внаслідок збройної агресії Російської Федерації, виконаний суб`єктом оціночної діяльності, оцінювачем Барановим В.В.,

Суд не вбачає недоліків у висновках наявного у матеріалах справи «Звіту про оцінку реальних збитків, завданих майну» виконаного оцінювачем Барановим В.В.

У господарського суду відсутні докази, які свідчать про невиконання або неналежного виконання обов`язків, покладених суб`єкта оціночної діяльності Баранова В.В. при проведенні оцінки майна Маріупольської міської ради, зловживання правами; подання до суду неправдивих відомостей; наявності реального чи потенційного конфлікту інтересів при проведенні оцінки та складенні Звіту.

З огляду на зазначене, суд у відповідності до приписів ст.ст. 76, 77,78 ГПК України, приймає «Звіту про оцінку реальних збитків, завданих майну» від 01.06.2024 виконаного оцінювачем Барановим В.В., як належний на підставі якого можна встановити обставини, які входять в предмет доказування, а наявну у звіті інформацію, як достовірні докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до положень ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно із ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Слід також зазначити, що окрім майнових збитків позивача, внаслідок протиправної діяльності відповідача, які полягають у руйнації нежитлового приміщення за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Ливарна, б. 4 (будівля Гімназії зі структурним підрозділом початкової школи № 20 Маріупольської міської ради Донецької області) є також збитки, які полягають у знищенні всього майна, яке знаходилося в даному приміщенні на момент здійснення обстрілів та подальшого знесення.

Як вбачається з Реєстру основних засобів та матеріалів, які враховуються на балансі Комунальний заклад «Гімназія зі структурним підрозділом початкової школи № 20 Маріупольської міської ради Донецької області» станом на 24.02.2022 (копія листа наявна в матеріалах справи), загальна сума балансової вартості майна складає 2269778,36 (два мільйона двісті шістдесят дев`ять тисяч сімсот сімдесят вісім) грн. 36 коп.

Отже, загальна сума збитків позивача внаслідок протиправної діяльності відповідача складає 996526,45 (дев`ятсот дев`яносто шість тисяч п`ятсот двадцять шість) доларів США, 45 центів, що на дату подачі позовної заяви (19.07.2024 року) еквівалентно 41278118,60 грн. (курс гривні відносно долара США згідно даних НБУ станом на 19.07.2024 р. 41,4220), та включає:

941730,00 (дев`ятсот сорок одна тисяча сімсот тридцять) долари США сума збитків на підставі проведеного дослідження оцінювачем щодо вартості реальних збитків, завданих нежитловому приміщенню;

54796,45 (п`ятдесят чотири тисячі сімсот дев`яносто шість) доларів США, 45 центів, що на дату подачі позовної заяви (19.07.2024 року) еквівалентно 2269778,36 грн. (курс гривні відносно долара США згідно даних НБУ станом на 19.07.2024 р. 41,4220) сума балансової вартості майна, яке знаходилось у нежитловому приміщенні.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 686/10520/15-ц.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

З огляду на зазначене, суд вважає, що Позивачем у справі на підставі належних та допустимих доказів доведено повний склад цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Щодо обраного способу захисту

У п. 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Права особи в суді повинні бути захищені таким способом, який реально відновить її порушені інтереси.

Враховуючи наведене, вимога позивача про стягнення з відповідача суми завданих збитків є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

Стягнення відповідної шкоди має здійснюватися із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції, незважаючи, який конкретно її підрозділ заподіяв шкоду. За таких умов, пред`явлення позовних вимоги до російської федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам та доводам, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо стягнення з відповідача судового збору.

При зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п. 22 частини 1 статті 5 Закону України Про судовий збір - від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.2 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Одночасно, за приписом ч.9 ст.129 Господарського процесуального кодексу України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно зі статтею 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік установлено з 1 січня 2024 року та на дату звернення прожитковий мінімум для працездатних осіб на рівні 3028,00 грн.

Відтак, беручи до уваги, що спір про відшкодування збитків у розмірі 41 278 118,60 грн. виник внаслідок неправильних дій відповідача, підлягає стягненню з останнього до Державного бюджету України судовий збір у сумі 619 171,78 грн.

Керуючись ст.ст.4, 7, 13, 42, 73-80, 86, 129, ч.9 ст.165, ч.2 ст.178, ст.ст.233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Російської Федерації, в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (119991, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля, 1) на користь Маріупольської міської ради Донецької області (код ЄДРПОУ 33852448; 87555, м.Маріуполь, Донецька область, пр. Миру, 70) 996 526,45 доларів США, 45 центів, що еквівалентно 41 278 118,60 грн. за офіційним курсом НБУ на день подання даної позовної заяви (19.07.2024 року).

Стягнути з Російської Федерації в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 619 171,78 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 18.11.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Згідно з ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 20.11.2024.

Суддя Е.В. Зекунов