Рішення

від 18.11.2024 по справі 910/9490/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.11.2024Справа № 910/9490/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукаса А.Ю., за участю секретаря судового засідання Салацької О.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальності «Укр-Лан» (селище Ближнє(п), Волноваський р-н, Донецька обл., 85736; ідентифікаційний код 30942423)

до Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (вул. Велика Дмитрівська, 15А, буд. 1, м. Москва, Російська Федерація, ГМП-3, 125993)

про стягнення 7 547 153, 04 грн, що еквівалентно 206 383, 42 доларів США,

Представники сторін:

від позивача: Мастюгін Дмитро

від відповідача: не з`явився

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

1. Стислий виклад позиції Позивача

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальності «Укр-Лан» (далі за текстом - ТОВ «Укр-Лан», Позивач) з позовом до Російської Федерації в особі органу уповноваженого представляти інтереси держави Генеральної прокуратури Російської Федерації (далі за текстом - Відповідач) про стягнення матеріального збитку в розмірі 7 547 153, 04 грн, що еквівалентно 206 383, 42 доларів США.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач зазначає, що внаслідок широкомасштабного вторгнення російських військ на територію України 06.03.2022 окуповано Хлібодарівську сільську територіальну громаду Волноваського району Донецької області, включно з селом Рівнопіль, внаслідок чого Позивачем втрачено майно, і як наслідок завдано збитки на суму 7 547 153,04 грн.

2. Процесуальні дії у справі

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 16.09.2024.

Підготовче засідання 16.09.2024 відкладено на 07.10.2024.

Підготовче засідання 07.10.2024 не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Пукаса А.Ю. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 підготовче засідання призначено на 21.10.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 18.11.2024.

У судовому засіданні 18.11.2024 представник Позивача надав пояснення по суті позову, просив суд його задовольнити.

Представник Відповідача у дане засідання не з`явився, належним чином повідомлявся про місце, дату та час розгляду справи.

Суд зазначає, що у зв`язку з військовою агресією з боку Російської Федерації та введення на території України воєнного стану з 25.02.2022 АТ «Укрпошта» припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями з державою агресором.

Так, суд зазначає, що повідомлення Відповідача відбувалося шляхом розміщення на офіційному веб-сайті Судова влада України інформації про місце, дату та час розгляду засідань по даній справі.

Крім того, Позивачем до матеріалів справи надано докази направлення позовної заяви та ухвали суду від 06.08.2024 на адресу посольства Російської Федерації в Словацькій Республіці.

Станом на дату ухвалення рішення по даній справі відзив на позовну заяву в матеріалах справи відсутній.

Таким чином, заслухавши вступне слово представника Позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, у судовому засіданні 18.11.2024 відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Як вбачається з матеріалів справи, 30.01.2015 між ПрАТ «Райз-Максимко» (Постачальник) та ТОВ «Укр-Лан» (Покупець) укладено Договір поставки сільськогосподарської продукції № 31/01- 2015 (далі за текстом - Договір № 31/01-2015).

Відповідно до пункту 1.1 Договору № 31/01-2015, Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію (далі - Товар), в кількості, якості, асортименті, у строки та на умовах, передбачених у цьому Договорі і Додаткових угодах.

Згідно з пунктом 2.1 Договору № 31/01-2015, ціну договору становить загальна вартість Товару, що поставляється за цим Договором і підтверджується товаро-супровідною документацією до кожної партії Товару.

31.01.2015 між ПрАТ «Райз-Максимко» (Постачальник) та ТОВ «Укр-Лан» (Покупець) укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 31/01-2015, відповідно до умов якої, визначено основні умови поставки Товару, а саме - місце поставки: Донецька обл., Волноваський р-н, с. Рівнопіль, строк поставки - до 31.01.2015 та перелік товару.

ПАТ «Райз-Максимко» поставив ТОВ «Укр-Лан» за Договором № 31/01-2015 товар (кукурудза некласна, пшениця 3 і 6 клас, пшениця некласна, пшениця нестандартна, соняшник некласний, сорго, ячмінь) на загальну суму 8 178 848,09 (вісім мільйонів сто сімдесят вісім тисяч вісімсот сорок вісім гривень 09 копійок), що підтверджується видатковою накладною № 1122 від 31.01.2015.

Судом встановлено, що видаткова накладна № 1122 від 31.01.2015 без зауважень та претензій підписана представниками ПАТ «Райз-Максимко» та ТОВ «Укр-Лан», що тим самим підтверджує факт поставки товару.

01.01.2015 між Філія «Донецька птахофабрика» Приватної Науково-Виробничої Компанії «Інтербізнес» (Орендодавець) та ТОВ «УкрЛан» (Орендар) укладено Договір оренди приміщення № ДПФ-001 (далі за текстом - Договір оренди).

Відповідно до пункту 1.1 Договору оренди, у відповідності з умовами цього Договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове платне користування нежитлове приміщення Склад ТМЦ м. Рівнопіль (Ангар), загальною площею 636,4 кв.м., іменоване далі за текстом цього Договору «Приміщення».

Адреса приміщення: - Донецька обл., Волноваський р-н, с. Рівнопіль, вул. Лемехової, буд. 166.

Згідно з пунктом 2.2 Договору оренди, строк оренди: 4 роки і 360 днів. Початок строку Оренди: з моменту підписання Договору; закінчення строку оренди (строку дії Договору): 31.12.2019. Повернення Орендарем Приміщення Орендодавцеві оформляється Актом приймання-передачі (повернення), який підписується уповноваженими представниками Сторін і з моменту такого підписання є невід`ємною частиною Договору.

01.01.2020 між Орендодавцем та Орендарем підписано Додаткову угоду № 1 до Договору оренди приміщення № ДПФ-001, відповідно до умов якої, строк дії Договору оренди продовжено до 31.12.2022.

24.06.2016 між ПАТ «Октябрь» (Постачальник) та ТОВ «Укр-Лан» (Покупець) укладено Договір поставки № 24/06-2016 (далі за текстом - Договір поставки), відповідно до пункту 1.1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов`язується передати Покупцю у власність товарно-матеріальні цінності (далі - Товар), а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти та оплатити визначений цим договором товар.

Згідно з пунктом 2.1 Договору поставки, ціна Договору дорівнює сумарній вартості поставленого Постачальником та прийнятого Покупцем Товару протягом дії цього Договору.

Відповідно до пункту 2.2 Договору, ціна Товару вказується у відповідній Специфікації (Додатку), яка є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до Додатку № 1 (Специфікація) до Договору поставки № 24/06-2016 від 24.06.2016, ПАТ «Октябрь» зобов`язався передати у власність ТОВ «Укр-Лан» Товар (балка залізобетонна, балка крепіжна, блок бетонний ФБС, блок віконний, блок фундаментальний, вироби залізобетонні, деталі кріплення, металобрухт, перемички бетонні, плити залізобетонні, плити покрівлі, цегла, шифер, шлакоблок) на загальну суму 1 152 595,56 (один мільйон сто п`ятдесят дві тисячі п`ятсот дев`яносто п`ять гривень 56 копійок), що підтверджується видатковою накладною № 1 від 30.06.2016, видатковою накладною № 3 від 30.06.2016, видатковою накладною № 4 від 30.06.2016, видатковою накладною № 5 від 30.06.2016, видатковою накладною № 6 від 30.06.2016, видатковою накладною № 8 від 30.06.2016, видатковою накладною № 10 від 30.06.2016, видатковою накладною № 11 від 30.06.2016, видатковою накладною № 12 від 30.06.2016, видатковою накладною № 14 від 30.06.2016, видатковою накладною № 15 від 30.06.2016, видатковою накладною № 17 від 29.07.2016.

Згідно з Наказом від 23.11.2021 № 2 «Про проведення річної інвентаризації 2021» ТОВ «УКР-ЛАН», керуючись статтею 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», наказано провести суцільну інвентаризацію ТМЦ, капітальних інвестицій, незавершеного виробництва, грошових коштів, дебіторської заборгованості, розрахунків з бюджетом та фондами.

На підставі вищезазначеного наказу проведена інвентаризація товарно-матеріальних цінностей ТОВ «УКР-ЛАН», що обліковуються на субрахунках 2741, 281, 2051, 2071, 2091, за місцем зберігання: склад ТМЦ, Донецька область, Волноваський район, с. Рівнопіль, вул. Лемехової, 166.

Відповідно до Акту інвентаризації № 1 від 01.12.2021, товарно-матеріальних цінностей по субрахунках 2741, 281 ТОВ «УКР-ЛАН» станом на 01.12.2021 на вказаних субрахунках за вказаним місцем зберігання обліковувались ТМЦ (кукурудза некласна, пшениця 3,6 клас, пшениця некласна, пшениця стандартна, соняшник некласний, сорго, ячмінь) на загальну суму 6 815 706,74 грн, загальна кількість - 923 085,255 кг, загальна кількість порядкових номерів - 9 (дев`ять).

Відповідно до Акту інвентаризації № 2 від 01.12.2021, товарно-матеріальних цінностей по субрахунках 2051, 2071, 2091 ТОВ «УКР-ЛАН» станом на 01.12.2021 на вказаних субрахунках за вказаним місцем зберігання обліковувались ТМЦ (балки, блоки, вироби залізобетонні, металобрухт, перемичка, плити залізобетонні, цегла) на загальну суму 960 496,30 грн, загальна кількість - 31 115 од., загальна кількість порядкових номерів - 15.

Отже, фактична наявність товарно-матеріальних цінностей, що обліковуються на субрахунках 2051, 2071, 2091, станом на 01.12.2021 відповідає даним бухгалтерського обліку, нестач та лишків станом на 01.12.2021 не виявлено.

30.12.2021 відбулось переміщення товару: пшениця нестандартна у кількості 13 266,666 кг та сорго в кількості 5 220,00 кг на загальну суму 229 050,00 грн зі складу ТМЦ Рівнопіль Донецька обл. на склад ТМЦ Голубівка Дніпропетровська обл.

Зазначене підтверджується накладною на переміщення № 1 від 30.12.2021.

Згідно з Наказом від 28.10.2022 № 3ОД «Про проведення інвентаризації» ТОВ «УКРЛАН» з метою перевірки стану активів, умов їх зберігання, документального підтвердження наявності та оцінки, керуючись статтею 10 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» наказано провести інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей: паливно-мастильних матеріалів на складах та в баках, засобів захисту рослин, насіння та добрив станом на 01.12.2022.

На підставі вказаного Наказу від 28.10.2022 №3ОД проведена інвентаризація товарно-матеріальних цінностей ТОВ «УКР-ЛАН», що обліковуються на субрахунках 2741, 281, 2051, 2071, 2091, за місцем зберігання: склад ТМЦ, Донецька область, Волноваський район, с. Рівнопіль, вул. Лемехової, 166.

Відповідно до Акту інвентаризації № УЛА00000018 від 01.12.2022 товарно-матеріальних цінностей по субрахунках 2741, 281 ТОВ «УКР-ЛАН» за місцем зберігання: склад ТМЦ (кукурудза, пшениця, соняшник, ячмінь) Донецька область, с. Рівнопіль, згідно з яким станом на 01.12.2022 на вказаних субрахунках за вказаним місцем зберігання обліковувались ТМЦ на загальну суму 6 586 656,74 грн, загальна кількість - 904 598,59 кг, загальна кількість порядкових номерів - 8.

Фактична наявність товарно-матеріальних цінностей, що обліковуються на субрахунках 2741, 281, станом на 01.12.2022 не відповідає даним бухгалтерського обліку та складає 0 (нуль) одиниць на загальну суму 0,00 грн (нуль гривень 00 коп.).

Таким чином, станом на 01.12.2022 виявлена нестача товарно-матеріальних цінностей, що обліковуються на субрахунках 2741, 281, за вказаним місцем зберігання в загальній сумі 6 586 656,74 грн.

Відповідно до Акту інвентаризації №УЛА00000009 від 01.12.2022 товарноматеріальних цінностей по субрахунках 2051, 2071, 2091 ТОВ «УКР-ЛАН», за місцем зберігання: склад ТМЦ (балки, блоки, вироби залізобетонні, металобрухт, перемички, плити залізобетонні, цегла, шифер, шлакоблок), Донецька область, с. Рівнопіль, згідно з яким станом на 01.12.2022 на вказаних субрахунках за вказаним місцем зберігання обліковувались ТМЦ на загальну суму 960 496,30 грн, загальна кількість - 31 115 од., загальна кількість порядкових номерів - 15.

Фактична наявність товарно-матеріальних цінностей, що обліковуються на субрахунках 2051, 2071, 2091, станом на 01.12.2022 не відповідає даним бухгалтерського обліку та складає 0 (нуль) одиниць на загальну суму 0,00 грн.

Таким чином, станом на 01.12.2022 виявлена нестача товарноматеріальних цінностей, що обліковуються на субрахунках 2051, 2071, 2091, за вказаним місцем зберігання в загальній сумі 960 496, 30 грн.

Згідно доводів Позивача, наведені вище обставини та документи підтверджують протиправне позбавлення Позивача доступу та правомочностей права власності на майна, вартість якого формує збитки, що пред`являються до стягнення.

За фактами позбавлення Позивача доступу до власного рухомого майна органом досудового розслідування здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22022050000002857 від 01.08.2022, що підтверджується витягом з ЄРДР, копія якого надана суду.

Так, Позивач має статус потерпілого у кримінальному провадженні №22022050000002857.

За заявою Позивача в межах кримінального провадження №22022050000002857 проведено судово-економічну експертизу, проведення якої доручено старшому судовому експерту МВ ОНДІСЕ 4 класу Бачило Тетяні Сергіївні, яка має вищу економічну освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень «магістр», кваліфікацію судового експерта з правом проведення експертиз за спеціальностями: 11.1 «Дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності», 11.2 «Дослідження документів про економічну діяльність підприємств і організацій», 11.3 «Дослідження документів фінансово-кредитних операцій» (свідоцтво № 285-21/Д, видане рішенням кваліфікаційної палати ЦЕКК при Міністерстві юстиції України № 17 від 16.11.2021, дійсне до 16.11.2024), стаж експертної роботи з 2016 року.

Відповідно до висновку експерта № 24-2669 судово-економічної експертизи для долучення до матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022050000002857 проведеними дослідженнями наданих матеріалів встановлено, що нестача матеріальних цінностей Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР-ЛАН», що перебували за адресою: Донецька обл., Волноваський р-н, с. Рівнопіль, вул. Лемехової, буд. 166, документально підтверджується станом на 01.12.2022 в загальній сумі 7 547 153,04 (сім мільйонів п`ятсот сорок сім тисяч сто п`ятдесят три гривні 04 копійки), відповідно до наданих документів та актів інвентаризації №УЛА00000018, №УЛА00000009.

Отже, розмір матеріальних збитків (шкоди) заподіяних Російською Федерацією Позивачу складає 7 547 153,04 гривень, що становить нестачу матеріальних цінностей.

Заперечення та спростування заявлених вимог матеріали справи не містять.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, 24.02.2022 Президентом України видано Указ № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, відповідно до якого з 05 год 30 хв 24.02.2022 в Україні запроваджено воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє станом на дату ухвалення даного рішення.

Відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» с. Рівнопіль Великоновосілківської селищної територіальної громади з 10.03.2022 перебуває в тимчасовій окупації Російською Федерацією.

24.02.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні».

14.04.2022 Верховною Радою України прийнято постанову про схвалення Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», в якій Верховна Рада України визнає дії, вчинені збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії Російської Федерації проти України, яка розпочалася 24.02.2022, геноцидом Українського народу.

22.05.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну».

Так, згідно статті 2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» Російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Згідно з частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частин 1, 4 статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Згідно з частиною 1 статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Частиною 4 статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Разом із тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 в справі № 428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

Враховуючи судову практику, суд зазначає, що Російська Федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачу збитки.

Судом взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 у справі № 311/498/20, від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22.

Оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України в силу положень частини 1 статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право», частини 1 статті 42 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року та статті 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 року.

Відповідно до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Суд зазначає, що при вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Отже, зобов`язання з відшкодування шкоди є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових та майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. За своїм характером ці зобов`язання належать до роду недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин.

Складовими для відшкодування шкоди є а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина.

Перераховані підстави для деліктних зобов`язань є обов`язковим. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.

Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти російської федерації) зобов`язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.

Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 210/4458/15-ц, від 30.01.2020 у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.08.2017 у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії російської федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Відповідно до частини третьої статті 85 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння Відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Російської Федерації проти України в розумінні частини 3 статті 85 ГПК України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.

Обов`язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками. Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої.

Частинами 1-2 статті 74 ГПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18, від 20.08.2020 зі справи № 914/1680/18).

Крім того, відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

В даній справі суд вбачає за можливе звернутися до принципу більшої вірогідності, до якого звертався Верховний Суд, зокрема у справах № 921/319/17-г та № 908/1581/17.

В даному випадку принцип більшої вірогідності у сукупності з принципом розумності та з урахуванням поданих Позивачем доказів та пояснень надає суду можливість зробити висновок про те, що під час перебування с. Рівнопіль, Волноваський р-н, Донецька обл. під окупацією з 10.03.2022 російськими окупаційними військами позбавлено Позивача майна, яке перебувало на зберіганні.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі № 648/2035/17, постанові від 14.02.2018 у справі № 686/10520/15-ц.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що вказані наслідки настали в результаті окупації с. Рівнопіль, Волноваський р-н, Донецька обл. військами Російською Федерацією, що призвело до втручання в усталені господарсько-правові зв`язки, унеможливлення здійснення контролю за майном Позивача у період окупації, незаконного поширення на окуповану територію юрисдикції Відповідача.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених вимог та доведеності обставин, на які Позивач посилається у позові, а заволодіння майном Позивача є прямим актом агресії Російської Федерації проти України у зв`язку з чим будь які дії Відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.

Зазначене також стосується і протиправних дій Відповідача щодо майна Позивача.

З огляду на зазначене, судом у повному обсязі встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну Позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди Позивачу у заявленому до стягнення розмірі, які в тому числі підтвердження висновком експерта.

Відповідно до частин 1-3 статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

З огляду на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що внаслідок протиправних дій Відповідача заподіяно шкоду майну Позивача в розмірі заявленої до стягнення суми у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на Відповідача.

Kеруючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, 123, 129, статтями 236-238, статтями 240 та 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальності «Укр-Лан» - задовольнити.

2. Стягнути з Російської Федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР-ЛАН» (85736, Донецька обл., Волноваський р-н, селище Ближнє; ідентифікаційний код 30942423) 7 547 153 (сім мільйонів п`ятсот сорок сім тисяч сто п`ятдесят три) грн 04 коп майнової шкоди, що в грошовому еквіваленті іноземної валюти становить 206 383,42 (двісті шість тисяч триста вісімдесят три долара 42 цента США) (USD).

3. Стягнути з Російської Федерації (Russian Federation код ISO ru/rus 643) в рахунок Державного бюджету України судовий збір в розмірі - 113 207 (сто тринадцять тисяч двісті сім) грн 30 коп.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписано: 21.11.2024

Суддя Антон ПУКАС