Рішення

від 11.11.2024 по справі 922/2695/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.11.2024 Справа № 922/2695/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Пугачові Д.І.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова (адреса: 61099, м. Харків, бул. Богдана Хмельницького, буд. 36-А; код ЄДРПОУ 02910108) в інтересах держави, в особі Харківської міської ради (адреса: 61003, м. Харків, м.-н Конституції, буд. 7; код ЄДРПОУ 04059243) до фізичної особи - підприємця Фабріс Людмили Василівни (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) про стягнення 411392,02 грн. за участю представників сторін:

прокурора - Панова М.С. (посвідчення);

позивача - не з`явився;

відповідача Пастух О.В. (ордер);

ВСТАНОВИВ:

Керівник Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради (далі - позивач), в якій просить суд стягнути з фізичної особи - підприємця Фабріс Людмили Василівни (далі - відповідач) безпідставно збережені кошти у розмірі 411392,02 грн.

Позов обґрунтовано з посиланням на те, що відповідач без правовстановлюючих документів в період з 01.12.2020 по 28.02.2022 використовував земельну ділянку з кадастровим номером 6310138200:03:010:0005 за адресою: м. Харків, вул. Генерала Момота, буд. 3 з метою обслуговування належного йому нежитлового приміщення, внаслідок чого відповідач зберігає кошти, не сплачуючи орендної плати за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, тим самим збільшує вартість власного майна, а позивач втрачає належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження коштів у розмірі орендної плати за рахунок позивача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.08.2024 відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 04.09.2024; встановлено сторонам строк для подання заяв по суті спору.

Фізична особа - підприємць Фабріс Людмила Василівна надала до суду заяву (вх. № 20848 від 19.08.2024) про закриття провадження у справі.

Заява обґрунтована з посиланням на те, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки, відповідач, як ФОП, припинив свою підприємницьку діяльність 04.08.2022, а предметом звернення до суду є правовідносини, які існували у період з 01.12.2020 до 28.02.2022, а тому фізична особа - підприємець Фабріс Людмила Василівна, яка зареєстрована 29.03.2024 не може бути відповідачем у правовідносинах, які існували до моменту її реєстрації.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.09.2024 у задоволенні заяви фізичної особи - підприємця Фабріс Людмили Василівни (вх. № 20848 від 19.08.2024) про закриття провадження у справі - відмовлено.

В процесі розгляду спраив на стадії підготовчого провадження відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Гоподарського суду Харківської області від 16.09.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 25.09.2024 року о 14:30 год.

В судовому засіданні 25.09.2024 та 21.10.2024 оглошувалась перерва.

В процесу розгляду справи по суті відповідач надав до суду заяву (вх. № 23961 від 24.09.2024), в якій зазначає, що строк позовної давності в частині вимог про стягнення з 01.01.2020 до 31.07.2021 пропущений, та просить суд застосувати до спірних правовідносин наслдіки спливу строку позовної давності.

Також відповідач направив на адресу суду пояснення (вх. № 24079 від 25.09.2024), в який просить відмовити прокурору у задоволенні позовних вимог. В обгрунтування своїх вимог відповідач зазначає, що оскільки правовідносини у справі стосуються ФОП Фабрис Л.В., яка припинила господарську діяльність 04.08.2022, то належним відповідачем у справі є фізична особа ОСОБА_1 .

Додатково відповідач посиляється на те, що позивач не мав реальної можливості укласти договір оренди, а таким чином прокурор в особі позивача не має права вимагати у відповідача кошти за відповідний період користування земельною ділянкою, оскільки зазначене не відповідає суті кондиційних зобов`язань. Разом з тим, відповідач відповідач зазанчає, що він не використовує земельну ділянку та об`єкти нерухомості, які розташовані на ній в цілях здійснення господарської діяльності, що в свою чергу також не враховано проркурором при подання позову.

В свою чергу прокурор надав суду пояснення (вх. № 26322 від 18.10.2024), в який заперечує проти доводів відповідача та наголошує, що Департаментом земельних відносин виконавчого комітету Харківської міської ради надано розрахунок безпідставно збережених коштів ФО-П Фабрис Л.В. за користування спірною земельною ділянкою за періоди з 01.01.2020-31.12.2020; 01.01.2021 по 31.12.2021 та з 01.01.2022 по 28.02.2022, при цьому станом на момент звернення прокурора до суду передбачений статтею 257 Цивільного кодексу України трирічний строк позовної давності не сплинув.

У судове засідання 11.11.2024 прибули прокурор та представник відповідача.

Прокурор наполягає на задоволенні позову з підстав, наведених у ньому та письмових поясненнях по суті спору.

Представник відповідача проти позову заперечував з мотивів, наведених у письмових заявах по суті спору.

Позивач у судове засідання свого представника не направив, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Враховуючи викладене, а також те, що неявка на судове засідання представника позивача не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне розглядати справу за його відсутності, за наявними в матеріалах справи документами та матеріалами, як це передбачено ст. 202 ГПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд зазначає таке.

Щодо повноважень прокурора на звернення до суду з позовом у даній справі.

Частиною 2 ст. 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З урахуванням положень статей 4, 42, 44, 46 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, є процесуальним правом.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

Згідно ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до п. З ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках та порядку, що визначені законом.

Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури визначається законом.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Крім того, основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідності дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено у статті 1, зокрема вказано на потребі дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

При цьому, Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення.

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 зазначив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.

Прокурор звертається до суду з метою захисту інтересів держави, в основі яких завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій та програм.

Інтереси держави охоплюються здійсненням її функцій, діяльністю її органів, які законодавчо наділені певними повноваженнями.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Бюджетна система України - сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права (п. 5 ч. 1 ст. 2 БК України).

Бюджети місцевого самоврядування - бюджети сільських, селищних, міських територіальних громад, а також бюджети районів у містах (у разі утворення районних у місті рад) (п. 2 ч. 1 ст. 2 БК України).

Слід зазначити, що бюджетна система України ґрунтується, зокрема, на принципах єдності бюджетної системи, збалансованості, повноти, обґрунтованості, справедливості та неупередженості.

Статтею 95 Конституції України визначено, що бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Відповідно до ст. 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України Про місцеве самоврядування в Україні.

Частиною 1 ст. 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону.

Статтею 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Дійсним власником коштів місцевого бюджету є саме територіальна громада, тому орган місцевого самоврядування має право розпоряджатись майном територіальної громади лише в межах повноважень та виключно у спосіб, передбачений чинними нормативно-правовими актами.

Розпорядження органом місцевого самоврядування бюджетними коштами в порушення вказаних положень не може вважатись вираженням волі дійсного власника.

Як свідчать матеріали справи, в спірних правовідносинах таким представницьким органом є Харківська міська рада.

Як зазначає прокурор в позовній заяві, пред`явлення ним позову у даному випадку зумовлено очевидним завданням шкоди інтересам держави у бюджетній сфері, яке полягає в порушенні фізичною особою - підприємцем Фабріс Людмилою Василівною прав держави щодо неможливості покриття щомісячних (постійних) видатків місцевого бюджету.

Прокурор зазначає, що теперішній час Харківська міська рада не забезпечила належного захисту майнових прав територіальної громади, у тому числі у судовому порядку.

Прокурор вказує, що бездіяльність зазначеного органу в частині нездійснення заходів щодо стягнення з фізичної особи - підприємця Фабріс Людмили Василівни до місцевого бюджету грошових коштів у зв`язку з несплатою плати за користування земельною ділянкою порушує економічні інтереси держави та беззаперечно становить суспільний або публічний інтерес, що повинен захищатися державою.

Як свідчать матеріали справи, повідомлення про намір звернення до суду з даним позовом в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор надіслав на адресу Харківської міської ради лист № 51-104-2876ВИХ-24 від 12.06.2024

Таким чином, як свідчить зміст позовної заяви, прокурор виконав вимоги ст. 53 ГПК України та належним чином обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом у межах даної справи.

Розглянувши спір по суті суд встановив такі обставини.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 зареєстрована у статусі фізичної особи-підприємця з 06.04.1999 та на підставі власного рішення припинила підприємницьку діяльність 04.08.2022.

Надалі, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 з 29.03.2024, номер запису 2004710000000084606 повторно зареєстрована у статусі фізичної особи-підприємця, код діяльності за КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний).

Таким чином, станом на момент звернення прокурора до суду з позовом у даній справі ОСОБА_1 мала статус фізичної особи підприємця. При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що в процесі розгляду даної справи ОСОБА_1 втратила такий статус.

Водночас під час перебування ОСОБА_1 у період з 06.04.1999 по 04.08.2022 у статусі фізичної особи-підприємця, видами діяльності відповідача за КВЕД 47.11 є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний) та 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах.

Матеріали справи також свідчать про те, що, головним спеціалістом сектору інспекційної роботи Інспекції з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту земельних відносин Харківської міської ради Денисюк О.В. відповідно до частини 2 статті 83 та статті 187 Земельного кодексу України 12.12.2023 проведено комплекс перевірочних заходів щодо додержання земельного законодавства при використанні земельної ділянки (кадастровий номер: 6310138200:03:010:0005), що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

За результатами комплексного вивчення наявних матеріалів, а також проведеного обстеження земельної ділянки встановлено, що за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 21.07.2009 та 20.08.2009 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1», загальною площею 190,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (стара назва: вул. Третього Інтернаціоналу) по 1/2 частки кожна, на підставі договору про поділ майна подружжя від 20.07.2009 № 3776 та договору міни від 23.07.2009 № 3871, що знаходиться на земельній ділянці, площею 0,0411 га, кадастровий номер 6310138200:03:010:0005 за адресою: АДРЕСА_2 .

Водночас земельна ділянка, загальною площею 0,0411 га з кадастровим номером 6310138200:03:010:0005, на якій знаходиться вищевказана нежитлова будівля, розташована на території Індустріального району м. Харкова за адресою: АДРЕСА_2 , сформована та 04.10.2019 здійснено державну реєстрацію у ДЗК, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Цільове призначення земельної ділянки: 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Вид використання земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1» (магазин).

Разом з тим, відповідно до інформації ГУ ДПС у Харківській області від 20.03.2024 за вихідним № 5932/5/20-40-24-17-19 проінформовано Немишлянську окружну прокуратуру м. Харкова про те, що відповідно до наявних інформаційних ресурсів податкової, ФО-П Фабрис Л.В. перебуває на обліку в Харківській ДПІ ГУ ДПС у Харківській області у 11 стані (припинено, але не знято з обліку).

Дата державної реєстрації 06.04.1999 року. Дата прийняття рішення про припинення 04.08.2022.

Відповідно до наявних інформаційних ресурсів ІКС «Податковий блок» ОСОБА_1 надано Податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за: 2011 - 2023 рік.

Згідно наявних інформаційних ресурсів, які є у розпорядженні ГУ ДПС у Харківській області, ОСОБА_1 зареєстрована платником земельного податку за використання земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,02169 гектарів.

Платнику нарахований земельний податок за вищезазначену земельну ділянку:

2020 рік 33150,83 грн,

2021 рік 36218,52 грн,

2022 році земельний податок не нараховувався.

Окрім того, ОСОБА_1 сплачено земельний податок за вищезазначену земельну ділянку у наступному розмірі: 2020 рік 33 150, 83 грн; 2021 рік 36 218, 52 грн.

Надалі, відповідно до інформації ГУ ДПС у Харківській області від 31.05.2024 № 11129/5/20-40-24-05-08 вбачається, що ОСОБА_1 повторно зареєстрована фізичною особою-підприємцем з 29.03.2024.

Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності або користування на земельну ділянку під вищевказаним об`єктом нерухомого майна за ФОП Фабрис Л.В., не зареєстровано.

ФОП Фабрис Л.В. використовує з часу набуття права власності на нерухоме майно (нежитлової будівлі) вищевказану земельну ділянку без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав та, відповідно, не сплачує платежі за її використання, згідно із встановленим законодавчими актами розміром.

У зв`язку з цим, Інспекцією з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту земельних відносин Харківської міської ради здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування ФО-П Фабрис Л.В. вищезазначеною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Так, розрахунок безпідставно збережених коштів за використання ФО-П Фабрис Л.В. земельної ділянки площею 411 кв.м. (0,0411 га), кадастровий номер 6310138200:03:010:0005, за адресою: АДРЕСА_2 , у період з:

01.01.2020 по 31.12.2020 складає 176 705, 30 грн;

01.01.2021 по 31.12.2021 складає 192 715, 48 грн;

01.01.2022 по 28.02.2022 складає 41 971, 24 грн.

Суд констатує, що при здійсненні розрахунку Інспекцією з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту земельних відносин Харківської міської ради враховано проведені ФОП Фабрис Л.В. оплати земельного податку в 2020 та 2021 роках.

Таким чином, ФОП Фабрис Л.В. у період з 01.12.2020 по 28.02.2022 не сплачено за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі у загальній сумі 411 392, 02 грн, внаслідок чого відповідач зберегла у себе майно - грошові кошти.

Обставини щодо стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених грошових коштів у розмірі 411 392, 02 грн стали підставами для звернення керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова з позовом у даній справі.

Надаючи правову кваліфікацію існуючим між сторонами правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як вбачається з положень ст. 120 ЗК України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Водночас, за змістом ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Зважаючи на ці положення, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Однак, відповідач, володіючи на права власності нежитловою будівлею літ. «А-1», загальною площею 190,1 кв.м, розташованою на земельній ділянці з кадастровим номером 6310138200:03:010:0005 за адресою: АДРЕСА_2 , та використовуючи цю земельну ділянку з метою обслуговування цієї нежитлової будівл, належним чином не оформив право користування земельною ділянкою, та не уклав з Харківською міською радою відповідного договору оренди.

Суд також враховує, згідно з витягом з державного земельного кадастру щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 саме площею 0,041 га (кадастровий номер 6310138200:03:010:0005):

- вид використання земельної ділянки: для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1» (магазин).

- цільове призначення: за кодом 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Відомості про земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 саме площею 0,0411 га (кадастровий номер 6310138200:03:010:0005) містяться в Державному земельному кадастрі, що означає сформованість земельної ділянки. Формування земельної ділянки неможливе без визначення її площі та меж.

Відповідно до ст. 206 ЗК використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Як вбачається з матеріалів справи ФОП Фабрис Л.В. не є та не була ані власником, ані постійним землекористувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 площею 0,0411 га (кадастровий номер 6310138200:03:010:0005), а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 ПК України).

У справі, яка розглядається, Керівник Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова звертаючись до суду з відповідним позовом, як на правову підставу своїх вимог посилається на положення статей 1212-1214 ЦК, а обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення 411392,02 грн, зауважує, що ця сума є сумою несплаченої ФОП Фабрис Л.В орендної плати за використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності без укладення договору оренди за період з 01.01.2020 по 28.02.2022, внаслідок чого місцевий бюджет позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду.

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Стаття 1212 ЦК досить широко визначає підстави виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом п. 4 ч. 3 ст. 1212 ЦК положення глави 83 ЦК застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди (ст. ст. 22, 1166 ЦК України) таке відшкодування є мірою відповідальності. Разом з тим обов`язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових втрат - він зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав). На відміну від зобов`язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкодиза п. 4 ч. 3 ст. 1212 ЦК вина не має значення, оскільки, важливий сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

У п. 65 постанови від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Згідно з п. 6 ст. 13 Закону УкраїниПро судоустрій і статус суддіввисновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З аналізу змісту норм ст. ст. 1212-1214 ЦК України, абз. 4 ч. 1 ст. 144, абз. 5ч. 1 ст. 174 ГК України випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

З матеріалів справи вбачається, що в даному разі наявні усі три названі ознаки.

По-перше, судом встановлено, що ФОП Фабрис Л.В. дійсно зберегла (заощадило) у себе майно- грошові кошти у вигляді несплаченої орендної плати, що нараховується за володіння і користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 саме площею 0,0411 га (кадастровий номер 6310138200:03:010:0005).

Суд зауважує, що збереження (заощадження) цього майна почалося з моменту набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю за зазначеною адресою. Це є проявом правової природи нерухомого майна. Набута відповідачем будівля будучи згідно ст. 181 ЦК України нерухомим майном (об`єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення) є органічно і нерозривно пов`язаною з цією земельною ділянкою. Тому передача відповідачеві права власності на будівлю автоматично призвела до фактичного набуття відповідачем і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля.

Відсутність договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. У результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

По-друге, правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно з ст. 206 ЗК України, п. п. 14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно відсутні. Так само відсутні правові підстави для не нарахування, несплати орендної плати за землю тощо.

По-третє, відповідач зберіг майно саме за рахунок Харківської міської ради. Судом встановлено, що власником відповідної земельної ділянки є територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради. Згідно ст. 206 ЗК України, п. п.

14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада м. Харкова в особі Харківської міської ради. Таким чином, збереження (заощадження) ФОП Фабріс Л.В.коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у неї за рахунок їх неодержання Харківською міською радою.

Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати останнім за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату Харківською міською радою майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категоріювиправдане очікування, що є загальновизнаною в т. ч. в практиці визначення Європейського суду з прав людини.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування у даній справі передбачених ст. ст. 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Великої палати Верховного Суду, викладеної в постановах від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

Також аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18, від 09.02.2021 у справі № 922/3617/19, від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19, від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, від 20.09.2022 у справі № 922/3684/20 та від 28.09.2022 у справі № 925/1370/20.

З огляду на викладене, позовні вимоги Керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області про стягнення з ФОП Фабріс Л.В. грошових коштів у розмірі орендної плати за період з 01.01.2020 по 28.02.2022 суд визнає такими, що ґрунтуються на вимогах Закону.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 сплачено земельний податок за вищезазначену земельну ділянку у наступному розмірі: 2020 рік 33 150, 83 грн; 2021 рік 36 218, 52 грн.

Інспекцією з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту земельних відносин Харківської міської ради здійснено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування ФОП Фабрис Л.В. вищезазначеною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Так, розрахунок безпідставно збережених коштів за використання ФО-П Фабрис Л.В. земельної ділянки площею 411 кв.м. (0,0411 га), кадастровий номер 6310138200:03:010:0005, за адресою: АДРЕСА_2 , у період з:

01.01.2020 по 31.12.2020 складає 176 705, 30 грн;

01.01.2021 по 31.12.2021 складає 192 715, 48 грн;

01.01.2022 по 28.02.2022 складає 41 971, 24 грн.

Суд констатує, що при здійсненні розрахунку Інспекцією з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту земельних відносин Харківської міської ради враховано проведені ФОП Фабрис Л.В. оплати земельного податку в 2020 та 2021 роках.

Зазначене зумовлює прийняття судом рішення про задоволення позову та стягнення з ФОП Фабріс Л.В на користь Харківської міської ради безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати 411392,02 грн за період користування земельною ділянкою з 01.01.2020 по 28.02.2022.

При цьому, суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що в спірних правовідносинах ОСОБА_1 має виступати як фізична особа, а не фізична особа підприємець, а відповідно і дана справа не підлягає розгляду в господарських судах.

Питання щодо заяви відповідача про закриття провадження у справі з зазначених підстав було розглянуто судом, та з цього приводу винесено ухвалу від 16.09.2024 про відмову в задоволенні цієї заяви.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Суд вкотре наголошує, що спірну земельну ділянку з кадастровим номером 6310138200:03:010:0005 за адресою: АДРЕСА_2 ФОП ОСОБА_1 в спірний період використовувала з метою обслуговування належних їй нежитлових приміщень, а саме, магазину (що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, та Актом огляду земельної ділянки) тобто на спірній земельній ділянці відповідачем здійснювалась підприємницька діяльність.

Станом на момент звернення прокурора до суду з позовом у даній справі ОСОБА_1 мала статус фізичної особи підприємця. При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що в процесі розгляду даної справи ОСОБА_1 втратила такий статус.

Водночас під час перебування ОСОБА_1 у період з 06.04.1999 по 04.08.2022 у статусі фізичної особи-підприємця, видами діяльності відповідача за КВЕД 47.11 є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний) та 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах.

За таких обставин, спір у даній справі пов`язаний зі здійсненням господарської діяльності, а тому підвідомчий саме Госпоадсрькому суду.

Щодо заяви відповідача (вх. № 23961 від 24.09.2024) про застосуванння до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності.

В даній заяві відповідач вважає, що строк позовної давності в частині вимог про стягнення з 01.01.2020 до 31.07.2021 пропущений.

Відповідно до ст. 256 ЦПК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, але за умови, що про її застосування заявлено стороною у спорі до ухвалення судом рішення.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів ст. 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст.ст. 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", відповідно до якого розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Так, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 02.04.2020.

За наслідками розгляду справи №910/18489/20 Велика Палата Верховного Суду у п. 100 постанови від 06.09.2023 зробила висновок, що саме з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", а тому початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме із моментом набрання чинності 02.04.2020 цим законом (п. 79 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №167/1058/20).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 13 травня 2024 року.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, п. 19 такого змісту: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".

Таким чином, оскільки з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким в Україні запроваджений з 12.03.2020 загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан і відповідно станом на 31.07.2024 (дата подання позовної заяви) діяв на усій території України, Керівника Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова звернувся з вимогами до Госопдарського суду Харківської області в межах позовної давності.

Отже, в даному випадку Керівником Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова не пропущено визначений законом строк позовної давності, як на цьому наполягає відповідач. Відповідно підстав для застосування судом до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності також відсутні.

З урахуванням вимог ст. ст. 123, 129 ГПК України, за наслідками розгляду справи з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 4936,70 грн судового збору.

Керуючись ст. ст. 13, 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 231-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з фізичної особи - підприємця Фабріс Людмили Василівни (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Харківської міської ради (адреса: 61003, м. Харків, м.-н Конституції, буд. 7; код ЄДРПОУ 04059243) 411392,02 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Генерала Момота, буд. 3 площею 0,0411 га (кадастровий номер 6310138200:03:010:0005) за період з 01.01.2020 по 28.02.2022 (з зарахуванням за реквізитами: код класифікації доходів бюджету 24062200, номер рахунку (IBAN) UA 69899998031409061, код отримувача (ЄДРПОУ) 37874947, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), отримувач ГУК Харків обл./МТГ Харків).

Стягнути з фізичної особи - підприємця Фабріс Людмили Василівни (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (адреса: 61002, вул. Богдана Хмельницького, буд. 4; код ЄДРПОУ 02910108; банк отримувача Державна казначейська служба України, м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету 2800) 4936,70 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "21" листопада 2024 р.

СуддяО.І. Байбак