Постанова

від 31.10.2024 по справі 753/1720/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2024 року м. Київ

Справа №753/1720/24

Апеляційне провадження №22-ц/824/14063/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Мережко М.В., Поліщук Н.В.

за участю секретаря Федорчук Я.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Каліушка Ф.А. 03 червня 2024 року в м. Києві та апеляційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Княже 14» на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва, постановлену під головуванням судді Каліушка Ф.А. 18 червня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Княже 14» про витребування майна,

В С Т А Н О В И В

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду звищевказаним позовом, в якому просила витребувати у відповідача на її користь допоміжне приміщення (група приміщень № 95) «А», площею 187,2 кв.м. - частину основної (підвал), вхід у підвал, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, як член ОСББ «Княже-14» набула право власності на вказане допоміжне приміщення на підставі рішення, яке було прийнято державним реєстратором - приватним нотаріусом КМНО Розумовою О. І., індексний номер 39784277, від 21 лютого 2018 року та відповідний запис внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

30 січня 2018 року на замовлення позивача ОСОБА_1 ТОВ «Техінвентаризація» виготовлено технічний паспорт на допоміжні приміщення (група приміщень 95) загальною площею 187,2 кв.м., відповідно до якого група складається з тридцяти приміщень, а саме: тамбура площею 4,2 кв.м.; підсобного площею 21,2 кв.м., підсобного площею 27,8 кв.м.; підсобного площею 15,5 кв.м., коридору площею 9,7 кв.м.; тамбура площею 1,5 кв.м.; підсобного площею 39,5 кв.м.; підсобного площею 31,5 кв.м.; вбиральні площею 1,3 кв.м.; тамбура площею 6,4 кв.м.; підсобного площею 13,9 кв.м.; підсобного площею 12,4 кв.м.; санвузла площею 2,3 кв.м., тому вказане допоміжне приміщення (група приміщень 95) є новоствореним позивачкою нерухомим майном.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києвавід 15 листопада 2021 року у справі № 753/7089/18 за позовом співвласника багатоквартирного будинку ОСОБА_2 до ОСОБА_1 право власності позивача на вказане допоміжне приміщення припинено, визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на допоміжне приміщення (група приміщень 95) «А», площею 187,2 кв.м. - частину основної (підвал), вхід у підвал, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1490833680000).

24 червня 2023 року позивач отримала вимогу відповідача звільнити спірне допоміжне приміщення, а 29 липня 2023 року члени правління ОСББ «Княже 14» намагалися самоправно проникнути у зазначене вище приміщення, погрожували зламати двері, свої дії припинили після прибуття на виклик працівників поліції.

ОСОБА_1 вважає, що спірне нежитлове приміщення є новоствореним майном, і право власності на нього набуте позивачем, як особою, яка його створила, а тому підстави передбачені ст.346 ЦК України для припинення права власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно відсутні. ОСББ «Княже-14» набуло право власності на спірне майно, яке належало позивачу, без достатньої правової підстави, і має бути повернуто їй у власність.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 03 червня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Княже 14» про витребування майна - відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються майна, яке вибуло з її власності на підставі рішення суду, що набрало законної сили. Доказів виникнення у позивача права власності на спірне нерухоме майно суду не надано. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність порушеного права ОСОБА_1 , що є підставою для відмови у задоволенні позову про витребування майна.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року заяву ОСББ «Княже 14» про ухвалення додаткового рішення, у справі за позовом ОСОБА_1 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Княже 14» про витребування майна - повернуто без розгляду.

Ухвала суду мотивована тим, що заяву про ухвалення додаткового рішення подано без додержання вимог ч. 2 ст. 183 ЦПК України в частині ненадання доказів надсилання даної заяви із долученими до неї документами на адресу інших учасників справи, що є підставою для повернення її без розгляду.

Не погодилась із рішенням суду позивач, її представником подана апеляційна скарга, в якій вказується на порушення судом норм матеріального та процесуального права та неповного зясування обставин справи.

Представник позивача зазначає про те, що спірне нерухоме майно не відповідає визначенню спільного майна власників квартир та нежитлових приміщень в багатоквартирному будинку встановленому ч.2 ст.382 ЦК України, а тому порушене право власності ОСОБА_1 на новостворене нерухоме майно потребує ефективного судового захисту в обраний в позовній заяві спосіб.

Представник також зазначає, що спірне допоміжне приміщення є новоствореним майном і право власності на нього набула особа, яка його створила ОСОБА_1 , підстави передбачені ст.346 ЦК України для припинення її права власності на спірне майно відсутні, а тому ОСББ «Княже-14» набуло спірне майно за рахунок позивача.

На підставі викладеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

ОСББ «Княже-14» не погодилось з ухвалою суду від 18 червня 2024 року, представником подана апеляційна скарга, в якій вона вказує на те, що ухвала є незаконною через неправильне застосування судом першої інстанції положень ч. 2 ст. 183 ЦПК України.

Зазначає, що відповідач не порушив вимогу які ставляться до заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення понесених витрат на правову допомогу, оскільки процесуальний закон передбачає, що до заяви додаються докази її надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження) лише у випадку, коли заява подається на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень.

Що стосується дотримання відповідачем вимог ч.ч.9,10 ст. 83 ЦПК України про надіслання копій доказів надання правничої допомоги, які додані до заяви про стягнення витрат на правничу допомогу учасникам справи, то позивачем ця вимога дотримана, а саме: адвокату Баховському М.М., саме яким і було пред'явлено позов інтересах ОСОБА_1 , надіслано копію заяви із додатками через електронний кабінет адвоката із використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.

Таким чином, відповідачем було дотримано вимоги процесуального закону і щодо звернення із заявою з процесуальних питань, а також вимоги щодо надання доказів надіслання представнику позивача доказів витрат на правову допомогу адвоката протягом 5-ти днів з дня ухвалення судом рішення у разі, якщо учасником про це зроблено заяву до закінчення судових дебатів у справі.

На підставі викладеного, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до Дарницького районного суду м. Києва для вирішення вказаної заяви по суті.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача представник ОСББ «Княже-14» вказує на те, що судом першої інстанції було правильно втсновлено на підставі наданих представником позивача доказів про відсутність у неї права власності на спірне нерухоме майно та, відповідно, відсутність порушеного права позивача. Представником позивача в апеляційній скарзі не зазначено в чому полягає неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, також в апеляційній скарзі не зазначено в тому полягає порушення норм процесуального права.

За таких обставин просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Баховський М.М., який примав участь в режимі відеоконференції, підтримав подану ними апеляційну скаргу з підстав викладених у ній. Просив про задоволення заявлених ними вимог, а саме про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі. Відносно доводів апеляційної скарги відповідача заперечував, вважає ухвалу суду законною і обгрунтованою.

Представник відповідача - адвокат Кіщук Т.В. заперечувала проти доводів апеляційної скарги позивача, вважає рішення суду першої інстанції законним і обгрунтованим, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Апеляційну скаргу подану стороною відповідача підтримала та просила про її задоволення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.

По суті спору судом встанолені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що нежитлові приміщення №І, №1, № 2 (групи приміщень №90) загальною площею 26,7 кв.м., які розташовані в АДРЕСА_1 на праві комунальної власності, що підтверджується Свідоцтвом виданим Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Кївської міської державної адміністрації) 25 квітня 2007 року /т.1 а.с.13/.

З повідомлення Відділу приватизації комунального майна Дарницького району м. Києва № 113/07 від 15 червня 2007 року вбачається, що ОСОБА_1 , як орендаря, було повідомлено про те, що рішенням сесії Дарницької районної у м. Києві ради від 14 червня 2007 року № 15 нежитлове приміщення розташоване за адресою: АДРЕСА_1 затверджене до приватизації шляхом викупу орендарем та запропоновано для підтвердження права на викуп орендованого приміщення надати перелік документів /т.1 а.с.20/.

З витягу з Розпорядження Виконавчого органу Дарницької районної в м. Києві ради (Дарицької районної державної адміністрації) №333 від 02 квітня 2008 року вбачається, що КП «Дирекція з управління та обслуговування нежитлового фонду» Дарницького району м. Києва був наданий дозвіл укласти договір оренди нежитлових приміщень з СПД ФО ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , загальною площею 157,3 кв.м., для використання під майстерню по ремонту одягу, терміном до 01 квітня 2009 року /т.1 а.с.26/.

18 липня 2007 року між Фондом приватизації комунального майна Дарницького району м. Києва та СПД ФО ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого остання прийняла у власність нежилі приміщення в (літ.А) з №І, № 1, №2 (групи приіщень 90) загально площею 26,7 кв., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір був зареєстрований Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 26 вересня 2007 року /т.1 а.с.27-33/.

Згідно з технічним паспортом виготовленим ТОВ «ТЕХІНВЕНТАРИЗАЦІЯ» 30 січня 2018 року на замовлення ОСОБА_1 допоміжні приміщення (група приміщень № 95) за адресою: АДРЕСА_1 , складаються з 13 приміщень і мають загальну площу 187,2 кв.м. /т.1 а.с.21-24/.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 листопада 2021 року у справі № 753/7089/18 визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію права власності на допоміжне приміщення (група приміщень № 95) «А», площею 187,2 кв.м. - частину основної (підвал), вхід у підвал, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1490833680000) за ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ), прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою Ольгою Іванівною, індексний номер 39784277 від 21 лютого2018 року 10:31:23, та припинено право власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на вищевказане допоміжне приміщення.

Скасовано державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме: реєстрацію права власності ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) на допоміжне приміщення (група приміщень № 95) «А», площею 187,2 кв.м. - частину основної (підвал), вхід у підвал, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1490833680000), з виключенням запису про право власності номер 24936574 /т.1 а.с.42-54/.

З тексту вказаного рішення вбачається, що суд встановив, що 16 лютого 2018 року державний реєстратор Разумова О.І. зареєструвала за ОСОБА_1 право власності на допоміжні приміщення (групу приміщень № 95) «А» площею 187,2 кв.м. - частина основної (підвал), вхід в підвал, вхід в підвал, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , індексний номер рішення: 39784277, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1490833680000. Згідно з внесеними до державного реєстру відомостями підставою для проведення цієї реєстраційної дії послугувала довідка про показники об`єкта нерухомого майна, серія та номер: 418 (НЖ-2018), видана: 30 січня 2018 року, видавник: ТОВ «Техінвентаризація».

Рішення суду мотивовано тим, що зазначена реєстрація була проведена з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень». Державному реєстратору не було надано передбачених зазначеним законом та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), документів для реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спірні допоміжні приміщення (групу приміщень №95). Законних підстав для реєстрації за нею права власності на вказані приміщення не було.

Постановою Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 листопада 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні спільною сумісною власністю, шляхом визнання договору купівлі-продажу нікчемним змінено, шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції цієї постанови. Вчастині задоволених позовних вимог рішеня суду першої інстанції залишено без змін

Постановою Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 753/7089/18 рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 листопада 2021 року, з урахуванням змін, внесених після апеляційного перегляду, та постанову Київського апеляційного суду від 31 січня 2023 року залишено без змін.

З мотивувальної частини постанови Верховного Суду вбачається, що при вирішенні позовних вимог про незаконність передачі у приватну власність нежилого приміщення (літ. А) з № І, № 1, № 2 (групи приміщень № 90), загальною площею 26,70 кв. м. Верховний Суд вказав, що правова підстава для укладення зазначеного договору купівлі-продажу не визнана судом недійсною, передача спірного нежилого приміщення у комунальну власність не визнана незаконною, а тому правильними є висновки суду апеляційної інстанції про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог у цій частині.

Щодо вирішення вимог про незаконність реєстрації права власності на допоміжне приміщення будинку (підвал, група приміщень № 95) площею 187,2 кв. м.) Верховний Суд вказав що встановивши, що правовою підставою для набуття ОСОБА_1 права власності на допоміжне приміщення будинку (група приміщень № 95, підвал) була довідка про показники об'єкта нерухомого майна, серія та номер: 418 (НЖ-2018), видана 30 січня 2018 року ТОВ «Техінвентаризація», суди попередніх інстанцій дійшли законного та обґрунтованого висновку про незаконність здійснення такої державної реєстрації речових прав, а також порушення права позивача на користування належним йому, як співвласником багатоквартирного будинку, допоміжним приміщенням. Обставин, які б свідчили, що ОСОБА_1 набула право власності на спірне приміщення підвалу у встановленому законом порядку, суди попередніх інстанцій не встановили /т.1 а.с.55-77/.

Стороною позивача також надані копії укладенихнею договорів на постачання електричної енергії та водопостачання /т.1 а.с.80-91/.

Згідно зі Звітом, складеним ФОП « ОСОБА_3 » 11 серпня 2023 року, про оцінку майна, яким є допоміжні приміщення багатоквартиного житлового будинку, загальною площею 187,2 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ринкова варість цього майна становить 7004442 (сім мільойонів чотири тисячі чотириста сорок дві) гривні /т.1 а.с.94-129/.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В силу ч.1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В порядку ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Положеннями ч. ст. 331 ЦК України визначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до закріпленого в ст. 387 ЦК України загального правила власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з ч. 1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

За змістом ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Виходячи з положень ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

Велика Палата Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі №917/1345/17 звертала увагу, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Верховний Суд у постанові від 08 травня 2019 року усправі №757/22314/17 вказав на те, що при оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Згідно ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

З наведних обставин справи вбачається, що позивач на підставі договору купівлі-продажу набула право власності на нежилі приміщення в (літ.А) з №І, № 1, №2 (групи приіщень 90) загальною площею 26,7 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Предметом спору у даній справі є приміщення (група приміщень № 95) «А», площею 187,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач стверджує, що вказне нерухоме майно є нововствореним, було створено нею, а відповідач протиправно позбавив її права власності на вказане майно.

Разом з тим, виходячи з положень ч.1 ст. 331 ЦК України, право власності на нерухоме майно, яке відповідно до закону підлягає державній реєстрації, виникає з моменту державної реєстрації.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15 листопада 2021 року у справі № 753/7089/18 визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію права власності, а також державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме: реєстрацію права власності ОСОБА_1 на допоміжне приміщення (група приміщень № 95) «А», площею 187,2 кв.м. - частину основної (підвал), вхід у підвал, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1490833680000), з виключенням запису про право власності номер 24936574.

При цьому судами було встановлено, що правовою підставою для набуття ОСОБА_1 права власності на допоміжне приміщення будинку (група приміщень №95, підвал) була довідка про показники об`єкта нерухомого майна, серія та номер: 418 (НЖ-2018), видана 30 січня 2018 року ТОВ «Техінвентаризація». Судами вказано на те, що обставин, які б свідчили, що ОСОБА_1 набула право власності на спірне приміщення підвалу у встановленому законом порядку, не встановлено.

Таким чином судовими рішеннями у справі №753/7089/18, які набрали законної сили на час розгляду цієї справи, встановлені обставини відсутності правових підстав для набуття ОСОБА_1 права власності на приміщення (група приміщень № 95) «А», площею 187,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Загальноприйнято вважати, що преюдиційність (лат. praejudicialis або praejudicium - те, що стосується попереднього судового рішення) - це можливість прийняття судом як беззаперечними обставин (юридичних фактів), що були встановленні іншим судом в іншій справі. В контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, міститься вимога непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання.

Слід зазначити, що саме позивач в обгрунтування заявлених позовних вимог посилався на рішення у справі №753/7089/18, проте вказаними судовими рішеннями встановлена саме відсутність набуття нею права власності на приміщення (група приміщень № 95) «А», площею 187,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Виходячи з положень ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом… Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності …, які перебувають у власності, не встановлені судом.

У цій справі незаконність набуття права власності позивачем встановлена судом. Даних про те, що позивачем було набуто право власності на спірні приміщення після ухвалення судових рішень у справі №753/7089/18 і після скасування на їх підставі державної реєстрації права власності позивача матеріали справи не містять.

А отже позивачем не доведені обставини набуття нею права власності в порядку визначеному законом. Таким чином доводи апеляційної скарги позивача про те, що позивач набула права власності на це майно, як особа яка його створила, слід визнати безпідставними.

Матеріали справи також не містять даних про те, що відповідач ОСББ «Княже-14» набуло право власності на спірне майно, або це майно перебуває у його володінні чи користуванні, чи здійснено розпорядження ним. Але за умови відсутності доведення обставин набуття позивачем права власності, не можна стверджувати і про припинення цього права, як на то наголошується в доводах апеляйційної скарги в обгрунтування наявності порушеного права.

Згідно з положеннями ст.388 ЦК України, на які посилається позивач при зверненні до суду з позовом, власник має право витребувати майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). Але в цій справі відсутні обставини відчуження спірного майна та не доведені обставвини наявності права власності у позивача. Тому вказані положення ЦК України не підлягають до застосування.

В позовній заяві позивач також посилався на положення ст.1212 ЦК України. Вказані положення ЦК України визначають право на повернення безпідставно набутого майна потерпілій особі, тобто особі права якої порушено. В цій справі не вбачається обставин набуття відповідачем прав на спірні приміщення та не вбачається, що позивач є потерпілою особою, так як нею не було набуто право власності на спірні приміщення в порядку визначеному законом.

Виходячи з положень ст.ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. В цій справі, як вже вказано вище, позивачем не доведені обставини набуття нею права власності в порядку визначеному законом, тому вказані положення також не підлягають до застосування.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірне нерухоме майно не відповідає визначенню спільного майна власників квартир та нежитлових приміщень в багатоквартирному будинку встановленому ч.2 ст.382 ЦК України, не приймається до уваги апеляційним судом, оскільки першим питанням при вирішенні, як віндикаційного, так і негаторного позову, є питання наявності у позивача прав власника і відповідно права вимоги, що в цій справі не доведено, тому питання віднесення спірних приміщень до спільної власності власників багатоквартирного будинку не становить предмет розгляду у цій справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Тлумачення положеннь ст.ст.15,16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Враховуючи все вищевикладене, слід погодитись з висновками суду першої інстанції, що позивачем не надано суду доказів, з яких суд міг би встановити наявність у позивача права власності на вказані (спірні) приміщення, а відтак, і права їх витребування, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Встановивши, що позивачем не доведено порушення її прав та інтересів, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні позову.

Таким чином, судом першої інстанції надана вірна оцінка поданим сторонами доказам, що були предметом дослідження в судовому засіданні суду першої інстанції, ним повно і об`єктивно з`ясовані дійсні обставини справи, перевірені доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким надано належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції не спростовують. Оскаржуване рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та вимог позовної заяви, виходячи з положень ст.141 ЦПК України, понесені позивачем витрати пов`язані з розглядом справи компенсації не підлягають.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідача щодо вирішення судом першої інстанції питання про ухвалення додаткового рішення, апеляційним судом встановлено, що ухвалою суду від 18 червня 2024 року заяву ОСББ «Княже 14» про ухвалення додаткового рішення повернуто без розгляду, так як її подано без додержання вимог ч. 2 ст. 183 ЦПК України в частині ненадання доказів надсилання даної заяви із долученими до неї документами на адресу інших учасників справи.

З матеріалів справи вбачається, що у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив про попередній орієнтовний розмір судових витрат визначивши суму 10000 грн. Вимогу про стягнення цих витрат відповідач не заявив, і докази надання правничої допомоги долучені не були /т.1 а.с.147/.

Після ухвалення рішення суду відповідач 07 червня 2024 року через систему «Електронний суд» звернувся із заявою про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи /т.1 а.с.200-204/.

До заяви було долучено: витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /т.1 а.с.205/; копія Угоди № 594-24 про надання правничої допомоги, укладеної 14 лютого 2024 року між ОСББ «Княже 14» та адвокатом Кіщук Т.В. /т.1 а.с.206/; копія акту приймання виконаних робіт адвокатом від 30 травня 2024 року /т.1 а.с.207/; копія платіжної інструкції № 894 від 05 червня 2024 року на оплату послуг адвоката в розмірі 3000,00 грн /т.1 а.с.208/; копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Кіщук Т.В. /т.1 а.с.209/; копія платіжної інструкції № 894 від 18 лютого 2024 року на оплату послуг адвоката в розмірі 5000,00 грн /т.1 а.с.210/.

Відповідно до ч.2 ст 14 ЦПК України позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в день надходження документів.

Положеннями ч.4 ст. 14 ЦПК України визначено, що Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 9 ст. 83 ЦПК України копії доказів, що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

В порядку визначеному ч.ч. 2,4 ст. 183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження). Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Верховний Суд у постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21 зазначив, що, встановивши порушення позивачем установленого процесуальним законом порядку пред'явлення до відшкодування витрат на правничу допомогу, а саме ненаправлення позивачем на адреси інших учасників справи (відповідачів) документів, які підтверджують понесені витрати на правничу допомогу, що позбавило відповідачів можливості подати до суду клопотання про неспівмірність розміру таких витрат відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України, суд апеляційної інстанції обґрунтовано повернув без розгляду клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Наведене узгоджується із висновками, сформульованими Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/14138/18, від 24 березня 2021 року у справі № 756/2399/18 та від 30 червня 2022 року у справі № 640/1175/20, від 16 січня 2023 року у справі № 640/23065/14, від 02 лютого 2023 року у справі № 466/1403/20, від 27 березня 2023 року у справі № 756/820/20/

У постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 626/133/21 Верховний Суд вказав, що позивач звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі про відшкодування витрат на правничу допомогу після ухвалення постанови по суті спору, до якого додала докази їх понесення. Тож у такій правовій процесуальній ситуації суд мав оцінювати заяву про ухвалення додаткового рішення на її відповідність вимогам статті 183 ЦПК України та у разі недотримання таких процесуальних вимог застосувати відповідні процесуальні наслідки, передбачені у частині четвертій статті 183 ЦПК України, що відповідає наведеним правовим висновкам Верховного Суду у постанові від 21 вересня 2022 року у справі №725/1301/21 та сталій судовій практиці Верховного Суду під час вирішення питання про прийняття до розгляду заяв про ухвалення додаткового рішення, поданих до суду касаційної інстанції.

У справі, що переглядається відповідач звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі про відшкодування витрат на правничу допомогу після ухвалення рішення по суті спору, до якого додав докази понесення таких втрат. При зверненні до суду з такою заявою відповідачем не були надані докази направлення її іншим учасникам справи. У зв'язку з цим, суд першої інстанції вірно оцінивши заяву на її відповідність вимогам ст. 183 ЦПК України та встановивши недотримання таких процесуальних вимог, правильно застосував відповідні процесуальні наслідки визначені ч.4 ст. 183 ЦПК України, що відповідає вже усталеній судовій практиці.

Таким чином доводи апеляційної скарги відповідача про неправильне застосування норм процесуального права судом першої інстанції при постановленні ухвали від 18 червня 2024 року не знайшли свого підтвердження. А тому апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, виходячи з положень ст.141 ЦПК України, понесені відповідачем витрати пов`язані з розглядом справи апеляційним судом компенсації не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 червня 2024 року - залишити без змін.

Апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Княже 14» - залишити без задоволення.

Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: М.В. Мережко

Н.В. Поліщук

Повний текст постанови складений 21 листопада 2024 року