Постанова

від 12.11.2024 по справі 367/8298/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 367/8298/24

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/16391/2024

Головуючий у суді першої інстанції: Одарюк М.П.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Немировської О.В.

суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.,

секретар - Черняк Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Бучанської міської ради, про визначення місця проживання дитини,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 27 серпня 2024 року,

встановив:

у серпні 2024 року позивач звернулася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини. Разом із позовною заявою позивач подала заяву про забезпечення позову, у якій просила вжити заходи забезпечення позову шляхом зобов`язання відповідача до ухвалення рішення не перешкоджати їй особисто спілкуватись та бачитись з дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також не перешкоджати у вихованні малолітнього сина.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 27 серпня 2024 року заяву було задоволено, зобов`язано відповідача до ухвалення судового рішення у справі не перешкоджати позивачу особисто спілкуватися та бачитися з малолітнім сином, зобов`язано відповідача не перешкоджати позивачу брати участь у вихованні малолітнього сина.

Не погоджуючись з ухвалою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити частково, визначивши спосіб участі позивача наступним чином: зобов`язати відповідача на час воєнного стану в Україні та перебування позивача за кордоном організувати спілкування малолітньої дитини із матір`ю особисто засобами телефонного, поштового, електронного та інших засобів зв`язку через мережу Інтернет за допомогою програмних застосунків та додатків Zoom, WhatsApp, Viber, Telegram, щовівторка та щонеділі у період часу з 18:00 до 21:00 протягом 30 хвилин з врахуванням режиму дня дитини; під час перебування позивача в Україні кожну суботу місяця з 13:00 до 17:00 на нейтральній території (за попередньою домовленістю між батьками щодо часу та місця) з врахуванням графіку дня дитини», посилаючись на порушення судом норм процесуального права, невідповідність принципам законності та обґрунтованості.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка посилалась на те, що перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, у якому народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказувала, що з березня 2022 року вона разом з малолітніми дітьми проживає у Німеччині у зв`язку з веденням бойових дій на території України. ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачка з дітьми приїхала до України з наміром повернутись до Німеччини. Разом з тим, 18 липня 2024 року відповідач одноособово без її згоди примусово змінив місце проживання малолітнього ОСОБА_7 . Позивачка вказувала, що проживання малолітнього сина разом з матір`ю та сестрою у безпечному середовищі у Німеччині відповідатиме якнайкращим інтересам дитини, у зв`язку з чим просила визначити місце проживання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею.

Крім того, позивачка просила вжити заходи забезпечення позову шляхом зобов`язання відповідача до ухвалення судового рішення у справі не перешкоджати їй особисто спілкуватися та бачитися з малолітнім сином, а також не перешкоджати брати участь у його вихованні.

В обґрунтування вимог заяви про вжиття заходів забезпечення позову ОСОБА_1 посилалась на те, що предметом спору у даній справі є визначення місця проживання малолітньої дитини, а тому вжиття таких заходів забезпечення позову, як зобов`язання відповідача не чинити позивачці перешкоди у спілкуванні з дитиною та її вихованні відповідатиме меті забезпечення позову та буде співмірним до заявлених позовних вимог.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 27 серпня 2024 року заяву було задоволено, зобов`язано відповідача до ухвалення судового рішення у справі не перешкоджати позивачу особисто спілкуватися та бачитися з малолітнім сином, зобов`язано відповідача не перешкоджати позивачу брати участь у вихованні малолітнього сина.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з дитиною, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини. Судом було зроблено висновок про те, що заявлені позивачкою заходи забезпечення позову спрямовані на запобігання втраті емоційного контакту матері з малолітнім сином в період розгляду справи судом. Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає встановленим у справі обставинам

У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що забезпечення позову у обраний позивачкою спосіб може призвести до вивезення дитини за межі України всупереч її бажанню, а також в цілому суперечитиме інтересам дитини. При цьому відповідач просив заяву про забезпечення позову задовольнити частково, визначивши спосіб участі позивача наступним чином: зобов`язати відповідача на час воєнного стану в Україні та перебування позивача за кордоном організувати спілкування малолітньої дитини із матір`ю особисто засобами телефонного, поштового, електронного та інших засобів зв`язку через мережу Інтернет за допомогою програмних застосунків та додатків Zoom, WhatsApp, Viber, Telegram, щовівторка та щонеділі у період часу з 18:00 до 21:00 протягом 30 хвилин з врахуванням режиму дня дитини; під час перебування позивача в Україні кожну суботу місяця з 13:00 до 17:00 на нейтральній території (за попередньою домовленістю між батьками щодо часу та місця) з врахуванням графіку дня дитини. Однак, такі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.

Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності доводів заявника щодо забезпечення позову; збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення в разі невжиття таких заходів.

Пунктом 3 частини першої статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин.

Згідно з пунктами 1 та 2 статті 3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці повинні забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Крім того, статтею 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України» (заява № 2091/13) зазначив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю (аналогічний висновок сформульований Верховним Судом у постанові від 04 квітня 2018 року в справі № 344/16653/16-ц).

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Вказана норма кореспондується із положеннями статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

За приписами частин першої-третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Також відповідно до статті 4 Конвенції про контакт з дітьми 2003 року дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції правильно врахував, що спілкування матері з сином буде сприяти підтриманню емоційних стосунків і ця обставина відповідатиме законним інтересам як матері, так і дитини.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що підтримання відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з нею.

Зобов`язання відповідача не чинити матері перешкод у спілкування з дитиною та її вихованні є співмірним заходом забезпечення позову, ураховуючи те, що спір виник із сімейних правовідносин, а саме щодо визначення місця проживання дитини.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідач ОСОБА_2 фактично не заперечував, що чинить перешкоди позивачці у спілкуванні з дитиною шляхом встановлення відповідних обмежень, оскільки на його переконання це відповідає інтересам малолітнього сина.

Встановлення графіку спілкування матері з дитиною протягом нетривалого часу, як про те просить відповідач в апеляційній скарзі, з урахуванням відсутності підстав вважати, що таке спілкування зашкодить дитині, на переконання апеляційного суду не сприятиме забезпеченню якнайкращих інтересів малолітнього ОСОБА_8 .

Обраний позивачем спосіб забезпечення позову є співмірним до заявлених позовних вимог та не порушуватиме прав відповідача і не призведе до будь-яких незворотних негативних наслідків для останнього.

Апеляційний суд дійшов висновку, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства, зокрема щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірного утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, ухвала була постановлена судом першої інстанції при дотриманні норм процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 27 серпня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 19 листопада 2024 року.

Головуючий

Судді