Ухвала

від 19.11.2024 по справі 917/1310/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 917/1310/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Комунального некомерційного медичного підприємства «Міська дитяча стоматологічна поліклініка» (далі - Поліклініка, позивач, скаржник) - Любов М.О. (адвокат),

відповідача - Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (далі - КП «Полтаватеплоенерго», відповідач) - Данілова Н.Н. (адвокатка),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Поліклініки

на рішення Господарського суду Полтавської області від 24.04.2024 (головуючий - суддя Кльопов І.Г.) та

постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 (головуюча - суддя Пуль О.А., судді: Білоусова Я.О., Здоровко Л.М.)

у справі за позовом Поліклініки

до КП «Полтаватеплоенерго»,

про перерахунок вартості теплової енергії.

ВСТАНОВИВ:

1. Поліклініка звернулася до суду з позовом про зобов`язання вчинити дії, а саме зобов`язати КП «Полтаватеплоенерго» здійснити перерахунок вартості теплової енергії, спожитої позивачем за період з початку опалювального періоду 2022-2023 роки і до дня ухвалення відповідного рішення суду до рівня цін за послуги, що застосовувались станом на 24.02.2022.

1.2. Позов мотивовано порушенням відповідачем норм законодавства України при нарахуванні плати за послуги з постачання теплової енергії. Позивач вважає, що постачання відповідачем теплової енергії в гарячій воді має здійснюватися за тарифами, які не повинні перевищувати тарифи, за якими позивач отримував теплову енергію станом на 24.02.2022, та які встановлені для відокремленого підрозділу «Кременчуцька ТЕЦ». За твердженням позивача, відповідач з 01.11.2022, тобто після набрання сили Законом України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» (далі - Закон № 2479-IX), почав застосовувати при обрахунку вартості поставленої позивачу теплової енергії двоставковий тариф, чим, на думку позивача, порушив цей Закон, так як сплата коштів за двоставковим тарифом є більшою, ніж за одноставковим тарифом, який діяв у м. Кременчуці Полтавської області станом на 24.02.2022.

1.3. Також позивач стверджує, що при застосуванні до нього відповідачем двоставкового тарифу порушена процедура його встановлення. Зокрема, згідно з пунктом 6 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №869 від 01.06.2011 (далі - Порядок №869), у разі, коли ліцензіат (у даному випадку відповідач) провадить (має намір провадити) діяльність у межах кількох територіальних громад, формування та встановлення тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії здійснюється окремо для кожної територіальної громади. При цьому, витрати формуються за кожним видом ліцензованої діяльності у межах відповідної територіальної громади. Отже, формування та встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання повинно бути проведено відповідачем для Кременчуцької міської територіальної громади окремо. Натомість відповідач неправомірно автоматично застосував до усіх споживачів Кременчуцької міської територіальної громади раніше встановлені тарифи, які жодним чином не розраховувались та уповноваженим органом не схвалювались. Позивач вважає, що тарифи на теплову енергію КП «Полтаватеплоенерго» для споживачів м. Кременчука не можуть перевищувати рівень тарифів, що застосовувались для цих споживачів до 24.02.2022, навіть, якщо ці послуги до вказаної дати надавались іншим суб`єктом господарювання.

2. Господарський суд Полтавської області рішенням від 24.04.2024, яке Східний апеляційний господарський суд постановою від 26.09.2024 залишив без змін, у задоволенні позову відмовив.

3. Не погоджуючись з судовими рішеннями, Поліклініка звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 24.04.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 у справі №917/1310/23 та ухвалите нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

4. Із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 1 Закону № 2479-IX у подібних правовідносинах.

5. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.10.2024 для розгляду касаційної скарги у справі № 917/1310/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Ємця А.А.

6. Верховний Суд ухвалою від 24.10.2024 відкрив касаційне провадження у справі №917/1310/23 за касаційною скаргою Поліклініки на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7. У відзиві на касаційну скаргу КП «Полтаватеплоенерго» заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

8. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

9. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

10. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

11. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

12. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

13. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 917/1310/23 на підставі пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.

14. Пунктом 4 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

15. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

16. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

17. Верховний Суд неодноразово наголошував, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

18. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

19. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходили з такого:

- тарифи на постачання теплової енергії відповідачем встановлюються Полтавською обласною радою, тому відповідач не має права самостійно встановлювати тарифи на постачання теплової енергії споживачам, в тому числі позивачу, отже, і не може самостійно їх змінити. Застосування при обрахунку вартості теплової енергії, яка поставляється за договорами позивачу, будь-яких інших тарифів, окрім тих, які були встановлені уповноваженими органами для КП «Полтаватеплоенерго», умовами цих договорів не передбачено. Позивач не надав доказів узгодження з відповідачем іншої вартості послуги з постачання теплової енергії;

- судами встановлено, що визначення відповідачем у рахунках на оплату вартості теплової енергії за двоставковим тарифом на послугу з постачання теплової енергії, який був встановлений додатком 2 до рішення Полтавської обласної ради №477 для бюджетних установ, відповідало вимогам чинного законодавства України;

- КП «Полтаватеплоенерго» є суб`єктом господарювання, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області, провадить ліцензовану діяльність і надає комунальні послуги у декількох територіальних громадах в межах Полтавської області, тому з урахуванням приписів пункту 4 Порядку №869 не зобов`язане ініціювати розгляд питання щодо встановлення окремого тарифу для споживачів міста Кременчук;

- рішенням пленарного засідання 22 сесії Полтавської обласної ради сьомого скликання «Про надання дозволу на встановленні двоставкових тарифів на теплову енергію та підтвердження приєднаного теплового навантаження для всіх категорій споживачів КП «Полтаватеплоенерго» від 19.10.2018 № 917 відповідачу надано дозвіл на встановлення двоставкових тарифів на теплову енергію та підтвердження приєднаного теплового навантаження для всіх категорій споживачів КП «Полтаватеплоенерго»;

- тарифи, які встановлені рішенням Полтавської обласної ради № 477, залишились на рівні тарифів, встановлених рішенням Полтавської обласної ради №286 від 21.10.2021 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, що надаються ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» для потреб населення, бюджетних установ, інших споживачів (крім населення), релігійних організацій, які були введені в дію з 01.11.2021, тобто тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, які були встановлені Полтавською обласною радою для відповідача станом на 24.02.2022, не змінювались (не підвищувалися) після набрання чинності Законом №2479-IX;

- у відповідача відсутні підстави для постачання позивачу теплової енергії на умовах та за тарифами, які встановлені для іншого суб`єкта господарювання - ТОВ «Кременчуцька ТЕЦ», і так само відсутні підстави для постачання теплової енергії за тарифами, які відрізняються від тих, що були встановлені саме для КП «Полтаватеплоенерго» Полтавською обласною радою;

- відповідач не має права самостійно встановлювати тарифи на постачання теплової енергії споживача, у тому числі - позивачу, отже, не може самостійно їх змінити. Позивач не довів, що саме відповідач є особою, якою порушено права та інтереси позивача у спірних правовідносинах.

20. На думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 1 Закону № 2479-IX у подібних правовідносинах.

21. Надаючи оцінку доводам скаржника колегія суддів встановила, що Верховним Судом переглядалася справа № 917/1389/23 за позовом Кременчуцької гімназії №31 Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області до КП «Полтаватеплоенерго» про зобов`язання здійснити перерахунок вартості наданих послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для споживача.

22. За результатами розгляду справи № 917/1389/23 Верховний Суд у постанові від 26.09.2024 дійшов висновку про незастосовність норми статті 1 Закону України "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування" до подібних правовідносин, зокрема, зазначивши таке:

«Відповідно до змісту частини першої статті 1 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, забороняється підвищення для всіх категорій споживачів тарифів на:

послуги з розподілу природного газу;

теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) і послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води.

Водночас до частини першої зазначеної статті Закону були внесені зміни згідно із Законом України від 30.06.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення та "зеленої" трансформації енергетичної системи України» (набрав чинності з 27.07.2023) та викладено статтю 1 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» у такій редакції:

«Протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, забороняється підвищення тарифів на: послуги з розподілу природного газу для всіх категорій споживачів; теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) для населення, послуги з постачання теплової енергії для населення та постачання гарячої води для населення».

За доводами позивача, відповідач всупереч мораторію на підвищення цін (тарифів) у сфері теплопостачання, який встановлений згідно із Законом України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), з початку опалювального сезону 2022-2023 здійснює нарахування позивачу плати за надані послуги за тарифами, розмір яких значно перевищує рівень тарифів, що діяв станом на 24.02.2022, та самочинно, без відповідного погодження визначив позивачу двоставковий тариф (у той час як раніше для позивача діяв одноставковий тариф).

Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 2 частини третьої статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлення цін/тарифів на комунальні послуги відповідно до закону належать до повноважень органів місцевого самоврядування.

Згідно з частиною п`ятою статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» тариф (ціна) на теплову енергію - це грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Отже, тариф (ціна) на теплову енергію нерозривно пов`язаний з особою, яка здійснює виробництво, транспортування, постачання такої теплової енергії.

Частиною третьою статті 20 Закону України «Про теплопостачання» встановлено, що тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.

Приписами статті 16-1 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що до повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій при регулюванні діяльності у сфері теплопостачання належить, зокрема, ліцензування господарської діяльності з виробництва теплової енергії (крім діяльності з виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках), транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії в обсягах, що не перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами провадження господарської діяльності (ліцензійними умовами).

При провадженні ліцензованої діяльності ліцензіат повинен здійснювати постачання теплової енергії за тарифами, що встановлюються уповноваженим законом державним колегіальним органом або органами місцевого самоврядування в межах наданих повноважень (підпункт 9 пункту 3.2 зазначених Ліцензійних умов).

Відповідно до пункту 37 частини першої статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання щодо встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, які надаються підприємствами, що перебувають у спільній власності територіальних громад, представництво інтересів яких здійснює відповідна районна чи обласна рада, а також суб`єктами господарювання, що здійснюють управління (експлуатацію) цілісними майновими комплексами таких підприємств.

Частиною третьою статті 189 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) визначено, що суб`єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб`єкта господарювання (статті 190 ГК України).

Державні регульовані ціни, у розумінні частин першої-другої статті 191 ГК України, запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку. Державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України «Про ціни і ціноутворення» та іншими законами.

Пунктом 4 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 (в редакції від 03.04.2019 № 291), визначено, що під час формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води суб`єктами господарювання, що перебувають у спільній власності територіальних громад, вимоги цього Порядку в частині формування тарифів для кожної окремої територіальної громади (у разі провадження ліцензованої діяльності та надання комунальних послуг у декількох територіальних громадах) на таких суб`єктів господарювання не поширюються.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, КП «Полтаватеплоенерго» внесене до ліцензійного реєстру суб`єктів господарювання (ліцензіатів), які здійснюють господарську діяльність з виробництва теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії (в тому числі з використанням альтернативних видів палива) у Полтавській області; згідно зі статутом КП «Полтаватеплоенерго» засноване на майні спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селищ і міст Полтавської області, засновником підприємства є Полтавська обласна рада; тарифи на постачання теплової енергії відповідачем встановлюються Полтавською обласною радою; застосовані відповідачем тарифи у рахунках на оплату, які були виставлені позивачу, відповідають тарифам, встановленим у додатку № 2 до Рішення Полтавської обласної ради № 477; тарифи, які були встановлені Рішенням Полтавської обласної ради № 477, залишились на рівні тарифів, встановлених рішенням Полтавської обласної ради від 21.10.2021 № 286 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, що надаються Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (які були введені в дію з 01.11.2021); тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, які були встановлені Полтавською обласною радою для відповідача станом на 24.02.2022 не змінювались (не підвищувалися) після набрання чинності Законом України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування». Відповідач є суб`єктом господарювання, що перебуває у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області та провадить ліцензовану діяльність і надає комунальні послуги у декількох територіальних громадах в межах Полтавської області, а, отже, з урахуванням пункту 4 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869, відповідач не зобов`язаний ініціювати розгляд питання щодо встановлення окремого тарифу для споживачів м. Кременчука; тариф КП «Полтаватеплоенерго» єдиний для всіх споживачів Полтавської області, і будь-які підстави для обрахування вартості теплової енергії для споживачів м. Кременчука за окремим тарифом у відповідача відсутні.

Суд зазначає, що стаття 1 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» є спеціальною нормою, яка, виходячи з буквального тлумачення її змісту:

- містить заборону, тобто вимогу про зобов`язання утриматися від вчинення певної конкретної дії - підвищення тарифів;

- стосується конкретного кола осіб відносин, на які цей Закон розрахований - суб`єктів, що наділені відповідними владними повноваженнями стосовно встановлення таких тарифів або внесення змін до них шляхом підвищення.

Проте відповідач як постачальник теплової енергії за регульованими тарифами до числа таких суб`єктів не віднесений, а у своїй діяльності керується встановленими для нього Полтавською обласною радою тарифами, грошовий вираз яких, як було встановлено судами попередніх інстанцій у цій справі, застосований до позивача на рівні тарифів, встановлених рішенням Полтавської обласної ради від 21.10.2021 № 286 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, що надаються Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (які були введені в дію з 01.11.2021), тобто в розмірі, який діяв станом на 24.02.2022.

Отже, враховуючи наведене вище, з урахуванням предмета та підстав заявленого позову, визначеного позивачем відповідача у справі, приписи статті 1 Закону України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин».

23. У контексті порушених скаржником у касаційній скарзі питань Верховний Суд враховує, що у справі № 917/1310/23, яка переглядається, та у наведеній вище справі № 917/1389/23 тотожними є суб`єктний склад учасників відносин (відповідач - КП «Полтаватеплоенерго», а також у контексті позивача, з точки зору юридичної особи - Поліклініка, яка знаходиться в м. Кременчук і користується послугами з постачання теплової енергії); предмет позову - перерахунок вартості теплової енергії; правове регулювання.

24. Отже, Верховний Суд зазначає, що висновок щодо застосування норми статті 1 Закону № 2479-IX у подібних правовідносинах, про відсутність якого зазначає скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, сформований Верховним Судом у постанові від 26.09.2024 у справі №917/1389/23, і висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування норм права узгоджуються із вказаним висновком, і підстав для відступу від нього Верховний Суд за доводами касаційної скарги не вбачає.

25. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в ухвалах від 22.10.2024 у справі № 917/1116/23, від 24.10.2024 у справі, 917/1269/23, від 07.11.2024 у справі №917/1121/23.

26. Висновки судів попередніх інстанцій у справі № 917/1310/23, що переглядається, щодо застосування норм права, висновку Верховного Суду у справі № 917/1389/23 відповідають. За доводами касаційної скарги Верховний Суд не встановив, що судами попередніх інстанцій під час встановлення обставин справи допущено порушення статей 210, 86 ГПК України. Доводи щодо недослідження судами зібраних у справі доказів або суди встановили обставини, що мають суттєве значення на підставі недопустимих доказів, відсутні.

27. Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження під час касаційного провадження у даній справі.

28. Враховуючи, що наразі існує правовий висновок Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 1 Закону № 2479-IX у подібних правовідносинах (див. постанову Верховного Суду від 26.09.2024 у справі №917/1389/23) і здійснене судами попередніх судових інстанцій у даній справі №917/1310/23 правозастосування повністю відповідає такому висновку, Суд доходить висновку про закриття касаційного провадження, з огляду на приписи пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України, відповідно до якого суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

29. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

30. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

31. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

32. Верховний Суд у прийнятті даної ухвали керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

33. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

34. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

35. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Комунального некомерційного медичного підприємства «Міська дитяча стоматологічна поліклініка» на рішення Господарського суду Полтавської області від 24.04.2024 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 у справі № 917/1310/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець