Постанова

від 19.11.2024 по справі 922/4692/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 922/4692/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.

та представників

позивача: Жилко С.Е. (в режимі відеоконференції),

представники інших сторін в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Щегольського Георгія Олександровича

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2024

у справі № 922/4692/23

за позовом Харківської міської ради

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-інвестиційна компанія "Приватні інвестиції ЛТД"; Фізичної особи-підприємця Щегольського Георгія Олександровича; Фізичної особи-підприємця Філатова Максима Володимировича,

про стягнення 1 740 900, 26 грн,

В С Т А Н О В И В:

Харківська міська рада звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансово-інвестиційна компанія "Приватні інвестиції ЛТД", Фізичної особи-підприємця Щегольського Георгія Олександровича та Фізичної особи-підприємця Філатова Максима Володимировича про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки загальною площею 0,1066 га по пров. Троїцькому, 9 у м. Харкові з кадастровим номером 6310138800:01:011:0027 за період з 01.01.2020 по 28.02.2022 у таких розмірах: з ТОВ "Фінансово-інвестиційна компанія "Приватні інвестиції ЛТД" - 1 044 540,16 грн, з ФОП Щегольського Георгія- 348 180,05 грн, з ФОП Філатова Максима Володимировича - 348 180,05 грн (виходячи з розміру належної кожному з них частки у нерухомому майні, яке розташовано на цій земельній ділянці).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.03.2024 (суддя Жигалкін І.П.) позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Фінансово-інвестиційна компанія "Приватні інвестиції ЛТД" на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти за використання земельної ділянки загальною площею 0,1066 га по пров. Троїцькому, 9 у м. Харкові з кадастровим номером 6310138800:01:011:0027 за період з 01.01.2020 по 28.02.2022 у розмірі орендної плати у сумі 1 044 540,16 грн, з Фізичної особи-підприємця Щегольського Георгія Олександровича - у сумі 348 180, 05 грн, з Фізичної особи-підприємця Філатова Максима Володимировича - у сумі 348 180,05 грн.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 (колегія суддів у складі: Тихий П.В. - головуючий суддя, Плахов О.В., Терещенко О.І.) апеляційну скаргу відповідача-1 залишено без задоволення, а рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог до ТОВ "Фінансово-інвестиційна компанія "Приватні інвестиції ЛТД" залишено без змін. Апеляційну скаргу відповідача-2 задоволено частково, рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог до ФОП Щегольського Георгія Олександровича залишено без змін. В іншій частині вимог апеляційної скарги відповідача-2 апеляційне провадження закрито.

Судами обох інстанцій встановлено, що згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, від 10.08.2023 № 342273950 право власності на нежитлову будівлю літ. «В-4», загальною площею 1367,2 кв.м, по пров. Троїцькому, 9 у м. Харкові зареєстроване: 1/5 частки за Щегольським Г.О. на підставі договору купівлі-продажу від 09.10.2014 № 1997; 1/5 частки за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15.11.2013 № 4652; 3/5 частки за ТОВ "Фінансово-інвестиційна компанія "Приватні інвестиції ЛТД" на підставі договору купівлі-продажу від 25.11.2009 № 4333.

Земельна ділянка, площею 0,1066 га, з кадастровим номером 6310138800:01:011:0027, що розташована на території Основ`янського району м. Харкова за адресою: пров. Троїцький, 9, сформована та здійснено 10.03.2005 державну реєстрацію, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Відповідно до інформації, наданої ГУ ДПС у Харківській області № 12978/5/20-40-24-05-07 від 21.07.2023 відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не зареєстровані та не знаходяться на податковому обліку як платники земельного податку, орендної плати за земельну ділянку площею 0,1066 га, кадастровий номер: 6310138800:01:011:0027, за адресою: пров. Тороїцький, 9 , на якій розташована вищевказана нежитлова будівля.

Згідно з листом Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 06.07.2023 № 11899/5/20-40-04-02-12 ТОВ "Фінансово-інвестиційна компанія "Приватні інвестиції ЛТД" у 2019-2022 роках не значився платником плати за землю у ГУ ДПС.

Позивач зазначає, що відповідачі, набувши право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форм власності, належним чином не оформили правовідносин щодо користування земельною ділянкою, тобто договір оренди земельної ділянки по пров. Троїцькому, 9 в м. Харкові між Харківською міською радою та відповідачами не укладено, а орендна плата за володіння і користування вказаною земельною ділянкою відповідачами на користь позивача не сплачується. Розрахунок безпідставно збережених коштів за використання відповідачами земельної ділянки площею 1066 кв.м (0,1066 га), кадастровий номер 6310138800:01:011:0027, у період з 01.01.2020 по 28.02.2022 складає 1 740 900,26 грн. Зазначений розрахунок здійснено на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 01.07.2020 № 4623.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції (в частині позовних вимог до відповідача-1 та відповідача-2), виходив з їх доведеності та обґрунтованості. Крім цього, суд відхилив заперечення відповідача-2 щодо непідвідомчості даної справи господарським судам, оскільки встановив, що нерухоме майно на земельній ділянці використовується відповідачами у підприємницькій діяльності.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач-2 звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України (спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства).

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами порушені норми процесуального права, а саме безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі через її непідвідомчість господарським судам, враховуючи суб`єктний склад учасників справи. Скаржник вважає, що є недоведеним факт використання ним нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, у підприємницькій діяльності. Звертає увагу на те, що він придбав нерухоме майно як фізична особа, а як суб`єкт підприємницької діяльності зареєструвався значно пізніше. Вважає, що нерухоме майно може використовуватись ним саме як фізичною особою та вказує на те, що таке майно використовується ним як фізичною особою.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судами не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.05.2019 у справі № 686/19389/17, від 09.10.2019 у справі № 209/1721/14-ц, від 04.09.2019 у справі № 761/5115/17, від 30.05.2018 у справі № 569/2749/15-ц, від 12.06.2018 у справі № 922/3204/17, від 07.03.2023 у справі № 904/787/22.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 19.11.2024 та надано строк для подання відзивів до 08.10.2024.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 08.10.2024 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач-3 просить її задовольнити посилаючись на те, що він зареєстрований як ФОП лише після придбання ним відповідного приміщення, і ніколи не використовував його для здійснення господарської діяльності.

Також Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 11.10.2024 надійшов відзив на касаційну скаргу (поданий 08.10.2024), у якому позивач просить касаційну скаргу (в частині оскарження судових рішень, які стосуються вимог до відповідача-2) залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення у відповідній частині - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів скаржника. Також просить закрити касаційне провадження в частині, яка стосується питання про права та обов`язки відповідачів 1 та 3, оскільки оскаржене рішення місцевого господарського суду в частині вирішення позовних вимог до відповідачів 1 та 3, а також оскаржена постанова апеляційного господарського суду в частині вирішення позовних вимог до відповідача-1, не стосується прав, інтересів та обов`язків скаржника.

Заслухавши доповідь головуючого судді, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Не допускається касаційне оскарження судового рішення суду першої інстанції без його перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Отже, особа, яка звертається з касаційною скаргою повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в касаційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме. Крім цього, з огляду на положення вказаних вище статей, касаційне оскарження судового рішення суду першої інстанції допускається після його перегляду в апеляційному порядку.

Верховний Суд зауважує, що рішення місцевого господарського суду в частині вирішення позовних вимог до відповідача-3 в апеляційному порядку не переглядалося (апеляційна скарга відповідача-3 на рішення місцевого господарського суду була повернута її заявнику через не усунення ним недоліків апеляційної скарги). Крім цього, оскаржуване рішення суду першої інстанції в частинах вирішення вимог до ФОП Філатова М.В. та ТОВ "Фінансово-інвестиційна компанія "Приватні інвестиції ЛТД" не стосується прав, інтересів та обов`язків скаржника, оскільки ним не наведено та не доведено такого зв`язку. ТОВ "Фінансово-інвестиційна компанія "Приватні інвестиції ЛТД" було подано власну апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду у даній справі, в якій він оскаржував рішення лише в частині, якою вирішено питання про права та обов`язки товариства. Крім цього, до касаційної скарги не додано доказів на підтвердження того, що ТОВ "Фінансово-інвестиційна компанія "Приватні інвестиції ЛТД" уповноважувало відповідача-2 на звернення з касаційною скаргою в інтересах товариства.

Відтак, з огляду на викладене, Верховний Суд не здійснює перегляд рішення місцевого господарського суду в частині вирішення позовних вимог до відповідачів 1 та 3, та постанови апеляційного господарського суду в частині вирішення позовних вимог до відповідача-1, і переглядає оскаржені судові рішення в частині позовних вимог до відповідача-2.

Крім цього, скаржником не оскаржується висновки суду апеляційної інстанції в частині закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ФОП Щегольського Г.О. на рішення місцевого господарського суду щодо позовних вимог до відповідачів 1 та 3, а тому Верховний Суд не здійснює перегляд постанови апеляційного господарського суду в цій частині.

Що ж до висновків судів обох інстанцій в частині задоволення позовних вимог до відповідача-2, колегія суддів зазначає таке.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Верховним Судом за результатами пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень не встановлено наявності постанови Верховного Суду від 07.03.2023 у справі № 904/787/22, на неврахування висновків у якій посилається скаржник, а тому колегія суддів не розглядає відповідні доводи скаржника

В свою чергу, у постанові від 09.10.2019 у справі № 209/1721/14-ц (за позовом Дніпродзержинської міськради до фізичної особи про стягнення коштів за користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючого документа) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, та розгляду справи в суді першої й апеляційної інстанцій) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції і розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин в усіх випадках, за винятком випадку, коли розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне.

По-друге, таким критерієм є суб`єктний склад спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Під господарською діяльністю потрібно розуміти діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна діяльність) (частини перша та друга статті 3 Господарського кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року).

Відповідно до частини першої статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно зі статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

За частиною першою статті 58 ГК України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи ФОП у порядку, визначеному законом.

У частині першій статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

З аналізу вказаних вимог цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України.

За частиною першою статті 50 ЦК України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України).

Статтею 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «ФОП» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Правовий статус ФОП надає людині з повною цивільною дієздатністю право займатися підприємницькою діяльністю. Набуття такого статусу не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи.

Таким чином, цивільні права й обов`язки фізичної особи набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах вже визначала співвідношення понять фізичної особи та ФОП та їх правового статусу, оскільки вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, який статус у спірних правовідносинах має відповідач.

Тобто для встановлення факту користування відповідачкою земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як ФОП на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.

Аналогічний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 686/19389/17 (провадження № 14-42цс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 761/5115/17 зазначено, що наявність статусу підприємця не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10, від 5 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 922/3204/17 вказано, що відповідно до статей 319 та 320 Цивільного кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, у тому числі для здійснення підприємницької діяльності. Здавання в оренду власного нерухомого майна нежитлового призначення може здійснюватися фізичними особами яку межах підприємницької діяльності, так і поза нею. Відтак, фізична особа може користуватися земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт нерухомості нежитлового призначення, з різними цілями - як пов`язаними зі здійсненням нею господарської діяльності, так і ні. Користування такою земельною ділянкою не свідчить про господарський характер відносин. Відповідний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц.

Для встановлення факту користування земельною ділянкою з метою здійснення господарської чи підприємницької діяльності позивач мав довести суду факт здійснення фізичною особа-підприємцем певної господарської діяльності на цій земельній ділянці (виготовлення і реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг з метою отримання прибутку).

Відтак, з аналізу вказаних вище постанов Верховного Суду, які наведені скаржником в якості підстави касаційного оскарження, вбачається, що наявність статусу підприємця не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах, і фізична особа може користуватися земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт нерухомості нежитлового призначення, з різними цілями - як пов`язаними зі здійсненням нею господарської діяльності, так і ні. В свою чергу, для встановлення факту користування особою земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності нею як ФОП на цій земельній ділянці.

Судами обох інстанцій встановлено, що матеріалами справи підтверджується обставина, відповідно до якої ОСОБА_2 зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності з 07.09.2017. Види діяльності, крім іншого, 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний). Цільове призначення земельної ділянки, за бездоговірне користування якою заявлені вимоги у даній справі, "1.11.6 для іншої комерційної діяльності".

В період заявлених вимог (з 01.01.2020 по 28.02.2022) ОСОБА_2 був зареєстрований як ФОП та здійснював підприємницьку діяльність. Матеріали справи не містять, а ОСОБА_2 не надано доказів використання належної йому частини нежитлової будівлі та земельної ділянки, на якій вона розташована, в інших, аніж підприємницька діяльність, цілях. Також матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_2 до компетентних органів в установленому законом порядку для зміни цільового призначення земельної ділянки.

Отже, той факт, що при укладенні договору купівлі продажу частки об`єкта нерухомості ОСОБА_2 діяв як фізична особа не доводить того, що після набуття ним статусу ФОП він не використовував такий об`єкт нерухомості в своїй підприємницькій діяльності. Крім того, як зазначено вище, земельна ділянка має цільове призначення "для іншої комерційної діяльності", а об`єкт нерухомості не віднесений до житлового приміщення.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги, заявлені у цій справі до ФОП Щегольського Г.О. повинні розглядатися в порядку господарського судочинства.

При цьому Верховний Суд не вбачає підстав для передачі вказаної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку ст. 302 ГПК України, хоча скаржник і оскаржує судові рішення з підстав порушення суб`єктної юрисдикції, оскільки Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 15.05.2019 у справі № 686/19389/17, від 09.10.2019 у справі № 209/1721/14-ц, від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18, в яких чітко виснувано, що вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог, заявлених до ФОП Щегольського Г.О.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушень норм процесуального права в межах підстав касаційного оскарження (в частині позовних вимог до відповідача-2), то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови у касаційному провадженні в цій частині також не має, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржена постанова апеляційного господарського суду в частині позовних вимог до відповідача-2 підлягає залишенню без змін.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржене судове рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Щегольського Георгія Олександровича залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 у справі № 922/4692/23 в частині задоволення позовних вимог до Фізичної особи-підприємця Щегольського Георгія Олександровича залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.