Ухвала

від 19.11.2024 по справі 911/2089/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

19 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 911/2089/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р. К.,

та представників:

позивача - Мірошниченко О. В.,

відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітрувія"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024

та рішення Господарського суду Київської області від 04.12.2023

у справі № 911/2089/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітрувія"

до Гостомельської селищної ради Бучанського району Київської області

про визнання договору оренди земельної ділянки укладеним,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітрувія" (далі - ТОВ "Вітрувія"; позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про визнання укладеним між ним і Гостомельською селищною радою Бучанського району Київської області (далі - відповідач; Рада) договору оренди земельної ділянки у редакцій, наведеній у прохальної частини позовної заяви.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що він, будучи власником нерухомості, розташованої на спірній земельній ділянці, є і користувачем земельної ділянки площею 3, 6632 га з кадастровим номером 3210945900:01:049:6167. Однак правова невизначеність та недооформлення відповідних документів вже понад рік не дає змогу йому ефективно використовувати цю земельну ділянки за її цільовим призначенням, що і стало підставою для звернення до суду.

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.12.2023 (суддя - Янюк О. С.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 (головуючий суддя - І. А. Іоннікова, судді - А. І. Тищенко, Ю.Б. Михальська), позов залишено без задоволення.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до інформації, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:049:6167 належить Гостомельській селищній раді Бучанського району Київської області (форма власності - комунальна); дата реєстрації права власності - 27.09.2022; підстава для державної реєстрації - рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 1574-17-VII, видане 18.11.2021; видавник: Гостомельська селищна рада Бучанського району Київської області; рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 1631-20-VIIІ, видане 24.12.2021; видавник: Гостомельська селищна рада Бучанського району Київської області.

Із змісту витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності станом на 13.04.2021 вбачається, що ТОВ "Вітрувія" (позивач) з 13.04.2021 є власником незавершеного будівництвом 85-квартиного житлового будинку, який частково знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 3210945900:01:049:3009.

Суди встановили, що 15.12.2021 позивач звернувся із клопотанням до відповідача, в якому просив передати позивачу в оренду земельну ділянку на вул. Б. Хмельницького в селищі Гостомель Київської області площею 3,6632 га (кадастровий номер 3210945900:01:049:6167) з метою здійснення господарської діяльності щодо організації будівництва на цій земельній ділянці (на ній знаходиться майно, яке належить відповідачу на праві власності). У клопотанні зазначено також те, що на місці земельних ділянок з кадастровими номерами 3210945900:01:049:3009, 3210945900:01:049:0332, 3210945900:01:049:0333, 3210945900:01:049:0335 частково утворено нову земельну ділянку площею 3,6632 га з кадастровим номером 3210945900:01:049:6167. Доказів на підтвердження обставин, вказаних в клопотанні (окрім наявного права на незавершене будівництво), позивач суду не надав.

Відповідач листом від 05.01.2022 № 03-02/1481/1/23-348 повідомив позивача про те, що його заява буде розглянута на засіданні комісії з питань землекористування, будівництва та архітектури відповідача.

12.04.2022 позивач звернувся із заявою до відповідача з проханням надіслати на його електронну пошту сканкопію рішення Ради від 23.02.2022 "Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ "Вітрувія" площею 3,6632 га на вул. Б. Хмельницького, 2-д" з додатковим надсиланням друкованого примірника на адресу, зазначену у листі.

Відповідач повідомив позивача про неможливість надання копії відповідного рішення Ради через воєнні дії на території селища Гостомель та виконання своїх посадових обов`язків поза приміщенням селищної ради.

Залишаючи позовну заяву без задоволення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з того, що надані позивачем документи не підтверджують, що у відповідача є безумовне право на оренду земельної ділянки, зазначену у проекті договору оренди земельної ділянки. Суд врахував, що у спірних правовідносинах вирішується питання щодо укладення договору оренди щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3210945900:01:049:6167, а не земельної ділянки з кадастровим номером 3210945900:01:049:3009, на якій частково розміщений об`єкт незавершеного будівництва позивача. Суд також не прийняв до уваги копію рішення Ради від 23.02.2022 з огляду на сумнів у його існуванні, враховуючи і те, що його оригінал не був наданий суду (на вимогу).

Не погоджуючись із оскаржуваними у справі судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, визнавши договір укладеним у відповідній редакції.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме: вказує на ухвалення оскаржуваних судових рішень без урахування висновку Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 28.02.2020 у справі № 913/169/18. Посилається на неправильне застосування судами висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.12.2018 у справі № 32/563.

Зазначає, що ТОВ "Вітрувія" є користувачем земельної ділянки з моменту придбання об`єкта нерухомості, розташованого на відповідній земельній ділянці і відповідач не вправі чинити будь-які перешкоди у користуванні відповідним майном та земельною ділянкою під ним; волевиявлення сторін щодо оформлення орендних правовідносин підтверджується наявними у справі документами, усним поясненням відповідача у судових засіданнях, а найголовніше - рішенням Ради про передачу позивачеві земельної ділянки у користування. Вказує на безпідставність покладення судом під сумнів існування відповідного рішення Ради. Зазначає про те, що про його існування свідчить також відповідь Ради, оформлена листом, з якої вбачається, що відповідне рішення не могло бути надане "через воєнні дій на території селища Гостомель".

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Вітрувія" з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 08.10.2024.

08.10.2024 до Верховного Суду від Ради надійшов відзив, в якому остання просить задовольнити вимоги позивача. Надавши оцінку доводам відповідача, Верховний Суд зазначає, що таке визнання не відповідає вимогам закону, а тому Верховний Суд не приймає його з огляду на ст. 191 ГПК України і продовжує судовий розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження на підставі п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України з огляду на таке.

Право касаційного оскарження регулюється ст. 287 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Велика Палата Верховного Суду у п. 60 постанови від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц зазначила про те, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Разом з тим, вказаною підставою для касаційного оскарження (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України) є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Цитування скаржником окремих висновків, наведених у постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (див., зокрема ухвалу Верховного Суду від 08.10.2024 у справі № 274/1477/20). Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див., зокрема підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19; постанову Верховного Суду від 22.10.2024 у справі № 922/211/24).

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. Самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України покладається на скаржника.

Позивач, оскаржуючи судові рішення з посиланням на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вказує на неврахування судами попередніх інстанції висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах, наведених у касаційній скарзі, а саме: у постанові від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 28.02.2020 у справі № 913/169/18.

Так, скаржник посилається на неврахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19 за позовом Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "КСВ Естейт" про стягнення 1 183 654,78 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки. У цій справі № 922/2417/19 Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, виходив з того, що ТОВ "КСВ Естейт" у період з 01.09.2017 по 30.06.2019 не сплачувало за користування спірною земельною ділянкою на вул. Академіка Павлова, 120 у м. Харкові плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберегло за рахунок Харківської міськради як власника земельної ділянки за вказаною адресою, майно - грошові кошти у розмірі орендної плати.

Верховний Суд у постанові від 28.02.2020 у справі № 913/169/18 за позовом керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Сєвєродонецької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Боремер" про стягнення 465 116,69 грн безпідставно збережених коштів за період з 08.06.2016 по 31.03.2018 у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою, на якій знаходиться набуте відповідачем у власність нерухоме майно дійшов висновку про те, що ТОВ "Боремер" як фактичний користувач земельної ділянки у спірний період без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, а тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Щодо посилання скаржника на справу № 916/1608/18 (з предметом спору про визнання неправомірними дій державного реєстратора Юридичного департаменту Одеської міської ради щодо відмови ТОВ "Спектр" у державній реєстрації права власності на нерухоме майно (павільйон); визнання недійсним рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, прийнятого державним реєстратором Юридичного департаменту Одеської міської ради; визнання за ТОВ "Спектр" права власності на нерухоме майно (павільйон) загальною площею 53,2 кв. м; зобов`язання Юридичного департаменту Одеської міської ради провести державну реєстрацію права власності на нерухоме майно (павільйон) загальною площею 53,2 кв. м, що належить на праві власності ТОВ "Спектр"), то у ній Велика Палата Верховного Суду, серед іншого, звернула увагу на те, що позовні вимоги про визнання неправомірними дій державного реєстратора та визнання недійсним його рішення не відповідають ефективним способам захисту прав та інтересів позивача, оскільки судове рішення про задоволення таких вимог не є підставою для внесення запису про право власності позивача до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, чого прагне позивач. Велика Палата Верховного Суду у цій справі також дійшла висновку про те, що позивач має документи, що підтверджують його право власності на павільйон, але з цих документів важко зробити однозначний висновок щодо того, чи був павільйон об`єктом нерухомості на момент його придбання і чи є існуючий павільйон тим самим майном, який був придбаний позивачем. При цьому зазначила, що державний реєстратор не є судом і не вправі вирішувати таке питання самостійно, фактично вирішуючи спір між позивачем і власником земельної ділянки, на якій розміщене спірне майно. Зазначила і те, що за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована. На думку Великої Палати Верховного Суду у цій справі відповідачем має бути саме Одеська міська рада як власник земельної ділянки під (як стверджує позивач) об`єктом нерухомості. Вважає, що з огляду на те, що позивач пред`явив позов до неналежного відповідача (Юридичного департаменту Одеської міської ради), то в позові про визнання права власності необхідно відмовити. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду визнала обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності.

Здійснивши аналіз постанов Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, та змісту оскаржуваних судових рішень у справі № 911/2089/23, Верховний Суд зазначає, що вони не є подібними за предметом та підставами позову, встановленими фактичними обставинами, що впливає на нормативно-правове регулювання у них. В жодній із справ, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, не досліджувалося питання визнання договору оренди земельної ділянки укладеним за наведених позивачем обставин та позовні вимоги не обґрунтовувалися існуванням волевиявленням орендодавця у формі рішення щодо надання позивачу земельної ділянки, оригінал якого учасники спору не змогли надати на вимогу суд, який (оригінал рішення) судом було поставлено під сумнів з наведених у рішення мотивів (ч. 6 ст. 91 ГПК України). У справі, яка переглядається, суди зазначили також і те, у цьому випадку вирішується питання щодо укладення договору оренди щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3210945900:01:049:6167, а не з кадастровим номером 3210945900:01:049:3009, на якій частково розміщений об`єкт незавершеного будівництва позивача, що не встановлено у вищенаведених постановах Верховного Суду. Також судами у справі № 911/2089/23 не було відмовлено у позові через обрання позивачем неналежного способу захисту та через те, що він неправильно визначив суб`єктивний склад учасників спору.

Отже, за наведеного, не можна вважати, що правовідносини у вказаних скаржником справах та у цій справі, яка розглядається, за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями є подібними з огляду на істотні відмінності в нормативно-правовому регулюванні прав та обов`язків сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаних скаржником правових позицій як нерелевантних для вирішення цього спору.

Крім того, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. Для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваних судових рішеннях, скаржник має навести не особисті міркування щодо незаконності та необґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи, чого скаржником не здійснено.

Щодо посилання скаржника на неправильне застосування судами висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 04.12.2018 у справі № 32/563, то ці аргументи є безпідставними та зводяться до довільного, неправильного розуміння цих висновків Верховного Суду, викладеного у справі № 32/563.

Разом з тим, Верховний Суд зазначає, що судом касаційної інстанції у постанові від 10.06.2020 у справі № 910/11730/19 виснував, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, а не неправильне застосування такого висновку.

Згідно з п 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що усі постанови суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник у касаційній скарзі в обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, для касаційного оскарження судового рішення, прийняті касаційним судом у неподібних справі № 911/2089/23 правовідносинах, колегія суддів Верховного Суду на підставі наведеного вище п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Вітрувія" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 та рішення Господарського суду Київської області від 04.12.2023 у справі № 911/2089/23 (див. також ухвалу Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 904/4033/22).

Судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника (узгоджується із ухвалою Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 918/279/22).

керуючись ст. ст. 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд, -

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітрувія" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 та рішення Господарського суду Київської області від 04.12.2023 у справі № 911/2089/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О. В.