Рішення

від 18.11.2024 по справі 9901/191/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

РІШЕННЯ

Іменем України

18 листопада 2024 року

м. Київ

справа №9901/191/21

адміністративне провадження № П/9901/191/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Бившевої Л.І.,

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я., Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

за участю секретаря судового засідання -Сірак І.М.,

представника позивача - Гойдик Т.Л.,

представника відповідача - Байдаченко О.І.,

представника Служби безпеки України - Осипов Д.О.,

представника Ради національної безпеки і оборони України - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕО КОННЕКТ» до Президента України Зеленського Володимира Олександровича , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Ради національної безпеки та оборони України, Служби безпеки України, про визнання протиправним та скасування Указу від 25.03.2021 № 123/2021 в частині,

І. ПРОЦЕДУРА

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЕО КОННЕКТ» (далі - позивач, Товариство, ТОВ «ГЕО КОННЕКТ») 25 травня 2021 року подало до Верховного Суду як суду першої інстанції позов до Президента України Зеленського Володимира Олександровича (далі - відповідач, Президент України), в якому просить: визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 25 березня 2021 року № 123/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)»» (далі - Указ № 123/2021) в частині введення в дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо ТОВ «ГЕО КОННЕКТ» (пункту 1 додатку до Рішення).

Відповідно до частин першої та другої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо законності (крім конституційності) указів і розпоряджень Президента України.

В обґрунтування позовних вимог Товариство посилається на те, що позивач не погоджується з Указом № 123/2021 в частині введення в дію рішення РНБОУ в частині введення обмежувальних заходів (санкцій) щодо Товариства (пункт 1 додатку до Рішення) у зв`язку з тим, що: 1) оскаржуваний Указ не відповідає вимогам законності; Товариство не належить до суб`єктів, щодо яких можуть бути застосовані обмежувальні заходи (санкції); обмежувальні заходи (санкції), які підлягають застосуванню до позивача, не є передбачуваними та юридично визначеними; оскаржуваний Указ не відповідає вимогам пропорційності та «необхідності у демократичному суспільстві»; оскаржуваний Указ містить положення, які суперечать Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України»; було порушене право Товариства прийняти участь під час ухвалення рішення. З урахуванням викладеного, Товариство просить задовольнити позов.

Адміністративні справи, зазначені у пунктах 1 - 3 частини першої цієї статті, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше, ніж з п`яти суддів.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 травня 2021 вказану справу передано на розгляд колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. - головуючий суддя, судді: Гончарова І.А., Олендер І.Я., Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.

Верховний Суд ухвалою від 28 травня 2021 року позовну заяву Товариства залишив без руху з підстав її невідповідності вимогам частини першої статті 161, частини четвертої статті 94 КАС України.

02 червня 2021 року Товариство подало до Верховного Суду матеріали на усунення недоліків позовної заяви.

Верховний Суд ухвалою від 07 червня 2021 року відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 15 червня 2021 року.

Протокольною ухвалою від 15 червня 2021 року Верховний Суд залучив до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Службу безпеки України (далі - СБУ) та Раду національної безпеки і оборони України (далі - РНБОУ). Розгляд справи відкладено на 26 липня 2021 року.

24 червня 2021 року Президент України надіслав до Верховного Суду відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

У відзиві на позов відповідач вказує, що: оскаржуваний акт прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України; санкції до позивача застосовано РНБОУ за результатами розгляду пропозицій СБУ; застосування санкцій до Товариства рішенням РНБОУ, уведеним в дію оскаржуваним Указом, ґрунтується на принципах пропорційності, відповідності меті та ефективності, а також здійснено у зв`язку з наявністю достатніх підстав, визначених Законом України «Про санкції»; чинне законодавство України не містить положень, які б встановлювали обов`язок вказувати підстави для застосування санкцій у відповідному рішення РНБОУ або Указі Президента України про введення такого рішення в дію. З огляду на викладене, Президент України вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.

26 червня 2021 року Товариство подало до Верховного Суду відповідь на відзив, в якому позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У відповіді на відзив Товариство зазначило, що: відзив не містить, а відповідно і позиція відповідача не спирається на жодні фактичні дані/докази/документи, тобто відповідач у будь-який спосіб не спростував доводів позивача про незаконність та необґрунтованість оспорюваного Указу; відповідач стверджує, що відповідно до чинного законодавства не зобов`язаний надавати обґрунтування у рішенні про застосування санкцій, тоді як відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом у рішенні від 18 червня 2020 року у справі № 9901/259/19, завдання правосуддя полягає в гарантуванні дотримання вимог права та контролю за легітимністю прийняття рішень, а прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжним державному свавіллю, тому позивач, маючи намір виступити в суді проти держави ( в особі її органів) та оскаржити її акт, має право отримати ефективний захист від порушень з її боку, що завдало шкоди правам, інтересам чи свободам позивача; відповідач фактично посилається на презумпцію правомірності дій суб`єктів, залучених до процедури застосування санкцій, тоді як відповідно до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 9901/405/19, таке формулювання як «введення в дію» та, більш того, необхідність видання із цього приводу спеціального акта - указу Президента, означає, по-перше, що без таких дій Президента рішення РНБОУ саме собою чинності не набирає; по-друге, що Президент має дискрецію у питанні введення чи не введення такого рішення в дію, видання чи не видання відповідного указу. На переконання Товариства, у контексті даної справи, ані факт подання СБУ на розгляд своїх пропозицій про застосування до позивача санкцій, ані будь-які подальші дії в процедурі застосування до Товариства санкцій, не можуть ані прямо, ані опосередковано обґрунтовувати правомірність застосування до позивача санкцій, оскільки такі дії самі собою жодним чином не стосуються змісту відповідних правовідносин щодо наявності чи відсутності підстав для застосування санкцій, а стосуються лише законодавчо встановленої форми взаємодії між відповідними органами в процедурі застосування санкцій. Єдиним належним доказом обґрунтованості санкцій є інформація, якою застосування таких санкцій обґрунтовується, за умови законності її отримання, включно з належністю і допустимістю, її достовірності та достатності для висновку про наявність підстав для застосування санкцій. Водночас, жодної подібної інформації відзив на позовну заяву не містить.

Протокольною ухвалою від 26 липня 2021 року Верховний Суд оголосив перерву у розгляді справи до 02 серпня 2021 року.

26 липня 2021 року до Верховного Суду від СБУ надійшли матеріали із грифом обмеження доступу «Для службового користування» (лист від 19 липня 2021 року № 16/4320/дск).

Протокольною ухвалою від 02 серпня 2021 року Верховний Суд відклав розгляд справи на 27 вересня 2021 року.

11 серпня 2021 року від Секретаря РНБОУ надійшов лист, у якому було повідомлено, що Апарат РНБО є державним органом, який здійснює поточне інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення діяльності цього органу. Проте, з огляду на вимоги Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» та Положення про Апарат Ради національної безпеки і оборони України, затвердженого Указом Президента України від 14 жовтня 2005 року №1446, Апарат РНБО не наділений повноваженнями представляти РНБО в судових інстанціях. Вказано, що власної організаційної структури РНБОУ не має. У зв`язку з викладеним, державна реєстрація такого органу як РНБОУ не проводилася, відповідно у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відсутні записи щодо нього. Оскільки адміністративна процесуальна дієздатність юридичної особи виникає разом з виникненням адміністративної процесуальної правоздатності (набуттям статусу юридичної особи) та враховуючи, що державна реєстрація такого конституційного органу, як РНБОУ станом на сьогодні не здійснювалася, цей орган не має адміністративної процесуальної правосуб`єктності, що, з огляду на положення статей 42, 44 та 51 КАС України, виключає можливість участі РНБОУ в адміністративному процесі у правовому статусі сторони чи третьої особи. Крім того, із зазначених вище обставин РНБОУ не є володільцем інформації та документів, зокрема, згаданих у запиті Верховного Суду від 29 липня 2021 року № 9901/191/21/49514/21.

У зв`язку з перебуванням судді - члена колегії Гончарової І.А. у відпустці розгляд справи, призначений на 27 вересня 2021 року, не відбувся. Розгляд справи був призначений на 18 жовтня 2021 року.

Протокольною ухвалою від 18 жовтня 2021 року Верховний Суд відклав розгляд справи на 22 листопада 2021 року.

У зв`язку з перебуванням судді - члена колегії Гончарової І.А. у відпустці розгляд справи, призначений на 22 листопада 2021 року, не відбувся. Розгляд справи був призначений на 07 лютого 2022 року.

У зв`язку з хворобою судді - члена колегії Олендера І.Я. розгляд справи, призначений на 07 лютого 2022 року, не відбувся. Розгляд справи був призначений на 28 березня 2022 року.

07 червня 2022 року Верховним Судом запитано у відділу режимно-секретної роботи Верховного Суду інформацію щодо наявності або знищення матеріальних носіїв секретної інформації у даній справі.

09 червня 2022 року від Начальника відділу режимно-секретної роботи Верховного Суду отримано службову записку від 09 червня 2022 року №1433/0/22-22, відповідно до якої повідомлено, що станом на 09 червня 2022 року у відділі відсутні МНСІ по справі №9901/191/21, оскільки лист Управління правового забезпечення СБУ від 19 липня 2021 року №16/117/т, вх. ВС №46/АС-129т від 26 липня 2021 року (переобліковано вх. ВС № 55/АС-77т від 18 січня 2022 року) з додатком до нього знищено.

18 серпня 2022 року Верховний Суд направив учасникам справи повістки про виклик на судове засідання 06 вересня 2022 року, які вручені учасникам справи у строки та в порядку, встановлені КАС України.

01 вересня 2022 року до Верховного Суду від СБУ надійшли матеріали із грифом обмеження доступу «Для службового користування» (лист від 29 серпня 2022 року № 16/2526/дск-в).

Протокольною ухвалою від 06 вересня 2022 року Верховний Суд оголосив перерву у розгляді справи до 10 жовтня 2022 року.

З метою збереження життя і здоров`я та забезпечення безпеки відвідувачів, суддів і працівників апарату Верховного Суду розгляд справи, призначений на 10 жовтня 2022 року, не відбувся.

21 жовтня 2022 року Верховний Суд направив учасникам справи повістки про виклик на судове засідання 28 листопада 2022 року, які вручені учасникам справи у строки та в порядку, встановлені КАС України.

Протокольною ухвалою від 28 листопада 2022 року Верховний Суд оголосив перерву у розгляді справи.

16 січня 2023 року Верховний Суд направив учасникам справи повістки про виклик на судове засідання 13 лютого 2023 року, які вручені учасникам справи у строки та в порядку, встановлені КАС України.

Протокольною ухвалою від 13 лютого 2023 року Верховний Суд оголосив перерву у розгляді справи.

15 травня 2024 року від СБУ через систему «Електронний суд» надійшло клопотання, у якій третя особа просить поновити процесуальний строк для подання до суду доказів та приєднати такі докази до матеріалів справи. Зокрема, у вказаному клопотанні СБУ посилається на те, що з метою доведення обставин, викладених у довідці щодо підстав застосування санкцій від 28 липня 2022 року № 5/7/4/2-7575дск та у листі СБУ від 19 березня 2021 року № 8/5/2-2592дск, а також повного та неупередженого розгляду справи і дотримання принципу офіційного з`ясування обставин СБУ направлено запити до Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) із проханням надати копії відповідних документів для подальшого подання їх до суду в установленому порядку (листи від 26 січня 2024 року № 16/507-в, від 05 лютого 2024 року № 16/729-в, від 09 лютого 2024 року № 16/858-в), на які ДБР надіслало відповіді (листи від 07 лютого 2024 року № 3322-24/10-2-01-021519/24, від 19 лютого 2024 року № 4507-24/10-2-01-02-2211/24), з яких встановлено, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014000000000367 від 08 травня 2014 року триває та вживаються можливі заходи з метою виконання завдань кримінального провадження. ДБР запропоновано СБУ з метою підготовки позиції у Верховному Суді відрядити уповноваженого представника СБУ до ДБР для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № 42014000000000367. У ході ознайомлення представником СБУ з матеріалами кримінального провадження № 42014000000000367 з`ясовано, що останнє містить документи, які мають значення для справи № 9901/191/21, зокрема: клопотання про накладення арешту на майно від 24 вересня 2020 року разом із додатками; повідомлення про підозру ОСОБА_2 ; звіт ГР 5/12 про незалежну оцінку частки НАК «Надра України» (33%) у статутному капіталі ТОВ «Іст Юроуп Петролеум», станом на 30 листопада 2018 року. 01 травня 2024 року Управління правового забезпечення отримало лист ДБР (від 26 квітня 2024 року № 11913-24/10-2-01-02-5562/24), наданий на запит СБУ від 05 квітня 2024 року № 16/2062-в щодо надання матеріалів кримінального провадження до суду та ознайомлення з ними учасників судових процесів, який містив сейфпакет ДБР № 1008078, у який поміщено оптичний диск DVD-R, що містить в електронному вигляді запитувані матеріали кримінального провадження, а також постанову від 25 квітня 2024 року про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування. З огляду на викладене, СБУ просила суд поновити пропущений процесуальний строк для подання СБУ доказів та приєднати їх до матеріалів справи.

10 вересня 2024 року Верховний Суд направив учасникам справи повістки про виклик на судове засідання 04 листопада 2024 року, які вручені учасникам справи у строки та в порядку, встановлені КАС України.

26 вересня 2024 року від СБУ через систему «Електронний суд» надійшло клопотання, у якій третя особа просить поновити процесуальний строк для подання до суду доказів та приєднати такі докази до матеріалів справи. Зокрема, у вказаному клопотанні СБУ посилається на те, що ДБР листом від 14 серпня 2024 року № 10-3-01-03-20924 було повідомлено, що Головним слідчим управлінням ДБР здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014000000000367 від 08 травня 2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною першою статті 255, частиною третьою статті 358, частиною другою статті 364, частиною другою статті 15, частиною першою статті 366, частиною другою статті 367 Кримінального кодексу України. В рамках досудового розслідування досліджувалась діяльність рядку підприємств, їх засновників, керівників та підписантів, серед яких і Товариство. Приналежність перелічених юридичних осіб до ОСОБА_3 підтверджується листами Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ від 19 жовтня 2019 року № 14/1/5-7359 та від 31 жовтня 2019 року № 14/1/5-7784. В подальшому 12 серпня 2024 року заступник керівника відділу Головного слідчого управління ДБР прийняв постанову про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування. Оскільки будь-які дії нерозривно пов`язані із суб`єктом їх вчинення, а одним із об`єктів дослідження кримінального провадження № 42014000000000367 від 08 травня 2014 року стали, зокрема, протиправні дії позивача, то матеріали кримінального провадження, надані листом ДБР від 14 серпня 2024 року № 10-3-01-03-20924, мають безпосереднє значення для доведення обставин щодо підстав застосування санкцій. З огляду на викладене, СБУ просила суд поновити пропущений процесуальний строк для подання СБУ зазначених доказів та приєднати їх до матеріалів справи.

04 листопада 2024 року Товариство подало заперечення на клопотання СБУ від 15 травня 2024 року про поновлення пропущеного процесуального строку для подання СБУ доказів та приєднання їх до матеріалів справи, в якому позивач вказав, що: СБУ у своєму клопотанні не аргументує, чому моніторинг судових рішень, за результатами якого було виявлене кримінальне провадження № 42014000000000367 від 08 травня 2014 року, не був здійснений третьою особою раніше; станом на момент подання вказаних заперечень з моменту прийняття ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року будь-які слідчі дії стосовно Товариства органами досудового слідства не проводились, підозри посадовим особам та працівникам не вручались, жодного обвинувального вироку, який набрав законної сили, не приймалося, позивачу станом на момент подання вказаних заперечень не відомо про стан досудового розслідування у даному кримінальному провадженні (закрите чи триває); оскільки ГУ «І» ДЗНД СБУ є структурним підрозділом СБУ, то незрозумілим є чому питання наявності у СБУ інформації і документів, які витребовувалися згідно запитів від 26 грудня 2023 року № 16/6964-в, від 25 січня 2024 року № 16/481-в та від 12 лютого 2024 року № 16/875-в почало з`ясовуватися лише після трьох років від дня відкриття провадження у даній справі. Зазначені дії СБУ, на думку позивача, прямо вказують на формалізм у підході до доведення та обґрунтування своєї позиції у даній справі і обтяжують як суд, так і Товариство необхідністю спростування очевидних фактів та обставин. Зважаючи на аргументацію, наведену СБУ у клопотанні, позивач не вбачає при наявному формулюванні і аргументації підстав для поновлення пропущеного (майже на три роки) строку на долучення доказів, підстав для поновлення такого строку.

Також, 04 листопада 2024 року Товариство подало заперечення на клопотання СБУ від 26 вересня 2024 року про поновлення пропущеного процесуального строку для подання СБУ доказів та приєднання їх до матеріалів справи, в якому позивач вказав, що: позивачу не зрозуміло, чому матеріали, які містяться у кримінальному провадженні № 42014000000000367 і які СБУ намагається долучити з цим клопотанням, не були долучені третьою особою ще з клопотанням від 15 травня 2024 року на підставі постанови від 25 квітня 2024 року про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42014000000000367, та чому стосовно матеріалів, які долучаються до клопотання, виникла необхідність винесення нової постанови ДБР від 12 серпня 2024 року, крім того, в клопотанні СБУ також відсутнє будь-яке пояснення стосовно вказаної обставини; у даному клопотанні щодо поважності причин пропуску процесуального строку на долучення доказів СБУ наведено ідентичну аргументацію, що і в аналогічному клопотанні від 15 травня 2024 року.

Судовий розгляд справи 04 листопада 2024 року здійснювався у залі № 7, який призначений для розгляду справ, які містять документи із грифом обмеження доступу «Для службового користування. Розгляд справи був відкладений до 18 листопада 2024 року.

14 листопада 2024 року Товариство через систему «Електронний суд» подало додаткові письмові пояснення, в яких виклало свої обґрунтування та оцінку щодо долучених СБУ доказів згідно поданих третьою особою клопотань від 15 травня 2024 року та від 26 вересня 2024 року, в яких вказало, що: законність видачі первісному надрокористувачеві спеціального дозволу на користування надрами, зокрема, спеціального дозволу № 4145 від 14 травня 2012 року на користування надрами Ново-Диканської площі, підтверджується судовими рішеннями у справі № 826/8596/14 (постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2014 року, залишена без змін постановою Верховного Суду України від 27 жовтня 2015 року), під час розгляду якої були досліджені усі матеріали (у тому числі статутні документи ТОВ «Голден Деррік», які містять інформацію про його учасників і їх вклад в статутний капітал первісного надрокористувача); усі матеріали, долучені до клопотання Офісу Генерального прокурора України від 24 вересня 2020 року про накладення арешту на майно або взагалі не стосуються предмету спору у справі № 9901/191/21, або лише підтверджують аргументацію позивача щодо незаконності застосуванні до нього санкцій згідно оспорюваного Указу № 123/2021; як підозра від 26 серпня 2022 року ОСОБА_2 , так і звіт ГР 5/12 про незалежну оцінку частки Національної акціонерної компанії «Надра України» (33%) у статутному капіталі ТОВ «ІСТ ЮРОУП ПЕТРОЛЕУМ», так і відповідна рецензія Фонду Державного майна України від 20 травня 2020 року стосуються саме оцінки частки Національної акціонерної компанії «Надра України» (33%) у статутному капіталі ТОВ «ІСТ ЮРОУП ПЕТРОЛЕУМ», а не питання переоформлення спеціального дозволу № 4145 від 14 травня 2012 року на користування надрами Ново-Диканської площі; в листах Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю СБУ від 19 жовтня 2019 року № 14/1/5-7359 та від 31 жовтня 2019 року № 14/1/5-7784 просто наводяться не підтверджені жодними належними, достатніми та допустимими доказами твердження. Зазначене, на думку позивача, свідчить про те, що жоден із наданих СБУ доказів не підтверджує фактичних підстав для застосування санкцій до Товариства, а більшість із долучених СБУ доказів взагалі не відповідають критеріям відповідності, передбаченим статтями 72-76 Кодексу адміністративного судочинства України.

У судовому засіданні 18 листопада 2024 року представник позивача просив суд позов задовольнити, а представники відповідача та третьої особи (СБУ) просили суд відмовити у задоволенні позову Товариства.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство (код ЄДРПОУ - 42673627) є юридичною особою, місцезнаходженням якої є: Україна, 04123, місто Київ, вулиця Западинська, будинок 13, літера «А». Видами економічної діяльності Товариства є: розвідувальне буріння (основний вид) (43.13); добування сирої нафти (06.10); добування природного газу (06.20); будівництво інших споруд, н.в.і.у. (42.99); діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах (71.12); торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи (35.23).

Засновниками (учасниками) Товариства є дві юридичні особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «НДК Інвест» (код ЄРДПОУ 39860255), яке є резидентом України та власником частки у розмірі 60% та Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАНТ ТРЕЙД ЛІМІТЕД» (код ЄДРПОУ 39532861), яке є резидентом України та власником частки у розмірі 40%. Кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «НДК Інвест» ОСОБА_4 , країна громадянства: Україна, місцезнаходження: АДРЕСА_1, тип бенефіціарного володіння - непрямий, частка 60%.

14 травня 2012 року Товариство отримало спеціальний дозвіл на користування надрами № 4145 на геологічне вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ з подальшим видобуванням нафти, газу (промислова розробка родовищ) у Ново-Диканській площі (Полтавська область, Новосанжарський район).

25 березня 2021 року Президентом України видано Указ № 123/2021, яким відповідно до статті 107 Конституції України введено в дію рішення РНБОУ від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Указ набрав чинності з дня його опублікування - 26 березня 2021 року («Офіційний вісник Президента України», № 8).

Згідно з рішенням РНБОУ від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Рішення РНБОУ) відповідно до статті 5 Закону України «Про санкції» РНБОУ вирішила підтримати внесені СБУ пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

Відповідно до пункту 1 додатку до Рішення РНБОУ до Товариства застосовано обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України «Про санкції» у виді: 1) блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; 2) обмеження торговельних операцій; 3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України; 4) запобігання виведенню капіталів за межі України; 5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; 6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; 7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; 8) заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб - резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом; 9) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України; 10) повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом; 11) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави; 12) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; 13) заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність; 14) запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю; 15) припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони; 16) заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності; 17) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом. Строк застосування обмежувальних заходів - безстроково.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

Обґрунтовуючи позов, представник позивача зазначив, що введені проти нього санкції є протиправними та істотно порушують його права та інтереси, охоронювані законом. Позивач вважає, що оскаржуваний Указ не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та іншим вимогам, які передбачені для акта суб`єкта владних повноважень, а також передбачає непропорційне втручання у права та інтереси позивача, які фактично рівнозначні повному припиненню його діяльності.

Свою позицію позивач обґрунтовує такими аргументами.

Позивач зазначає, що рішення та пропозиції, що ухвалювалися (вносилися) щодо Товариства органами державної влади (зокрема рішення РНБО) до прийняття Указу не носили обов`язкового характеру, не тягнули за собою юридичних наслідків щодо позивача, та не могли бути оскаржені окремо від Указу.

Товариство, посилаючись на Конституцію України та Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» вказує на те, що РНБОУ є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Такий статус РНБОУ, яка функціонує при Президентові України, свідчить про допоміжний статус цього органу та підтверджує, що його завданням є сприяти Президентові України в реалізації його конституційних повноважень, однак жодним чином не впливати на зміст та порядок реалізації таких повноважень.

Президент України, приймаючи оскаржуваний Указ, певною мірою перебирає на себе відповідальність за законність та обґрунтованість рішення про введення санкцій і зазначене рішення не може розглядатися лише як формальне підписання ним відповідного указу, а є саме результатом волевиявлення Президента України, зробленого за результатами оцінки як фактичних, так і юридичних підстав для застосування обмежувальних заходів (санкцій).

Зазначаючи про волевиявлення Президента України, Товариство покликалось на пункт 71 постанови Великої палати Верховного Суду у справі № 9901/405/19 від 13 січня 2021 року, в якій зазначається, що таке формулювання як «введення в дію» та, більш того, необхідність видання із цього приводу спеціального акта - указу Президента, означає, по-перше, що без таких дій Президента рішення РНБОУ саме собою чинності не набирає; по-друге, що Президент має дискрецію у питанні введення чи не введення такого рішення в дію, видання чи не видання відповідного указу. Необхідність розсуду з боку Президента при реалізації цього повноваження власне означає здійснення ним аналітичної діяльності у вигляді оцінки доцільності, законності й обґрунтованості прийняття такого рішення.

Відтак, на думку Товариства, перевірці судом підлягає саме Указ № 123/2021, а рішення РНБОУ та пропозиції СБУ щодо застосування до позивача обмежувальних заходів (санкцій) мають розглядатися у контексті наявності у Президента України достатніх фактичних і правових підстав для застосування до позивача таких санкцій. При цьому реалізація Президентом України таких повноважень не виключає можливості здійснення судового контролю за його актами.

Проаналізувавши рішення Конституційного Суду України від 24 червня 2020 року №6-р(ІІ)/2020, Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи, документи Копенгагенської наради ОБСЄ, рішення Європейського суду з прав людини, представник позивача дійшов до висновку, що Указ № 123/2021 може бути предметом судового розгляду, при цьому суд має перевірити не лише формальні питання наявності у Президента України повноважень на видання такого акту, але й дослідити питання запровадження обмежувальних заходів (санкцій) по суті, встановити, чи були у Президента України достатні фактичні підстави для їх запровадження, тобто провести повну перевірку акта суб`єкта владних повноважень на відповідність критеріям, закріпленим у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Товариство вважає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень таким, що не відповідає вимогам законності. Посилаючись на положення Конституції України, Кодекс адміністративного судочинства України, рішення Конституційного суду України від 28 жовтня 2009 року №28-рп/2009, позивач зазначає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У цьому контексті позивач зауважує, що відповідно до статті 3 Закону України «Про санкції» підставами для застосування санкцій є: 1) дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод; 2) резолюції Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки Організації Об`єднаних Націй; 3) рішення та регламенти Ради Європейського Союзу; 4) факти порушень Загальної декларації прав людини, Статуту Організації Об`єднаних Націй. Позивач вважає, що жодна із перелічених підстав не мала місця в його діяльності, в тому числі відсутні відповідні рішення міжнародних організацій щодо нього.

Товариство акцентує увагу на тому, що у тексті Указу №123/2021 та рішенні РНБОУ від 19 березня 2021 року відсутні посилання на будь-які конкретні правові (в тому числі й на вказану вище статтю 3 Закону України "Про санкції") та фактичні підстави застосування до позивача відповідних обмежувальних заходів. У зазначених рішеннях відсутні посилання на будь-які конкретні обставини, які б, з одного боку, свідчили про наявність достатніх та обґрунтованих підстав для застосування санкцій, а з іншого - дозволили б позивачу зрозуміти суть порушень, які ним могли бути допущені, а також відповідні докази, які підтверджують існування таких порушень; також відсутнє посилання і на конкретний пункт, частину статті закону, яке б прямо вказувало або давало змогу ідентифікувати, на якій саме з юридичних підстав, передбачених статтею 3 Закону України "Про санкції", базуються відповідні рішення.

При цьому, Товариство посилалось на рішення Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 9901/259/19, в якому сформульовані такі висновки: «підставами для застосування санкцій мають бути дійсні, наявні в об`єктивній дійсності факти, підтверджені доказами, які достовірно свідчать про вчинення таких дій, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави тощо. Санкції застосовуються виключно за наявності достатніх фактичних і правових підстав для цього. Більш того, за приписами частини другої статті 3 Закону України «Про санкції» застосування санкцій ґрунтується на принципах законності, прозорості, об`єктивності, відповідності меті та ефективності».

Позивач зазначив, що, застосовуючи обмежувальні заходи (санкції), відповідний суб`єкт владних повноважень повинен чітко зазначити підставу для ухвалення рішення, яке обмежує права, свободи чи інтереси особи, навести обставини, які підтверджують її існування, а також вказати на докази, які підтверджують відповідні висновки. Інакше кажучи, рішення суб`єкта владних повноважень повинно не лише бути спрямованим на захист «національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальній цілісності» та інших цінностей, передбачених у частині першій статті 1 Закону України «Про санкції», а й обґрунтовувати, в чому конкретно полягає загроза таким цінностям, яким чином її існування залежить від рішень, дій чи бездіяльності особи, чи є така загроза реальною, які конкретні докази свідчать про її існування та яким чином запроваджувані заходи обмеження усуватимуть відповідну загрозу.

Водночас, на думку Товариства, ні Указ №123/2021, ні рішення РНБОУ не містять будь-яких юридичних і фактичних підстав його прийняття, а також переконливих і зрозумілих мотивів, які б свідчили, що відповідні рішення суб`єктів владних повноважень не є свавільними, а базуються на достатній правовій та фактичній основі, яка дозволяє будь-якій сторонній та неупередженій особі констатувати їх обґрунтованість. Єдина згадка у рішенні РНБОУ про пропозиції СБУ також не дозволяє зрозуміти необхідність застосування до позивача обмежувальних заходів (санкцій), оскільки відповідне рішення РНБОУ не містить будь-яких даних, а сам позивач не отримував від СБУ будь-яких офіційних документів, які б свідчили, що ним вчиняються чи були вчинені дії, які є підставою для запровадження персональних санкцій. Відсутність чітких посилань на конкретні юридичні та фактичні обставини, що використані для застосування санкцій, свідчить не лише про незаконність та необґрунтованість Указу №123/2021, а й позбавляє позивача права на ефективний судовий захист, зокрема, можливості доводити те, що таких обставин не існувало. Адміністративний акт повинен містити мотиви його ухвалення, оскільки вони є основою для перегляду такого рішення компетентним судом.

Позивач акцентує увагу на тому, що він не належить до числа суб`єктів, щодо яких можуть бути застосовані обмежувальні заходи (санкції). Зазначає, що Законом України "Про санкції" встановлено 6 категорій осіб, до яких можуть бути застосовані санкції: 1) іноземні держави; 2) іноземні юридичні особи; 3) юридичні особи, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента; 4) іноземці; 5) особи без громадянства; 6) суб`єкти, які здійснюють терористичну діяльність. Товариство зазначило, що в Указі №123/2021 та рішенні РНБОУ не зазначено до якої з категорій суб`єктів, щодо яких Закон дозволяє застосовувати санкції, було віднесено позивача під час прийняття рішення РНБО та Указу № 123/2021. Єдиним поясненням застосування санкцій, яке вдалося виявити позивачу, є розміщена на сайті РНБОУ інформація такого змісту: «На основі пропозицій, внесених Службою безпеки України, застосовано персональні економічні санкції, зокрема блокування активів, обмеження торговельних операцій та транзиту ресурсів, а також анулювання та зупинка ліцензій і спецдозволів на видобуток та користування надрами України щодо 19 компаній. Які, на думку правоохоронців, отримали ці ліцензії за заниженою ціною, завдавши державі великих збитків. І які, на думку спецслужб, імовірно, пов`язані з громадянином держави-агресора».

Водночас, відсутність в оскаржуваному Указі та відповідному рішенні РНБОУ будь-яких підстав не дозволяє позивачу однозначно стверджувати, що саме такі дані є виключними підставами для застосування санкцій, а тому пояснення позивача полягають в тому, що він не належить до будь-якої категорії суб`єктів, щодо яких можна застосовувати обмежувальні заходи (санкції).

Товариство вказує на те, що, оскільки кінцевим бенефіціарним власником позивача є громадянин України, а структура його власності не передбачає будь-якого контролю з боку іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента то, відповідно, позивач не може бути суб`єктом накладення персональних санкцій, з огляду на критерій приналежності до такої групи як «юридичні особи, які знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента». Крім того, позивач не може розглядатися і як суб`єкт, який здійснює терористичну діяльність, оскільки відповідно до статей 23, 24 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» особи, винні у терористичній діяльності, притягуються до кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому законом, а організація, відповідальна за вчинення терористичного акту і визнана за рішенням суду терористичною, підлягає ліквідації, а належне їй майно конфіскується. Кримінальна відповідальність за терористичну діяльність для фізичних та юридичних осіб передбачена нормами Кримінального кодексу України. За відсутності обвинувального вироку суду, встановлення Верховним Судом у процесі розгляду цієї адміністративної справи, що обмежувальні заходи (санкції) щодо позивача можуть бути накладені як на особу, яка належить до категорії "суб`єкти, які здійснюють терористичну діяльність", буде фактично констатацією у порядку адміністративного судочинства факту причетності позивача до вчинення кримінального правопорушення і судове рішення про правомірність застосування персональних санкцій до позивача фактично презюмуватиме вчинення позивачем діянь, які мають ознаки злочину і за вчинення яких до позивача не застосовувалися заходи кримінально-правового характеру. Суд у порядку адміністративного судочинства не може досліджувати докази та встановлювати ознаки кримінально-караних діянь.

Крім того, відповідно до пункту 7 частини другої статті 25 Закону України «Про Службу безпеки України» у разі проведення заходів щодо боротьби з тероризмом і фінансуванням терористичної діяльності Служба безпеки України, її органи і співробітники мають право ініціювати в судовому порядку згідно із законом питання про включення (виключення) фізичних або юридичних осіб та організації до (з) переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності. Процедура судового розгляду таких справ передбачена статтею 284 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням викладеного, Товариство констатує, що певна особа може розглядатися як «суб`єкт, що здійснює терористичну діяльність» лише за наявності або обвинувального вироку суду (якщо її діяння підпадають під ознаки кримінальних правопорушень) або ж рішення адміністративного суду про її включення до переліку осіб, пов`язаних із провадженням терористичної діяльності (оскільки окремі дії, пов`язані з терористичною діяльністю можуть не охоплюватися положеннями кримінального закону). На думку позивача, лише такі судові рішення, з огляду на викладені вище положення чинного законодавства України, є допустимими доказами у тлумаченні статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки обставини справи, які відповідно до закону мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Крім того, позивач вважає, що Закон України «Про санкції» в цілому не допускає можливості його застосування до позивача як юридичної особи, яка зареєстрована та провадить свою діяльність в Україні.

Також позивач звертає увагу на те, що обмежувальні заходи (санкції), які підлягають застосуванню до позивача, не є передбачуваними та юридично визначеними. Застосовані до позивача обмежувальні заходи (санкції) не дають можливості зрозуміти, чи запроваджуються санкції у вигляді анулювання або ж зупинення ліцензій та інших дозволів; які саме застосовуються обмеження щодо позивача відносно транзиту ресурсів, польотів та перевезень - обмеження, часткове чи повне припинення; яка саме заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів застосовується - повна або часткова. Включення до переліку застосованих до позивача санкцій пункту «інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом» означає, що рішення про запровадження персональних санкцій допускає можливість застосування невичерпного переліку санкцій. При цьому відсутня вказівка хто ж визначатиме, які конкретно санкції ще потрібно запровадити, хто буде суб`єктом їх запровадження та реалізації, яким буде механізм реалізації таких санкції та хто встановлюватиме відповідність цих санкцій принципам застосування, встановленим Законом України «Про санкції». Подібний підхід суперечить принципу правової визначеності, оскільки не дозволяє позивачу зрозуміти, які конкретно та яким чином щодо нього застосовуватимуться обмежувальні заходи (санкції).

Крім того, Товариство зазначає, що подібні, невизначені за своєю суттю, формулювання є абсолютно неприйнятними у тексті правозастосовних рішень. Якщо Закон України «Про санкції» у статті 4 і передбачає певні альтернативи при формулюванні видів санкцій, в тому числі допускаючи можливість запровадження «інших санкцій», то відповідне рішення РНБОУ як правозастосовний акт повинно чітко вказувати, яка персональна санкція підлягає застосуванню до особи.

Товариство звертає увагу на невідповідність Указу №123/2021 вимогам пропорційності та «необхідності у демократичному суспільстві». У оскаржуваному Указі Президента України та відповідному рішенні РНБОУ не міститься будь-яких відомостей, які б дозволили зрозуміти: у чому полягає необхідність застосування до позивача обмежувальних заходів (санкцій), тобто яка мета їх застосування - усунення загроз національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності чи іншим інтересам, необхідність захисту яких виправдовує застосування санкцій; яка конкретно діяльність позивача створює загрозу таким інтересам і виправдовує застосування обмежувальних заходів (санкцій), тобто які обставини підтверджують існування "нагальної суспільної потреби" у запровадженні санкцій; яким чином саме відповідний набір обмежувальних заходів (санкцій) дозволить досягнути мети застосування санкцій; які обставини свідчать, що досягнення відповідної мети не могло бути досягнуто шляхом застосування інших санкцій, в тому числі менш суворих, інакше кажучи, що саме застосовані санкції пропорційні ступеню існуючої загрози та її усунення було б неможливе без застосування саме такого набору санкцій.

Єдиним поясненням, яке вдалося знайти позивачу у контексті застосування до нього персональних санкцій, є відомості на сайті Президента України та РНБОУ, які пов`язують такі санкції із інформацією правоохоронців про отримання спецдозволів на користування надрами за заниженою ціною, що заподіяло державі великих збитків. Якщо мета запровадження обмежувальних заходів (санкцій) певним чином пов`язана нібито із збитками, які були заподіяні державі, то у цьому контексті позивач вважає за потрібне зазначити: 1) заподіяні збитки (якщо вони мали місце) пов`язуються виключно із фактом придбання спецдозволів, тобто з діями, які вже завершилися. Санкції ж можуть застосовуватися державою виключно для усунення реальної та/або потенційної загрози (частина перша статті 1, пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про санкції»), коли держава, не маючи інших способів захисту своїх інтересів, повинна оперативно реагувати на такі загрози; 2) оскільки збитки (якщо вони мали місце) вже настали, то застосування санкцій жодним чином не сприяє їх відшкодуванню, тобто санкції не є тим засобом, який дозволяє досягнути бажаної мети у вигляді компенсації державі збитків, заподіяних заниженням вартості продажу спецдозволів на користування надрами. У цьому випадку у держави наявні інші інструменти (цивільні позови, кримінальні провадження з подальшим стягненням з винних осіб заподіяних збитків); 3) застосування відповідного переліку обмежувальних заходів (санкцій) до позивача жодним чином не дозволяє відшкодувати таку шкоду, тобто немає будь-якого взаємозв`язку між метою та застосованими заходами. Більше того, окремі із застосованих персональних санкцій виглядають абсолютно необґрунтованими і такими, що не мають будь-якого зв`язку із діяльністю позивача, як, наприклад, заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України; запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю тощо.

Також Товариство звертає увагу на те, що у випадку якщо запровадження обмежувальних заходів (санкцій) до позивача дійсно пов`язується із нібито заниженою у минулому вартістю спеціального дозволу, то фактично санкції до позивача застосовуються не за його дії, а за дії органів державної влади, які в минулому визначали плату (збір) за видачу спеціального дозволу.

Позивач акцентує увагу на тому, що Товариство має право на користування надрами на підставі спеціального дозволу № 4145 від 14 травня 2021 року, який первинно був оформлений за плату, розмір якої визначався компетентним органом державної влади, а відтак позивач не повинен зазнавати негативних наслідків, якщо сьогодні такі дії органу влади розглядаються як помилкові.

Крім того, у контексті пропорційності, позивач звертає увагу і на той факт, що обмежувальні заходи (санкції) передбачено застосовувати до позивача безстроково. Посилаючись на частину п`яту статті 5 Закону України «Про санкції», відповідно до якої рішення щодо застосування санкцій повинно містити строк їх застосування, крім випадків застосування санкцій, що призводять до припинення прав, та інших санкцій, які за змістом не можуть застосовуватися тимчасово, Товариство звернуло увагу на те, що із 17-ти санкцій, які до нього застосовуються, лише анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами (п. 6) та припинення дії торговельних угод, спільних проектів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони (п. 15), є за своєю суттю санкціями, що призводять до припинення прав позивача. Всі інші санкції, на думку Товариства, пов`язані із обмеженням можливостей позивача набувати певних прав та обов`язків і не є за своїм змістом такими, що не можуть застосовуватися тимчасово. Позивач вказує, що оскаржуваним Указом передбачено застосування таких санкцій як «блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном» чи «зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань», які навіть у разі буквального прочитання змісту акта не можуть бути безстроковими. Фактично обсяг застосованих до позивача обмежувальних заходів (санкцій) призводить до повного блокування його діяльності як юридичної особи, що з огляду на безстроковий характер таких санкцій матиме наслідком її ліквідацію.

На думку позивача, застосовані до нього обмежувальні заходи (санкції) є непропорційними та суперечать частині першій статті 1 Закону України "Про санкції", практиці Європейського суду з прав людини, та критеріям законності рішення, передбаченим пункту 8 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, призводять до істотного обмеження прав та інтересів позивача, без наявності будь-яких встановлених фактів загрози національній безпеці, громадському порядку чи іншим охоронюваним інтересам, без наведення будь-яких доказів та без будь-якого обґрунтування необхідності застосування саме таких жорстких та безстрокових обмежень.

Товариство зауважує на тому, що невідповідність положень Указу №123/2021 та рішення РНБО щодо запровадження персональних санкцій полягає також у тому, що зміст таких санкцій та положення щодо необхідності їх реалізації не узгоджуються із правовим статусом окремих суб`єктів, які уповноважуються їх застосовувати. Аналізуючи положення законів України «Про санкції», «Про внесення змін до Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» щодо вдосконалення координації і контролю у сфері національної безпеки і оборони», який набрав чинності 31 грудня 2014 року, «Про національну безпеку України» Товариство доводить, що законодавством чітко окреслено коло суб`єктів для яких є обов`язковим виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України, а саме, центральними та місцевими органами виконавчої влади, правоохоронними органами, військовими формуваннями.

Крім того, Товариство вказує, що пунктом 3 відповідного рішення РНБОУ доручено Кабінету Міністрів України разом зі Службою безпеки України та Національним банком України забезпечити реалізацію і моніторинг ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), передбачених пунктом 2 цього рішення. Таким чином, Національний банк України зобов`язано реалізовувати спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції), тобто відповідне рішення РНБОУ визначено обов`язковим для виконання зазначеним органом. Водночас, на думку позивача, Національний банк України за своїм правовим статусом не є органом виконавчої влади, правоохоронним органом чи військовим формуванням, а відтак не належить до кола суб`єктів виконання рішень РНБОУ, окресленого частиною четвертою статті 10 та пунктом 8 частини першої статті 13 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» та не може бути зобов`язаний виконувати будь-яке рішення РНБОУ, незалежно від його предмету та змісту. Зазначене вище також виключає можливість застосування до позивача окремих видів санкцій, які передбачені додатком до відповідного рішення РНБОУ та за своєю суттю передбачають пряму чи опосередковану участь у їх застосуванні Національного банку України, зокрема: блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави; припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави.

Товариство також акцентує увагу на тому, що після набрання Указом законної сили, він є обов`язковим для виконання та не може бути призупинений оскарженням його до суду, суд не може забезпечити адміністративний позов шляхом зупинення його дії, тобто позивач позбавлений можливості будь-яким чином відвернути для себе негативні наслідки застосування оскаржуваного акта. Незабезпечення позивачу будь-якої участі у процесі прийняття рішення (хоча б на етапі його підготовки та розгляду у РНБОУ чи в Офісі Президента України) істотно порушило його право на участь у процесі прийняття рішення, яке впливає на його права та інтереси.

Позивач вважає, що під час прийняття Указу №123/2021 передбачений пунктом 9 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України принцип участі особи у процесі прийняття рішення був порушений і позивачеві не було забезпечено будь-яких процесуальних гарантій бути вислуханим та забезпечувати захист від втручання у його (позивача) права та інтереси.

Позивач наголошує на тому, що обсяг та характер обмежувальних заходів (санкцій), які підлягають застосуванню до позивача, їхній безстроковий характер свідчить, що їх реалізація призведе до неможливості позивача здійснювати будь-яку господарську діяльність, зокрема, неможливості укладати будь-які угоди з іншими особами, виконувати свої фінансові зобов`язання перед ними, отримувати будь-які інші дозволи чи ліцензії, тобто фактично застосованими санкціями повністю нівелюється можливість позивача як юридичної особи набувати та реалізовувати будь-які права та обов`язки, необхідні для ведення господарської діяльності. Фактично застосованими обмежувальними заходами (санкціями) нівелюється будь-яка реальна можливість позивача бути учасником господарських правовідносин, що безумовно вимагає перевірки законності та обґрунтованості рішення, яким такі санкції були застосовані.

Товариство вказує, що на момент звернення до суду позивач вже зазнає істотних негативних наслідків від оскаржуваного Указу № 123/2021, оскільки 29 березня 2021 року Державна служба геології та надр України на своєму офіційному сайті розмістила наказ № 228 від 26 березня 2021 року «Про анулювання спеціальних дозволів на користування надрами», у пункту 1 додатку до якого йдеться про анулювання належного позивачу спеціального дозволу № 4145 від 14 травня 2012 року на користування надрами Ново-Диканської площі. Як на підставу для анулювання позивачу відповідного спеціального дозволу у наказі № 228 прямо вказано Указ Президента України від 25 березня 2021 року № 123/2021. Враховуючи, що здійснення діяльності із видобутку корисних копалин є основним різновидом діяльності позивача, то анулювання спеціального дозволу істотно впливає на права позивача. Як зазначив Європейський суд з прав людини у пункті 29 рішення від 13 січня 2015 року у справі «Векони проти Угорщини» позбавлення особи ліцензії на здійснення підприємницької діяльності чи навіть зміна такої ліцензії, яка очевидно впливає на економічні інтереси особи, є втручанням у її право на мирне володіння майном.

Окрім того, Товариство зауважує, що застосування обмежувальних заходів порушує право на ділову репутацію позивача, формує недовіру до нього як до суб`єкта господарювання серед значної частини професійного і ділового співтовариства та може призвести до повної втрати довіри з боку наявних та потенційних партнерів позивача.

Відповідач у відзиві на адміністративний позов посилається на положення статей 102, 106, 107 Конституції України, статтю 3, пункт перший частини першої статті 4, частини першу, четверту статті 10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України», статей 1, 3, 5 Закону України «Про санкції», і зазначає, що санкції до Товариства застосовано РНБОУ за результатами розгляду пропозицій СБУ. РНБОУ було розглянуто та підтримано відповідні пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів, зокрема, до позивача, про що прийняте відповідне рішення РНБОУ. У подальшому після надходження в установленому порядку на ім`я Глави держави відповідних матеріалів (рішення РНБОУ з додатками, проекту Указу та пояснювальної записки до нього), Президент України в межах реалізації вказаних вище приписів законодавства видав Указ №266/2021, яким увів у дію рішення РНБОУ.

На думку відповідача зазначене підтверджує, що оскаржуваний Указ прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України.

Відповідач доводить, що застосування санкцій до позивача рішенням РНБОУ, введеним у дію оскаржуваним Указом №123/2021, ґрунтується на принципах пропорційності, відповідальності меті та ефективності, а також здійснено у зв`язку з наявністю достатніх підстав, визначених статтею 3 Закону України «Про санкції».

СБУ у клопотаннях від 15 травня 2024 року та від 26 вересня 2024 року про поновлення пропущеного процесуального строку та приєднання доказів до матеріалів справи вказує, що за своєю природою санкції не є видом відповідальності за вчинені порушення, а виступають спеціальними обмежувальними заходами, які застосовуються з метою невідкладного та ефективного реагування як на наявні, так і на потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, оскільки: 1) призначенням санкцій є не кара, як це передбачає Кримінальний кодекс України, а обмеження економічної та іншої діяльності, яка сприяє тероризму, іншим посяганням на національні інтереси, національну безпеку, суверенітет і територіальну цілісність України; 2) спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи не полягають у позбавленні людини волі, власності, інших конституційних прав і свобод. Поряд з цим, застосування санкцій не виключає застосуванні інших заходів захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави (стаття 1 Закону України «Про санкції»). Разом з цим, стверджуючи, що підстави застосування санкцій за своєю природою є об`єктивною стороною діяння, яка має наслідком застосування санкцій, варто звернути увагу на те, що певні дії нерозривно пов`язані з суб`єктом їх вчинення. Оскільки будь-які дії нерозривно пов`язані із суб`єктом їх вчинення, а одними із об`єктів дослідження кримінального провадження № 42014000000000367 від 08 травня 2014 року стали, зокрема, протиправні дії позивача, то матеріали кримінального провадження, надані листом ДБР (від 26 квітня 2024 року № 11913-24/10-2-01-02-5562/24), мають безпосереднє значення для доведення обставин, викладених у довідці щодо підстав застосування санкцій від 28 липня 2022 року № 5/7/4/2-7575дск та у листі СБУ від 19 березня 2021 року № 8/5/2-2592дск.

СБУ посилається на те, що за матеріалами, наданими ДБР, було встановлено, що Головним слідчим управлінням ДБР здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014000000000367 від 08 травня 2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною першою статті 255, частиною третьою статті 358, частиною другою статті 364, частиною другою статті 15, частиною першою статті 366, частиною другою статті 367 Кримінального кодексу України. Під час досудового розслідування, серед іншого, перевіряються обставини видачі у 2012 - 2013 роках Державною службою геології та надр України без проведення аукціону ТОВ «Голден Деррік» 19 спеціальних дозволів на користування надрами на геологічне вивчення нафтогазоносних надр, у тому числі дослідно-промислова розробка родовищ з подальшим видобуванням нафти, газу (промислова розробка родовищ). Так, у рапорті про виявлення кримінального правопорушення від 29 вересня 2019 року № 14/1-6761 старший оперуповноважений з ОВС 5 відділу 1 управління ГУ БКОЗ СБ України вказав, що в ході оперативно-службової діяльності ним отримано фактичні дані про протиправну діяльність службових осіб Державної служби геології та надр України, ПАТ «НАК «Надра України» та рядку комерційних структур, які шляхом зловживання службовим становищем здійснили заволодіння державними активами в нафтогазодобувнцій галузі, їх подальшу легалізацію, чим нанесли шкоду економічній безпеці держави. Зокрема, у 2007 році ПАТ «НАК «Надра України» та іноземною компанією «Ліфо Інвест ГМБХ» (Австрія) було створено ТОВ «Голден Деррік», статутний капітал якої у розмірі 33 млн.грн. сформовано по формулі 50/50%. ПАТ «НАК «Надра України» в якості статутного внеску було передано державне майно (бурове обладнання, свердловини, первинну геологічну інформацію) по залишковій балансовій вартості, начебто, на суму 16,9 млн.грн., без проведення належної оцінки ринкової власності. В подальшому у 2012 році ПАТ «НАК «Надра України» свою частку у розмірі 16% статутного капіталу продало іноземній компанії «Хартлог Лімітед» (Кіпр). При цьому, нерезидент «Ліфо Інвест ГМБХ» також реалізував свою частку в розмірі 50% статутного капіталу кіпрській фірмі «Хартлог Лімітед». Таким чином, у власності державної компанії залишилося 33% статутного капіталу ТОВ «Голден Деррік». За наявними даними, дії по створенню ТОВ «Голден Деррік» проводились виключно з метою заволодіння спецдозволами на видобуток газу. Так, у 2012 році було отримано 3 спецдозволи та видано наказ Державною службою геології та надр України на видачу ще 16 дозволів. Проте, у 2014 році вказані накази та спецдозволи були скасовані та анульовані новим керівництвом Державної служби геології та надр України. Незважаючи на зазначене, в 2017 році Державною службою геології та надр України на підставі недостовірних даних було проведено в рамках процедури видачі та відновлення дії 19 спецдозволів ТОВ «Голден Деррік» у відповідності до рішення суду та підпункту 13 пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року № 615 «Про затвердження Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами». При цьому, за оцінкою фахівців діючі ліцензії ТОВ «Голден Деррік» мають прогнозні запаси природного газу в об`ємі 35-40 млрд.куб.м. Видача вказаних спецдозволів була проведена всупереч чинному законодавству, оскільки надання спецдозволів у розумінні підпункту 13 пункту 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 травня 2011 року № 615 «Про затвердження Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами» можливе лише підприємствам, заснованим безпосередньо органами державної влади, а ТОВ «Голден Деррік» не відноситься до господарських товариств, у статутному (складеному) капіталі якого не менше як 25% акцій (часток, паїв) належать державі. Крім того, у грудні 2018 року ПАТ «НАК «Надра України» незаконно реалізувало ТОВ «Авант трейд» свою частку у розмірі 33% статутного капіталу ТОВ «Голден Деррік» за завідомо заниженою оцінкою на суму 11283228,00 грн. На даний час ТОВ «Голден Деррік», яке було переіменоване у ТОВ «ІСТ ЮРОУП ПЕТРОЛЕУМ», з метою легалізації протиправно отриманих державних активів у вигляді 19 спекцдозволів, заснувало 19 окремих господарських товариств, яким передано у статутний фонд по одному спецдозволу на видобуток газу. В подальшому, новоствореними товариствами та ТОВ «Авант трейд» також створено 19 окремих товариств та передано їм в статутний фонд по одному спецдозволу. Водночас, Урядом України проголошена стратегія збільшення власного видобутку газу в об`ємі 20 млрд.куб.м. в рік, в зв`язку з чим необхідно було розпочати видобувні роботи на перспективних нафтогазових ділянках. В той же час, внаслідок вказаних вище неправомірних дій службових осіб Державної служби геології та надр України та ПАТ «НАК «Надра України» 20% прогнозованих запасів газового ринку України незаконно опинилось під контролем фінансово-промислових груп, пов`язаних з російською федерацією, котрі в інтересах країни-агресора затягують процес початку видобутку газу. Крім того, додатково встановлено, що ТОВ «ІСТ ЮРОУП ПЕТРОЛЕУМ» (до 2017 року мало назву ТОВ «Голден Деррік») як підрядна організація отримує кошти, у тому числі бюджетні, на проведення геологорозвідувальних робіт. При цьому, вказані роботи частково не проводяться, а одержані кошти привласнюються шляхом перерахування на так звані «конвертаційні центри» з метою переведення у готівку та розподілу між учасниками протиправної діяльності.

Крім того, СБУ зазначає, за інформацією, викладеною у листах ГУ БКОЗ СБУ від 19 жовтня 2019 року № 14/1/5-7359 та від 31 жовтня 2019 року № 14/1/5-7783, 1 управлінням Головного управління на виконання доручення, наданого в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42019000000002139 від 04 жовтня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 191 Кримінального кодексу України, встановлено осіб, які можливо причетні до вчинення вказаного злочину, зокрема, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився: Литва, м. Панівеже, зареєстрований: АДРЕСА_1 , перебуває на посаді директора ТОВ «ІСТ ЮРОУП ПЕТРОЛЕУМ», забезпечує загальне керівництво підприємством у тому числі розпорядження отриманими бюджетними коштами, виділеними на розвиток мінерально-сировинної бази України, надає дані фінансового стану підприємства, наявності активів, які використані під час оцінки вартості корпоративних прав ТОВ «ІСТ ЮРОУП ПЕТРОЛЕУМ», приймає участь у приховуванні незаконно отриманих спецдозволів шляхом заснування нових юридичних осіб та передачі їм безоплатно спеціальних дозволів на користування нафтогазоносними ділянками.

IV. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ОЦІНКА СУДУ

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Положеннями статті 106 Конституції України визначено, що Президент України, серед іншого, забезпечує незалежність та національну безпеку.

Статтею 107 Конституції України визначено, що РНБО є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. РНБО координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони РНБО координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Головою РНБО є Президент України. Персональний склад РНБО формує Президент України. До складу РНБО за посадою входять Прем`єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України. У засіданнях Ради національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України. Рішення РНБО вводяться в дію указами Президента України. Компетенція та функції РНБО визначаються законом.

Частинами першою, четвертою статті 10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» рішення РНБО приймаються не менш як двома третинами голосів її членів. Рішення РНБО, введені в дію указами Президента України, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади.

Згідно з частинами першою, другою статті 1 Закону України «Про санкції» з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції). Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність.

Підставами для застосування санкцій є дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про санкції»).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 4 Закону України «Про санкції» видами санкцій згідно з цим законом є, зокрема, анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про санкції» пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд Ради національної безпеки та оборони України Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України.

Абзацом 1 частини третьої статті 5 Закону України «Про санкції» передбачено, що рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

Положеннями частини п`ятої статті 5 Закону України «Про санкції» встановлено, що рішення щодо застосування санкцій повинно містити строк їх застосування, крім випадків застосування санкцій, що призводять до припинення прав, та інших санкцій, які за змістом не можуть застосовуватися тимчасово.

Частиною сьомою статті 5 Закону України «Про санкції» передбачено, що рішення про скасування санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону, у разі якщо застосування санкцій привело до досягнення мети їх застосування.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що суб`єктом застосування санкцій може бути суб`єкт, який створює реальні та/або потенційні загрози національним інтересам.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд відхиляє доводи позивача про те, що останній не належить до суб`єктів, відносно яких можна застосувати санкції.

Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.

Виключено частину судового рішення, яка містить службову інформацію.

Суд установив, що листом від 19 березня 2021 року 8/5/2-2592дск СБУ звернулася до секретаря РНБОУ із пропозиціями про застосування до позивача персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), передбачених статтею 4 Закону України «Про санкції», з метою невідкладного та ефективного реагування на потенційні загрози національним інтересам держави, недопущення втрат державного бюджету України.

19 березня 2021 року РНБОУ підтримала внесені СБУ пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), про що прийняла відповідне рішення, яке разом із додатком було надіслане Президентові.

25 березня 2021 року Указом Президента України №123/2021 введено в дію рішення РНБО від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (пункт 1 додатку до Рішення).

Наведені встановлені обставини у даній справі свідчать про те, що видавши оспорюваний в частині Указ, Президент України реалізував владні управлінські функції в межах конституційних повноважень, оскаржуваний Указ є способом реалізації цих функцій. Позивач у доводах, викладених у позові, не спростував встановлених і викладених у поданні СБУ обставин, які стали підставою для прийняття рішення РНБОУ.

Види санкцій, застосовані цим Указом, та їх кількість визначається безпосередньо органом застосування, який, усвідомлюючи потребу невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам України, використовує всі передбачені законом заходи з метою захисту цих інтересів, а також для запобігання порушенню прав, свобод та законних інтересів громадян України.

Верховний Суд вказує, що відповідальність за повноту і достовірність відомостей, викладених у пропозиціях СБУ в листі від 19 березня 2021 року 8/5/2-2592дск, несе їх ініціатор, а також інші уповноважені органи, які подали таку інформацію ініціатору.

Таким чином, доводи позивача про те, що виконання Товариством робіт згідно спеціального дозволу на користування надрами № 4145 від 14 травня 2012 року у Ново-Диканській площі здійснювалося ним відповідно до угоди від 16 жовтня 2019 року № 4145 про умови користування надрами з метою геологічного вивчення нафтогазоносних надр, утому числі дослідно-промислової розробки родовищ, з подальшим видобуванням нафти, газу (промислова розробка родовищ), відхиляються судом як необгрунтовані.

РНБОУ є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України, визначає достатність підстав для застосування санкцій та необхідність їх застосування, з метою невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам України, несе відповідальність за їхню об`єктивність, відповідність меті та ефективності, а також дотримання іншим принципам застосування санкцій відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про санкції».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 січня 2021 року у справі №9901/405/19 (провадження №11-203заі20) зазначила, що наявність реальної чи потенційної загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету територіальній цілісності України, про які йдеться у статті 3 Закону України «Про санкції», безумовно є оціночним поняттям, а достатність підстав вважати існування такої реальної чи потенційної загрози передбачає певну межу дискреції.

Уводячи в дію рішення РНБОУ про такі санкції, Президент як гарант Конституції України, якому народом України надано представницький мандат та якому Конституцією України надано повноваження вводити в дію рішення РНБОУ, має самостійно оцінити наявність та достатність підстав для введення такої санкції.

Судовий контроль за таким рішенням є обмеженим, оскільки суд, з одного боку не може за Президента України повторно оцінити наявність та достатність підстав для введення таких санкцій в межах його дискреції (що означало б порушення принципу розподілу влади), але з іншого боку, суд може перевірити дотримання меж такої дискреції та процедури введення санкцій.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що процедура введення санкцій до позивача порушена не була, ознак порушення меж дискреції Президентом України при вирішенні питання достатності підстав і доказів для введення таких санкцій суд не встановив.

Верховний Суд вказує, що доводи позивача більшою мірою зведені до незабезпечення стосовно нього ефективного державного управління, при цьому саме до відповідача скеровані претензії безпідставного застосування санкцій, без врахування прийняття цього рішення на підставі інформації, наданої ініціатором (СБУ), та обговореної на засіданні координаційного (колегіального) органу (РНБОУ), що мало наслідком прийняття відповідного рішення.

Дотримуючись положень конституційного принципу «розподілу влади», який заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим завданням є здійснення правосуддя, Верховний Суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та інтересів фізичних та юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Щодо доводів позивача про порушення оскаржуваним Указом принципу пропорційності, що призводить до необґрунтованого, безпідставного та надмірного обмеження основоположного права позивача на мирне володіння своїм майном, що мало вираз у втручанні у його господарську діяльність, Верховний Суд вважає, що у даному випадку необхідно проаналізувати співвідношення національних інтересів і права юридичної особи на провадження господарської діяльності, тобто співвідношення публічних інтересів держави України і приватних інтересів суб`єкта підприємницької діяльності та встановити пропорційність втручання в такому випадку до права власності (користування). Зазначене може і має бути предметом судового контролю.

За визначенням, наведеним у частині першій статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», документ дозвільного характеру - дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ в електронному вигляді (запис про наявність дозволу, висновку, рішення, погодження, свідоцтва, іншого документа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), який дозвільний орган зобов`язаний видати суб`єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб`єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

Статтею 324 Цивільного кодексу України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Кожен громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності Українського народу відповідно до закону.

Виходячи зі змісту права власності, наведеного у частині першій статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Водночас, наведені положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає необхідними, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Так, обмеження права позивача користуватися спеціальним дозволом на користування надрами, шляхом його анулювання, є втручанням держави у його право на мирне володіння майном.

Проте, таке втручання держави у вказане право ґрунтується на вимогах, зокрема, Закону України «Про санкції», та має легітимну мету забезпечити контроль за власністю особи, яка може нести загрозу національним інтересам України. Такий контроль за Законом України «Про санкції» є необхідним для ефективного реагування держави на загрози її безпеці в умовах агресії росії проти України. Зокрема, він є заходом, який наша держава вживає, перебуваючи у стані самооборони згідно зі статтею 51 Статуту ООН.

Наданими суду СБУ матеріалами підтверджується, що тривають кримінальні провадження за фактами незаконного володіння державними коштами та майном, можлива причетність Товариства та його посадових осіб до вчинення злочинів у яких перевіряється відповідними правоохоронними органами.

При цьому, у разі, якщо застосування санкцій привело до досягнення мети їх застосування, то орган, який прийняв відповідне рішення, ухвалює рішення про скасування санкцій (частина сьома статті 5 Закону України «Про санкції»).

В свою чергу, за результатами зібраних у процесі розгляду справи матеріалів Верховний Суд дійшов висновку, що згадане втручання є пропорційним легітимній меті й таким, що не становитиме надмірного тягаря для позивача. Втручання у право останнього на мирне володіння майном не позбавляє права власності на таке майно, а лише на певний час обмежує можливість реалізації цього права. За встановлених обставин несприятливі для позивача наслідки санкцій дозволяють досягнути цілі, на які спрямовані Указ Президента України та Рішення РНБОУ. Крім того, позивач не був позбавлений можливості спростувати наявність фактичних підстав для застосування до нього санкцій. Однак цього не зробив.

Згідно з положеннями частини першої статті 3 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» основним принципами державної політики з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності є, зокрема, захист прав, законних інтересів суспільства, територіальних громад та громадян, життя громадян, охорона навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави.

Оспорюваний в частині Указ Президента України, яким введено в дію рішення РНБОУ про застосування персональних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), за своєю правовою природою є адміністративним (економічним) запобіжним заходом, має превентивний характер. Метою застосування цього заходу є невідкладне та ефективне реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам України.

Верховний Суд визнає, що обмеження права позивача користуватися спеціальним дозволом на користування надрами є втручанням держави у його право на мирне володіння майном, але таке втручання держави у вказане право є пропорційним легітимній меті, ґрунтується на вимогах, зокрема, Закону України «Про санкції».

Верховний Суд вважає, що видаючи Указ від 25 березня 2021 №123/2021 в оскаржуваній частині, Президент України реалізував свої конституційні повноваження у порядку та на підставі законодавства України, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тобто пропорційно.

Таким чином, підстави для визнання оспорюваного в частині Указу №123/2021 протиправним та його скасування відсутні.

Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Верховний Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що заявлений позивачем позов задоволенню не підлягає.

Абзаци 15 та 16 розділу IV мотивувальної частини цього судового рішення містять службову інформацію.

Керуючись статтями 2, 22, 241-246, 250, 255, 262, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕО КОННЕКТ» до Президента України Зеленського Володимира Олександровича , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Ради національної безпеки та оборони України, Служби безпеки України, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 25.03.2021 № 123/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» в частині введення в дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕО КОННЕКТ» (пункту 1 додатку до Рішення).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного рішення суду 19.11.2024.

...........................

...........................

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева,

І.А. Гончарова,

І.Я.Олендер ,

Р.Ф. Ханова,

В.В. Хохуляк,

Судді Верховного Суду