Ухвала

від 21.11.2024 по справі 573/2230/24

БІЛОПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 573/2230/24

Номер провадження 2-о/573/78/24

У Х В А Л А

іменем України

21 листопада 2024 року м. Білопілля

Суддя Білопільського районного суду Сумської області Марина ЧЕРКАШИНА, розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа - Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про встановлення факту, що має юридичне значення,

В С Т А Н О В И Л А :

18 листопада 2024 представником заявника адвокатом Юрко О.В. до суду подано зазначену вище заяву.

При вирішенні питання щодо відкриття провадження у справі, проаналізувавши фактичні обставини позову, їх правову кваліфікацію, характер спірних правовідносин та предмет захисту, з`ясовано, що заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 177 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно вимог ЦПК України, звернення до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи здійснюється шляхом пред`явлення позову, у якій позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до п. 4 - 5 ч. 3 ст.175 ЦПК України, позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них. Позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною другою статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку, окрім визначених ч. 1 вказаної статті, можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.

Згідно ст. 318 ЦПК України, у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.

Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про громадянство України» громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.

Таким чином, належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство України» і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час та такий факт підлягає встановленню на підставі судового рішення.

Як вбачається з прохальної частини заяви, представник просить встановити факти: 1) встановлення особи заявника; 2) встановлення факту постійного проживання у неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року разом з батьками в с. Новобахмутівка Ясинуватського району Донецької області.

Щодо заявленої вимоги про встановлення особи заявника, приходжу до наступного висновку.

Згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», паспорт громадянина України відноситься до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» визначено загальний порядок видачі та відновлення паспорта (далі - Порядок № 302).

В пунктах 38-40 Порядку № 302 передбачено, що після прийняття до розгляду заяви - анкети та доданих до неї документів працівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім`я якої оформляється паспорт. Ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, отриманих з баз даних Реєстру. Ідентифікація особи, на ім`я якої оформляється паспорт і стосовно якої відсутня інформація в базах даних Реєстру, здійснюється відповідно до наявних державних та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз, що перебувають у власності держави або підприємств, установ та організацій.

У виключних випадках за результатами перевірок, за якими особу не ідентифіковано, проводиться процедура встановлення особи (пункт 43 Порядку № 302).

У разінеможливості встановитиособу протягомзазначеного строкуособа встановлюєтьсяза рішеннямсуду провстановлення факту,що маєюридичне значення,для видачідокументів,що посвідчуютьособу тапідтверджують громадянствоУкраїни (ч. 1 ст. 10 Закону).

Всупереч зазначеним вище нормам закону ОСОБА_2 не зазначила причини та не долучила доказів неможливості встановити її особу у позасудовому порядку, як того вимагає прядок видачі та відновлення паспорта відповідним органом.

Зокрема, додане до заяви повідомлення УДМС України в Сумській області про відмову в оформленні паспорта громадянина України не містить беззаперечних доказів неможливості у позасудовому порядку оформити їй паспорт громадянина України, оскільки ОСОБА_2 не виконалавимоги,які їйвисунуло УДМСУкраїни вСумській області. При цьому їй роз`яснено, що відповідно до абзацу другого пункту 101 Порядку вона має право повторно звернутися до територіального органу або підрозділу ДМС України із заявою про видачу паспорта громадянина України у формі картки у разі зміни або усунення обставин, у зв`язку з якими їй було відмовлено в оформленні.

Як вбачається із матеріалів справи, окрім тітки, яка мала підтвердити її особу, у неї є матір ОСОБА_3 та рідні брати та сестри, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які також могли б підтвердити її особу у органах міграційної служби.

Доказів, що вказані особи не можуть підтвердити особу в УДМС України в Сумській області, до заяви не долучено.

Оскільки порядок видачі паспорту вимагає відповідну процедуру встановлення особи, то заявник повинна виконувати вимоги відповідного органу та вирішити це питання у позасудовому порядку. А в разі неможливості встановити особу, така особа встановлюється за рішенням суду про встановлення факту, що має юридичне значення (факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року) для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України.

Щодо вимоги про встановлення факту проживання на території України станом на 24 серпня 1991 заявника з батьками, слід зазначити слідуюче.

Набуття громадянства України врегульоване положеннями Закону України «Про громадянство України» і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час.

Згідно п. 10 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001р. № 215/2001 (далі - Порядок № 215/2001), для встановлення відповідно до пунктів 1 та 2 частини першої статті 3 Закону належності до громадянства України особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягла повноліття та проживала в Україні разом із батьками (одним із них) або іншим її законним представником, подає:

а) заяву про встановлення належності до громадянства України;

б) копію свідоцтва про народження;

в) один із таких документів:

- довідку, що підтверджує факт постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;

- довідку, що підтверджує факт постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника, з якими особа в неповнолітньому віці постійно проживала, або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;

- документ, що підтверджує факт перебування особи в неповнолітньому віці на вихованні у державному дитячому закладі України за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року;

- копії паспортів батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника - громадян колишнього СРСР з відміткою про прописку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року. У разі відсутності у батьків (одного з них) особи або іншого її законного представника паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про те, що за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року ця особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР і відповідно постійно проживала, проживала на території України (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);

- судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи в неповнолітньому віці на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факту її проживання в неповнолітньому віці в Україні за станом на 13 листопада 1991 року;

- судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року батьків (одного з них) особи або іншого законного представника, з яким особа в неповнолітньому віці постійно проживала на території України, або факту їх проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.

Так, представник просить встановити факт постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року заявника ОСОБА_2 , 1990 р.н. уродженки села Новобахмутівка, Ясинуватського району Донецької області разом з матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та батьком ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно свідоцтвапро народження,батьками ОСОБА_2 є ОСОБА_10 та ОСОБА_3 .Між прізвищем заявниці та її батька утворилась розбіжність в написанні, а тому родинні зв`язки між батьком - ОСОБА_9 та його дочкою - ОСОБА_2 теж потребують додаткового встановлення (встановлення факту родинних відносин).

Окрім того, у прохальній частині заяви не зазначно, де саме станом на 24 серпня 1991 року в Україні проживали ОСОБА_2 та її батьки, факт якого місця проживання остання просить встановити.

Крім того, у заяві зазначено, що заявниця ОСОБА_2 переїхала з окупованої території на постійне місце проживання з 2018 року і наразі проживає в м. Білопілля Сумської області, проте до заяви не долучено довідки проживання заявниці на території Білопільської громади на даний час, для визначення підсудності розгляду справи.

Від змісту позовної заяви залежать дії судді при вирішенні питання про відкриття провадження у справі і проведення подальших підготовчих дій для розгляду справи у судовому засіданні та при її розгляді по суті, у тому числі і про її судову юрисдикцію та підсудність, про визначення обставин, що мають значення для її вирішення, про залучення в процес інших осіб, дослідження доказів тощо.

Частинами 1, 3 статті 185 ЦПК України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст.6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасник цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У зв`язку з наведеним, залишення позову без руху з підстав, передбачених законом (невідповідність позовної заяви вимогам щодо її змісту, несплата судового збору тощо), залишення позову без руху не є порушенням права на справедливий судовий захист.

Таким чином, приходжу до висновку про залишення заяви без руху, надавши строк для усунення недоліків та роз`яснивши, що в разі невиконання викладених в ухвалі вимог, заява вважатиметься неподаною і буде повернута.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 175, 177, 185, 260-261 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И Л А:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про встановлення факту, що має юридичне значення, залишити без руху.

Запропонувати протягом десяти днів з дня отримання копії даної ухвали усунути зазначені в ній недоліки і роз`яснити, що в іншому випадку заява вважатиметься неподаною і буде повернута.

Ухвала апеляційному оскарженню не підлягає.

Суддя