Постанова

від 21.11.2024 по справі 138/3489/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 138/3489/23

Провадження № 22-ц/801/2283/2024

Категорія: 77

Головуючий у суді 1-ї інстанції Цибульський О. Є.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 рокуСправа № 138/3489/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Берегового О. Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,

за участю секретаря судового засідання: Куленко О. В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідачі: Козлівський ліцей Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, Яришівська сільська рада Могилів-Подільського району Вінницької області

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Козлівського ліцею Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, зобов`язання нарахувати та виплатити різницю між середнім заробітком і виплаченими 2/3 заробітку, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою представника Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області адвоката Грабара Сергія Анатолійовича на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 03 вересня 2024 року, ухвалене місцевим судом за головування судді Цибульського О. Є.,

встановив:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Козлівського ліцею Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, зобов`язання нарахувати та виплатити різницю між середнім заробітком і виплаченими 2/3 заробітку, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 працював у Козлівському ліцеї Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області на посаді вчителя.

Рішенням Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області від 24 серпня 2023 року №1651-34/2023 призупинено діяльність Козлівського ліцею Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

29 серпня 2023 року в.о. директора Козлівського ліцею Могилів-Подільського району Вінницької області видано наказ №27-к про попередження щодо вивільнення позивача.

На підставі розпорядження голови Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області від 28 серпня 2023 року №23-ОС «Про попередження працівників Козлівського ліцею про наступне вивільнення у порядку ст. 49-2 КЗпП України» наказом в.о. директора ліцею від 30 жовтня 2023 року №35-к позивач був звільнений.

Вважаючи своє звільнення безпідставним та протиправним, таким, що відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, зазначає, що поняття «призупинення» закладу у чинному законодавстві відсутнє, а тому така підстава звільнення є протиправною. Крім того, позивачу при звільненні не було запропоновано іншої роботи при звільненні, тоді як штат у Козлівському ліцеї не скорочувався, та не була отримана згода профспілкової організації на його звільнення як члена профспілки.

Також позивач зазначає, що за розпорядженням Яришівського сільського голови від 28 серпня 2023 року № 115-ОД оплата праці працівників ліцею здійснювалася у розмірі 2/3 середнього заробітку з 28 серпня 2023 року по 30 жовтня 2023 року, що суперечить вимогам ст. 113 КЗпП України, а також Галузевої угоди між Міністерством освіти і науки України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2021-2025 роки щодо оплати праці працівників освіти, а тому його порушені права мають бути відновлені шляхом нарахування та виплати різниці між середньою заробітною платою та 2/3 заробітку, отриманими ним за вказаний період.

За таких обставин позивач просив зобов`язати Яришівську сільську раду Могилів-Подільського району Вінницької області нарахувати та виплатити йому різницю між його середнім заробітком та виплаченими 2/3 заробітку за період з 28 серпня 2023 року по 30 жовтня 2023 року, визнати протиправним та скасувати наказ виконуючого обов`язки директора Козлівського ліцею Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області № 35-к від 30 жовтня 2023 року про звільнення його з роботи та поновити його на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 листопада 2023 року по день поновлення на роботі.

Рішенням Могилів-Подільського району Вінницької області від 03 вересня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ виконуючого обов`язки директора Козлівського ліцею Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області від 30 жовтня 2023 року №35-к про звільнення ОСОБА_1 з посади вчителя математики та інформатики. Поновлено ОСОБА_1 на посаді вчителя математики та інформатики у Козлівському ліцеї Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області. Стягнуто з Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 жовтня 2023 року по 03 вересня 2024 року включно, в розмірі 141084,19 грн, а також 2484,44 грн судового збору на користь Державної судової адміністрації України. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, Яришівська сільська рада Могилів-Подільського району Вінницької області оскаржує його в апеляційному порядку. Вважаючи оскаржуване рішення ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у зв`язку з рішенням Яришівської сільської ради від 24 серпня 2023 року №1651-34/2023 з 01 вересня 2023 року призупинено діяльність Козлівського ліцею та доручено його директору вжити заходів щодо вивільнення працівників згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із зміною в організації виробництва і праці через призупинення діяльності ліцею. Відповідно директором ліцею 29 серпня 2023 року видано наказ №27-к, яким попереджено працівників, зокрема, ОСОБА_1 , про наступне вивільнення у зв`язку із призупиненням роботи закладу. Факт повідомлення позивача про наступне вивільнення ним не заперечується. Надалі 30 жовтня 2023 року відповідно до наказу №35-к ОСОБА_1 був звільнений з займаної посади.

Посилаючись на положення ст. 49-2 КЗпП України, скаржник вказує, що обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається саме на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору і роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом всього періоду і які існували на день звільнення. При цьому чинним законодавством встановлений обов`язок пропозиції вакансії саме на тому ж підприємстві, однак, позивачу неможливо було запропонувати працевлаштування в Козлівському ліцеї, у зв`язку із вивільненням всіх працівників ліцею, що зумовлено відсутністю необхідних умов праці.

Скаржник також вважає, що п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України не містить вичерпного переліку підстав, які б дозволяли безальтернативно трактувати роботодавцю поняття зміни в організації виробництва і праці та воно не обмежується ліквідацією, реорганізацією, банкрутством або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників.

Користуючись своїм правом, позивач ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вважає, що суд дійшов правильного висновку про порушення норм трудового законодавства при його звільненні, а тому визнав протиправним та скасував наказ в.о. директора Козлівського ліцею Яришівської сільської ради від 30 жовтня 2023 року №35-к та поновив позивача на роботі. Суд зважив, що фактично у Козлівському ліцеї змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників не відбулося, а тому є можливим поновлення на роботі позивача. Вказує, що суд також правильно встановив, що відповідачі не провівши процедуру ліквідації ліцею фактично здійснили такі дії з використанням підміни цього поняття до закінчення річного строку на громадські обговорення такого питання, оскільки відбулося повне зупинення роботи ліцею та було звільнено усіх його працівників. У іншій частині скаржник рішення не оскаржував, отже розмір середнього заробітку судом визначено правильно та не оскаржується відповідачем.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції цілком відповідає.

Судом встановлено, що як слідує зі змісту наданої копії трудової книжки позивача, серії НОМЕР_1 , він працював в закладах освіти села Козлів, в тому числі на посаді вчителя математики та інформатики Козлівської школи Могилів-Подільського району Вінницької області, яка згодом була перейменована в ліцей.

Відповідно до рішення Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області від 24 серпня 2023 року №1651-34/2023 «Про призупинення діяльності Козлівського ліцею Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області» призупинено з 01 вересня 2023 року діяльність вказаного ліцею та доручено його директору вжити заходів щодо вивільнення працівників ліцею, у зв`язку зі зміною в організації виробництва і праці через призупинення діяльності ліцею згідно п.1 ст.40 КЗпП України.

28 серпня 2023 року головою Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області видане розпорядження №23-ОС про попередження працівників Козлівського ліцею про наступне вивільнення у порядку ст. 49-2 КЗпП України.

Крім того, 28 серпня 2023 року головою Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області видане розпорядження №115-ОД про оголошення у Козлівському ліцеї простою не з вини працівника всім педагогічним та непедагогічним працівникам закладу з 28 серпня 2023 року по 28 жовтня 2023 року та здійснення оплати праці, зокрема, педагогічних працівників ліцею в розмірі двох третин посадового окладу з урахуванням педагогічного навантаження, які вони мали до запровадження простою.

Наказом в.о. директора Козлівського ліцею Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області від 29 серпня 2023 року №27-к «Про попередження працівників Козлівського ліцею про наступне вивільнення у порядку ст.49-2 КЗпП України», попереджено працівників ліцею, зокрема, ОСОБА_1 про наступне вивільнення у зв`язку з призупиненням роботи закладу.

Також наказом в.о. директора Козлівського ліцею Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області від 29 серпня 2023 року №43-к у ліцеї оголошено простій не з вини працівника всім педагогічним та непедагогічним працівникам закладу з 28 серпня 2023 року по 28 жовтня 2023 року.

На підставі наказу в.о. директора Козлівського ліцею Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області від 30 жовтня 2023 року №35-к «Про звільнення працівників ліцею» позивач був звільнений із займаної посади вчителя математики та інформатики. Підставою для звільнення зазначено розпорядження від 28 серпня 2023 року №23-ОС «Про попередження працівників Козлівського ліцею про наступне вивільнення у порядку ст.49-2 КЗпП».

Згідно запису № 25 у трудовій книжці позивача, підставою його звільнення зазначено п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із закриттям ліцею.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача відбулось із порушенням норм трудового законодавства. При цьому суд встановив, що фактично у Козлівському ліцеї змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників не відбулося. Не провівши процедуру ліквідації ліцею, відповідачами фактично здійснено такі дії з використанням підміни цього поняття на «призупинення діяльності». Відтак суд дійшов висновку, що наказ в.о. директора Козлівського ліцею Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області від 30 жовтня 2023 року №35-к про звільнення позивача слід визнати протиправним та скасувати і поновити позивача на роботі на посаді вчителя математики та інформатики у Козлівському ліцеї Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області. Крім того, на підставі ст. 235 КЗпП України суд вважав необхідним стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення, тобто 30 жовтня 2023 року до 03 вересня 2024 року дня ухвалення рішення про поновлення на роботі, в розмірі 141084,19 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання нарахувати та виплатити різницю між його середнім заробітком та виплаченими 2/3 заробітку за час простою, суд першої інстанції вважав таку вимогу необґрунтованою, оскільки оплату простою працівникам, включаючи непедагогічних та тих, які працюють за сумісництвом , не з їх вини лише рекомендовано здійснювати у розмірі середньої заробітної плати.

З такими висновками суду належить погодитися з огляду на наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦКУкраїни).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Припинення трудового договору може мати місце лише з підстав, передбачених законодавством (ст. 3 КЗпП України).

Статтею 5-1 КЗпП України встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Між сторонами виник спір про законність звільнення позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Отже, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Попередження це письмова пропозиція працівникові продовжити роботу після того, як власник з дотриманням установленого законодавством двомісячного строку змінить істотні умови праці. Працівник може прийняти цю пропозицію та продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці або ж відмовитися від неї. Двомісячний строк попередження передбачено для того, щоб працівник міг знайти собі іншу роботу, якщо його не влаштовує зміна істотних умов праці.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Відсутність підтвердження про те, що роботодавець запропонував вакансії у випадках передбачених КЗпП України є порушенням трудового законодавства.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц виснував, що з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Як безумовно убачається із матеріалів справи та не заперечується її учасниками, позивачу не була запропонована інша робота на тому ж підприємстві у Козлівському ліцеї Могилів-Подільського району Вінницької області, оскільки як вважає відповідач, неможливо було перевести ОСОБА_1 у зв`язку із вивільненням працівників та відсутністю необхідних умов праві.

У матеріалах справи також відсутні докази того, що позивачу була запропонована робота у іншому закладі загальної середньої освіти цієї ж територіальної громади, зокрема, у Хоньковецькому ліцеї чи Липчанській гімназії, коли були переведені діти, які навчалися у Козлівському ліцеї.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Разом з тим, як слідує з матеріалів справи, станом на день звільнення позивача Козлівський ліцей не було ліквідовано чи реорганізовано, він не став банкрутом та не відбулось його перепрофілювання, скорочення чисельності або штату працівників також не було, що фактично було підтверджено в ході судового розгляду даної справи.

При цьому суд виходить із того, що згідно з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Зокрема, висновок щодо права підприємства самостійно визначати організаційну структуру викладено Верховним Судом також у постанові від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю передбачені статтями 43-46 Конституції України.

Як встановлено судом, розпорядженням сільського голови Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області від 28 серпня 2023 року № 115-ОД «Про оголошення простою в Козлівському ліцеї Яришівської сільської ради» у ліцеї оголошено простій не з вини працівника всім педагогічним та непедагогічним працівникам закладу з 28 серпня 2023 року по 28 жовтня 2023 року.

Дане розпорядження прийняте на підставі та з урахуванням ч. 1 ст. 34, ч. 1 ст. 113 КЗпП України, п. 20 ч. 4 ст. 42 та ч. 8 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 02 травня 2023 року, постанови Кабінету Міністрів України від 07 березня 2023 року № 221 «Деякі питання оплати праці працівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що фінансуються або дотуються з бюджету, в умовах воєнного стану», рішення 34 сесії Яришівської сільської ради від 24 серпня 2023 року № 1651-34/2023 «Про призупинення діяльності Козлівського ліцею Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області».

Пунктами 3 та 4 цього розпорядження доручено директору ліцею забезпечити виконання розпорядження, шляхом видачі відповідного наказу в порядку, передбаченому трудовим законодавством та вирішено здійснювати оплату праці педагогічним працівникам у період простою у розмірі 2/3 посадового окладу з урахуванням педагогічного навантаження, які вони мали до запровадження простою.

На підставі розпорядженням сільського голови Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області від 28 серпня 2023 року № 115-ОД в. о. директора Козлівського ліцею видано наказ № 43-к «Про оголошення простою у зв`язку з введенням воєнного стану» від 29 серпня 2023 року, яким в ліцеї було оголошено простій не з вини працівника з 28 серпня 2023 року по 28 жовтня 2023 року.

Отже на момент звільнення позивача ОСОБА_1 , тобто 30 жовтня 2023 року, простою не було.

Простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця (ч. 1, 2 ст. 34 КЗпП України).

Відповідно до ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст. 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55-63 цієї Конституції.

Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України № 64/2022 від 24 квітня 2022 року «Про введення воєнного стану України».

Строк дії воєнного стану в Україні продовжувався Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133, від 18 квітня 2022 року № 259, від 18 травня 2022 року № 341, від 12 серпня 2022 року № 573, від 7 листопада 2022 року № 757, а також від 6 лютого 2023 року № 58 (строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб), від 01 травня 2023 року № 254/2023, яким продовжено строк дії воєнного стану з 20 травня 2023 року строком на 90 діб, тобто 18 серпня 2023 року. Ці Укази були затверджені відповідними Законами України.

15 березня 2022 Верховною Радою України прийнято Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Згідно з п. 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Згідно з ч. 2, 3 ст. 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до ст. 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Ураховуючи викладене, положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи.

Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Тобто зупинення роботи є тимчасовим заходом при якому не дозволено повністю звільняти усіх працівників, а лише дозволяється їх переведення, за їх згодою і, не більше ніж на один місяць.

Отже роботодавцю надано право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості, у зв`язку з військовою агресією проти України, забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціонування з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.

Частиною 1 ст. 34 КЗпП України, яка регулює питання, тимчасового переведення на іншу роботу встановлено, щозупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами є простоєм.

Частина 2 цієї норми визначає, щоу разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Водночас зміна в організації виробництва і праці, наслідком якої є скорочення штату або чисельності працівників, означає, що посада, яку раніше обіймав працівник, виводиться зі штатного розпису.

Під змінами в організації виробництва і праці варто розуміти об`єктивно необхідні дії власника або уповноваженого ним органу, обумовлені, за загальним правилом, впровадженням нової техніки, нових технологій, вдосконаленням структури підприємства, установи, організації, режиму робочого часу, управлінської діяльності, що спрямовані на підвищення продуктивності праці, поліпшення економічних та соціальних показників, запобігання банкрутству і масовому вивільненню працівників та збереження кадрового потенціалу в період тимчасових зупинок у роботі, створення безпечних умов праці, поліпшення її санітарно-гігієнічних умов.

Змінами в організації виробництва і праці слід вважати також удосконалення систем заробітної праці, нормування праці, ліквідацію шкідливих робіт, раціоналізацію робочих місць після їх атестації тощо.

Будь-які зміни умов трудового договору повинні відбуватися з дотриманням норм трудового законодавства та не порушувати прав працівників.

Як безумовно слідує із матеріалів справи, у Козлівському ліцеї Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області зміни в організації виробництва і праці не відбулися, а відповідні накази щодо скорочення чисельності і штату працівників чи затвердження нової штатної структури не приймалися.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що призупинення діяльності саме по собі спричинило зміни в організації виробництва і праці, що є підставою для звільнення позивача, є безпідставним.

Відтак належить погодитися із висновком суду першої інстанції про незаконність наказу в. о. директора Козлівського ліцею Яришівської сільської ради «Про звільнення працівників ліцею» № 35-к від 30 жовтня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 З посади вчителя математики та інформатики та необхідність його скасування.

Окрім того, з урахуванням положень ч. 2 ст. 235 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 31 жовтня 2023 по 03 вересня 2024 року включно, у розмірі 141084,19 грн.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог у цій частині у зв`язку із порушенням відповідачем норм трудового законодавства.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини 1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У третьому абзаці пункту 15 названої постанови Пленуму зазначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується лише в задоволеній його частині, тому в іншій частині рішення суду в силу ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що при вирішенні цієї справи суд першої інстанції безпомилково визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін, зібраним у справі доказам. Висновки суду першої інстанцій відповідають принципу справедливості, є об`єктивними, такими, що відповідають нормам матеріального права, які регулюють виниклі і наявні між сторонами у справі правовідносини.

Статтею 375 ЦПК України установлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись нормами статей 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника Яришівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області адвоката Грабара Сергія Анатолійовича залишити без задоволення.

Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 03 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. Ю. Береговий

Судді О. В. Ковальчук

О. С. Панасюк