Ухвала

від 21.11.2024 по справі 193/1520/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/3394/24 Справа № 193/1520/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року Колегія суддів Дніпровського апеляційного суду в складі:

судді доповідача ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

за участю секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі в режимі відеоконференції апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2024 року, якою відмовлено у задоволенні подання адміністрації державної установи «Софіївська виправна колонія (№45)» про умовно-дострокове звільнення засудженого ОСОБА_7 , -

ВСТАНОВИЛА:

Обставини, встановлені судом 1-ї інстанції :

Ухвалою Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2024 року відмовлено у задоволенні подання адміністрації державної установи «Софіївська виправна колонія (№45)» про умовно-дострокове звільнення засудженого ОСОБА_7 .

Обґрунтовуючи ухвалене рішення, суд 1-ї інстанції взяв до уваги, що ОСОБА_7 хоч і відбув більше ніж 2/3 частини строку призначеного за вироком суду покарання, водночас, врахуючи відомості про особу засудженого, його поведінку протягом всього строку відбування покарання, його попередні судимості та наголошуючи, що умовно-дострокове звільнення застосовується в кожному конкретному випадку індивідуально з урахуванням усіх даних в сукупності, і є правом, а не обов`язком суду, прийшов до висновку про відмову у задоволенні подання адміністрації державної установи «Софіївська виправна колонія (№45)» про умовно-дострокове звільнення засудженого ОСОБА_7 .

Доводи апеляційної скарги:

В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду 1-ї інстанції та ухвалити нове рішення про умовно-достроково звільнення його від подальшого відбування покарання.

В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що оскаржена ухвала винесена з порушенням норм матеріального права. Вважає, що суд 1-ї інстанції недостатньо мотивував своє рішення та безпідставно прийшов до висновку, що він не довів свого виправлення, оскільки критерієм доведеності виправлення є лише висновок про ступінь виправлення засудженого.

Звертає увагу, що хоча він і мав дисциплінарні стягнення, проте вони є погашеними, і він вважається таким, що їх не має, тож і посилання на них є недоречними.

Просить врахувати, що в висновку про ступінь виправлення інформація про його притягнення до дисциплінарних стягнень була врахована, як і заохочення, які він має на теперішній час. Зауважує, що наявність тільки стягнень і заохочень не може свідчити про те, чи стала особа на шлях виправлення, оскільки на це впливає безліч інших факторів, таких як ставлення до праці, корекційні програми, які змінюють світогляд тощо.

Позиції сторін в суді :

Засуджений ОСОБА_7 , належним чином повідомлений про місце, день та час судового розгляду, клопотань про бажання приймати участь у судовому засіданні або про відкладення розгляду справи не надав, тому колегія суддів, в порядку ч. 4 ст. 405 КПК України вважає за можливе провести розгляд апеляційної скарги засудженого за його відсутності.

Прокурор в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 , просив її задовольнити в повному обсязі з підстав, наведених в ній.

Висновки суду:

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги засудженого, вислухавши пояснення прокурора, колегія суддів вважає наступне:

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 відбуває покарання за вироком Дружківського міського суду Донецької області від 19.01.2019 року, згідно якого його було засуджено за ч. 1, 2 ст. 121, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 70 КК України до 8 років позбавлення волі.

Початок строку: 21.02.2018 року. Кінець строку: 21.02.2026 року.

Станом на 21.08.2024 року засуджений відбув визначені п. 2 ч. 3 ст. 81 КК України 2/3 призначеного судом строку покарання (5 років і 4 місяці). Невідбута частина покарання складала 01 рік, 04 місяців і 28 днів позбавлення волі.

Зі змісту оскарженого судового рішення вбачається, що суд відмовляючи у задоволенні подання адміністрації виконання покарань мотивував свої висновки тим, що існування формальних підстав для звільнення умовно-достроково засудженого ОСОБА_7 , обумовлених лише відбуттям певного строку покарання та наявності заохочення не дають суду підстав для задоволення подання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_7 .

Врахувавши положення ст. 81 КК України, дані про поведінку засудженого за весь час відбуття покарання, в тому числі й дані, що характеризують ступінь тяжкості вчиненого злочину і особу засудженого в цілому, суд 1-ї інстанції прийшов до висновку про відсутність достатніх даних про те, що до ОСОБА_7 можливо застосувати умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, а тому відмовив у задоволенні подання адміністрації установи виконання покарань.

Відповідно до положень ч. 2, п. 3 ч. 3 ст. 81 КК України умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, у разі заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавленням волі на певний строк, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисне кримінальне правопорушення протягом невідбутої частини покарання.

Разом з тим, згідно з роз`ясненнями, наведеними у п. п. 2, 17 Постанови № 2 від 26 квітня 2002 року Пленуму Верховного Суду України "Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким" умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м`яким можливі лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому, головною умовою прийняття такого рішення є доведеність при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання - того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення. Зокрема, слід ретельно з`ясовувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправної установи, а також його наміри щодо прилучення до суспільно корисної праці.

Засуджений ОСОБА_7 відбуває покарання за вчинення умисних тяжких злочинів.

Станом на момент звернення до суду 1-ї інстанції з клопотанням про застосування ст. 81 КК України, ОСОБА_7 з 21.02.2018 року по 13.12.2021 року утримувався в Державних установах «Бахмутська установа виконання покарань (№6)», «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», «Одеський слідчий ізолятор», «Північна виправна колонія (№90)», «Стрижівська виправна колонія (№81)», «Одеський слідчий ізолятор» у яких здебільшого характеризувався негативно, зокрема мав 5 стягнень, жодних заохочень у них не мав.

З 13.12.2021 року міру кримінального покарання став відбувати у Державній установі «Софіївська виправна колонія (№ 45)». За час відбування покарання у ній ОСОБА_7 характеризується позитивно. Має 2 заохочення, стягнень не має. Інвалід ІІ групи, але проявляє належну соціально-корисну активність. При виконанні дорученої роботи намагається дбайливо ставитися до майна і предметів, якими користується. Роботи із самообслуговування та благоустрою установи виконує періодично. Дотримується правил пожежної безпеки. У взаємовідносинах з іншими засудженими не конфліктний. У стосунках з персоналом установи виконання покарань щирий, випадків не тактовної поведінки не допускає.

Зарахований до програм диференційованого впливу «Правова просвіта», «Подолання алкогольної залежності» та «Підготовка до звільнення». Заходи виховного впливу відвідує регулярно, реагує на них позитивно. Підтримує соціально-корисні зв`язки з дочкою, онуками та братом шляхом листування та телефонних розмов. За даними характеристики засуджений має середню оцінку ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення та середній ризик його небезпеки для суспільства.

Крім того, у матеріалах справи мається комісійний висновок щодо ступеня виправлення засудженого ОСОБА_7 , згідно якого останній набрав 85 балів з мінімально необхідних 65, тож, на думку комісії, може вважатися таким, що став на шлях виправлення (довів своє виправлення).

Доводи апелянта, що суд безпідставно не врахував такий висновок, колегія суддів вважає необґрунтованим, вважає висновки суду першої інстанції з підстав того, що такий висновок має для суду лише рекомендаційний характер, вірним. Крім того, суд, дослідивши оцінку ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення, який визначений згідно вищевказаного висновку адміністрацією виправної колонії як середній, після аналізу відомостей про особу засудженого, яка також міститься в особовій справі, його поведінку у сукупності фактичних обставин відбування ним покарання не може беззаперечно вважати, що засуджений має стабільну та постійну позитивну поведінку, та вважає, що процес виправлення засудженого не досяг тієї стадії, на якій відбування засудженим покарання у виді позбавлення волі перестає бути доцільним і до нього може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від подальшого відбування покарання. З такими висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційна інстанція.

Крім того, судом першої інстанції з матеріалів особової справи засудженого встановлено, що останній мав 4 судимості за вчинення злочинів проти життя, здоров`я та статевої свободи громадян, у тому числі особливо тяжких. Варто зауважити, що засуджений вже вчетверте реально відбуває покарання у вигляді позбавлення/обмеження волі. З урахуванням наведеного, суд правильно визнав засудженого особою, яка схильна до скоєння кримінальних правопорушень пов`язаних з насильством, а тому вважає, що наявні підстави вважати, що застосовані покарання до цього часу не досягали мети, визначеної ст. 50 КК України.

Суд зазначає, що дотримання порядку та умов відбування покарання, а також, добросовісна поведінка засудженого під час відбування покарання відповідно до ст. 9 КВК України є обов`язком засудженого, а процес виправлення та перевиховання має бути стабільним та послідовним.

Доводи апелянта про недоречність врахування судом стягнень, які є погашеними на час розгляду подання адміністрації установи виконання покарань, колегія суддів апеляційної інстанції вважає необґрунтованим, оскільки суд врахував поведінку засудженого за увесь період відбування ним покарання. Так, утримуючись у слідчому ізоляторі ОСОБА_7 п`ять разів порушував режим утримання, за що рівну кількість разів піддавався дисциплінарним стягненням, до того ж не тільки у вигляді доган, у т.ч. суворих, а й останнього разу, 13.10.2021 року, у вигляді найсуворішого стягнення - 14 діб карцеру ДІЗО. Після крайнього свого стягнення засуджений лише 08.04.2024 року був вперше заохочений керівництвом установи у вигляді подяки за зразкову поведінку та сумлінне ставлення до праці за підсумками І кварталу 2024 року і надалі він був теж заохочений у вигляді подяки за підсумками ІІ кварталу 2024 року. Відтак, наявність двох заохочень при попередніх п`яти стягненнях, які хоча і погашені за строками давності, проте ще не можуть свідчити про безумовне виправлення засудженого.

Враховано судом, що засудженим не відшкодовано завдані збитки потерпілому унаслідок вчиненого ним злочину, що присуджені йому за вироком суду у розмірі 113 553,60 грн., при цьому матеріали провадження не містять відомостей щодо вжиття засудженим будь-яких заходів для їх погашення.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що наявність заохочень, застосованих лише у 2024 році, не свідчать про динамічний поступовий процес виправлення, і в той же час ці заохочення отримано за сумлінне ставлення до суспільно-корисної праці відповідно до ст. 118 КВК України, що є обов?яковою для засуджених.

Колегія суддів вважає, що сумлінна поведінка визначається активною участю у суспільному житті, сумлінним виконанням громадських доручень у процесі відбування покарання, гарною поведінкою в побуті, прагненням засудженого своєю діяльністю спокутувати вину за вчинений злочин, а також полягає у стримуванні від порушень режиму відбування покарання, у дотриманні правил внутрішнього розпорядку, беззаперечному виконанні законних вказівок і розпоряджень адміністрації органів кримінально-виконавчої системи, відсутності порушень дисципліни. Це поведінка, на яку повинні орієнтуватися інші особи, які відбувають покарання.

Разом з тим, процес виправлення та перевиховання має бути стабільним та послідовним протягом всього перебування засудженого в установі виконання покарання.

Крім того, умовно дострокове звільнення від відбування покарання можливе лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому головною умовою прийняття рішення є доведеність того, що він сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

Прийняття рішення про умовно-дострокове звільнення не є обов`язковим, а залежить від переконання суду в тому, що цілі покарання досягнуті в більш короткий термін, ніж це було визначено вироком.

Зважаючи на те, що висновок про застосування умовно-дострокового звільнення має ґрунтуватися на оцінці поведінки засудженого за весь час відбування покарання, колегія суддів не може прийняти до уваги твердження засудженого про те, що він своєю сумлінної поведінкою та ставленням до праці довів своє виправлення.

Положення про те, що засуджений довів своє виправлення, означає, що його сумлінна поведінка і ставлення до праці свідчать про успішність процесу виправлення і можливості ефективного продовження його при умові застосування умовно-дострокового звільнення.

Ставлення до праці характеризується постійною свідомою участю у суспільній корисній праці; систематичним виконанням трудових обов`язків, виробничих завдань і дорученої роботи; відсутністю відмов від роботи, невиходів на роботу без поважних причин і порушень трудової дисципліни; відсутністю трудових порушень тощо.

Як вбачається з характеризуючих даних ОСОБА_7 та висновку щодо ступеня виправлення засудженого станом на 31.05.2024 року засуджений довів своє виправлення, однак така оцінка ступеня виправлення на думку суду є передчасною зважаючи на попередні оцінки та строк відбутого покарання.

Отже, суд 1-ї інстації вірно прийшов до висновку на підставі оцінки ступеня виправлення засудженого за весь період відбування покарання, що ОСОБА_7 лише стає на шлях виправлення, однак ще не довів свого виправлення.

Об`єктивних фактів та даних, які б свідчили, що ОСОБА_7 своєю сумлінною поведінкою та ставленням до праці довів своє виправлення, що є підставою для застосування статті 81 КК України не встановлено і під час апеляційного розгляду.

Судом 1-ї інстанції враховано, що згідно зі ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Аналізуючи наведені дані колегія суддів доходить висновку, суд 1-ї інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що останнім не надано конкретних переконливих даних про те, що процес його виправлення досяг тієї стадії, на якій відбування засудженим призначеного покарання перестає бути доцільним і подальше його виправлення можливе в умовах перебування на волі.

Доводи апеляційної скарги засудженого про необґрунтованість оскарженої ухвали суду 1-ї інстанції не ґрунтуються на матеріалах справи, а тому не є слушними та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 376, 419, 539 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2024 року, якою відмовлено у задоволенні подання адміністрації державної установи «Софіївська виправна колонія (№45)» про умовно-дострокове звільнення засудженого ОСОБА_7 , залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4