Постанова

від 19.11.2024 по справі 552/4922/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/4922/24 Номер провадження 22-ц/814/3420/24Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т.В. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Одринської Т.В.,

суддів: Панченка О.О., Пікуля В.П.,

за участю секретаря: Сальної Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Жаги Едуарда Григоровича на рішення Київського районного суду м.Полтави від 05 серпня 2024 року,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису та просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , яким визначити заходи тимчасового обмеження його прав та покласти на нього відповідні обов`язки.

Заяву обґрунтовувала тим, що вона та донька зазнають постійного психологічного тиску та насильства з боку колишнього чоловіка, що полягає у погрозах, нецензурному висловлюванні.

Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 05 серпня 2024 року заяву задоволено.

Видано обмежувальний припис ОСОБА_2 на строк 6 місяців із заборонами щодо:

- перебування у місці спільного проживання з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , у той час коли ОСОБА_1 та ОСОБА_3 там буде перебувати;

- перебування одночасно в одному місці із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та спілкування із ними без їх дозволу;

- наближення ближче ніж на 100 м до місця перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і особисто до них, при зустрічі у місті Полтаві;

- наближення ближче ніж на 100 м до місця проживання та роботи ОСОБА_1 , до місця проживання та місця навчання ОСОБА_3 і особисто до них, при зустрічі у місті Полтаві;

- особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому ОСОБА_2 , переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними;

- ведення листування, телефонних переговорів із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 або контактування з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Встановлено строк дії обмежувального припису - 6 місяців.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднесено на рахунок держави.

Ухвалено про видачу обмежувального припису повідомити уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявника для взяття особи, стосовно якої видано обмежувальний припис, на профілактичний облік, а також районні державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад за місцем проживання (перебування) заявника.

Рішення суду про видачу обмежувального припису піддано негайному виконанню.

Рішення суду мотивовано доведеністю заявлених вимог.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_2 адвокат Жага Е.Г., посилаючись на його незаконність, прохав скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у видачі обмежувального припису.

Апеляційну скаргу обгрунтовано тим, що у рішенні місцевого суду відсутня правова оцінка інших письмових доказів, поданих заявником, а висновок суду ґрунтується виключно на одному доказі, що є порушенням частини четвертої статті 265 ЦПК України, щодо змісту судового рішення.

Вказував, що суд першої інстанції, задовольнивши заяву, ухвалив рішення на максимальний термін видачі обмежувального припису, спираючись лише на постанову про притягнення до адміністративної відповідальності.

Судом першої інстанції не були взяті до уваги пояснення ОСОБА_2 про заперечення обставин викладених в заяві, а пояснення заявниці, навпаки, прийнятті за істину.

Судом першої інстанції при встановленні особи ОСОБА_2 не з`ясовано, що він має вищу освіту, працює доцентом кафедри психології та педагогіки Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка», має виключно позитивну характеристику.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

Відзив обґрунтовувала тим, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги надуманими та безпідставними.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги та вимоги, заявлені у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення місцевого суду не відповідає вказаним вимогам.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , який рішенням Київського районного суду міста Полтави від 12 червня 2024 року розірвано.

Від даного шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають у спільно нажитій за час шлюбу квартирі.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 постійно провокує конфлікти, які супроводжуються словесними образами, ображає заявницю та доньку, погрожує розправою, влаштовує постійні конфлікти із донькою.

Постановою судді Київського районного суду міста Полтави від 02.07.2024 у справі №№552/4026/24 ОСОБА_2 притягнутий до адміністративної відповідальності за фактами вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Враховуючи вищевказані обставини справи та неодноразові звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів щодо фактів вчинення відносно неї ОСОБА_2 насильства психологічного та фізичного характеру, суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_2 .

Колегія суддів не погоджується з даним висновком місцевого суду з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно зі статтею15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, врегульовано Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першоїстатті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (п. 6 ч. 1ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 цього Закону визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.

Отже, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від: 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61 19328св18), 09 грудня2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20), 28 червня 2022 року у справі № 466/180/22 (провадження № 61-4104св22), 25 липня 2023 року у справі № 344/1732/23 (провадження № 61-6759св23).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2023 року у справі № 676/265/23 (провадження № 61-9498св23) зазначено, що «домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних стосунків, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод. Тоді як під конфліктом потрібно розуміти такий стан взаємовідносин, який характеризується наявністю зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнього загострення суперечностей, що може призвести до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями; ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони. Виникнення конфлікту залежить не лише від об`єктивних причин, але й від суб`єктивних факторів, до яких потрібно віднести власні уявлення учасників конфлікту про себе, свої потреби, мотиви, життєві цінності та ставлення до іншої сторони конфлікту».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 (провадження № 61-13257св22) зазначено, що «обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків. Верховний Суд також зазначає, що вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство. Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третій статті 26 Закону. Верховний Суд зазначає, що Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 127/9600/22 (провадження № 61-8702св22) вказано, що «обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених уКУпАПтаКК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».

За пунктом 3 частини першоїстатті 350-4 ЦПК Україниу заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Статтею 350-6 ЦПК Українипередбачено, що, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбаченихЗаконом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», на строк від одного до шести місяців.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина третя статті 12, частина першастатті 81 ЦПК України).

Згідно з частиною першоюстатті 80 ЦПК Українидостатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно достатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що переглядається підставою звернення до суду з заявою про видачу обмежувального припису заявниця вказала те, що вона та донька зазнають постійного психологічного тиску та насильства з боку колишнього чоловіка, що полягає у погрозах, нецензурному висловлюванні.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відносно ОСОБА_2 винесено три термінових заборонних приписи: від 26.04.2024 серія АА №447950, від 25.07.2024 серія АА №171184 та від 25.07.2024 серія АА №171185 про те, що останній нецензурно виражався відносно ОСОБА_1 та неповнолітньої доньки ОСОБА_3 .

Згідно постанови судді Київського районного суду міста Полтави від 02.07.2024 у справі №№552/4026/24 ОСОБА_2 притягнутий до адміністративної відповідальності за фактом вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Згідно постанови судді Київського районного суду міста Полтави від 02.07.2024 у справі №№552/4030/24 провадження у справі закрито у зв`язку з відсутністю події і складу злочину адміністративного правопорушення у діях ОСОБА_2 .

Відповідно до листа Полтавського міського центру соціальних служб Полтавської міської ради повідомлено, що на адресу Полтавського міського центру соціальних служб неодноразово надходили повідомлення щодо вчинення домашнього насильства у родині ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у яких постраждалими були обидві сторони.

Під час спілкування з подружжям, вони повідомили, що між ними відбувся конфлікт, який вони не могли самостійно врегулювати і саме тому вони викликали працівників поліції.

Також у листі зазначено, що потерпілим неодноразово пропонувалось підтримка та послуги психолога, соціальний супровід, але вони зазначили, що на даний час така потреба відсутня.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що підставою для винесення відносно ОСОБА_2 термінових заборонних приписів стала нецензурна лайка останнього відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , оскільки між колишнім подружжям, які проживають в одній квартирі, існує конфлікт.

Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що заявницею не надано достовірних доказів на підтвердження того, що на час звернення до суду із заявою про видачу обмежувального припису існувала вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, а також ризиків, які можуть наступити у майбутньому із не вчиненням щодо ОСОБА_2 обмежувального припису. Доказів того, що відносно заявниці та їх доньки вчиняється з боку ОСОБА_2 фізичне насильство, не надано.

Таким чином, на підставі наданих доказів можна встановити, що між сторонами існує конфлікт, що ускладнюється спільним проживанням в одній квартирі та пов`язаний з поділом спільного майна.

Ураховуючи, що судом не встановлено у власності іншого житла, заборона ОСОБА_2 перебувати у квартирі за місцем свого проживання, порушує справедливий баланс між інтересами сторін.

Крім того, надані заявницею докази, не дають підстав для позбавлення ОСОБА_2 , як батька, можливості спілкування та участі у вихованні доньки.

У даному випадку встановлення обмежувального припису у спосіб, визначений заявницею, суттєво порушує права іншої сторони конфлікту, впливає на інтереси дитини та не є співмірним із потенційними ризиками та реальними діяннями особи.

Вирішуючи справу, суд повинен дотримуватись справедливого балансу між інтересами сторін та наслідками обмеження певних прав для особи. Враховуючи, що кожна окрема ситуація може мати унікальні чинники/обставини, які впливають на рівень небезпеки, пов`язаного з насильством, застосування того чи іншого виду обмежень повинно бути співмірним із потенційними ризиками та реальними діяннями особи. Права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені свавільно, без належних на те правових підстав.

Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно вимог п. п. 3, 4 ч. 1статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису.

В силу частини третьої статті 350-5 ЦПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги віднести на рахунок держави.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 383,апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 -адвоката ЖагиЕдуарда Григоровича задовольнити.

Рішення Київського районного суду м.Полтави від 05 серпня 2024 року - скасувати. Ухвалити нове.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису відмовити.

Компенсувати зарахунок держависплачений ОСОБА_2 судовий збіру сумі1816грн 80коп.за подачуапеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 листопада 2024 року.

Головуючий Т.В. Одринська

Судді О.О. Панченко

В.П. Пікуль