Постанова

від 14.11.2024 по справі 918/938/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 року Справа № 918/938/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 20.12.2023 у справі № 918/938/23 (суддя Войтюк В.Р.)

за позовом Заступника керівника Здолбунівської окружної прокуратури Рівненської області в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Здолбунівсервіс"

про визнання недійсним договору купівлі - продажу комунального майна в частині та повернення протирадіаційного укриття у комунальну власність

за участю представників сторін:

прокурор - Кректун О.А.;

позивача - Степанець М.В.;

відповідача - Солімчук І.М.;

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Здолбунівської окружної прокуратури Рівненської області (далі - прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненської області (далі - позивач, Міська рада) до Господарського суду Рівненської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Здолбунсервіс" (далі - відповідач, ТОВ "Здолбунсервіс"), у якому просив:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 15.06.1994 № 38, укладений Фондом комунального майна Здолбунівського району та Товариством покупців членів трудового колективу орендного виробничо-комерційного підприємства "Здолбунсервіс" в частині включення до площі підвального приміщення площі протирадіаційного укриття № 65396, що становить 150 кв м.;

- зобов`язати відповідача повернути на користь Здолбунівської об`єднаної територіальної громади в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району протирадіаційне укриття №65396 площею 150 кв м, що знаходиться в приміщенні підвального поверху Будинку побуту, що розташований за адресою: вул. Шкільна, 30 а, м. Здолбунів, Рівненська область.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на момент укладення спірного договору, захисні споруди цивільного захисту віднесено до об`єктів, що перебувають під охороною держави та мають загальнодержавне значення, у зв`язку з чим не могли відчужуватися із державної чи комунальної власності у приватну. Однак, всупереч викладеному, захисну споруду цивільного захисту (протирадіаційне укриття) комунальної власності приватизовано.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 20.12.2023 (суддя Войтюк В.Р.), у позові відмовлено повністю.

Рішення суду мотивовано тим, що прокурор не довів тих обставин, з якими пов`язував свої вимоги. При цьому суд вказав на відсутність порушеного права позивача, що виключає правові підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності, на якій наполягав відповідач.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.03.2024, вище вказане рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено повністю.

Свій висновок апеляційний суд мотивував тим, що на момент виникнення спірних правовідносин встановлено наявність законодавчого обмеження на приватизацію протирадіаційного укриття, а законодавчі перешкоди у реалізації можливості приватизації (відчуження) спірного майна у приватну власність, про які сторони договору знали чи повинні були знати, ставить під сумнів їх добросовісність. Крім того, суд вказав, що інтереси громади і суспільства щодо забезпечення цивільного захисту населення в період воєнного часу є переважаючими та пріоритетними у порівнянні з приватними інтересами власника нерухомого майна. Також суд послався на те, що не вбачає підстав для застосування позовної давності, оскільки прокурором заявлено негаторний позов, а негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Постановою Верховного Суду 12.06.2024 касаційну скаргу ТОВ "Здолбунівсервіс" задоволено частково. Постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 у справі № 918/938/23 скасовано повністю. Рішення Господарського суду Рівненської області від 20.12.2023 в частині позовних вимог про визнання недійсним договору змінено, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті залишено без змін. В частині позовних вимог про повернення майна справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що у даній справі позов прокурора спрямований фактично на введення у володіння власника майна, у зв`язку із чим такий позов не може вважатися негаторним, як про це помилково зазначив суд апеляційної інстанції. У зв`язку із наведеним судом апеляційної інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.09.2023 у справі №910/8413/21. Однак суд апеляційної інстанції не досліджував у спірних правовідносинах питання перебігу позовної давності, помилково пославшись на те, що не вбачає підстав для застосування позовної давності, оскільки прокурором заявлено негаторний позов, а негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення. З огляду на викладене, постанова суду апеляційної інстанції у наведеній частині підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до цього ж суду. Під час нового розгляду справи суду належить дослідити доводи відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, дослідити докази, якими підтверджується та обставина, що позивач у відповідну дату довідався або міг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, дати їм належну правову оцінку та навести їх у своєму судовому рішенні.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2024 визначено колегію суддів для розгляду справи у складі головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В., суддя Мельник О.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 04.07.2024 відкрито провадження за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 20.12.2023 у справі №918/938/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на 25.07.2024 о 15:30 год.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 відкладено розгляд справи на 19.09.2024 о 11:45 год. Зобов`язано відповідача подати до суду письмові пояснення, в яких обґрунтувати відповідно до вимог ч. 3 ст. 269 ГПК України неможливість подання додаткових доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього; доказів, які подані відповідачем вже під час нового розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.09.2024 відкладено розгляд справи на 30.10.2024 о 14:30 год.

У зв`язку із перебуванням у відрядженні судді - члена колегії Мельника О.В. судове засідання у справі 30.10.2024 о 14:30 год. не відбулося.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.11.2024 розгляд справи призначено на 14.11.2024 о 11:30 год.

ТОВ "Здолбунівсервіс" надіслало до суду додаткові пояснення, в яких зазначає, що надані позивачем документи, зокрема, договір купівлі-продажу № 38 від 15.06.1994, акт оцінки вартості майна орендованого підприємства ОВКП "Здолбунівсервіс", що фактично є описом майна, яке продавалося, вказують на відсутність протирадіаційного укриття в переліку майна, що передавалося відповідачу. Для розгляду вимоги щодо порушення права власності на спірне майно/річ та витребування свого майна із чужого незаконного володіння необхідно встановити, що його створено особою, яка звернулася до суду з вимогою про витребування та/або факт набуття цією особою права власності на спірне майно. Матеріали справи не містять доказів про те, що спірне майно - протирадіаційне укриття було збудоване Здолбунівською міською радою, також відсутні докази набуття Здолбунівською міською радою права власності на спірне майно. Також те, що позивачеві у справі було відомо про спірні правовідносини підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи. З огляду на викладене, позовні вимоги про повернення майна є такими, що не підлягають задоволенню.

Заступник керівника Здолбунівської окружної прокуратури надіслав до суду додаткові пояснення, в яких зазначає, що 20.07.2022 окружній прокуратурі стало відомо про факт перебування спірної споруди цивільного захисту у приватній власності ТОВ "Здолбунівсервіс". Відтак, у прокурора виникли обґрунтовані підстави для дослідження інформації щодо підстав виникнення права приватної власності на спірне протирадіаційне укриття. Лише після опрацювання всіх запитуваних документів та дотримання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор мав реальні обґрунтовані підстави для захисту інтересів Здолбунівської міської ради шляхом звернення до суду з даним позовом. Таким чином, перебіг строків позовної давності у спірних правовідносинах бере початок не з 15.06.1994 (дати укладення спірного правочину), а з моменту виявлення прокурором відповідних порушень інтересів держави (28.10.2022), а тим самим виняткових умов та підстав, визначених законом для звернення за їх захистом до суду. Окрім того, прокурор зазначає, що строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, пропущений з поважних причин, а тому наявні достатні підстави для поновлення строків позовної давності. З огляду на вищевикладене, вважає, що апеляційна скарга першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 20.12.2023 у справі № 918/938/23 підлягає задоволенню.

ТОВ "Здолбунівсервіс" надіслало до суду клопотання, в якому просить долучити до справи лист № 7/10кор від 05.01.1995 та зазначає, що з огляду на значний період часу, майже 30 років, який пройшов від моменту укладання договору, визнання якого недійсним розглядалось судом, відповідач не мав можливості своєчасно віднайти та подати до суду документи, які були складені у той період. Архів підприємства не оцифрований. Крім того, строки зберігання багатьох документів закінчилися більше 20 років тому і вони не зберігалися відповідно до правил архівного зберігання, тому пошук документів, які надходили на підприємство у 1994-1995 роках було утруднено. Документ, що має значення для розгляду справи, а саме лист № 7/10кор від 05.01.1995 про проведену прокуратурою Рівненської області перевірку законності приватизації підприємства "Здолбунівсервіс" адресований голові Здолбунівської ради народних депутатів Блащуку М.С. (примірник, направлений для підприємства у 1995 році) не міг бути поданий до суду першої інстанції із зазначених вище причин.

Рівненська обласна прокуратура надіслала до суду письмові пояснення, в яких зазначає, що враховуючи те, що предметом нового розгляду даної справи є позовна вимога про повернення майна його власнику, а не витребування спірного майна з чужого незаконного володіння, фактично відсутні підстави для застосування судом наслідків спливу строку позовної давності. При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц підкреслила, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

ТОВ "Здолбунівсервіс" надіслало до суду додаткові пояснення, в яких, враховуючи фактичні об`єктивні обставини, керуючись ст. ст. 80, 91, ч. 3 ст. 269 ГПК України, просить суд вважати неможливим з поважних причин, що об`єктивно не залежали від відповідача, подання до суду першої інстанції доказів, а саме: листа прокуратури Рівненської області № 7/10кор від 05.01.1995 про проведену прокуратурою Рівненської області перевірку законності приватизації підприємства "Здолбунівсервіс" та рішення Арбітражного суду Рівненської області від 23.03.1995 у справі № 7/4-Н за позовом Виконкому Здолбунівської районної Ради народних депутатів до АТЗТ "Здолбунівсервіс" та Представництва фонду державного майна України в Здолбунівському районі про визнання недійсним договору купівлі - продажу.

Заступник керівника Здолбунівської окружної прокуратури надіслав до суду додаткові пояснення, в яких зазначає, що станом на дату приватизації спірного майна, останнє перебувало у районній комунальній власності Здолбунівської районної Ради народних депутатів. Із набранням чинності Закону № 280/97-ВР, спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст Здолбунівського району представляла Здолбунівська районна рада. У той же час, Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій" від 17.11.2020 внесено зміни до розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Зокрема, азб. 3 п. 6-2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що районна рада, яка представляє спільні інтереси територіальних громад новоутвореного району, з дня набуття нею повноважень є правонаступником всього майна, прав та обов`язків районних рад, які представляли спільні інтереси територіальних громад ліквідованих районів, території яких включені до складу новоутвореного району, якщо інше не передбачено цим Законом. Так, на виконання вимог Закону, Рівненською районною радою 22.12.2020 прийнято рішення № 12 "Про початок реорганізації Березнівської, Гощанської, Здолбунівської, Корецької, Костопільської та Острозької районних рад шляхом приєднання до Рівненської районної ради". Водночас, Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій" від 17.11.2020 пункт 10 після абзацу третього доповнено новим абзацом такого змісту: "Правонаступник районної ради району, ліквідованого Верховною Радою України, після припинення відповідних районних рад як юридичних осіб, але не пізніше 1 липня 2021 року, зобов`язаний передати у комунальну власність територіальних громад усі об`єкти спільної власності територіальних громад району, які знаходяться на території цих територіальних громад, відповідно до розмежування видатків між бюджетами, встановлених Бюджетним кодексом України". Отже, після набрання 06.12.2020 чинності вказаними змінами, у Рівненської районної ради виник обов`язок передати у комунальну власність територіальних громад, в даному випадку у власність Здолбунівської міської ради усі об`єкти, які знаходяться на її території. З огляду на це, Рівненською районною радою 22.12.2020 були прийняті рішення № 49 54, що стосувались передачі із спільної власності територіальних громад Рівненського району у комунальну власність територіальної громади Здолбунівської міської ради Рівненського району Рівненської області майна бюджетних установ розташованих на її території. Рішенням Здолбунівської міської ради від 24.12.2020 № 72, прийнято безоплатно із спільної власності територіальних громад Рівненського району у комунальну власність територіальної громади Здолбунівської міської ради Рівненської області комунальні підприємства, бюджетні установи, їх майно (майнові права, будівлі з відповідними земельними ділянками). А відтак, органу місцевого самоврядування, в даному випадку Здолбунівській міській раді, чинним законодавством України надані повноваження щодо ведення обліку комунального майна, здійснення контролю за його використанням. Єдиним органом, уповноваженим управляти комунальним майном, яке знаходиться на території м. Здолбунів Здолбунівської міської територіальної громади є Здолбунівська міська рада.

Щодо клопотання відповідача про долучення до справи додаткових доказів, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відтак ст. 119 ГПК України не передбачено конкретного переліку обставин, що відносяться до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Отже, у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та має зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності.

Питання про поважність причин пропуску процесуального строку в розумінні статті 86 ГПК України вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на приписи процесуального закону встановлення поважності (неповажності) причин пропуску процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду апеляційної інстанції.

Стаття 269 ГПК України визначає межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 даної статті).

В даному випадку, відповідач, керуючись ст. ст. 80, 91, ч. 3 ст. 269 ГПК України, просить суд апеляційної інстанції вважати неможливим з поважних причин, що об`єктивно не залежали від нього, подання до суду першої інстанції доказів, а саме: листа прокуратури Рівненської області №7/10кор від 05.01.1995 про проведену прокуратурою Рівненської області перевірку законності приватизації підприємства "Здолбунівсервіс" та рішення Арбітражного суду Рівненської області від 23.03.1995 у справі № 7/4-Н за позовом Виконкому Здолбунівської районної Ради народних депутатів до АТЗТ "Здолбунівсервіс" та Представництва фонду державного майна України в Здолбунівському районі про визнання недійсним договору купівлі - продажу.

Відповідач вказує, що з огляду на значний період часу, майже 30 років, який пройшов від моменту укладання договору, визнання якого недійсним розглядалось судом, відповідач не мав можливості своєчасно віднайти та подати до суду документи, які були складені у той період. Архів підприємства не оцифрований. Крім того, строки зберігання багатьох документів закінчилися більше 20 років, тому і вони не зберігалися відповідно до правил архівного зберігання, тому пошук документів, які надходили на підприємство у 1994-1995 роках було утруднено.

Апеляційний господарський суд вказує, що відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 р. у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідача).

Отже, приймаючи докази, які не були подані до суду першої інстанції, апеляційний господарський суд повинен мотивувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також зазначити які саме докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає, були надані суду апеляційної інстанції.

В даному випадку обставини, на які посилається відповідач, є безумовно пов`язані виключно із його волевиявленням. У той же час, приписи ч. 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність зовсім інших критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи". Натомість критерій "поважність причин" застосовується до процедури поновлення судом процесуального строку (ст. 119 ГПК України).

Відповідач не наводить мотивів із зазначенням відповідних доказів об`єктивної неможливості знайти та подати до суду першої інстанції з метою долучення доказів у відповідності до приписів ст. 80 ГПК України. Всупереч вказаним вимогам процесуального закону, відповідач не мотивує в чому полягає винятковість випадку неподання ним доказів, що мають вплив на результат вирішення даного спору до суду першої інстанції у встановлений строк та не вказує доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку відмовити відповідачу в поновленні строку для подачі доказів до суду апеляційної інстанції та не приймає їх до розгляду.

В судових засіданнях прокурор та представник позивача підтримали доводи апеляційної скарги, просять її задоволити.

Представник відповідача в судових засіданнях заперечив доводи апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, заслухавши в судовому засіданні прокурора, представника позивача та відповідача, зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним судом, 23.05.1994 Загальними зборами членів колективу Орендного виробничо-комерційного підприємства "Здолбунівсервіс" прийнято рішення про подання заяви на приватизацію підприємства.

27.05.1994 уповноваженою особою Орендного виробничо-комерційного підприємства "Здолбунівсервіс" Байдою І.М. до Фонду комунального майна Здолбунівського району подано заяву на приватизацію комунального майна.

Згідно з рішенням Фонду комунального майна Здолбунівського району від 31.05.1994 № 36 створено комісію з питань приватизації комунального майна ОВКП "Здолбунівсервіс".

15.06.1994 Фондом комунального майна Здолбунівського району та товариством покупців членів трудового колективу Орендного виробничо-комерційного підприємства "Здолбунівсервіс", на підставі угоди про спільну діяльність, зареєстрованої розпорядженням Фонду комунального майна Здолбунівського району № 33 від 26.05.1994, укладено спірний договір купівлі-продажу №38 (далі договір), предметом якого є комунальне майно орендного виробничо-комерційного підприємства "Здолбунівсервіс", що знаходиться за адресою: вул. Богдана Хмельницького, 10, м. Здолбунів і перебуває у власності Здолбунівської районної Ради народних депутатів. Даний договір внесено у реєстр за № 1-1015.

За умовами пункту 1.1 договору, майно підприємства включає в себе всі його активи і пасиви, приміщення, інвентар, обладнання, устаткування та інше майно згідно з протоколом (актом) інвентаризації, який додається до цього договору.

Відповідно до акта оцінки вартості майна орендованого підприємства орендного виробничо-комерційного підприємства "Здолбунівсервіс", затвердженого керівником Фонду комунального майна Здолбунівського району 15.06.1994 та зведеної відомості по основним засобам, до складу приватизаційного майна увійшов будинок побуту по вул. Шкільна, 30а в м. Здолбунів Рівненської області (далі будинок побуту).

Свідоцтвом про право власності, виданого Фондом комунального майна Здолбунівського району за реєстраційним № 20, Фонд посвідчує, що майно об`єкта приватизації "Здолбунівсервіс" в м.Здолбунів, дійсно на праві власності належить товариству покупців членів трудового колективу Орендного виробничо-комерційного підприємства "Здолбунівсервіс" на підставі чинного законодавства про приватизацію майна та договору.

30.12.1994 здійснено державну реєстрацію Закритого акціонерного товариства "Здолбунівсервіс", до статутного фонду (капіталу) якого, на підставі рішення виконкому Здолбунівської міської ради № 373 від 27.11.2002, на праві колективної власності передано приміщення будинку побуту.

19.12.2002 виконавчим комітетом Здолбунівської міської ради видано Закритому акціонерному товариству-фірмі "Здолбунівсервіс" свідоцтво про право власності на приміщення будинку побуту в цілому.

26.04.2017 здійснено державну реєстрацію перетвореного підприємства та зареєстровано відповідача.

31.07.2019 на замовлення відповідача, Комунальним підприємством "Здолбунівське МБТІ" виготовлено Технічний паспорт на нежитлове приміщення, приміщення будинку побуту та згідно експлікації приміщення будинку побуту містить підвал загальною площею 529 кв м.

12.08.2019 відповідач на підставі технічного паспорту, свідоцтва про право колективної власності від 19.12.2002, зареєстрував право приватної власності на приміщення будинку побуту загальною площею 1765 кв м, у тому числі підвал площею 529 кв м, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта 1893581856226.

Наполягаючи на задоволенні позовних вимог, прокурор вказував, що у підвальному приміщенні будівлі, що знаходиться за адресою: вул. Шкільна, 30а, м. Здолбунів, розташоване протирадіаційне укриття, обліковий № 65396 та згідно паспорта сховища протирадіаційного укриття № 65396 (дата заповнення паспорта 03.11.2000) вказано, що останнє розташоване за адресою м. Здолбунів, вул. Шкільна, 30а, дата прийому в експлуатацію 1991 року. Власник Закрите акціонерне товариство "Здолбунівсервіс". Технічні характеристики: місткість чол. - 150; загальна площа м2 - 150; розташування сховища - вбудоване 3 поверхів.

У Паспорті сховища протирадіаційного укриття № 65396, який було заповнено 24.11.2005 вказані ідентичні характеристики сховища.

Відповідно до облікової картки протирадіаційного укриття № 65396, останнє прийнято в експлуатацію 1991 року, кількість чол. - 150, адреса - м. Здолбунів, вул. Шкільна, 30а, власник - Закрите акціонерне товариство "Здолбунівсервіс".

На письмову вимогу Здолбунівської міської ради щодо організації та проведення щорічної оцінки захисних споруд цивільного захисту, які знаходяться на території громади, від відповідача отримано Акт оцінки стану готовності протирадіаційного укриття № 65396 від 04.07.2022, згідно якого приміщення, розташоване за адресою: м. Здолбунів, вул. Шкільна, 30а, є протирадіаційним укриттям № 65396, групи V, вбудоване в трьохповерхову будівлю, місткістю 150 осіб, що належить відповідачу, балансоутримувач - відповідач. Згідно висновків вказаного акту протирадіаційне укриття оцінюється як не готове, захисна споруда підлягає капітальному ремонту.

Акт оцінки стану готовності протирадіаційного укриття № 65396 від 04.07.2022 було підписано директором відповідача Байдою І.М. з приміткою наступного змісту: "під час приватизації Будинку побуту захисна споруда не була у списку, вказана кімната продавалась як частина підвального приміщення".

Згідно листа Рівненського районного управління ГУ ДСНС у Рівненській області від 28.02.2023, за даними загальнодержавного електронного обліку захисних споруд цивільного захисту за адресою: вул. Шкільна, 30а, м. Здолбунів, обліковане протирадіаційне укриття за №65396 приватної форми власності.

У листі Здолбунівська міська рада Рівненського району Рівненської області від 27.02.2023 зазначила, що у підвальному приміщенні будівлі, що знаходиться за адресою: вул. Шкільна, 30а, м. Здолбунів, розташоване протирадіаційне укриття, обліковий № 65396.

Предметом позову у справі є вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.06.1994 № 38 та зобов`язання відповідача повернути позивачу протирадіаційне укриття обліковий № 65396, площею 150 кв м.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що одержане Орендним виробничо-комерційного підприємством "Здолбунівсервіс" в приватну власність протирадіаційне укриття, підлягає поверненню у комунальну власність Здолбунівської об`єднаної територіальної громади, а спірний договір визнанню недійсним в частині включення до площі підвального приміщення, площі протирадіаційного укритті № 65396 150 кв.м.

Так, рішенням Господарського суду Рівненської області від 20.12.2023 у позові відмовлено повністю.

В той же час, постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 13.03.2024, рішення Господарського суду Рівненської області від 20.12.2023 скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено повністю.

Однак постановою Верховного Суду 12.06.2024 касаційну скаргу ТОВ "Здолбунівсервіс" задоволено частково. Постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 13.03.2024 у справі № 918/938/23 скасовано повністю. Рішення Господарського суду Рівненської області від 20.12.2023 в частині позовних вимог про визнання недійсним договору змінено, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті залишено без змін. В частині позовних вимог про повернення майна справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд у своїй постанові від 12.06.2024 зазначив наступне:

"4.25. Отже, на час укладення спірного договору, законодавство, яке було чинним на той час, виключало можливість приватизації (відчуження) об`єктів, якими є протирадіаційні споруди, у приватну власність.

4.26. Зважаючи на те, що на момент укладення спірного договору, чинне на той час законодавство виключало можливість приватизації (відчуження) протирадіаційних споруд у приватну власність, тому укладення договору купівлі-продажу, за яким могло бути відчужено у приватну власність таке майно, може свідчити про намір сторін договору незаконно заволодіти майном шляхом проведення приватизації такого майна.

4.27. Оскільки задоволення вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.06.1994 № 38, не призведе до відновлення порушених прав держави на спірне майно, тому колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову в позові у цій частині, загалом є правильним, однак з урахуванням мотивів відмови, наведених у цій постанові.

4.28. Подібний правовий висновок викладений у пункті 6.10 постанови Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 918/938/22, на який посилається заявник касаційної скарги в обґрунтування своїх доводів.".

В той же час, щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача повернути позивачу протирадіаційне укриття обліковий № 65396, площею 150 кв.м., колегія суддів зазначила наступне:

"4.35. Отже, у даній справі позов прокурора спрямований фактично на введення у володіння власника майна у зв`язку із чим такий позов не може вважатися негаторним, як про це помилково зазначив суд апеляційної інстанції.

4.36. У зв`язку із наведеним судом апеляційної інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21.

4.37. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

4.38. Згідно з частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

4.39. За правовим висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17, у разі якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу.

4.40. Отже, для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу за звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

4.41. Однак суд апеляційної інстанції не досліджував у спірних правовідносинах питання перебігу позовної давності помилково пославшись на те, що не вбачає підстав для застосування позовної давності, оскільки прокурором заявлено негаторний позов, а негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

4.42. З огляду на викладене, постанова суду апеляційної інстанції у наведеній частині підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до цього ж суду.

4.43. Під час нового розгляду справи суду належить дослідити доводи відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, дослідити докази, якими підтверджується та обставина, що позивач у відповідну дату довідався або міг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, дати їм належну правову оцінку та навести їх у своєму судовому рішенні.".

Колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ч. 5 ст. 310 ГПК України, висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Предметом апеляційного оскарження, із урахуванням постанови Верховного Суду 12.06.2024 у даній справі, є вимоги про зобов`язання відповідача повернути позивачу протирадіаційне укриття обліковий № 65396, площею 150 кв.м.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що Верховний Суд у своїй постанові від 12.06.2024 у справі № 918/938/23, висновки якого є обов`язковими для суду апеляційної інстанції в силу ст. 310 ГПК України, зазначив, що у даній справі позов прокурора спрямований фактично на введення у володіння власника майна, у зв`язку із чим такий позов не може вважатися негаторним.

Апеляційний господарський суд, із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12.06.2024 у даній справі, зазначає, що відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Вказаний спосіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Тобто, згідно із нормою ст. 387 ЦК України, власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі ст. 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 ст. 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини 1-3 ст. 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Власник з дотриманням вимог ст. ст. 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.

Згідно з частиною третьою статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", у редакції, чинній на момент укладення спірного договору, перелік об`єктів (груп об`єктів), що не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Пунктом 20 Декрету Кабінету Міністрів України "Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається" від 31.12.1992 № 26-92, який був чинний на момент укладення договору, протирадіаційні споруди включені до переліку майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація яких не допускається.

Отже, на час укладення договору купівлі - продажу від 15.06.1994 № 38, законодавство, яке було чинним на той час, виключало можливість приватизації (відчуження) об`єктів, якими є протирадіаційні споруди, у приватну власність, а тому укладення спірного договору купівлі-продажу, за яким могло бути відчужено у приватну власність таке майно, може свідчити про намір сторін договору незаконно заволодіти майном шляхом проведення приватизації такого майна.

А тому, оскільки задоволення вимоги прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.06.1994 № 38, не призведе до відновлення порушених прав держави на спірне майно, про що вказав Верховний Суд у своїй постанові від 12.06.2024 у даній справі, що стало підставою для відмови в позові в цій частині з урахуванням мотивів відмови, наведених у постанові суду, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в даному випадку, перехід прав щодо володіння, користування та розпорядження майном - протирадіаційним укриттям обліковий № 65396, площею 150 кв.м. від відповідача до його власника (розпорядника) - Здолбунівської міської ради Рівненської області є можливим саме шляхом задоволення вимоги про повернення майна його власнику на підставі ст. 387 ЦК України.

Із урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обгрунтованість вимоги прокурора про зобов`язання відповідача повернути позивачу протирадіаційне укриття обліковий № 65396, площею 150 кв.м., оскільки законодавство, яке було чинним на той час, виключало можливість приватизації (відчуження) об`єктів, якими є протирадіаційні споруди, у приватну власність.

В той же час, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем подано до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності до спірних правовідносин.

При цьому Верховний Суд у своїй постанові від 12.06.2024 вказав, що під час нового розгляду справи суду належить дослідити доводи відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, дослідити докази, якими підтверджується та обставина, що позивач у відповідну дату довідався або міг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, дати їм належну правову оцінку та навести їх у своєму судовому рішенні.

Виконуючи вказівки Верховного Суду у даній справі, досліджуючи доводи відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно ст. 71 УРСР 1963, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і ст. 78 і 79 цього Кодексу (ст. 76 ЦК УРСР 1963).

Відповідно до ст. 75 ЦК УРСР 1963, позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Згідно ст. 80 ЦК УРСР 1963, закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Отже, позовна давність за ЦК УРСР 1963 застосувалася судом автоматично, без будь-яких заяв з боку іншої сторони.

В той же час, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність. Згаданий висновок щодо застосування норм права висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 в справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

При цьому суд апеляційної інстанції звертає увагу на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, що зі змісту ст. 261 ЦК України вбачається, що закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи підписання договору, а з часом, коли особі, право якої порушено, або прокурору стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

У постановах Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 21.06.2022 у справі №757/27707/17-ц, від 22.01.2020 у справі № 754/14094/17, від 24.11.2021 у справі № 201/423/19, від 27.01.2021 у справі № 922/496/20 викладено висновок, що з урахуванням ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 359/9716/16-ц. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №359/11910/14-ц.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.09.2021 в справі № 922/3403/20.

У постановах Верховного Суду від 17.09.2021 у справі № 922/1017/20, від 14.04.2021 у справі № 922/624/20, від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19, від 03.07.2018 у справі № 910/23481/17, від 29.08.2018 у справі № 911/2044/17, від 13.02.2019 у справі № 913/112/18, визначено, що поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи і до висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі.

У постанові Верховного Суду від 12.04.2022 у справі № 761/31873/19-ц зазначено, що порівняльний аналіз змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Також у вказаній постанові зазначено, що при зверненні прокурора до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, судам потрібно починати обчислювати позовну давність з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор тільки у тих випадках, коли прокурор мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Як встановлено апеляційним судом, договір купівлі - продажу вчинений 15.06.1994, тобто понад 29 роки тому, а на вимогу прокурора в особі позивача про повернення майна (віндикаційний позов) поширюється загальна позовна давність в три роки.

Прокурор вказує, що лише 20.07.2022 прокуратурі стало відомо про факт перебування спірної споруди цивільного захисту у приватній власності відповідача, а тому у прокурора виникли обґрунтовані підстави для дослідження інформації щодо підстав виникнення права приватної власності на спірне протирадіаційне укриття. При цьому лише після опрацювання всіх запитуваних документів та дотримання вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор мав реальні обгрунтовані підстави для захисту інтересів Здолбунівської міської ради шляхом звернення до суду з даним позовом.

Таким чином, із доводів прокурора слідує, що перебіг позовної давності у спірних правовідносинах бере початок саме з моменту виявлення прокурором відповідних порушень інтересів держави (28.10.2022 за результатами ознайомлення з матеріалами приватизаційної справи), а тим самим виняткових умов та підстав визначених законом для звернення за їх захистом до суду.

В той же час, представник позивача в судовому засіданні 14.11.2024 вказала, що Здолбунівській міській раді стало відомо про порушення її прав лише після повномасштабного вторгнення рф в Україну; точної дати представник позивача не зазначила.

Однак суд апеляційної інстанції вважає вказані доводи прокурора та позивача необгрунтованими та звертає увагу на те, що 19.12.2002 Виконавчим комітетом Здолбунівської міської ради було видано Закритому акціонерному товариству - фірмі "Здолбунівсервіс" свідоцтво про право власності на приміщення будинку побуту в цілому, який знаходиться по вул. Шкільній в м. Здолбунів, 30 а. Дане свідоцтво видане на підставі рішення Виконавчого комітету Здолбунівської міської ради від 27.11.2002 № 373.

Апеляційний господарський суд звертає увагу на те, що власник або особа, яка реалізує правомочності власника, повинна знати, що відбувається з його майном, або виявляє зміни, що відбуваються з ним, у розумний строк (через постійний та регулярний моніторинг, огляд, інвентаризацію тощо).

Тобто, позивач міг довідатися про порушення свого права щонайменше з 19.12.2002, тобто з моменту видачі свідоцтва про право власності на приміщення будинку побуту, який знаходиться по вул. Шкільній в м. Здолбунів, 30 а, якщо б належним чином виконував функції власника (розпорядника) майна.

Із урахуванням викладеного, і при належному здійсненні власником своїх обов`язків щодо спірного нерухомого майна, суд апеляційної інстанції вважає, що відсутні обставини, які б об`єктивно перешкоджали позивачу встановити факт протиправного передання у власність відповідачу спірного майна, та отримати інформацію щодо особи, яка володіє спірним нерухомим майном, тобто дізнатися про порушення своїх прав.

А відтак, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для застосування наслідків спливу трирічної позовної давності при зверненні до суду із позовом прокурора в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради у відповідності до положень статей 261, 267 ЦК України, та відмову у позові щодо вимоги про зобов`язання відповідача повернути позивачу протирадіаційне укриття обліковий № 65396, площею 150 кв.м. за наслідками спливу позовної давності за заявленою вимогою.

При цьому суд зазначає, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; рішення від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Колегія суддів вказує, що прокурор в суді апеляційної інстанції під час нового розгляду справи вказує, що строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, пропущений з поважних причин, а тому наявні достатні підстави для його поновлення.

В той же час, суд апеляційної інстанції вказує, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу строку позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із позовом про захист інтересів держави, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої він звертається до суду. В матеріалах справи відсутнє клопотання позивача про поновлення строку позовної давності у даній справі.

Щодо встановлених судом обставин правонаступництва Здолбунівської міської ради в спірних правовідносинах, то суд зазначає, що станом на дату приватизації спірного майна, останнє перебувало у комунальній власності Здолбунівської районної Ради народних депутатів.

В той же час, із набранням чинності Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" № 280/97-ВР, спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст Здолбунівського району представляла Здолбунівська районна рада.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій" від 17.11.2020, внесено зміни до розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Зокрема, азб. 3 п. 6-2 розділу V "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що районна рада, яка представляє спільні інтереси територіальних громад новоутвореного району, з дня набуття нею повноважень є правонаступником всього майна, прав та обов`язків районних рад, які представляли спільні інтереси територіальних громад ліквідованих районів, території яких включені до складу новоутвореного району, якщо інше не передбачено цим Законом.

Так, на виконання вимог вказаного закону, Рівненською районною радою 22.12.2020 прийнято рішення № 12 "Про початок реорганізації Березнівської, Гощанської, Здолбунівської, Корецької, Костопільської та Острозької районних рад шляхом приєднання до Рівненської районної ради".

Водночас, Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій" від 17.11.2020, пункт 10 після абзацу третього доповнено новим абзацом такого змісту: "Правонаступник районної ради району, ліквідованого Верховною Радою України, після припинення відповідних районних рад як юридичних осіб, але не пізніше 1 липня 2021 року, зобов`язаний передати у комунальну власність територіальних громад усі об`єкти спільної власності територіальних громад району, які знаходяться на території цих територіальних громад, відповідно до розмежування видатків між бюджетами, встановлених Бюджетним кодексом України".

Отже, після набрання 06.12.2020 чинності вказаними змінами, у Рівненської районної ради виник обов`язок передати у комунальну власність територіальних громад, в даному випадку у власність Здолбунівської міської ради усі об`єкти, які знаходяться на її території.

З огляду на це, Рівненською районною радою 22.12.2020 були прийняті рішення № 49 54, що стосувались передачі із спільної власності територіальних громад Рівненського району у комунальну власність територіальної громади Здолбунівської міської ради Рівненського району Рівненської області майна бюджетних установ розташованих на її території.

Так, рішенням Здолбунівської міської ради від 24.12.2020 № 72, прийнято безоплатно із спільної власності територіальних громад Рівненського району у комунальну власність територіальної громади Здолбунівської міської ради Рівненської області комунальні підприємства, бюджетні установи, їх майно (майнові права, будівлі з відповідними земельними ділянками).

А відтак, органу місцевого самоврядування, в даному випадку Здолбунівській міській раді, чинним законодавством України надані повноваження щодо ведення обліку комунального майна, здійснення контролю за його використанням. Тобто, органом, уповноваженим управляти комунальним майном, яке знаходиться на території м. Здолбунів Здолбунівської міської територіальної громади є Здолбунівська міська рада.

Враховуючи викладене, апеляційну скаргу прокурора на рішення Господарського суду Рівненської області від 20.12.2023 у справі № 918/938/23 в частині позовних вимог про повернення майна (протирадіаційного укриття) у комунальну власність слід залишити без задоволення з мотивів, викладених у даній постанові, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв`язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги витрати на оплату судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника у відповідності до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 20.12.2023 у справі № 918/938/23 в частині позовних вимог про повернення майна (протирадіаційного укриття) у комунальну власність - залишити без задоволення з мотивів, викладених у даній постанові, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складено 21 листопада 2024

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.