Постанова

від 22.11.2024 по справі 904/578/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2024 року м.Дніпро Справа № 904/578/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 року у справі №904/578/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональна газова компанія", м. Київ

до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз", м. Дніпро

про стягнення заборгованості за договором про надання послуг,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 року у справі №904/578/24 позов задоволено частково.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" (49044, м. Дніпро, вул.. Шевченка, буд. 2, ідентифікаційний код 03340920) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональна газова компанія" (01010, м. Київ, вул. Острозьких Князів, буд. 32/2; ідентифікаційний код 37401646) 35 912,39 грн- пені, 3 374,36 грн - 3% річних, 6 941,50 грн. - інфляційних втрат, 2 408,53 грн. - витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовлено.

Рішення мотивовано доведеністю позивачем факту порушення відповідачем умов договору про надання послуг №07/082-76/19-Bil від 30.09.2019 року в частині оплати наданих позивачем послуг, правом позивача стягнути пеню відповідно до п.4.2 договору та інфляційні і річні відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України.

Задовольняючи вимоги позивача частково, суд зазначив на помилки в проведених позивачем розрахунках пені та 3% річних.

Не погодившись з рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд не дотримався при винесенні рішення принципу jura novit curia ("суд знає закони"), за яким під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін.

Вказує, що дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватися судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.

Суд, на думку апелянта, не врахував, що підприємство відповідача знаходиться в зоні проведення бойових дій, є обєктом критичної інфраструктури, заявлена позивачем пеня є завищеною.

Просить скасувати рішення місцевого господарського суду у даній справі та змінити його в частині стягнення пені, зменшивши її розмір на 90% - до 3 591,24 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважає доводи відповідача щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права необґрунтованими, а рішення суду таким, що ухвалене на підставі повного з`ясування обставин справи та наданих сторонами доказів.

Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Положенням ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до ч.5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.09.2024 року було відкрито апеляційне провадження в порядку письмового провадження.

Дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, звернувшись до суду з позовом, просив стягнути з Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" заборгованість за договором про надання послуг №07/082-76/19-Bil від 30.09.2019 року, а саме:

- 276 723,00 грн - основна заборгованість,

-100,36 грн. - пеня,

- 3 010,79 грн. - 3 % річних,

- 4 833,75 грн. - інфляційні втрати.

25.03.2024 року від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог на суму основного боргу, в якій він зазначає про те, що між сторонами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог згідно заяви відповідача від 26.02.2024 року припинено зобов`язання на суму 276 723,00 грн.

25.03.2024 року позивач надіслав суду заяву про збільшення позовних вимог на суму пені, інфляційних витрат, 3% річних, в якій він просить стягнути з відповідача на його користь 46 494,91 грн., з яких: 6 941,50 грн. - інфляційних втрат; 3 398,60 грн - 3% річних; 36 154,81 грн. - пеня.

З матеріалів справи вбачається і сторонами не спорюється, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Регіональна газова компанія" (далі Сторона-1) та Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" (далі Сторона-2) укладений договір №07/082-76/19-Bil від 30.09.2019 року, відповідно до пункту 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Сторона-1 надає Стороні-2 право строкового платного користування програмними продуктами в тому числі оновлення, додатки, доповнення та/або розширення функціоналу та консультаційні послуги по їх використанню (далі Послуги), а Сторона-2 зобов`язується сплатити за надані права та послуги обумовлену цим договором суму.

В пункті 1.2. договору вказано програмний продукт, на який передається право користування:

- автоматизована система обліку споживання і розрахунків за природний газ населенням RGC-Billing;

- мобільний додаток контролера оператора ГРМ, для операційної системи Android 104 Mobile Controller з функцією формування маршруту обходу споживачів.

Перелік послуг, що надаються за цим договором:

- послуги з оновлення програмного забезпечення Автоматизована система обліку споживання і розрахунків за природний газ населенням RGC-Billing;

- послуги по адмініструванню програмного забезпечення Автоматизована система обліку споживання і розрахунків за природний газ населенням RGC-Billing;

- послуги по адмініструванню серверного програмного забезпечення та баз даних Сторони-2, на яких працює Автоматизована система обліку споживання і розрахунків за природний газ населенням RGC-Billing;

- консультаційні послуги з питань відповідності методики ведення обліку споживання і розрахунків за природний газ населенням на підприємстві сторони-2 нормам діючого законодавства України.

Згідно положень п. 3.1. договору в редакції додаткової угоди № 5 від 09.10.2023 року, зокрема, у 2023 році Сторона-2 щомісячно сплачує Стороні-1:

- за право користування програмними продуктами, зазначених в п. 1.2. Договору з 01.10.2023 року по 31.12.2023 року включно кошти в сумі 98 829,00 грн., крім того ПДВ 20% в сумі 19 765,80 грн.

- за надані послуги, які зазначені в п. 1.3. договору, з 01.10.2023 року по 31.12.2023 року включно кошти в сумі 19 766,70 грн, в тому числі ПДВ 3 294,45 грн.

Додатковою угодою № 5 від 09.10.2023 року сторонами було змінено строк проведення розрахунків, а саме до 25 числа місяця, що передує місяцю надання послуг та користування програмними продуктами.

Відповідно до пункту 3.2 договору за підсумками звітного місяця Сторона-1 складає Акт приймання-передачі, який до 7 числа місяця наступного за звітним, надає Стороні-2.

Відповідно до пункту 3.3 договору Сторона-2 протягом п`яти робочих днів з дня отримання Акту підписує його та повертає один примірник Акту або мотивовану відмову від його підписання на адресу Сторони-1. У випадку ненадання у зазначений строк Стороні-1 підписаного Акту або мотивованої відмови, послуги вважаються наданими належним чином і такими, що підлягають оплаті Стороною-2.

Згідно з пунктом 3.4 договору підписання Акту приймання-передачі представником Сторони-1 є підтвердженням відсутності претензій з його боку щодо дотримання авторських прав, цілей та способів реалізації Стороною-2 права на користування програмними продуктами.

Згідно з пунктом 4.2 договору Сторона-1 має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за цим договором.

Сторона-2 на підставі положень пункту 4.3 договору зобов`язана серед іншого своєчасно та в повному обсязі проводити оплати за цим договором.

Відповідно до пункту 8.1 цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін, діє з 01.01.2020 року по 31.12.2024 року включно, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Відповідно до пункту 2.10 додатку № 1 до договору №07/082-136/19-АДС від 30.09.2019 року сторони домовилися, що Е-документи, які відправлені та підписані Сторонами з використанням ЕП (електронного підпису), мають повну юридичну силу, породжують права та обов`язки для Сторін, можуть бути представлені до суду в якості належних доказів та визнаються рівнозначними документам, що складаються на паперовому носії. Підтвердження передачі Е-документів (відправлення, отримання, тощо) вважається легітимним підтвердженням фактичного прийому-передачі таких документів уповноваженими особами Сторін і не вимагає додаткового доказування.

На виконання умов договору позивачем виконані, а відповідачем прийняті послуги на загальну суму 276 723,00 грн., що підтверджується Актом надання послуг №РЕЯ73001953 від 31.10.2023 року на суму 138361,50 грн., Актом надання послуг №РЕЯ73002119 від 30.11.2023 року на суму 138 361,50 грн., які сформовано та направлено до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" за допомогою системи електронного документообігу "M.E.Doc" у вигляді електронних документів (Е-документи).

Вищезазначений акти підписані електронними підписами Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональна газова компанія" та Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз", що підтверджується протоколами руху документа / звіту та пов`язаних з ним повідомлень/квитанцій з системи електронного документообігу "M.E.Doc".

Позивач за змістом позову посилався на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором №07/082-76/19-Bil від 30.09.2019 року в частині своєчасної сплати послуг за права та послуги у сумі 276 723,00 грн., що і є причиною виникнення спору.

Як вказано вище, під час розгляду справи позивач надав заяву про зменшення суми позовних вимог на суму основного боргу, оскільки 26.02.2024 року на адресу ТОВ РГК надійшла одностороння заява АТ "Дніпропетровськгаз" про зарахування однорідних зустрічних вимог, в тому числі, і вимог, що виникли на підставі договору від 30.09.2019 року №07/082-76/19-Bil в розмірі 276 723,00 грн.

Після розгляду даної заяви позивачем у березні 2024 року було прийнято рішення про погодження з її умовами в частині припинення зобов`язання за договором від 30.09.2019 року №07/082-76/19-Bil, укладеного між ТОВ "РГК" та АТ "Дніпропетровськгаз".

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частин 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Оскільки предметом апеляційного оскарження у даному випадку є рішення суду в частині розміру стягнутої пені (наявності підстав для її зменшення, тощо), відповідно до приписів ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення лише у цій частині.

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1 статті 193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (пенею, штрафом) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником.

Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором.

Нормою частини 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 5.2 договору передбачено, що у разі порушення Стороною-2 строків оплати, визначених розділом 3 цього Договору, Сторона-2 сплачує Стороні-1 пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу, але не вище подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати наданих послуг, позивачем останньому нараховано пеню у розмірі 36 154,81 грн за загальний період прострочення з 26.09.2023 року по 26.02.2024 року.

При перевірці розрахунку позивача суд виявив помилку в частині визначення дати закінчення нарахування пені.

Так, зважаючи на дату отримання позивачем заяви про зарахування однорідних вимог (26.02.2024 року), нарахування пені закінчується 25.02.2024 року.

З огляду на це позовні вимоги в цій частині судом задоволено частково.

В частині стягнення пені в розмірі 242,42 грн. відмовлено.

Скаржник за доводами апеляційної скарги посилається на те, що суд не врахував наявність форс-мажорних обставин і не зменшив належний до стягнення розмір пені.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні приписи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, який підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Також, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін. Отже, майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

З викладеного можливо зробити висновок, що вирішення питання про зменшення пені та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Щодо досліджуваної справи, колегія суддів звертає увагу на наступне:

Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 року № 389-VIII " Про правовий режим воєнного стану" (далі - Закон №389), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та ОМС повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, Закон № 389 та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Найбільш деталізоване визначення форс-мажору закріплене в частині 2 статті 141 Закону України "Про торгово-промислові палати" від 02.12.1997 року № 671/97-ВР (далі - Закон №671). Це надзвичайні і невідворотні обставини, які об`єктивно унеможливлюють виконання договірних зобов`язань і обов`язків відповідно до нормативних актів.

Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України форс-мажор (він же - обставини непереборної сили) звільняє лише від відповідальності за порушення зобов`язання, що сталося внаслідок такого форс-мажору, але не звільняє від виконання відповідного зобов`язання і не є підставою для припинення зобов`язань.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до п. 6.4 укладеного сторонами договору, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за договором, якщо це невиконання є наслідком непереробної сили (форс-мажорних обставин). Засвідчення форс-мажорних обставин здійснюється у встановленому порядку.

28 лютого 2022 року Торгово-промислова палати України (далі - ТПП) повідомила, що на підставі статей 14, 14-1 Закону№ 671 та інших документів вона засвідчує форс- мажорні обставини (обставини непереборної сили) - військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану із 05:30 ранку 24.02.2022 строком на 30 діб відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Для засвідчення форс-мажорних обставин ТПП підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності.

Лист, оприлюднений ТПП 28 лютого 2022 року, забезпечив можливість визнати за спрощеною процедурою факт форс-мажору.

Слід зазначити, що засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є однією з функцій ТПП, затверджених Статутом ТПП України та Законом № 671.

Засвідчення форс-мажорних обставин є послугою в розумінні Цивільного кодексу України (ЦК України), яку ТПП надає для фізичних та юридичних осіб.

Звернення суб`єктів господарської діяльності до ТПП України за отриманням сертифіката для засвідчення форс-мажорних обставин є належним доказом їх засвідчення відповідно до законодавства України.

Проте, сертифікат про форс-мажорні обставини не є актом державного органу, який спричиняє виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків сторін. Сертифікат ТПП є лише одним із доказів, який не має наперед визначеної сили перед іншими доказами, і лише в їх сукупності на підставі наданих доказів може свідчити про певні обставини.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин встановлюється регламентом засвідчення ТПП України та регіональними ТПП форс-мажорних обставин, який затверджено рішенням президії ТПП України від 18.12.2014 року за № 44(5).

Відповідно до регламенту форс-мажорні обставини засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб щодо кожного окремого договору, зобов`язання, контракту, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тягар доказування форс- мажорних обставин покладено на заявника.

Сторона, яка посилається на форс-мажорні обставини, повинна надати докази за чотирма складовими події " форс-мажору":

1)подія (форс-мажорна обставина);

2)непередбачуваність обставин;

3)причинно-наслідковий зв`язок між обставиною (подією) і неможливістю виконання стороною своїх конкретних зобов`язань;

4)неможливість виконання і альтернативного виконання.

Введення воєнного стану та/або воєнні дії дійсно вважаються форс-мажорними обставинами, що є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договору чи окремих норм законодавства.

Однак, відповідач жодним чином не проінформував позивача про виникнення у нього обставин непереборної сили, які унеможливлюють виконання з його боку умов договору. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 року у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

На думку колегії суддів скаржник не навів обставин, які б підтверджували порушення судом норм матеріального чи процесуального права при вирішенні даного спору.

Апеляційна скарга не доведена та задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2024 року у справі №904/578/24 залишити без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя О.Г. Іванов

Суддя Ю.Б. Парусніков