Рішення

від 12.11.2024 по справі 918/503/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2024 р. м. РівнеСправа № 918/503/24

Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Клеванської селищної ради

до відповідача ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2

про зобов`язання повернути майно та скасування державної реєстрації

Секретар судового засідання Оліфер С.М.

В засіданні приймали участь:

від органу прокуратури: Котяй І.В.;

від позивача: не з`явився;

від відповідача: ОСОБА_3 ;

від третьої особи: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Рівненської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Клеванської селищної ради до відповідача ОСОБА_1 про зобов`язання повернути майно та скасування державної реєстрації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Оржівської селищної ради від 01.11.2005 № 298 у комунальну власність селищної ради прийнято житловий фонд військової частини НОМЕР_1 , який в подальшому передано в оперативне користування Оржівському ВУЖКГ.

До складу переданого майна входило: 11 житлових будинків на 204 квартири, 6 сараїв, будівлю котельні інв. № 121, яка забезпечувала теплопостачанням та гарячою водою житловий фонд.

04.01.2023 за Клеванською територіальною громадою в особі Клеванської селищної ради зареєстровано право власності на нерухоме майно - будівлю котельні площею 304,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У подальшому, рішенням Клеванської селищної ради № 973 від 22.03.2023 затверджено Перелік об`єктів комунальної власності Клеванської селищної ради, які підлягають приватизації у 2023 році та вирішено приватизувати будівлю котельні шляхом проведення електронного аукціону.

Відтак, за результатами аукціону, між Клеванською селищною радою та ОСОБА_1 укладено Договір купівлі - продажу будівлі котельні.

Проте, прокурор вважає, що Клеванська селищна рада здійснила продаж комунального майна в порушення п. 51 ч. 1 ст. 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування", ст. 7 Закону України "Про передачу об`єктів державної та комунальної власності", ст. 4 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" та Постанови Кабінету Міністрів України № 896-р від 17.10.2007 "Про затвердження Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних сил".

Як наслідок, Договір купівлі - продажу будівлі котельні, що укладений між позивачем та відповідачем за результатами аукціону, є нікчемним в силу закону.

Таким чином, наслідком нікчемності правочину договору купівлі - продажу є повернення приміщення будівлі котельні у комунальну власність Клеванської територіальної громади.

Ухвалою суду від 29.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.06.2024.

20.06.2024 через підсистему "Електронний суд" від надійшли додаткові пояснення, в яких Клеванська селищна рада вважає свої дії щодо продажу будівлі котельні через веб-сайт "Прозоро продажі" правомірними. Процедура продажу будівлі котельні проведена згідно вимог законодавства та оскаржена не була.

Позивач зазначає, що спірна будівля котельні до моменту передачі її в оренду, а згодом продажу знаходилася в занедбаному стані більше 3 років, тривалий час не використовувалася за призначенням, потребувала значних матеріальних вкладень та реконструкції. Будівля котельні не використовувалася для потреб військового містечка, оскільки його мешканці користуються автономним опаленням з листопада 2008 року.

Також, позивач вказує, що будівля котельні була продана, оскільки Клеванська селищна рада не вбачала можливостей для відновлення функціонування котельні та її використання за призначенням. У Клеванської селищної ради були всі підстави виставити спірну будівлю котельні на продаж з публічних торгів.

Крім того, внаслідок відчуження будівлі котельні, яка була в аварійному стані, відбулося надходження коштів до місцевого бюджету у розмірі 152 000,00 грн. Враховуючи викладене, позивач вказує, що процедура продажу будівлі котельні через вебсайт "Прозоро продажі" була проведена правомірно, згідно вимог чинного законодавства.

Ухвалою суду від 20.06.2024 підготовче засідання відкладено на 09.07.2024.

25.06.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

25.06.2024 через підсистему "Електронний суд" від Рівненської окружної прокуратури надійшли письмові заперечення щодо доводів позивача.

Також, 26.06.2024 через підсистему "Електронний суд" від Рівненської окружної прокуратури надійшли письмові заперечення на клопотання про закриття провадження у справі.

05.07.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про поновлення строку на його подання.

Заперечуючи проти позовну вимог відповідач зазначає, що Закон України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" не регулює спірних правовідносин. При цьому, вважає, що до спірних правовідносин має застосовуватися Закон України "Про приватизацію державного і комунального майна".

Крім цього, відповідач вказує про відсутність письмових зобов`язань позивача щодо заборони відчужувати спірне майно (в тому числі, і в акті приймання-передачі військового майна за №55 від 30.10.2009), зазначаючи, що спірна будівля котельні є порожньою, без наявності обладнання, яке забезпечувало б вироблення теплової енергії, у зв`язку з чим, приватизація спірного майна відбулася правомірно.

Більше того, відповідач вказує, що вона є неналежним відповідачем, оскільки в позові не вказано жодного порушення допущеного відповідачем, яка, відповідно, є добросовісним набувачем спірного майна, що має наслідком непропорційне втручання у право на мирне володіння майном та порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відтак, відповідач просить відмовити Керівнику Рівненської окружної прокуратури в задоволенні позовних вимог повністю.

09.07.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, а саме: роздруківку з сайту https://zakupivli.pro/auctions/SPE001-UA-20230818-42442, - яка відображає дійсний стан приміщення (зокрема - неможливість його використання в якості діючої котельні).

Також, 09.07.2024 через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі та клопотання про долучення доказів.

Ухвалою суду від 09.07.2024 (з врахуванням ухвали суду від 30.07.2024 про виправлення описки) поновлено строк для подання відзиву та приєднано його до матеріалів справи, у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі відмовлено, продовжено строк підготовчого провадження у справі № 918/503/24 на 30 днів до 27.08.2024 включно, підготовче засідання відкладено на 13.08.2024.

16.07.2024 через підсистему "Електронний суд" від Рівненської окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив, в якому прокурор додатково вказує, що ст. 7 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» (в редакції на час вчинення правочину) чітко забороняла відчужувати у приватну майно (в кому числі котельню), що безоплатно було передане з державної у комунальну власність. Дана норма є імперативною та має виконуватися незалежно від оформлення будь-яких письмових зобов`язань. Більше того, законодавець не передбачив обов`язок письмового оформлення такого зобов`язання.

В судовому засіданні 13.08.2024 представник відповідача заявив клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - фізичну особу ОСОБА_2 , яка є іпотекодержателем спірного майна.

Ухвалою суду від 13.08.2024 залучено до участі у справі третю особу яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , зобов`язано Керівника Рівненської окружної прокуратури направити ОСОБА_2 копію позовної заяви з додатками, встановлено ОСОБА_2 строк до 29.08.2024 на подачу пояснень (у випадку наявності), закрито підготовче провадження у справі №918/503/24, призначено справу до розгляду по суті на 03.09.2024.

15.08.2024, через відділ канцелярії та документального забезпечення суду, від Рівненської окружної прокуратури надійшов лист, що якого долучено докази направлення копії позовної заяви з додатками третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2

30.08.2024 до суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 надійшли пояснення.

У поданих поясненнях ОСОБА_2 вказала, що 13.02.2024 між нею та відповідачем укладено Договір позики, яким ОСОБА_2 надала ОСОБА_1 у власність грошові кошти в розмірі 160 000,00 грн для особистих потреб, які остання зобов`язується повернути у строк до 15 лютого 2027 року.

При цьому, виконання зобов`язань за вказаним Договором забезпечуються шляхом укладення Договору іпотеки, предметом якого є будівля котельні загальною площею 304,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, ОСОБА_2 вказує, що у випадку не повернення позики у строк, що визначений Договором, вона буде вимагати задоволення свої вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відтак, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, посилаючись на відсутність порушення прав і законних інтересів позивача спірними договорами в оспорюваній частині, просить відмовити керівнику Рівненської окружної прокуратури у задоволенні позовних вимог.

Судове засідання 03.09.2024 не відбулось у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності суддею Горплюком А.М.

Ухвалою суду від 09.09.2024 розгляд справи по суті призначено на 24.09.2024.

В судовому засіданні 24.09.2024 прокурор надала пояснення по суті спору. Ухвалою суду від 24.09.2024 розгляд справи по суті відкладено на 15.10.2024.

14.10.2024 через підсистему "Електронний суд" надійшло повідомлення № 7319 про сплачу судового збору та надання доступу до запису судового засідання за допомогою Електронного кабінету користувача ЄСІТС, в якому вказано, що представник відповідача Гожий М.С. отримав доступ до запису судового засідання від 24.09.2024 по справі № 918/503/24.

В судовому засіданні представник позивача та представник відповідача надали пояснення по суті спору. Ухвалою суду від 15.10.2024 розгляд справи по суті відкладено на 24.10.2024.

22.10.2024 через підсистему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення.

Ухвалою суду від 24.10.2024 розгляд справи по суті відкладено на 12.11.2024.

В судовому засіданні 12.11.2024 прокурор підтримала заявлені вимоги, просила позов задоволити повністю. Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти заявлених вимог, просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, однак у поясненнях від 28.08.2024 просила проводити розгляд справи без її участі.

Позивач не забезпечив явку уповноваженого представника, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином у встановлений законом строк.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Таким чином суд вважає, що учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином і їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Судом зазначається, що у даній справі не визнавалася необхідність обов`язкової участі учасників справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, відтак суд вважає за можливе проводити розгляд справи по суті без участі представників, що не з`явились в судове засідання.

В судовому засіданні 12.11.2024 судом прийнято рішення, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням Оржівської селищної ради Рівненського району Рівненської області № 298 від 01.11.2005 погоджено прийняття в комунальну власність Оржівської селищної ради житлового фонду військового містечка № НОМЕР_1 з об`єктами соціальної інфраструктури згідно додатку № 1 при обов`язковій умові: виділення державних субвенцій в сумі 643,9 тис.грн. на відновлення житлового фонду, комунальних об`єктів та інженерних мереж; передачу в комунальну власність спеціалізованої техніки, а саме: реммайстерня типу МТОВ (МРСАР) на базі ЗІЛ-131, шасі ЗІЛ-131.

Додатком № 1 до вказаного рішення, перераховано будівлі, що передаються в комунальну власність, в тому числі котельня (рік побудови 1963, загальна площа 45 кв.м., балансова вартість 28,8 тис. грн.).

Крім того, рішенням Оржівської селищної ради Рівненського району Рівненської області № 203 від 01.11.2005 вирішено прийняти житловий фонд військового містечка НОМЕР_1 у комунальну власність селищної ради з подальшою передачею в оперативне користування Оржівському ВУЖКГ.

Згідно переліку військового майна, яке планується під передачу в комунальну власність Оржівської селищної ради, передано, в тому числі котельню (номер по генплану 121, рік побудови 1963, загальна площа 123 кв.м., первинна вартість 576,5 тис. грн., залишкова вартість 28,8 кв.м.).

01.01.2006 проведено обстеження будівель військового містечка № НОМЕР_2 АДРЕСА_2 гарнізону закріплених за військовою частиною НОМЕР_1 з метою визначення наявності та технічного стану будівель, за результатами якого складено Акт технічного стану будівель.

Так, вказаним Актом встановлено, що військове містечко знаходиться в лісному масиві Рівненського району, має не привабливе розташування та не вигідне щодо автомобільного сполучення, межує з Костопільським районом. Земельна ділянка військового містечка 215,2 га. Казармено житловий фонд військового містечка № 55 45 будівель, в тому числі 11 житлових будинків, всього 201 квартира.

У зазначеному Акті вказано характеристики будівель та їх технічний стан, зокрема, обліковий номер № 121 (котельня), рік введення в експлуатацію 1963, поверховість - 1, група капітальності IV, будівельний обсяг (загальний) м.куб. 812, загальна площа м.кв. 123.

Рішенням Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області № 973 від 22.03.2023 вирішено затвердити Перелік об`єктів комунальної власності Клеванської селищної ради, які підлягають приватизації у 2023 році, згідно з додатком № 1.

Так, згідно Додатку № 1 до вказаного рішення, до Переліку об`єктів комунальної власності Клеванської селищної ради, які підлягають приватизації у 2023 році шляхом продажу на аукціоні включено три об`єкти, в тому числі будівлю котельні загальною площею 304,1 м.кв.

В подальшому, рішенням Клеванської селищної ради від 11.08.2023 № 1061 "Про затвердження протоколу № 01-2023 засідання аукціонної комісії з продажу об`єктів малої приватизації комунальної власності Клеванської селищної ради від 23.06.2023" затверджено зазначений протокол щодо приватизації будівлі котельні загальною площею 304,1 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 та вирішено опублікувати інформаційне повідомлення про приватизацію об`єкта малої приватизації на офіційному веб-сайті Клеванської селищної ради і в електронній торговій системі.

Також, 11.08.2023 рішенням Клеванської селищної ради № 1062 вирішено надати згоду на приватизацію зазначеного об`єкта шляхом продажу на електронному аукціоні без умов.

24.08.2023 проведено аукціон з продажу окремо визначеного майна - будівлі котельні загальною площею 304,1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно Протоколу про результати електронного аукціону єдиним учасником була ОСОБА_1 , яка визначена переможцем.

Відтак, 21.09.2023 між Клеванською селищною радою та ОСОБА_1 укладено Договір купівлі - продажу будівлі котельні, яка є предметом розгляду в даній справі.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор вказує, що укладений між позивачем та відповідачем Договір купівлі - продажу є нікчемним в силу закону, оскільки Клеванська селищна рада у відповідності до ст. 7-1 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" (в редакції на час вчинення правочину) не мала права відчужувати об`єкт нерухомості. Відповідно, територіальній громаді підлягає поверненню продане майно.

Щодо повноважень прокурора для представництва інтересів держави в особі Клеванської селищної ради суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII "Про прокуратуру". Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша).

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.

Звертаючись до відповідного суду господарської юрисдикції із заявою про захист державних та суспільних інтересів, прокуратура реалізує конституційну функцію представництва, яка розглядається як один з дієвих засобів утвердження верховенства права, зміцнення законності та господарського правопорядку. Прокурор-особливий суб`єкт господарського процесу і його участь у господарському судочинстві зумовлена необхідністю виконання функції представництва інтересів держави у виключних випадках і порядку, передбачених законом (ст. 131-1 Конституції, п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прокуратуру"). Тобто функція представництва інтересів у господарському суді є для органів прокуратури конституційною.

Аналіз вказаних норм дає підстави дійти до висновку, що "інтереси держави" (як загальне поняття) являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави України (або народу України), так і інтереси окремої територіальної громади певної місцевості (жителі певного населеного пункту або декількох населених пунктів).

Разом з тим, поняття інтереси держави, відповідно до Рішення Конституційного суду України №3-рп/99 від 08.04.1999, є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор чи його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави.

При цьому, в основі інтересів держави, згідно даного рішення, завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.

В п. 3 зазначеного рішення суд в загальному, не пов`язуючи вказане поняття з конкретними нормами, які підлягали тлумаченню, вказує, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес" (п. 54 рішення).

В даній справі прокурор звернувся до суду із вимогою про встановлення нікчемності правочину та повернення територіальній громаді майна, що є комунальною власністю.

Суд враховує, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший-третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Останній не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може та бажає захищати інтереси держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

Також, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 вказувала, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (mutatis mutandis - рішення Європейського суду з прав людини від 15.01.2009 у справі "Менчинська проти росії" (Menchinskaya v. russia), заява № 42454/02, § 35).

Механізм дій, що передув зверненню прокурора з даним позовом до суду повністю узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Зокрема, у вказаній постанові судом зазначено про те, що звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

В матеріалах справи наявний лист Рівненської окружної прокуратури до голови Клеванської об`єднаної територіальної громади від 08.04.2024, в якому повідомлено про встановлені порушення під час проведення аукціону щодо продажу окремо визначеного майна - будівлі котельні загальною площею 304,1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, у вказаному листі зазначено, що у випадку невжиття заходів щодо реагування за наведеними фактами, окружна прокуратура звертатиметься до суду із відповідною позовною заявою.

У відповідь на лист Рівненської обласної прокуратури, Клеванська селищна рада 10.04.2024 повідомила, що станом на сьогодні будівля котельні перебуває у власності ОСОБА_1 , процедура продажу будівлі котельні через веб-сайт "Прозоро продажу" була проведена згідно вимог законодавства та оскаржена не була.

В подальшому, Рівненська окружна прокуратура повідомила Клеванську селищну раду про звернення до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Клеванської селищної ради до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути будівлю котельні загальною площею 304,1 кв.м., яка знаходиться по АДРЕСА_1 до комунальної власності Клеванської територіальної громади в особі Клеванської селищної ради та скасування за ОСОБА_1 державної реєстрації права приватної власності на вказане нерухоме майно.

Крім того, суд враховує, що у поясненнях від 20.06.2024 представник позивача вказувала, що процедура продажу будівлі котельні через веб-сайт "Прозоро продажі" була проведена правомірно згідно вимог чинного законодавства.

Щодо такої позиції позивача, що суперечить позиції, викладеній у позовній заяві прокурором, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Як вже зазначалось вище, статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор набуває права на реалізацію своїх функцій, визначених законом, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є належною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захист або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У справах за позовами прокурорів, заявлених в інтересах держави в особі уповноважених органів, позивачами є відповідні уповноважені органи, а прокурор у таких справах здійснює представництво їх інтересів в суді. Статус позивача прокурор набуває лише у випадках, коли звертається з позовом в інтересах держави у разі відсутності уповноваженого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

За приписами статті 53 ГПК України господарський суд порушує справи за заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. В позовній заяві прокурор визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Частиною 2 ст. 2 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі ст.ст. 167, 170 Цивільного кодексу України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

У судовому процесі, зокрема, у господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурором визначено стороною у справі певний орган.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 55 ГПК України органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.

Поряд з цим, ч. 5 ст. 55 ГПК України передбачає, що відмова органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов (заяву) і вимагати розгляду справи по суті.

Так, у п. 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначено, що при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов`язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю. Для врахування цих обставин стаття 55 ГПК передбачає такі правила:

- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову прокурора в інтересах держави;

- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті.

Таким чином, зазначення позивачем інформації про відсутність порушень інтересів держави в особі Клеванської селищної ради, не є підставою відмови в задоволенні позову чи для закриття провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки прокурор в такому разі підтримує позовні вимоги самостійно.

Враховуючи викладене, суд погоджується з доводами прокурора, що підставою для представництва прокурором інтересів держави в особі Клеванської селищної ради згідно зі ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 131-1 Конституції України є ймовірні порушення порядку приватизації комунального майна та відновлення законності при вирішенні суспільно значимого питання про належне розпорядження об`єктами комунальної форми власності.

Зважаючи на викладене, суд, з урахуванням позиції, викладеної, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, установив, що прокурором дотримано вимоги ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а тому наявні підстави для представництва інтересів держави прокуратурою в суді.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених учасниками справи.

У відповідності до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В пунктах 1-10 ч. 2 ст. 16 ЦК України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно ст. 20 Господарського кодексу України, Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Беручи до уваги викладене, прокурором заявлено дві вимоги:

- зобов`язати відповідача повернути спірне майно;

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності на спірне майно.

В даній справі прокурор вказує на нікчемність договору купівлі - продажу будівлі котельні, який укладений між Клеванською селищною радою та ОСОБА_1 за результатами електронного аукціону.

Відтак, предметом доказування у даному спорі є встановлення наявності або відсутності юридичних фактів із якими норми закону пов`язують нікчемність правочину, встановлення наявності законних підстав для повернення спірного майна від відповідача до комунальної власності територіальної громади, а також встановлення інших юридично значимих фактів для вирішення даного спору.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (ст. 13 Конституції України).

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (ст. 140 Конституції України).

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності (ст. 143 Конституції України).

За приписами ст. 327 ЦК України, управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 172 ЦК України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (ст. 144 Конституції України).

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ст. 10. Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Беручи до уваги викладене, законодавством визначено правила та принципи управління комунальним майном належним територіальній громаді. Таке управління здійснюється відповідно до Конституції та законів України. Органи місцевого самоврядування здійснюють урядування щодо комунального майна шляхом прийняття обов`язкових рішень та участі в договірних правовідносинах щодо такого майна.

При цьому, законом встановлено обов`язок органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб здійснювати таке урядування майном лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто законодавством закріплено презумпцію законності в діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а кожен хто вступає з ними у правові відносини вправі розраховувати на законність рішень та дій таких органів. Таке "належне урядування" пов`язане з реалізацією принципу юридичної визначеності, що у свою чергу є складовим принципу верховенства права.

Суд враховує, що згідно з преамбулою Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" цей Закон визначає основні засади передачі об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об`єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну.

Відповідно до пункту 51 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить вирішення питань щодо надання згоди на передачу об`єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішення про передачу об`єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об`єктів державної власності.

Як встановлено матеріалами справи та не заперечується сторонами, передача майна військового містечка № 55 відбулось згідно Акту приймання - передачі від 30.10.2009.

Норми статті 7 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" (в редакції, що діяла на момент виникнення передачі майна до комунальної власності) передбачали безоплатну передачу об`єктів з державної у комунальну власність, зокрема, підприємства теплопостачання (теплоцентралі), які виробляють теплову енергію для споживачів житлово-комунальної сфери, бюджетних установ та організацій, за умови надання відповідними органами місцевого самоврядування зобов`язання не відчужувати це майно у приватну власність; військові містечка (майнові комплекси), інше нерухоме і рухоме військове майно (крім усіх видів озброєння, бойової техніки та боєприпасів), яке вивільняється в процесі реформування Збройних Сил України і не планується до використання за призначенням.

Таким чином, законодавець визначив імперативну норму щодо передачі об`єктів з державної у комунальну власність за умови взяття органами місцевого самоврядування зобов`язання використовувати за цільовим призначенням і не відчужувати в приватну власність підприємства теплопостачання (теплоцентралі), які виробляють теплову енергію для споживачів житлово-комунальної сфери. В даному випадку законодавець передбачив спеціальне застереження щодо такого майна, що покладає на орган місцевого самоврядування зобов`язання не відчужувати це майно у приватну власність.

Разом з тим, згідно преамбули Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", він регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим.

Згідно ч. 1 ст. 4 вказаного Закону, до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України.

Аналізуючи викладене суд зазначає, що як Законом України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" та і Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" встановлено пряму заборону продажу у приватну власність підприємств теплопостачання, які виробляють теплову енергію та використовуються за призначенням.

В той же час, як встановлено судом та підтверджено позивачем і відповідачем, спірне приміщення котельні теплову енергію не виробляло, перебувало у занедбаному стані, тобто за призначенням не використовувалось протягом тривалого часу.

Суд враховує, що 22.03.2023 Клеванською селищною радою прийнято рішення № 973 "Про затвердження Переліку об`єктів комунальної власності Клеванської селищної ради, які підлягають приватизації у 2023 році" та включено до переліку об`єктів нерухомого майна Клеванської територіальної громади, що підлягають приватизації, в тому числі, будівлю котельні, яка знаходиться по вул. Лісова, 9, військове містечко, Клеванська територіальна громада, Рівненський район, Рівненська область та перебуває на балансі Оржівського ВУЖКГ, шляхом проведення електронного аукціону.

Згідно із положеннями частини 2 статті 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Проте, в даному випадку жоден нормативно - правовий акт, прийнятий Клеванською селищною радою в процесі приватизації та продажу комунального майна не оскаржувався та не скасований.

Разом з тим суд зауважує, що такий імператив, з огляду на принцип юридичної визначеності та принцип верховенства права, дозволяє особам, що набувають права на комунальне майно, в тому числі шляхом приватизації, розраховувати на впевненість у законності дій органів місцевого самоврядування у випадках відчуження комунального майна.

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вимоги заінтересованої особи, яка стверджує що правочин є нікчемним в силу закону, спрямовані на приведення сторін нікчемного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

У даному випадку, заявник (прокурор) в інтересах позивача має довести конкретні факти порушення майнових прав та інтересів позивача, та довести, що в разі повернення спірного майна до комунальної власності територіальної громади, майнові права та інтереси такої особи буде захищено та відновлено.

В той же час, набувач нерухомого комунального майна, у випадку проведення аукціону з продажу об`єкта комунальної власності, вправі мати обґрунтовані сподівання щодо законності набуття комунального майна у власність та можливості його подальшого використання у власних цілях.

При цьому суд підкреслює, що відповідач, як фізична особа - покупець нерухомого майна, не мала законодавчих обмежень щодо придбання такого майна та не вчиняла дій, що могли бути підставою для недійсності правочину. А навпаки, відповідач дотрималася усіх процедур, що від неї вимагалися.

Відповідно до положень статті 2 ГПК України, верховенство права є одним з основних принципів (засад) господарського судочинства.

Зміст цього принципу полягає в тому, що верховенство права є засобом для досягнення внутрішньої мети права і правової системи загалом - забезпечення пріоритету природних прав людини. Принцип верховенства права є істотною характеристикою співвідношення між людиною і державою. За допомогою його дії діяльність держави спрямовується на виконання мети - утвердження і забезпечення прав людини.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання).

Так, Європейський суд з прав людини встановлює принцип "належного урядування", в якому йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" і "Москаль проти Польщі").

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії" і "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі").

Тобто, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії"). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії", "Трґо проти Хорватії").

Такі ж характеристики принципу "належного урядування" ЄСПЛ навів у рішенні у справі "Рисовський проти України". У вказаній справі ЄСПЛ визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами. ЄСПЛ наголосив, що процедура скасування рішень, на підставі яких добросовісні власники отримують право користування земельною ділянкою, яка дозволяє органам влади ретроспективно позбавляти особистих прав, наданих помилково, без будь-якого відшкодування добросовісним правовласникам, є порушенням гарантій статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з положеннями статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику ЄСПЛ як джерело права. Зазначені рішення ЄСПЛ застосовуються у цій справі як джерело права.

Одним з основоположних прав людини є право власності. Суд трактує це право у широкому розумінні, спираючись при цьому на норми національного законодавства, положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ.

Національним законодавством України передбачено зокрема такі гарантії дотримання "права власності". Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану (стаття 41 Конституції України).

Як було зазначено вище, суд встановив, що принцип "належного урядування" у даному випадку не був дотриманий. Натомість покупець набув та здійснював користування придбаним майном як "добросовісний власник".

Суд вважає за необхідне застосувати як джерело права у даній справі норми статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а також наступні згадувані рішення ЄСПЛ.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Насамперед, застосовуючи норми статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практику ЄСПЛ, необхідно зазначити, що поняття майна або власності підлягає автономному тлумаченню та може відрізнятися від тлумачення на рівні національного законодавства. Зміст поняття "майна" та те, чи стосується справа "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, необхідно розглядати у світлі практики ЄСПЛ.

Нормами статті 190 ЦК України встановлено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

З наведеного суд робить висновок, що набуте відповідачем нерухоме майно, правомірні очікування щодо законності користування придбаним майном та право використовувати придбане майно у своїй діяльності становлять "майно" у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У зв`язку з викладеним суд вважає за необхідне зазначити, що у практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; 3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном (в тому числі внаслідок постановлення судового рішення) є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного інтересу", при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду".

Це поняття має широке значення, втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Суд констатує, що постановлення судового рішення про недійсність правочину і зобов`язання повернути предмет договору купівлі - продажу буде виправданим з точки зору задоволення "суспільного інтересу".

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу "пропорційності" - "справедливої рівноваги (балансу)" між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Суд вважає за необхідне наголосити, що дотримання принципу "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства.

Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Таким чином, повернення придбаного за договором купівлі - продажу майна за відсутності справедливої компенсації призведе до покладення на відповідача індивідуального та надмірного тягаря та порушення балансу інтересів сторін. Таке непропорційне обтяження відповідача матиме наслідком порушення його прав, які об`єктивно існують на час розгляду спору, а отже призведе і до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Прокурор не надав суду жодних доказів щодо надання відповідачу справедливої та обґрунтованої компенсації або інших дій, що вчинялися або мають бути вчинені з метою дотримання принципу "пропорційності" в розумінні гарантій прав, що захищаються статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Водночас надання відповідачу такої компенсації задля дотримання принципу "пропорційності" виходить за межі повноважень суду.

Суд зауважує, що у позовній заяві прокурор вимагає зобов`язати лише відповідача повернути отримане за нікчемним правочином майно. Проте не ставить вимоги щодо надання відповідачу компенсації чи повернення здійсненої ним оплати, що, між іншим, на час придбання (серпень 2023 року) становила 152 000,00 грн.

Відтак, враховуючи відсутність можливості реалізації відповідачем права на отримання відшкодування є також порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Також судом враховується, що задоволення позову прокурора буде мати і негативні наслідки для позивача - Клеванської селищної ради, оскільки даний позов спрямовано виключно на повернення майна, яке є в занедбаному стані та тривалий термін не використовувалось за призначенням.

Крім того, повернення спірного майна до власності територіальної громади може призвести до більш негативних наслідків для місцевої громади, оскільки селищна рада буде змушена повернути грошові кошти покупцю отримані за відчуження майна та, в подальшому, вирішувати питання про забезпечення належного зберігання приміщення котельні.

З огляду на вищезазначене, судом встановлено, що Рівненська окружна прокуратура не довела суду на рахунок позовних вимог від заінтересованого органу, та й взагалі не довела в позовній заяві порушення інтересів держави, враховуючи, що позов подано про повернення майна, а не стягнення заборгованості за цим договором.

Отже, прокуратурою не доведено, яким чином, повернення майна усуне негативні наслідки для держави в особі селищної ради та які негативні наслідки взагалі є, позаяк, з наведеного вище вбачається, що задоволення позову призведе до більших негативних наслідків (повернення майна, яке потрібно утримувати та зобов`язання повернути з бюджету територіальної громади грошові кошти, отримані від продажу).

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Враховуючи викладене, за результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами статей 75-79, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позов прокурора не підлягає задоволенню, сплачений останнім при поданні позову судовий збір не підлягає відшкодуванню за рахунок інших учасників справи.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22.11.2024.

Суддя А.М. Горплюк