Постанова

від 16.01.2025 по справі 918/503/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року Справа № 918/503/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Олексюк Г.Є. , суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Новак С.Я.

за участю представників сторін:

прокурора: Котяй І.В.

позивача: не з`явився

відповідача: Гожий М.С., ОСОБА_1

третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 12.11.2024 р. у справі №918/503/24, ухвалене суддею Горплюком А.М., повний текст рішення складено 22.11.2024

за позовом Керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Клеванської селищної ради

до відповідача ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2

про зобов`язання повернути майно та скасування державної реєстрації

Керівник Рівненської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Клеванської селищної ради до відповідача ОСОБА_1 про зобов`язання повернути майно та скасування державної реєстрації.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 12.11.2024 р. в задоволенні позову Керівнику Рівненської окружної прокуратури - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Рівненської області у справі №918/503/24 Перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду Рівненської області від 12.11.2024 у справі №918/503/24 про відмову у задоволенні позову Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Клеванської селищної ради до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути майно га скасування державної реєстрації скасувати та ухвалити нове, яким позов задоволити у повному обсязі. Стягнути з відповідача на користь Рівненської обласної прокуратури судові витрати по справі. Про дату і час розгляду справи повідомити сторін по справі та Рівненську обласну прокуратури, яка забезпечуватиме участь у справі.

Оскільки апеляційна скарга надійшла без матеріалів справи, суд апеляційної інстанції витребував їх у Господарського суду Рівненської області.

18.12.2024 матеріали справи №918/503/24 надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2024 р. відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 12.11.2024 р. у справі №918/503/24, розгляд апеляційної скарги призначено на 16.01.2025 р.

26.12.2024 р. до суду надійшло клопотання від Клеванської селищної ради про розгляд справи без участі представника позивача.

Крім того, представник Клеванської селищної ради через систему «Електронний суд» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення Господарського суду Рівненської області без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

09.01.2025 р. представник ОСОБА_1 надіслав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 12.11.2024 р. у справі №918/503/24 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Рівненської області від 12.11.2024 р. у справі №918/503/24 залишити без змін.

13.01.2025 р. до суду від ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення стосовно предмету позовних вимог.

У судовому засіданні прокурор підтримав доводи апеляційної скарги та надав додаткові пояснення по суті позовних вимог просив скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 12.11.2024 у справі №918/503/24 та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 16.01.2025 р. відповідач та представник відповідача заперечили проти доводів апеляційної скарги, просили рішення Господарського суду Рівненської області залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлені належним чином.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст рішення суду першої інстанції.

За результатом розгляду спору суд першої інстанції встановив , що спірне приміщення теплову енергію не виробляло, перебувало в занедбаному стані не використовувалось за призначенням, відтак дійшов висновку, що Рівненська окружна прокуратура не довела в позовній заяві порушення інтересів держави. Прокурором не доведено, яким чином повернення майна усуне негативні наслідки для держави в особі селищної ради та які негативні наслідки взагалі є, позаяк, з наведеного вище вбачається, що задоволення позову призведе до більших негативних наслідків (повернення майна, яке потрібно утримувати та зобов`язання повернути з бюджету територіальної громади грошові кошти, отримані від продажу). Суд першої інстанції також вважав, що має місце непропорційне втручання у право особи на мирне володіння майном.

Відтак, враховуючи викладене, за результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами статей 75-79, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи

В апеляційній скарзі прокурор наголошує на тому, що рішення Господарського суду Рівненської області від 12.11.2024 у справі №918/503/24 ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального (ст.ст.7, 7-1 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», ст.4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна») та з порушенням норм процесуального права (ст.ст.79, 86, 236, 237 ГПК України), у зв`язку з чим, згідно вимог ст.277 ГПК України, підлягає скасуванню, а позов - задоволенню. Крім того, рішення суду постановлено без врахування позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 08.1 1.2022 у справі №918/1141/22.

Прокурор указує, що спірне в даній справі нерухоме майно віднесено до об`єктів, яке у випадку безоплатної передачі до комунальної власності, не підлягає подальшому відчуженню у приватну власність.

При цьому ст.7-1 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» (в редакції на час вчинення правочину) встановлено, що правочин, наслідком якого стало відчуження у приватну власність або нецільове використання об`єктів, зазначених в абзацах п`ятому дванадцятому частини першої статті 7 цього Закону, є нікчемним.

Таким чином, договір купівлі - продажу спірної будівлі котельні, який укладений між Клеванською селищною радою та ОСОБА_1 за результатами електронного аукціону є нікчемним, а наслідком нікчемності договору купівлі-продажу, є повернення об`єкта нерухомого майна в комунальну власність Клеванської територіальної громади.

З урахування викладеного, повернення незаконно приватизованого об`єкта нерухомого майна, переслідує легітимну мету, а саме відновлення прав територіальної громади майна, як власника майна, оскільки у даному випадку спірна будівля котельні може перебувати виключно у комунальній власності.

В той же час, набуття ОСОБА_1 у власність будівлі котельні на підставі договору купівлі-продажу, який є нікчемним, не може свідчити про правомірність його набуття у приватну власність, відтак вищезазначені порушення допущені в процесі приватизації не є формальним чи лише декларативним приводом для повернення спірного майна з незаконного приватного володіння.

У той же час, згідно правової позиції Верховного Суду від 08.11.2022 у справі №918/1141/22, законодавчі перешкоди у реалізації можливості приватизації (відчуження) спірного майна у приватну власність, про які сторони договору знали чи повинні були знати, ставить під сумнів їх добросовісність. Також, Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що немає жодних підстав вважати, що перед тим, як вчиняти правочин, спрямований на придбання спірного об`єкта, як у первісного набувача (товариства покупців), так і у відповідача були перешкоди ознайомитися із вимогами законодавства та зробити висновки щодо режиму цього об`єкта та неможливості набуття на нього права приватної власності із формальним посиланням на відсутність відповідних записів, ігноруючи функціональне призначення приміщення.

Так, будівля котельні загальною площею 304,1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , приватизована в порушення вимог ст. 7 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та п.3 Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1282 від 29.08.2002, у зв`язку з чим з комунальної власності територіальної громади вибув об`єкт нерухомості, який в силу імперативних вимог законодавства мав перебувати виключно у комунальній власності територіальної громади, тим паче в умовах воєнного стану.

З огляду на викладене, а також те, що суд першої інстанції у своєму рішенні не навів жодних доводів щодо неврахування доказів прокурора, які підтверджують, що приватизація проведена всупереч обмеженням, визначеним законодавством, а договір купівлі-продажу є нікчемним, право на повернення майна підлягає беззаперечному захисту та є співмірним і пропорційним втручанням держави (великого числа громадян в особі територіальної громади, права якого захищаються) у право приватної власності особи.

В той же час, враховуючи, що договір купівлі - продажу спірної будівлі котельні, який укладений між Клеванською селищною радою та ОСОБА_1 за результатами електронного аукціону є нікчемним, що в свою чергу, не може свідчити про правомірність його набуття у приватну власність, то відповідач не може вважатися добросовісним набувачем та розраховувати на компенсацію за повернення такого об`єкта нерухомого майна у комунальну власність.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про необхідність надання державою для відповідача варіанту справедливої компенсації є абсолютно безпідставними та не відповідають матеріалам справи.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги представник Клеванської селищної ради у відзиві на апеляційну скаргу вказує, що рішення №973 від 22.03.2023 року, яким було затверджено перелік об`єктів комунальної власності для приватизації, є чинним та не оскарженим. Жодних обмежень щодо відчуження зазначеного об`єкта нерухомості під час його передачі в комунальну власність не встановлювалося. Приватизація об`єкта здійснювалася відповідно до Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна». Всі необхідні процедури були дотримані.

Cтаном на момент реєстрації права власності (04.01.2023 року) на приміщення котельні (площею 304 кв.м.) та до моменту його продажу (21.09.2023 року) жодних заборон чи обтяжень на об`єкт не існувало. Органи прокуратури або інші зацікавлені сторони не висловлювали претензій чи застережень щодо приватизації об`єкта.

До того ж, сторонами спору визнано та судом встановлено відсутність будь-яких (в.т.ч. письмових) зобов`язань щодо заборони відчужувати спірне майно (в тому числі і в акті приймання-передачі військового майна за № 55 від 30.10.2009)

Також, позивач наголошує на тому, що приміщення котельні (площею 304 кв.м.) не виконувало функцію виробництва теплової енергії з моменту її передачі в комунальну власність у 2009 році. (В листі Оржівського ВУЖКГ від 20.06.2024 року № 59 зазначається, що згідно акту передачі основних засобів б/н від 01.12.2009 року було передано вказаний об`єкт, як порожню будівлю, без наявності обладнання, яке б забезпечувало вироблення теплової енергії (копія листа наявна в матеріалах справи). Приміщення було аварійним, що підтверджується використанням його для навчань правоохоронними органами у 2019 році, під час яких були зафіксовані вибухи. Від оренди об`єкта орендар відмовився через його незадовільний стан, що виключало можливість його подальшого використання без значних фінансових інвестицій в такий об`єкт нерухомості.

Крім того, згідно акту приймання - передачі військового майна у військовому містечку № НОМЕР_1 АДРЕСА_2 від 30.10.2009 року (та Акту технічного стану будівлі від 01.01.2006) котельня Котельні інв.№121 мала площу - 123 кв.м. та була побудована в 1963 році, а згідно Рішення № 1092 від 30.08.2023 «Про здійснення приватизації об`єкта малої приватизації - було приватизовано будівлю котельні загальною площею 304,1 кв.м. (яка очевидно побудована значно пізніше). Відтак, об`єкт нерухомості, який було приватизовано не є тим самим об`єктом який було отримано Оржівською селищною радою 30.10.2009 року.

Прокуратура абсолютно безпідставно прирівняла ці два об`єкти нерухомості, адже вони мають абсолютно різні характеристики (майже в тричі відрізняється площа). Тому вважаємо безпідставною, необґрунтованою помилковою вимогу прокуратури щодо повернення такого об`єкта нерухомості.

Отже, суд першої інстанції не допустив жодних порушень, які могли б вплинути на обґрунтованість і справедливість ухваленого рішення. Відтак, апеляційна скарга заступника керівника Рівненської обласної прокуратури є необґрунтованою, а рішення Господарського суду Рівненської області від 12.11.2024 року підлягає залишенню без змін.

Представник ОСОБА_1 у відзиві зазначає , що згідно ст. 62 ГК України (в редакції, чинній на дату підписання акту приймання-передачі в комунальну власність житлового фонду військового містечка НОМЕР_2 з об`єктами соціальної інфраструктури (30.10.2009) підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

В той же час, в даній справі №918/503/24 мова йде про об`єкт нерухомості - приміщення (будівлю) котельні загальною площею 304,1 кв.м. «Об`єкт нерухомості» та «підприємство» є абсолютно різними поняттями, а тому застосування норм законодавства, що стосується підприємств неможливе до об`єктів нерухомості, що вказує на безпідставність та помилковість позовних вимог.

Відповідач звертає увагу суду на те, що у даній справі відповідач набула права власності (на будівлю котельні) у порядку передбаченому саме Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна».

Відтак, помилковим є обґрунтування скаржником ніби то «незаконності» приватизації приміщення котельні, нормами Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» , який не має жодного відношення до такої приватизації.

Відповідач є добросовісним набувачем нерухомого майна, відкрито та прозоро користується ним. При цьому, до моменту подання позову, ані Клеванська селищна рада, ані її виконавчий орган до відповідача з вимогами про повернення будівлі котельні не звертались, право власності відповідача цими органами не оспорювалось. Також, прокурором не доведено обставини, що спірний договір укладений з порушенням норм чинного законодавства та є недійсними, та не доведено і тієї обставини, що спірна будівля котельні вибула з володіння територіальної громади не з її волі іншим шляхом.

Таким чином, прокуратурою не надано нових доказів, які б свідчили про порушення інтересів держави чи громади у цій справі, або які спростовували б висновки суду першої інстанції. Відтак, апеляційна скарга є необґрунтованою та безпідставною.

ОСОБА_2 у письмових поясненнях стверджує, що жодних порушень законодавства нею не допущено, а відтак позбавлення її права власності на майно, яке набуте у законний спосіб, є нелогічним та протизаконним. До того ж це також грубо порушить і інтереси ОСОБА_2 .

Третя особа, не погоджується із твердженнями апеляційної скарги (та позовної заяви), про те що були порушенні інтереси громади, оскільки відбувся законний продаж не потрібного громаді майна (яке руйнувалось). А відтак, громада позбулась проблем пов`язаних із утриманням такого майна та отримала кошти від його продажу. З огляду на це, позиція прокуратури про ніби то «порушення» інтересів громади є абсурдною, надуманою та не логічною. Відсутність порушення прав і законних інтересів позивача спірними договорами в оспорюваній частині є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові. Протокол про результати електронного аукціону №БРЕ001-иА-20230818-42442 і позивачем у даній справі не заявлено вимоги про їх скасування.

Оскільки позивачем не вказано жодного порушень допущених саме відповідачем (фізичною особою ОСОБА_1 ), то нелогічним, абсурдним та не зрозумілим є пред`явлення позову саме до неї. До того ж, ОСОБА_1 після придбання вищевказаного приміщення котельні було здійснено його ремонт, на що витрачено значні суми коштів. Отримання нею вищевказаної позики в сумі 160 000 грн. було обумовлено саме необхідністю коштів для ремонту придбаного приміщення котельні (за адресою: АДРЕСА_1 ).

3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.

Рішенням Оржівської селищної ради Рівненського району Рівненської області № 298 від 01.11.2005 погоджено прийняття в комунальну власність Оржівської селищної ради житлового фонду військового містечка № НОМЕР_2 з об`єктами соціальної інфраструктури згідно додатку № 1 при обов`язковій умові: виділення державних субвенцій в сумі 643,9 тис.грн. на відновлення житлового фонду, комунальних об`єктів та інженерних мереж; передачу в комунальну власність спеціалізованої техніки, а саме: реммайстерня типу МТОВ (МРСАР) на базі ЗІЛ-131, шасі ЗІЛ-131.

Додатком № 1 до вказаного рішення, перераховано будівлі, що передаються в комунальну власність, в тому числі - котельня (рік побудови - 1963, загальна площа - 45 кв.м., балансова вартість - 28,8 тис. грн.).

Крім того, рішенням Оржівської селищної ради Рівненського району Рівненської області № 203 від 01.11.2005 вирішено прийняти житловий фонд військового містечка НОМЕР_2 у комунальну власність селищної ради з подальшою передачею в оперативне користування Оржівському ВУЖКГ.

Згідно переліку військового майна, яке планується під передачу в комунальну власність Оржівської селищної ради, передано, в тому числі - котельню (номер по генплану - 121, рік побудови - 1963, загальна площа - 123 кв.м., первинна вартість - 576,5 тис. грн., залишкова вартість - 28,8 кв.м.).

01.01.2006 проведено обстеження будівель військового містечка № НОМЕР_1 АДРЕСА_2 за військовою частиною НОМЕР_2 з метою визначення наявності та технічного стану будівель, за результатами якого складено Акт технічного стану будівель.

Так, вказаним Актом встановлено, що військове містечко знаходиться в лісному масиві Рівненського району, має не привабливе розташування та не вигідне щодо автомобільного сполучення, межує з Костопільським районом. Земельна ділянка військового містечка 215,2 га. Казармено - житловий фонд військового містечка № НОМЕР_1 - 45 будівель, в тому числі 11 житлових будинків, всього 201 квартира.

У зазначеному Акті вказано характеристики будівель та їх технічний стан, зокрема, обліковий номер № 121 (котельня), рік введення в експлуатацію - 1963, поверховість - 1, група капітальності - IV, будівельний обсяг (загальний) м.куб. - 812, загальна площа м.кв. - 123.

Рішенням Клеванської селищної ради Рівненського району Рівненської області № 973 від 22.03.2023 вирішено затвердити Перелік об`єктів комунальної власності Клеванської селищної ради, які підлягають приватизації у 2023 році, згідно з додатком № 1.

Так, згідно Додатку № 1 до вказаного рішення, до Переліку об`єктів комунальної власності Клеванської селищної ради, які підлягають приватизації у 2023 році шляхом продажу на аукціоні включено три об`єкти, в тому числі - будівлю котельні загальною площею 304,1 м.кв.

В подальшому, рішенням Клеванської селищної ради від 11.08.2023 № 1061 "Про затвердження протоколу № 01-2023 засідання аукціонної комісії з продажу об`єктів малої приватизації комунальної власності Клеванської селищної ради від 23.06.2023" затверджено зазначений протокол щодо приватизації будівлі котельні загальною площею 304,1 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 та вирішено опублікувати інформаційне повідомлення про приватизацію об`єкта малої приватизації на офіційному веб-сайті Клеванської селищної ради і в електронній торговій системі.

Також, 11.08.2023 рішенням Клеванської селищної ради № 1062 вирішено надати згоду на приватизацію зазначеного об`єкта шляхом продажу на електронному аукціоні без умов.

24.08.2023 проведено аукціон з продажу окремо визначеного майна - будівлі котельні загальною площею 304,1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно Протоколу про результати електронного аукціону єдиним учасником була ОСОБА_1 , яка визначена переможцем.

Відтак, 21.09.2023 між Клеванською селищною радою та ОСОБА_1 укладено Договір купівлі - продажу будівлі котельні, яка є предметом розгляду в даній справі.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор вказує, що укладений між позивачем та відповідачем Договір купівлі - продажу є нікчемним в силу закону, оскільки Клеванська селищна рада у відповідності до ст. 7-1 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" (в редакції на час вчинення правочину) не мала права відчужувати об`єкт нерухомості. Відповідно, територіальній громаді підлягає поверненню продане майно.

4.Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В пунктах 1-10 ч. 2 ст. 16 ЦК України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно ст. 20 Господарського кодексу України, Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (ст. 13 Конституції України).

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (ст.140 Конституції України).

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності (ст.143 Конституції України).

За приписами ст.327 ЦК України, управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.172 ЦК України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (ст.144 Конституції України).

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ст. 10. Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.19 Конституції України).

Відповідно до пункту 51 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить вирішення питань щодо надання згоди на передачу об`єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішення про передачу об`єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об`єктів державної власності.

Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Згідно ч.8 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування» право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3, 4 ст. 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Виходячи з приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя).

Аналіз ч. 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", який визначає підстави для звернення прокурора до суду свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох "виключних" випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.

При цьому поняття "компетентний орган" вживається у значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. При цьому підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18).

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Статтею 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» однією з форм місцевого самоврядування є представництво спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст через сільські, селищні, міські ради і та їх виконавчі органи.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

У відповідності до п. 5 ст. 16 вказаного Закону, від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

З аналізу згаданих норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування та наділення повноваженнями діяти від імені територіальної громади відповідних рад.

Таким органом у спірних правовідносинах є Клеванська селищна рада.

В матеріалах справи наявний лист Рівненської окружної прокуратури до голови Клеванської об`єднаної територіальної громади від 08.04.2024, в якому повідомлено про встановлені порушення під час проведення аукціону щодо продажу окремо визначеного майна - будівлі котельні загальною площею 304,1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Також, у вказаному листі зазначено, що у випадку невжиття заходів щодо реагування за наведеними фактами, окружна прокуратура звертатиметься до суду із відповідною позовною заявою.

У відповідь на лист Рівненської обласної прокуратури, Клеванська селищна рада 10.04.2024 повідомила, що станом на сьогодні будівля котельні перебуває у власності ОСОБА_1, процедура продажу будівлі котельні через веб-сайт "Прозоро продажу" була проведена згідно вимог законодавства та оскаржена не була.

В подальшому, Рівненська окружна прокуратура повідомила Клеванську селищну раду про звернення до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Клеванської селищної ради до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути будівлю котельні загальною площею 304,1 кв.м., яка знаходиться по АДРЕСА_1 до комунальної власності Клеванської територіальної громади в особі Клеванської селищної ради та скасування за ОСОБА_1 державної реєстрації права приватної власності на вказане нерухоме майно.

У п. 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що при вирішенні питання про необхідність звернення до суду з позовом компетентний орган може діяти в умовах конфлікту інтересів - коли порушення інтересів держави, про яке стверджує прокурор, може бути пов`язане з раніше вчиненими протиправними діями цього органу чи бездіяльністю. Для врахування цих обставин стаття 55 ГПК передбачає такі правила:

- якщо особа, яка має процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених позовних вимог, суд залишає заяву без розгляду, крім позову прокурора в інтересах держави;

- відмова компетентного органу від поданого прокурором в інтересах держави позову (заяви), подання ним заяви про залишення позову без розгляду не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати розгляду справи по суті.

Таким чином, зазначення позивачем інформації про відсутність порушень інтересів держави в особі Клеванської селищної ради, не є підставою відмови в задоволенні позову чи для закриття провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки прокурор в такому разі підтримує позовні вимоги самостійно.

Зважаючи на викладене, колегія суддів, з урахуванням позиції, викладеної, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, установила, що прокурором дотримано вимоги ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а тому наявні підстави для представництва інтересів держави прокуратурою в суді.

З матеріалів справи вбачається, що прокурором заявлено вимоги про зобов`язання повернути будівлю котельні до комунальної власності Клеванської територіальної громади та скасувати державну реєстрацію права приватної власності на спірне майно.

В даній справі прокурор вказує на нікчемність договору купівлі - продажу будівлі котельні, який укладений між Клеванською селищною радою та ОСОБА_1 за результатами електронного аукціону.

Відтак, предметом доказування у даному спорі є встановлення наявності або відсутності юридичних фактів із якими норми закону пов`язують нікчемність правочину, встановлення наявності законних підстав для повернення спірного майна від відповідача до комунальної власності територіальної громади, а також встановлення інших юридично значимих фактів для вирішення даного спору.

Беручи до уваги вище зазначене, законодавством визначено правила та принципи управління комунальним майном належним територіальній громаді. Таке управління здійснюється відповідно до Конституції та законів України. Органи місцевого самоврядування здійснюють урядування щодо комунального майна шляхом прийняття обов`язкових рішень та участі в договірних правовідносинах щодо такого майна.

При цьому, законом встановлено обов`язок органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб здійснювати таке урядування майном лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто законодавством закріплено презумпцію законності в діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а кожен хто вступає з ними у правові відносини вправі розраховувати на законність рішень та дій таких органів. Таке "належне урядування" пов`язане з реалізацією принципу юридичної визначеності, що у свою чергу є складовим принципу верховенства права.

Колегія суддів враховує, що згідно з преамбулою Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" цей Закон визначає основні засади передачі об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об`єктів права комунальної власності у державну власність безоплатно або шляхом обміну.

Як встановлено матеріалами справи та не заперечується сторонами, передача майна військового містечка № 55 відбулось згідно Акту приймання - передачі від 30.10.2009.

Норми статті 7 Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності" (в редакції, що діяла на момент виникнення передачі майна до комунальної власності) передбачали безоплатну передачу об`єктів з державної у комунальну власність, зокрема, підприємства теплопостачання (теплоцентралі), які виробляють теплову енергію для споживачів житлово-комунальної сфери, бюджетних установ та організацій, за умови надання відповідними органами місцевого самоврядування зобов`язання не відчужувати це майно у приватну власність; військові містечка (майнові комплекси), інше нерухоме і рухоме військове майно (крім усіх видів озброєння, бойової техніки та боєприпасів), яке вивільняється в процесі реформування Збройних Сил України і не планується до використання за призначенням та не включено до відповідного переліку військового майна, яке підлягає відчуженню (крім житлових будинків та гуртожитків, безоплатна передача яких здійснюється відповідно до абзацу другого частини першої цієї статті).

Постановою Кабінету Міністрів України №1282 від 29.08.2002 затверджено Порядок вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, п. 3 якого передбачено, що військові містечка, інше нерухоме і рухоме військове майно, яке вивільняється в процесі реформування Збройних Сил і не планується до використання за призначенням, можуть передаватися безоплатно у комунальну власність у разі невключення до відповідного переліку військового майна, яке підлягає відчуженню.

Крім того, відповідно до Указу Президента України від 15.07.1999 № 648/99 «Про передачу об`єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність» та Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» Оржівською селищною радою прийнято рішення від 01.11.2005 № 298 «Про прийняття в комунальну власність житлового фонду, інфраструктури військового містечка НОМЕР_2 АДРЕСА_2 ».

Згідно додатку до рішення від 01.11.2005 №298 до складу будівель, які підлягали передачі, включено 11 житлових будинків на 204 квартири, 6 сараїв, будівлю котельні інв. №121, яка забезпечувала теплопостачанням та гарячою водою житловий фонд.

Таким чином, рішенням Оржівської селищної ради від 01.11.2005 № 298, у комунальну власність селищної ради прийнято житловий фонд військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно до акту технічного стану будівлі від 01.01.2006, який складено за результатами комісійного обстеження військового містечка № НОМЕР_1 АДРЕСА_2 , з метою визначення наявності та технічного стану будівель, серед іншого, зазначено будівлю обліковий номер 121 (котельня) та вказано, що всі будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 . які закріплені за військовою частиною НОМЕР_2 , в цілому перебувають в задовільному технічному стані.

У подальшому, 30.10.2009 комісією, за участі представників Оржівської селищної ради, Квартирно-експлуатаційного відділу м.Рівне, Оржівського ВУЖКГ та працівників Збройних Сил України, відповідно до Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 №1282, було затверджено акт приймання-передачі військового майна у військовому містечку № НОМЕР_1 АДРЕСА_2 , згідно якого до комунальної власності Оржівської селищної ради передано житловий фонд і котельню військової частини НОМЕР_2 , які належить до сфери управління Міноборони.

02.03.2017 КП «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» Рівненської обласної ради на замовлення Оржівської селищної ради виготовлено технічний паспорт на господарське приміщення котельні за адресою: АДРЕСА_3 , інвентаризаційна справа №1377, згідно якого площа будівлі становить 304,1 кв.м.

Також, за замовленням Оржівського ВУЖКГ, КП «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» Рівненської обласної ради повторно проведено технічну інвентаризацію будівлі котельні та 15.07.2022 виготовлено технічний паспорт на виробничий будинок - будівлю котельні загальною площею 304,1 кв.м., яка знаходиться за вищевказаною адресою.

Надалі, 04.01.2023 за Клеванською територіальною громадою в особі Клеванської селищної ради зареєстровано право власності на нерухоме майно - будівлю котельні площею 304,1 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2678807356060.

У подальшому, 22.03.2023 Клеванською селищною радою прийнято рішення №973 «Про затвердження Переліку об`єктів комунальної власності Клеванської селищної ради, які підлягають приватизації у 2023 році» та включено до даного переліку будівлю котельні, яка знаходиться за вказаною вище адресою та перебуває на балансі Оржівського ВУЖКГ, шляхом проведення електронного аукціону.

Рішенням Клеванської селищної ради від 11.08.2023 № 1061 «Про затвердження протоколу №01-2023 засідання аукціонної комісії з продажу об`єктів малої приватизації комунальної власності Клеванської селищної ради від 23.06.2023», затверджено зазначений протокол щодо приватизації будівлі котельні загальною площею 304,1 кв.м., розташованої за вказаною адресою та вирішено опублікувати інформаційне повідомлення про приватизацію об`єкта малої приватизації на офіційному сайті Клеванської селищної ради і в електронній торговій системі.

Також, рішенням Клеванської селищної ради від 11.08.2023 № 1062 надано згоду на приватизацію об`єкта комунальної власності - будівлі котельні загальною площею 304,1 кв.м. розташованої за вказаною адресою, шляхом продажу на електронному аукціоні без умов.

Відповідно до інформації, розміщеної на вебсайті «Прозоро продажі» 24.08.2023 Клеванською селищною радою проведено аукціон з продажу окремого індивідуально визначеного майна - будівлі котельні загальною площею 304,1 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з протоколом про результати електронного аукціону єдиним учасником аукціону була ОСОБА_1 , яка визначена переможцем.

В подальшому Клеванська селищна рада прийняла рішення від 30.08.2023 №1092 «Про здійснення приватизації об`єкта малої приватизації - будівлі котельні загальною площею 304,1 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 », у зв`язку з чим з комунальної власності територіальної громади вибув об`єкт нерухомості, який забезпечував теплопостачанням житлове містечко військової частини НОМЕР_2 і в силу імперативних вимог законодавства має перебувати виключено у комунальній власності територіальної громади.

У подальшому, 21.09.2023 між Клеванською селищною радою та ОСОБА_1 укладено договір купівлі - продажу будівлі котельні, згідно п. 1.1 якого продавець на підставі рішення Клеванської селищної ради від 30.08.2023 №1092 передає у власність покупцю, який є переможцем електронного аукціону, будівлю котельні, за вказаною адресою.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 21.09.2023 право власності на будівлю котельні загальною площею 304.1 кв.м. зареєстровано за ОСОБА_1 .. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 2678807356060.

Враховуючи вище зазначене суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до п.4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України.

Як вище вже було зазначено статтею 7 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» (в редакції, чинній на дату підписання акту приймання-передачі в комунальну власність житлового фонду військового містечка НОМЕР_2 з об`єктами соціальної інфраструктури) передбачено, що з державної у комунальну власність передаються безоплатно такі об`єкти: підприємства теплопостачання (теплоцентралі), які виробляють теплову енергію для споживачів житлово-комунальної сфери, бюджетних установ та організацій, за умови надання відповідними органами місцевого самоврядування зобов`язання не відчужувати це майно у приватну власність; військові містечка (майнові комплекси), інше нерухоме і рухоме військове майно (крім усіх видів озброєння, бойової техніки та боєприпасів), яке вивільняється в процесі реформування Збройних Сил України і не планується до використання за призначенням.

Так, абз. 8 ст. 7 вищевказаного Закону (в редакції на час вчинення правочину) передбачено, що з державної у комунальну власність передаються безоплатно за умови взяття органами місцевого самоврядування зобов`язання використовувати за цільовим призначенням і не відчужувати в приватну власність такі об`єкти: цілісні майнові комплекси підприємств теплопостачання, теплоелектроцентралі, котельні з тепловими мережами, які виробляють теплову енергію для споживачів послуг житлово-комунальної сфери, бюджетних установ та організацій; військові містечка (майнові комплекси), інше нерухоме та окреме індивідуально визначене (рухоме) військове майно (крім усіх видів озброєння, бойової техніки та боєприпасів), яке вивільняється в процесі реформування Збройних Сил України і не планується до використання у Збройних Силах України та не включено до відповідного переліку військового майна, яке підлягає відчуженню (крім житлових будинків та гуртожитків, безоплатна передача яких здійснюється відповідно до абзацу другого частини першої цієї статті).

Відтак, вищезазначеними вимогами законодавства спірне в даній справі нерухоме майно віднесено да об`єктів, яке у випадку безоплатної передачі до комунальної власності, не підлягає подальшому відчуженню у приватну власність.

При цьому ст.7-1 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» (в редакції на час вчинення правочину) встановлено, що правочин, наслідком якого стало відчуження у приватну власність або нецільове використання об`єктів, зазначених в абзацах п`ятому дванадцятому частини першої статті 7 цього Закону, є нікчемним.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується із доводами прокурора стосовно того, що договір купівлі-продажу спірної будівлі котельні, який укладений між Клеванською селищною радою та ОСОБА_1 за результатами електронного аукціону є нікчемним, а наслідком нікчемності договору купівлі-продажу, є повернення об`єкта нерухомого майна в комунальну власність Клеванської територіальної громади.

З урахування викладеного, колегія суддів наголошує на тому, що повернення незаконно приватизованого об`єкта нерухомого майна, переслідує легітимну мету, а саме відновлення прав територіальної громади майна, як власника майна, оскільки у даному випадку спірна будівля котельні може перебувати виключно у комунальній власності.

В той же час, набуття ОСОБА_1 у власність будівлі котельні на підставі договору купівлі-продажу, який є нікчемним, не може свідчити про правомірність його набуття у приватну власність, відтак вищезазначені порушення допущені в процесі приватизації є підставою для повернення спірного майна з незаконного приватного володіння.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги прокурора про повернення приміщення будівлі котельні у комунальну власність Клеванської територіальної громади.

Разом з цим, як вже зазначалося вище, 04.01.2023 на підставі рішення державного реєстратора (індексний номер: 66039485) за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірну будівлю котельні, загальною площею 304,1 кв.м., яка знаходиться по АДРЕСА_1 .

Однак, з положень ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» слідує, що державна реєстрація є лише офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення прав на нерухоме майно, проте не є підставою виникнення цивільних прав, зокрема набуття, зміни або припинення прав на нерухоме майно.

Сама по собі державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17.

Враховуючи те, що договір купівлі-продажу будівлі котельні, який укладений між Клеванською селищною радою та ОСОБА_1 є нікчемним, а майно, яке незаконно вибуло з комунальної власності - підлягає поверненню до територіальної громади, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність в даному випадку підстав для задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності на нерухоме майно: будівлю котельні загальною площею 304,1 кв.м., яка знаходиться по АДРЕСА_1 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №66039485 від 06.01.2023).

Щодо висновків суду першої інстанції, що спірне приміщення котельні теплову енергію не виробляло, перебувало у занедбаному стані та не використовувалося за призначенням протягом тривалого часу, колегія суддів зазначає наступне.

Як вже зазначалось, актом обстеження житлового фонду військової частини НОМЕР_2 , що планується до передачі у комунальну власність Оржівській селищній раді від 02.10.2003, рішенням Оржівської селищної ради від 01.11.2005 № 298 «Про прийняття в комунальну власність житлового фонду, інфраструктури військового містечка НОМЕР_2 АДРЕСА_2 » з додатком, будівля котельні інв. №121 на момент її передачі у комунальну власність забезпечувала теплопостачанням та гарячою водою житловий фонд військової частини НОМЕР_2 .

Окрім того, відповідно до акту технічного стану будівлі від 01.01.2006, складеного за результатами комісійного обстеження військового містечка № НОМЕР_1 АДРЕСА_2 , з метою визначення наявності та технічного стану будівель, де серед іншого, зазначено і будівлю котельні обліковий номер 121, встановлено, що стан всіх будівель та споруд, які закріплені за військовою частиною НОМЕР_2 , є задовільним.

Також, у п.п. б п. 1 акту приймання-передачі військового майна у військовому містечку № НОМЕР_1 від 30.10.2009 містяться відомості, що теплогосподарство перебуває у задовільному стані, котельня інв. №121 опалює житлове містечко військової частини НОМЕР_2 , а трубопроводи пригодні до подальшого використання.

Зазначене підтверджується і листом квартирно-експлуатаційного відділу м.Рівне №539/7 від 02.01.2024.

З огляду на вищевикладене, спірний об`єкт нерухомого майна на момент передачі в комунальну власність виробляв теплову енергію, мав достатню матеріальну базу для забезпечення послуг з теплопостачання та не перебував в занедбаному стані.

При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів, що спірний об`єкт перебував у занедбаному стані.

Відтак, суд апеляційної інстанції вважає помилковим цей висновок суду першої інстанції, оскільки він не ґрунтується на об`єктивному та повному дослідженні наявних доказів.

Крім того, висновки суду першої інстанції про втручання у право відповідача на мирне володіння майном і порушення у зв`язку з цим положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод апеляційний суд оцінює критично, враховуючи наступне.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду".

Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що втручання у право на мирне володіння майном є збалансованим і виправданим у цьому випадку, оскільки ґрунтується на законі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у даному випадку відсутні підстави стверджувати, що задоволення позову призведе до непропорційного втручання у мирне володіння особи майном і порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки набуття права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно, відбулося з порушенням законних процедур, всупереч інтересам територіальної громади, а тому не може вважатись обґрунтованим твердження про покладання на відповідача надмірного тягаря як особи, що зазнає втручання держави у право власності. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна, за умов, що такий об`єкт в силу приписів закону не може перебувати у приватній власності, не може посилатись на покладення на неї державою надмірного тягаря, оскільки дотримання приписів закону для будь-якої особи є безумовним обов`язком. Враховуючи характер та цільове призначення майна, яке слугує для забезпечення потреб усієї територіальної громади, позовна вимога прокурора про повернення територіальній громаді цього майна (котельні) не може бути оцінена апеляційним судом як непропорційне втручання у право відповідача на мирне володіння майном.

За наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги прокурора є обґрунтованими, доведеними належними, допустимими та достовірними доказами, відтак підлягають задоволенню у повному обсязі.

За визначенням частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частина 1 статті 216 Кодексу встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини 5 цієї ж статті Кодексу вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Велика Палата Верховного Суду, надаючи роз`яснення у постанові від 18.09.2024 у справі №918/1043/21 щодо застосування наведених положень закону зазначала, що за змістом абзацу першого частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo anteу фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України). Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв`язку із вчиненням недійсного правочину (частина друга статті 216 Цивільного кодексу України).

Отже, Цивільний кодекс України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 Цивільного кодексу України) (пункт 8.38. постанови).

Якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.

У постанові від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

З огляду на наведене, колегія суддів наголошує на тому, що звертаючись до суду з позовом, прокурор мав зазначити позовні вимоги, які б передбачали проведення двосторонньої реституції: не лише повернення майна, одержаного за нікчемним договором від покупця продавцю (позивачу), але й повернення грошових коштів, одержаних за нікчемним договором, від продавця покупцю (відповідачу).

Суд апеляційної інстанції, враховуючи правові висновки постанови Великої Палати Верховного Суду, приходить до висновку про наявність підстав, з метою правильного застосування норм матеріального права, враховуючи передбачене процесуальним законом, зокрема частиною 4 ст.269 ГПК України, право виходу за межі апеляційної скарги, застосувати правила про двосторонню реституцію як правовий наслідок нікчемного правочину, укладеного між позивачем та відповідачем, і зобов`язати Клеванську селищну раду повернути ОСОБА_1 вартість придбаної за результатами електронного аукціону будівлі котельні в розмірі 153 000 грн.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Рівненської області від 12.11.2024 року у справі №918/503/24 винесене з неправильним застосуванням норм матеріального права, відтак, наявні обґрунтовані підстави для скасування прийнятого у справі судового рішення і ухвалення нового рішення про задоволення позову у повному обсязі.

6. Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що в апеляційній скарзі Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 12.11.2024 р. у справі №918/503/24 наведено достатні та переконливі доводи, на підставі яких колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області від 12.11.2024 у справі №918/503/24 не відповідає вимогам щодо повного та достовірного встановлення обставин, які підлягали встановленню господарським судом.

За таких обставин, враховуючи положення статті 275 та статті 277 ГПК України апеляційну скаргу Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 12.11.2024 р. у справі №918/503/24 слід задовольнити та скасувати рішення першої інстанції.

Здійснити розподіл судових витрат у відповідності до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Рівненської області від 12.11.2024 р. у справі №918/503/24 задовольнити.

Рішення Господарського суду Рівненської області скасувати. Прийняти нове рішення про задоволення позову.

Позов Керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Клеванської селищної ради задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 , АДРЕСА_4 ) повернути будівлю котельні загальною площею 304,1 кв.м., яка знаходиться по АДРЕСА_1 до комунальної власності Клеванської територіальної громади в особі Клеванської селищної ради.

Скасувати за ОСОБА_1 державну реєстрацію права приватної власності на нерухоме майно: будівлю котельні загальною площею 304,1 кв.м., яка знаходиться по АДРЕСА_1 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №66039485 від 06.01.2023)

Клеванській селищній раді (35312, Рівненська обл., Рівненський р-н., смт.Клевань, вул.Івана Франка, 20) повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 ) вартість придбаної за результатами електронного аукціону будівлі котельні в розмірі 153 000 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 ) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, м.Рівне, вул.16 Липня, код ЄДРПОУ 02910077) 6056 витрат, пов`язаних з оплатою судового збору за подання позовної заяви та 9084 витрат, пов`язаних з оплатою судового збору за подання апеляційної скарги.

Господарському суду Рівненської області видати наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №918/503/24 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "27" січня 2025 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Василишин А.Р.