Рішення

від 10.09.2024 по справі 921/662/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 вересня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/662/23

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Крутіної Ю.С.

Розглянув справу в порядку загального позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід агропродукт", вул. Галицька, 174, м.Бучач, Тернопільська область

до відповідача Kacper Szczupakowski Dream Point Boat Dealer, ul.Wojska Polskiego 70, 16-300, Augustov, Республіка Польща.

про стягнення основного боргу у розмірі 7 171,00 Євро.

За участю учасників судового процесу:

від позивача: ОСОБА_1 представник.

Судові процедури.

Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах даної справи згідно до вимог ГПК України.

Фіксування судового засідання технічними засобами здійснюється відповідно до статті 222 ГПК України.

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Захід агропродукт" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Kacper Szczupakowski Dream Point Boat Dealer про стягнення основного боргу у розмірі 7 171,00 Євро.

Відкриття провадження у справі.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 03.10.2023, для розгляду справи №921/662/23 визначено суддю Боровця Я.Я.

Ухвалою суду від 09.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/662/23 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.01.2024.

Також, ухвалою суду від 09.10.2023 зупинено провадження у справі №921/662/23 до 25.01.2023, у відповідності до частини 4 статті 228 ГПК України (суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги або вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави).

Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Підготовче провадження.

Підготовче засідання вперше призначено на 25.01.2024.

Відповідно до вимог ст. ст. 367, 368 ГПК України, 12.12.2023 Господарський суд Тернопільської області звернувся з судовим доручення про вручення документів до компетентного органу Республіки Польщі Міністерства Республіки Польщі.

28.12.2023 Господарський суд Тернопільської області листом за № 921/42/23/700/2023 надіслано до Міністерства юстиції України, відповідно до п.2.5. Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України від 27.06.2008 № 1092/5/54 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 липня 2008 року за № 573/15264, судове доручення від 12.12.2023 за №921/662/23/601/2023 про вручення компетентним органом Республіки Польщі -Міністерства юстиції Республіки Польщі документів у справі № 921/662/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід агропродукт" до відповідача Kacper Szczupakowski Dream Point Boat Dealer про стягнення основного боргу у розмірі 7 171,00 Євро.

Ухвалою суду від 25.01.2024 поновлено провадження у справі №921/662/23 та зупинено провадження у справі №921/662/23 до надходження відповіді від іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави на судове доручення про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів.

Міністерство юстиції України листом ( вх. № 4543 від 06.06.2024) повідомлено Господарський суд Тернопільської області про вручення судових документів представнику Kacper Szczupakowski Dream Point Boat Dealer, долучивши при цьому підтвердження вручення від 11.04.2024.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 10.06.2024 поновлено провадження у справі № 921/662/23 та призначено підготовче засідання на 27.06.2024.

Протокольними ухвалами від 27.06.2024 та від 10.07.2024 підготовче засідання відкладено відповідно на 10.07.2024 та на 12.08.2024.

Ухвалою суду від 12.08.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/662/23 до судового розгляду по суті на 28.08.2024.

Розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 28.08.2024 розпочато розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 28.08.2024 оголошено перерву до 10.09.2024, про що винесено відповідну ухвалу.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача, його вступне та заключне слово.

У судовому засіданні 10.09.2024, після з`ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, суд, після виходу із нарадчої кімнати, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Аргументи сторін

Правова позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про неналежне виконання відповідачем зобов`язань згідно Договору купівлі - продажу від 19.11.2022 в частині не поставки товару.

Також у зв"язку з невиконанням відповідачем умов Договору, позивачем нараховано відповідачу штраф у розмірі 71,00 Євро.

В якості правових підстав позову позивач зазначає, зокрема статті Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про міжнародне приватне право".

Просить суд позов задоволити.

Заперечення відповідача.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, не скористався наданими йому процесуальними правами на подання відзиву.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, положення статті 13 ГПК України, якою в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, беручи до уваги, що явка представника відповідача не визнавалась судом обов`язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, справа розглядається без їх участі, за наявними у ній матеріалами.

Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року (Гаазька конвенція 1965 року), до якої Україна приєдналася 19.10.2000, прийнявши відповідний нормативний акт - Закон України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах" ( надалі Конвенція) застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном.

Пунктом 6 Закону України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах" від 19.10.2000 №2052-III встановлено, що, якщо виконано всі умови, зазначені у частині другій статті 15 Конвенції, суддя незалежно від положень частини першої статті 15 Конвенції може винести рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку документів.

Як визначено статтею 15 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, кожна Договірна Держава може заявити, що суддя, незалежно від положень частини першої цієї статті, може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови: a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією, b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців, c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.

Таким чином, однією з вимог, при виконанні якої суддя може постановити рішення, є закінчення строку з дати направлення документа, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців.

Так, 28.12.2023 Господарський суд Тернопільської області листом за № 921/42/23/700/2023 надіслано до Міністерства юстиції України, відповідно до п.2.5. Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України від 27.06.2008 № 1092/5/54 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 липня 2008 року за № 573/15264, судове доручення від 12.12.2023 за №921/662/23/601/2023 про вручення компетентним органом Республіки Польщі Міністерства юстиції Республіки Польщі документів у справі № 921/662/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід агропродукт" до відповідача Kacper Szczupakowski Dream Point Boat Dealer про стягнення основного боргу у розмірі 7 171,00 Євро.

Ухвалою суду від 25.01.2024 поновлено провадження у справі №921/662/23 та зупинено провадження у справі №921/662/23 до надходження відповіді від іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави на судове доручення про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів.

Міністерство юстиції України листом ( вх. № 4543 від 06.06.2024) повідомлено Господарський суд Тернопільської області про вручення судових документів представнику Kacper Szczupakowski Dream Point Boat Dealer, долучивши при цьому підтвердження вручення від 11.04.2024.

З огляду на приписи ч. 2 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України та ст. 3 Закону України "Про міжнародне приватне право" господарський суд повинен виходити з правил, встановлених у міжнародному договорі, тобто застосовувати щонайменше шестимісячний строк з моменту порушення провадження у справі.

Зважаючи, що судом вчинено всі передбачені процесуальні дії для належного повідомлення відповідача Kacper Szczupakowski Dream Point Boat Dealer про розгляд даної справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації права на судовий захист своїх прав та інтересів, з огляду на перебування в провадженні даної справи більше шести місяців, наявність доказів передання процесуальних документів у спосіб передбачений Конвенцією, суд вважає можливим прийняти рішення виходячи із приписів ч. 2 ст. 15 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

При цьому, суд зазначає, що ані норми чинного процесуального законодавства України, ані приписи міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, не містять вимоги щодо необхідності повідомлення іноземного суб`єкта господарювання про кожне наступне судове засідання у справі шляхом направлення до компетентного органу іноземної держави судового доручення про вручення документів нерезиденту України, та, у зв`язку з цим, зупинення щоразу провадження у справі, що, у свою чергу, призводить до порушення розумного строку розгляду справи.

Правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 910/6880/17 та від 09.06.2020 у справі № 910/3980/16.

Фактичні обставини, встановлені судом.

19 листопада 2022 року між Kacper Szczupakowski Dream Point Boat Dealer (Продавець/відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід агропродукт " (Покупець/позивач) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого, Продавець зобов"язується передати належний йому товар у власність Покупця, а Покупець зобов"язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах Договору згідно виставленого рахунку-фактури (п.1.1 Договору).

Пунктами 2.1, 2.2 та 2.5 Договору сторонами визначено, зокрема найменування товару: генератор Honda ЕР16000ТЕ Honda GХ690, дизельний, потужність 20,6 кВА. Кількість - 2 одиниці. Асортимент товару зазначається у рахунку фактурі, що є невід"ємною частиною Договору та видатковій накладній.

Відповідно до п.3.1, п.3.2, п.3.4 Договору, Продавець зобов"язаний у повному обсязі передати товар Покупцю, забезпечити Покупця накладними та іншими супроводжуючими документами. Перехід права власності відбувається в момент передачі товару, що оформляється видатковою накладною. Строк поставки - протягом 30 днів з моменту підписання Договору та 100% передоплати.

Сума товару за даним Договором становить: 7100,00 Євро. Покупець оплачує за товар за ціною, передбаченою у рахунку фактурі. Оплата здійснюється у Євро на підставі рахунків фактурі. Оплату за партію Товару має бути здійснено впродовж п"яти банківських днів після отримання рахунку фактури (п.4.1, п.4.2, п.4.3 Договору).

Пунктом 5.1 Договору визначено обов"язки Продавця, а саме передати Покупцеві товар, визначений цим Договором. В свою чергу, пунктом 5.2 Договору зазначено обов"язки Покупця, зокрема оплатити товар згідно з умовами визначеними в п.4.3 Договору.

За необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов"язань , що випливають з цього договору, винна сторона несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 1% від ціни товару зазначеного в п.4.1 цього Договору ( розділ 5 Договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до повного виконання зобов"язань за Договором ( п.6.1 Договору).

Вказаний Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відтисками печаток юридичних осіб.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід агропродукт" на підставі виставленого рахунку - фактури від 19.11.2022 здійснено перерахування коштів на суму 7100,00 Євро в якості попередньої оплати за товар, про що свідчить платіжна інструкція в іноземній валюті №50 від 23.11.2022 на суму 7100,00 Євро .

Однак, відповідач не виконав договірних зобов`язань, а саме не поставив Товар в строк, що передбачений пунктом 3.4 Договору.

З метою досудового врегулювання спору, 08.02.2023, 09.02.2023 та 03.03.2023 позивачем на адресу відповідача направлено листи претензії відповідно №29, № 32 та № 43, в яких вимагає повернути суму попередньої оплати за невиконання обов"язку щодо поставки товару.

Вказані претензії залишені відповідачем без задоволення.

Отже, як стверджує позивач, відповідач порушив умови Договору щодо поставки товару, обумовлений сторонами товар на суму здійсненої позивачем попередньої оплати на суму 7100,00 Євро не поставив, здійснену позивачем попередню оплату не повернув, у зв"язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 7100,00 Євро.

Позивачем, у зв"язку з невиконанням відповідачем договірних зобов"язань, та відповідно до умов Договору, нараховано відповідачу, штраф у розмірі 71,00 Євро .

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв"язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Норми права, які застосував суд.

Мотивована оцінка судом.

За змістом статті 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Статтею 365 Господарського процесуального кодексу України визначено, що іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (стаття 366 Господарського процесуального кодексу України ).

Відповідач - Kacper Szczupakowski Dream Point Boat Dealer є нерезидентом України.

За приписами статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Правовідносини, пов`язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою), зокрема, і питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, визначені Законом України "Про міжнародне приватне право".

Закон України "Про міжнародне приватне право" визначає приватноправові відносини як відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб`єктами яких є фізичні та юридичні особи.

Статтею 2 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, підсудності судам України справ з іноземним елементом.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про міжнародне приватне право", якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.

За частиною 1 статті 4 Закону України "Про міжнародне приватне право" право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України.

Іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами виникли приватноправові відносини з іноземним елементом.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" в випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Згідно статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

За статтею 43 Закону України "Про міжнародне приватне право" сторони договору згідно зі статями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

Статтею 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону, дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.

20.04.2023 укладено та підписано між сторонами Додаткову угоду №1 до Договору купівлі продажу від 19.11.2022, якою сторони доповнили Розділ 7 Договору (Строк дії та інші положення) пунктом 7.6 та виклали його в такій редакції: Будь який спір, що виник по даному Договору або у зв"язку з ним і не вирішений сторонами шляхом переговорів, підлягає розгляду в господарському суді по місцю знаходження покупця згідно норм українського права.

Доказів визнання вказаного Договору та Додаткової угоди не чинними, суду не подано.

Суд встановив, що домовленості, передбачені у Договорі та у Додатковій угоді, не суперечать ст. ст. 43, 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", ст.38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

Отже, даний спір, за вибором сторін, підсудний Господарському суду Тернопільської області, а до правовідносин між сторонами повинно бути застосоване діюче законодавство України.

Згідно статті 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 910/16448/18.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у ній, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а отже наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.

Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у Господарському процесуальному кодексі України, полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (стаття 4 ГПК України).

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тобто, право на судовий захист у суб`єкта господарювання виникає у разі порушення або оспорювання його права або охоронюваного законом інтересу.

Метою господарського судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (стаття 2 Господарського процесуального кодексу України).

Способи захисту права та законного інтересу передбачені в статті 16 Цивільного кодексу України, зокрема способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд, тобто обирає той спосіб захисту, який вона вважає належним та ефективним. Обов`язок доведення суду обґрунтованості своїх вимог з урахуванням обраного способу захисту покладається на особу (позивача), який звернувся до суду за захистом своїх прав.

Зазначені приписи узгоджуються із процесуальними нормами статті 5 Господарського процесуального кодексу України за змістом якої здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними, зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Отже, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.

Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (частина 1 статті 173 Господарського кодексу України).

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

До виконання господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Господарського кодексу України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).

У відповідності до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 638 Цивільного кодексу передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов`язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Зовнішньоекономічною діяльністю суб`єктів господарювання є господарська діяльність, яка в процесі її здійснення потребує перетинання митного кордону України майном, зазначеним у частині першій статті 139 цього Кодексу, та/або робочою силою (частина 1 статті 377 Господарського кодексу України).

Приписами частин 1-2 статті 382 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України.

Форма і порядок укладення зовнішньоекономічного договору (контракту), права та обов`язки його сторін регулюються Законом України "Про міжнародне приватне право" та іншими законами.

Правовідносини, що склалися між сторонами, випливають із договору, який по своїй правовій природі є договором купівлі-продажу та, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Так, укладений між сторонами договір купівлі - продажу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України, (ст.ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України), і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору купівлі - продажу, строк дії договору, умови продажу, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати та наявність часткової чи повної оплати.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Встановлені обставини у даній справі, свідчать, що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі Договору купівлі - продажу від 19.11.2022, за умов якого, Продавець зобов"язується передати належний йому товар у власність Покупця, а Покупець зобов"язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах Договору згідно виставленого рахунку-фактури (п.1.1 Договору).

Пунктами 2.1, 2.2 та 2.5 Договору сторонами визначено, зокрема найменування товару: генератор Honda ЕР16000ТЕ Honda GХ690, дизельний, потужність 20,6 кВА. Кількість - 2 одиниці. Асортимент товару зазначається у рахунку фактурі, що є невід"ємною частиною Договору та видатковій накладній.

Сума товару за даним Договором становить: 7100,00 Євро. Покупець оплачує за товар за ціною, передбаченою у рахунку фактурі. Оплата здійснюється у Євро на підставі рахунків фактурі. Оплату за партію Товару має бути здійснено впродовж п"яти банківських днів після отримання рахунку фактури (п.4.1, п.4.2, п.4.3 Договору).

Як слідує з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивачем на підставі виставленого відповідачем рахунку - фактури від 19.11.2022 здійснено перерахування коштів на суму 7100,00 Євро в якості попередньої оплати за товар, що підтверджується платіжною інструкцією в іноземній валюті №50 від 23.11.2022 на суму 7100,00 Євро (містяться в матеріалах справи).

Відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Відповідно до п.3.1, п.3.2, п.3.4 Договору, Продавець зобов"язаний у повному обсязі передати товар Покупцю, забезпечити Покупця накладними та іншими супроводжуючими документами. Перехід права власності відбувається в момент передачі товару, що оформляється видатковою накладною. Строк поставки - протягом 30 днів з моменту підписання Договору та 100% передоплати.

Умовами укладеного між сторонами Договору погоджено право Покупця здійснити попередню оплату за товар.

Таким чином, судом встановлено, що позивач здійснив передбачену Договором попередню оплату товару, яка є передумовою для виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань з поставки товару.

Зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України.

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Судом встановлено, що відповідачем не виконано умови Договору щодо поставки позивачу у встановлений строк товару, що передбачений пунктом 3.4 Договору.

Доказів на підтвердження здійснення відповідачем поставки позивачу обумовленого Договорі товару, матеріали справи не містять.

Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права слідує, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Вибір поведінки є правом покупця.

Отже, у відповідача виник кореспондуючий обов`язок з поставки товару на суму попередньої оплати.

З метою досудового врегулювання спору, 08.02.2023, 09.02.2023 та 03.03.2023 позивачем на адресу відповідача направлено листи претензії відповідно №29, № 32 та № 43, в яких вимагає повернути суму попередньої оплати за невиконання обов"язку щодо поставки товару.

Вказані претензії залишені відповідачем без задоволення.

Підстави припинення зобов`язання передбачені ст.ст. 202 - 205 ГК України, ст.ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 5.1 Договору визначено обов"язки Продавця, а саме передати Покупцеві товар, визначений цим Договором. В свою чергу, пунктом 5.2 Договору зазначено обов"язки Покупця, зокрема оплатити товар згідно з умовами визначеними в п.4 Договору.

Враховуючи, що попередня оплата позивачем проведена, а товар відповідачем не поставлений, відповідно до положень частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його.

Суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 по справі № 1-2/2002, положення частини другої статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина п`ята статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

При цьому, обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

У свою чергу, у відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Суд звертає увагу, що відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Як вже зазначалося, позивач звертався до відповідача із вимогою про повернення грошових коштів в сумі 7100,00 Євро сплачені у якості попередньої оплати за товар, що свідчить про те, що поставка обумовленого сторонами товару для нього на теперішній час втратила інтерес.

Звернення позивача із позовною заявою до суду щодо повернення грошових коштів, сплачених у якості попередньої оплати за товар, також свідчить про те, що поставка обумовленого сторонами товару для нього на теперішній час втратила інтерес.

Оскільки позивач здійснив попередню оплату товару на суму 7100,00 Євро, а відповідач не поставив позивачу товар в строк визначений умовами Договору (п.3.4), повернення попередньої оплати у сумі 7100,00 Євро не здійснив, суд дійшов висновку про те, що відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, яка встановлює, зокрема, право вимагати повернення суми попередньої оплати, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, відповідач зобов`язаний повернути позивачу суму неповернутої попередньої оплати у розмірі 7100, 00 Євро.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повернення попередньої оплати в сумі 7100,00 Євро відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги в частині щодо повернення попередньої оплати у розмірі 7100,00 Євро, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем.

Щодо позовних вимог в частині стягнення штрафу у розмірі 71,00 Євро, суд зазначає таке.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина 2 статті 549 ЦК України).

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України.

За змістом частини 2 статті 217 Господарського кодексу України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу ч.1 ст.230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В силу вимог статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

За необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов"язань , що випливають з цього договору, винна сторона несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 1% від ціни товару зазначеного в п.4.1 цього Договору ( розділ 5 Договору).

Тобто, сторонами погоджено розмір, підстави та строк нарахування штрафу за прострочення виконання грошових зобов`язань.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.

Підставами для нарахування штрафу є порушення Покупцем умов договору в частині не поставки товару.

Розрахунок штрафу, який здійснений позивачем, перевірено судом та встановлено, що він відповідає обставинам справи щодо порушення строку поставки товару відповідачем, умовам договору та вимогам чинного законодавства, і є арифметично правильним, а тому позовні вимоги щодо стягнення штрафу у розмірі 71, 00 Євро, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявлені.

Щодо виконання зобов`язання в іноземній валюті, суд зазначає таке.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України (стаття 35 Закону України "Про Національний банк України").

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України. При цьому, заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті при існуванні іноземного елемента у відносинах.

Згідно зі статтею 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

За статтею 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти, які перебувають на території України, в разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.

Суд зазначає, що заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, в якій воно зазначено в договорі, чинне законодавство не містить. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, вносить двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення в судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми в гривні стягувачеві має бути перерахована вказана в резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про валюту та валютні операції" визначено, що фізичні та юридичні особи - резиденти вправі укладати угоди з нерезидентами та виконувати зобов`язання, пов`язані з цими угодами, в іноземній валюті.

Тому, як укладення так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

Валютою платежу по Договору є Євро ( п.4.1. Договору).

Зважаючи на те, що відповідачем у справі є Kacper Szczupakowski Dream Point Boat Dealer, місцем реєстрації якого є Республіка Польща, тобто відповідач не є резидентом України, суд вважає за можливе стягнути грошові кошти з відповідача в іноземній валюті - Євро .

Аналогічні висновки Верховного Суду про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц, у постанові КГС ВС від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15.

Висновок суду.

Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Верховний Суд у справі № 521/17654/15-ц (постанова від 16 січня 2019 року) при вирішенні спору застосував загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керувався однією з аксіом цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", що означає: "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".

При цьому Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність.

Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Так, згідно статті 13 Цивільного кодексу України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

При аналізі доводів сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні "Трофимчук проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судові витрати.

Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

У відповідності до частини 1 статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Щодо судового збору у розмірі 4098,24 грн.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Факт зарахування сплаченого заявником при зверненні до суду з заявою про забезпечення позову судового збору в сумі 4098,24 грн до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою Господарським судом Тернопільської області ( міститься в матеріалах справи).

В силу приписів статті 129 ГПК України судовий збір у розмірі 4098,24 грн, покладається на відповідача.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 4098,24 грн покласти на відповідача.

3. Стягнути з Kacper Szczupakowski Dream Point Boat Dealer, ul.Wojska Polskiego 70, 16-300, Augustov, Республіка Польща, VAT code/NIP:PL8461670688 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід агропродукт", вул. Галицька, 174, м.Бучач, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 31877853 7100,00 Євро (еквівалентно 270 510,00 грн) заборгованості, 71,00 Євро ( еквівалентно 2705,10 грн) штрафу та 4098,24 грн судового збору.

4. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.

5. Позивачу здійснити дії, пов`язані з відправленням на адресу Kacper Szczupakowski Point Boat Dealer, ul.Wojska Polskiego 70, 16-300, Augustov, Республіка Польща процесуальних документів - рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.09.2024 у справі №921/662/23 та надати суду докази такого надіслання.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Примірник рішення надіслати позивачу до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено та підписано "22" листопада 2024 року (з врахуванням, що суддя Боровець Я.Я. в період з 23.09.2024 по 27.09.2024 перебував на навчанні, з 21.10.2024 по 23.10.2024 та з 04.11.2024 по 08.11.2024 - у відпустці та 25.10.2024 - у відрядженні).

Суддя Я.Я. Боровець