Ухвала
від 21.11.2024 по справі 915/861/18
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

21 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 915/861/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А.А. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту)

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.04.2024

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2024

у справі №915/861/18

за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"(адміністрація Миколаївського морського порту)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон"

про стягнення 26 612,62 грн,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) 04.11.2024 через систему "Електронний суд" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 16.04.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2024 зі справи № 915/861/18 та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" 06.11.2024 через систему "Електронний суд" надійшли заперечення проти відкриття касаційного провадження за скаргою Підприємства.

Як убачається з матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР), в січні 2018 року Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) звернулося до Господарського суду Миколаївської області до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" про стягнення грошових коштів в розмірі 51047 грн, з яких: 28 112,86 грн - основний борг, який складається з адміністративного збору в сумі 1 501,17 грн, корабельного збору в сумі 11 599,98 грн та заборгованості з оплати послуг із забезпечення проведення криголамних робіт у сумі 15 011,71 грн; 2 478,13 грн - 3% річних; 20 456,01 грн - інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 08.08.2018 у справі №915/861/18 роз`єднано позовні вимоги у вказаній справі та виділено в самостійне провадження позовні вимоги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" грошових коштів у загальній сумі 26 612,62 грн., з яких: 15 011,71 грн. заборгованість за послуги з проведення криголамних робіт; 1 302,94 грн. - 3% річних нараховані на суму послуг з проведення криголамних робіт; 10 297,97 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму послуг з проведення криголамних робіт.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.04.2024 у справі №915/861/18 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2024 рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.04.2024 у справі № 915/861/18 залишено без змін.

Дослідивши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту), заперечення Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон проти відкриття касаційного провадження у справі № 915/861/18, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 ГПК України.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Позов у цій справі було подано у 2018 році, де відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2018" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року був визначений у розмірі 1 762,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у даній справі (з урахуванням ухвали суду першої інстанції про роз`єднання позовних вимог) є стягнення грошових коштів у загальному розмірі 26 612,62 грн., з яких: 15 011,71 грн. заборгованість за послуги з проведення криголамних робіт; 1 302,94 грн. - 3% річних нараховані на суму послуг з проведення криголамних робіт; 10 297,97 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму послуг з проведення криголамних робіт, а, отже, ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа є малозначною згідно з наведеними приписами ГПК України (176 000 грн).

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах "а", "б", "в" та "г" цієї ж норми.

Необхідність відкриття касаційного провадження у поданій касаційній скарзі, на підставі підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, скаржник обґрунтовує тим, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо питання виникнення обов`язку споживача з оплати послуги із забезпечення проведення криголамних робіт, що виникли безпосередньо з акта цивільного законодавства, а саме: пункту 2.1 Тарифів на послуги із забезпечення проведення криголамних робіт, які затверджені наказом Міністерства інфраструктури України від 26.12.2013 №1059; суть питання права, яке має фундаментальне значення полягає в існуванні в інших судових рішеннях судів попередніх інстанцій в аналогічних спорах висновків, протилежних висновкам Верховного Суду, викладених у справах, на які скаржник посилається у скарзі, а також у відсутності висновків Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 75 ГПК України у подібних правовідносинах стосовно того, чи поширюється факт надання послуг на невизначені коло осіб.

Також скаржник посилається на те, що він буде позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням у цій справі при розгляді інших справ, які роз`єднані в окремі позовні провадження та які останній наводить у скарзі, в силу частини четвертої статті 75 ГПК України.

Крім того скаржник посилається також на те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове для нього значення для, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм права та створюватимуть негативну практику в подальшому, застосування якої може призвести до недотримання суб`єктами вимог безпеки судноплавства.

Наведене, на думку скаржника, підпадає під дію підпунктів "а", "б" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та може бути підставою для перегляду цієї справи в касаційному порядку.

Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Проте наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки сама лише наявність різних судових рішень, ухвалених судами попередніх інстанцій в аналогічних спорах, не доводить неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права, а свідчить лише про наявність у таких справах різних встановлених істотних обставин, підтверджених/ непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і ухвалюється судове рішення.

Також посилання скаржника на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права можуть бути підставою касаційного оскарження судових рішень згідно з положеннями частини другої статті 287 ГПК України, проте не можуть розцінюватись Судом як виключний випадок для касаційного перегляду справи у розумінні частини третьої зазначеної норми.

Разом з тим, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи щодо неможливості спростування обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням при розгляді інших справ, є безпідставними, оскільки фактично зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням, а тому не можуть свідчити про наявність виключних обставин для касаційного перегляду цієї справи, адже на підтвердження вказаних доводів скаржником у скарзі не додано жодних доказів та не обґрунтовано, які саме обставини він буде позбавлений можливості спростувати при розгляді іншої справи та як саме вони вплинуть на вирішення спору у ній, а тому вказані твердження відхиляються Судом.

Посилання скаржника на те, що справа становить значний суспільний інтерес, відхиляються Судом, оскільки такі твердження скаржника не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів або свідчили про наявність заінтересованості необмеженої кількості осіб в результатах розгляду саме цієї справи.

У зв`язку з наведеним зміст оскаржених судових рішень у цій справі також не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга має виняткове значення для скаржника.

Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального / процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.

Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають поза розумними сумнівами підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа малозначна, а відтак застосування наявності / відсутності критерію малозначності у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був передбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не довів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами попередніх інстанцій, то Верховний Суд відзначає те, що можливість реалізувати свої процесуальні права залежить від суб`єктивної волі скаржника.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Отже обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) на рішення господарського суду Миколаївської області від 16.04.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2024 у справи № 915/861/18, на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього Кодексу, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись частиною п`ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Миколаївського морського порту) на рішення господарського суду Миколаївської області від 16.04.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2024 у справи № 915/861/18.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ємець

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова

СудКасаційний господарський суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення21.11.2024
Оприлюднено25.11.2024
Номер документу123226253
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —915/861/18

Ухвала від 04.12.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Ємець А.А.

Ухвала від 21.11.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Ємець А.А.

Постанова від 15.10.2024

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Ярош А.І.

Ухвала від 05.06.2024

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Ярош А.І.

Ухвала від 22.05.2024

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Ярош А.І.

Рішення від 16.04.2024

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Семенчук Н.О.

Ухвала від 10.04.2024

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Семенчук Н.О.

Ухвала від 05.03.2024

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Семенчук Н.О.

Ухвала від 15.02.2024

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Семенчук Н.О.

Ухвала від 17.01.2024

Господарське

Господарський суд Миколаївської області

Семенчук Н.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні