Рішення

від 22.11.2024 по справі 229/7773/19

ДРУЖКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/229/355/2024

ЄУН 229/7773/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2024 року м. Дружківка

Дружківський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Грубника О.М.,

за участю секретаря судового засідання Варламової О.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дружківка Донецької області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Дружківської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

17.12.2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить позбавити батьківських прав відповідача ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову вказала, що 21 листопада 2008 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 був укладений шлюб. В шлюбі народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 06 травня 2015 року шлюб був розірваний. Після розірвання шлюбу позивач змінила своє прізвище з « ОСОБА_4 » на дівоче - « ОСОБА_5 ». Підкреслила, що відповідач залишив її вагітною до розірвання шлюбу, дитину вона народжувала без участі батька дитини. ОСОБА_2 матеріальну допомогу синові не надає, його вихованням не займається. Згідно з рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 23 серпня 2019 року з ОСОБА_2 було стягнено аліменти на користь позивача на утримання сина ОСОБА_3 , 2015 року народження, у розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу). Аліменти позивач отримує переказами, але вважає, що їх сплачує свекруха. Син ОСОБА_6 має проблеми зі здоров`ям: хворіє простудними захворюваннями, і як наслідок, потребує оздоровлення у Криму. Батько позивача зареєстрований у м. Ялта АРК Крим, має своє житло та всі необхідні умови для повноцінного оздоровлення онука, однак, позивач не може отримати дозвіл батька на вивіз дитини. Вказані обставини змушують її звернутися до суду з даним позовом.

Заочним рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 13 травня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позбавлено батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про його народження № 442, зроблений 18 грудня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дружківського міського управління юстиції у Донецькій області.

10 червня 2020 року від представника відповідача - адвоката Гапонової О.В. до суду надійшла заява про перегляд заочного рішення Дружківського міського суду Донецької області від 13 травня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Дружківської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 05 жовтня 2020 року заяву про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Дружківського міського суду у справі № 2/229/1825/2020, ЄУН 229/7773/19 від 13 травня 2020 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, скасоване та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Штукін В.А. не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, надали до суду заяви про розгляд справи без їх участі, на задоволенні позовних вимог наполягають.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник - адвокат Гапонова О.В. у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника відповідача до суду надійшла заява про відкладення розгляду справи.

Разом з тим, суд зауважує про таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

У свою чергу, сторона зобов`язана демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до ст.43 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися визначеними законом процесуальними правами та виконувати процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частиною 1 статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового розгляду та їхні представники повинні добросовісно користуватись процесуальними правами. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживання процесуальними правами дії, які суперечать завданню цивільного судочинства. Суд відповідно до ч.ч. 3, 4 цієї ж статті зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами учасником судового розгляду. Ця норма закону повинна дисциплінувати учасників процесу, в тому числі представника відповідача, яка у даному випадку неодноразово зверталася до суду з клопотаннями про відкладення розгляду справи, стимулювати її належно користуватися як своїми процесуальними правами, так і процесуальними обов`язками.

Оцінюючи питання можливості розгляду справи за відсутності відповідача та його представника, які неодноразово не з`являлися на розгляд справи, суд враховує також наступне.

З матеріалів справи вбачається, що судові засідання у справі відкладалися неодноразово саме у зв`язку із задоволенням клопотань представника відповідача про відкладення розгляду справи.

Разом з тим, суду не подано будь-яких доказів, які доводять об`єктивну неможливість відповідача або його представника брати участь у розгляді справи безпосередньо в залі судових засідань або в режимі відеоконференцзв`язку.

Суд не може залишити поза уваги і той факт, що відповідачу було надано достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав, натомість останній у судові засідання не з`являється, представник відповідача неодноразово подавала суду клопотання про відкладення розгляду прави у зв`язку з неможливістю приймати участь в судовому засіданні. Такі клопотання представника відповідача неодноразово були задоволені і суд надавав можливість відповідачу реалізувати свої процесуальні права в повній мірі, адже провадження у справі триває більше 4-х років, що є цілком достатньо для того аби знайти можливість прибути у судові засідання (в тому числі в режимі відеоконференції) або забезпечити участь свого представника.

У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Добросовісність учасників судового процесу зокрема, полягає у тому щоб при обізнаності з судовими процедурами, правами та обов`язками, правилами поведінки виконувати усі правила та приймати заходи до обізнаності про хід судового процесу при дотриманні судовими органами обов`язку проінформувати про такі процедури та процедурні рішення.

Інша поведінка за певних обставин може свідчити про зловживання особою своїми правами.

За переконанням суду, чергове відкладення розгляду, за відсутності істотних обставин, які унеможливлюють судовий розгляд, порушуватиме принцип рівності сторін, адже у такому випадку, відповідач та його представник фактично порушують перед судом питання, задоволення якого поставить процесуальні права відповідача вище прав іншої сторони, що є неприпустимим.

З врахуванням наведеного, тривалості провадження у справі, забезпечення судом можливості сторонам у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, також того, що відповідач та його представник неодноразово не з`являлися у судове засідання, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, а тому приходить до переконання та висновку про наявність законних підстав для вирішення спору по суті. При цьому, суд наголошує, що основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні відповідача, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Неявка (в даному випадку неодноразова) учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, а також його обізнаність про перебування даної справи на судовому розгляді, у даному випадку, не є законною підставою для відкладення розгляду справи.

Представник третьої особи - Органу опіки та піклування Дружківської міської ради до суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

У зв`язку з неявкою сторін та у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що з 21 листопада 2008 року по 06 травня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі (т.1 а.с.10).

ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Дружківка Донецької області народився ОСОБА_3 . У свідоцтві про народження серії НОМЕР_1 батьками дитини вказані ОСОБА_2 (батько) та ОСОБА_1 (матір) (т.1 а.с.5).

11 серпня 2015 року ОСОБА_8 змінила прізвище на дівоче « ОСОБА_5 » (т.1 а.с.13).

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 30 травня 2016 року ОСОБА_3 , 2015 року народження, було надано дозвіл на тимчасовий виїзд за межі території України без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 до АРК Крим з 10 червня 2016 року по 30 вересня 2016 року (т.1 а.с.9).

Згідно з рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 23 серпня 2019 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 24 травня 2019 року (т.1 а.с.6-8).

Позивач ОСОБА_1 разом зі своїм малолітнім сином ОСОБА_3 зареєстровані по АДРЕСА_1 (т.2 а.с.11).

Згідно довідки ДНЗ ясла-садок комбінованого типу № 7 «Зірочка» Дружківської міської ради вихованням дитини займалася мати - ОСОБА_1 . Батько дитини до дитячого закладу ніколи не з`являвся (т.1 а.с.12).

Відповідно до довідки закладу загальної середньої освіти гімназії №6 Дружківської міської ради Донецької області, де на теперішній час навчається ОСОБА_3 , батько дитини не бере участі в його вихованні (не спілкується з учителями, не бере участі у батьківських зборах) (т.2 а.с.20).

Згідно з довідкою сімейного лікаря ОСОБА_9 (амбулаторія № 2 КНЗ ЦП МСД Дружківської міської ради) при відвідуванні дитиною поліклініки, так і вдома з малолітнім ОСОБА_3 , 2015 року народження, завжди перебуває його мати ОСОБА_1 . Батька дитини, ОСОБА_2 , він ніколи не бачив (т.1 а.с. 15).

Позивач в судових засіданнях вказувала, що вона разом з відповідачем проживала до літа 2015 року, потім він поїхав в Росію на заробітки. Через спільних знайомих вона знала, що він перебував у Москві, але де саме не знала, з ним не спілкувалась. В свідоцтво про народження дитини вписала батьком відповідача, бо так сказали в органах ДРАЦС, оскільки з моменту розірвання шлюбу не минуло 9-ти місяців. Дитина батька не знає, батько з сином не спілкувався, не цікавився ним, його життям, крім аліментів ніякої матеріальної допомоги, подарунків відповідач не надавав. Бабуся (матір відповідача) з дитиною також не спілкується. У 2016 році відповідач дав згоду на вивіз сина в Крим, а в 2017 році також дав довіреність на прописку дитини. В 2019 році відповідач приїздив в Крим та фотографувався з сином, коли вони там відпочивали.

Відповідач в судових засіданнях заперечував проти позову, вказував, що з липня 2015 року вони з позивачем перестали проживати разом, бо він поїхав на заробітки в Москву , проте ще 3-4 роки спілкувались, телефонували один одному, вели переписку, їздили разом відпочивати в Крим, коли він приїзжав із заробітків, то вони з позивачем жили разом. Він ніколи не відмовляв в матеріальному забезпеченні їй та дитині, переказував гроші їй на банківську картку. Дитина його знає, він купував сину одяг та взуття, дарував подарунки. Після сумісного відпочинку в Криму в 2019 році стосунки з позивачем погіршилися, остання заблокувала його номер в телефоні, не давала бачитись з дитиною. Пізніше він дізнався, що позивач проживає разом з іншим чоловіком. Намагався зустрітись з сином, але йому не давали такої можливості.

Як зазначила в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 , вона працює вихователем в дитячому садочку « Зірочка », в який з 2018 року ходив син позивача ОСОБА_6 . Відповідача у справі вона не знає, ніколи не бачила його. Дитину з садочка забирала матір ОСОБА_13 , її старша донька, цивільний чоловік ОСОБА_13 , якого звуть ОСОБА_14 , батьки ОСОБА_13 . Відповідач ніколи до садочка не приходив, дитина ніколи про нього не розповідала, батьком називала ОСОБА_15 .

Як зазначила в судовому засіданні свідок ОСОБА_16 , вона знає позивача 7 років, є її сусідкою по будинку. Їх діти ходили в один садок, дружать, разом гуляють. Відповідача ніколи не бачила, від ОСОБА_17 ніколи про батька не чула, участі в житті дитини він не приймає. Зі ОСОБА_13 має приятельські стосунки, неодноразово була у неї вдома, де ОСОБА_13 проживає разом з цивільним чоловіком, який виховує її сина ОСОБА_17 . До нього ОСОБА_13 ні з ким не проживала.

Як зазначила в судовому засіданні свідок ОСОБА_18 , вона є матір`ю позивача, відповідач проживав разом зі ОСОБА_13 кілька років приблизно до 2014 року. Коли донька була вагітна, ОСОБА_19 поїхав в Москву , народжувала донька сама. На теперішній час у дитини інший батько, відповідача дитина не знає, як і бабусю зі сторони біологічного батька, з дитиною вони не спілкуються. Вихованням дитини займається матір. Вказує, що відповідач їй ніколи не телефонував, не приходив до неї, спілкування з дитиною не шукав.

Як зазначила в судовому засіданні свідок ОСОБА_20 , вона більше 10 років знає сім`ю ОСОБА_4 , знає, що в 2015 році у ОСОБА_19 народився син ОСОБА_6 . ОСОБА_19 купив дитині коляску, все необхідне для немовляти, в 2016 році зі ОСОБА_13 та сином їздив на море в Крим. У 2017 році вона приходила додому до ОСОБА_13 передати сумку з продуктами від матері ОСОБА_19 , вийшов ОСОБА_19 з сином на руках, потім ОСОБА_19 зі ОСОБА_13 та сином поїхали відпочивати на турбазу. У 2019 році вони також їздили в Крим на відпочинок. Потім ОСОБА_13 почала проживати з іншим чоловіком. З серпня 2019 року ОСОБА_13 з ОСОБА_19 не проживала, не давала зустрічатися з сином. Коли ОСОБА_19 виїхав до Москви, не пам`ятає.

Як зазначив в судовому засіданні свідок ОСОБА_21 , він тривалий час знає відповідача, вони є друзями. Світлану бачив, знає, що вони з ОСОБА_19 були одружені, потім народився син ОСОБА_6 . Як вони жили, не знає. ОСОБА_19 передавав через нього посилки дитині, гроші, сумки з продуктами, бо ОСОБА_19 в місті не було. Пару разів відвозив ОСОБА_19 додому до ОСОБА_13 , але вона двері не відчиняла, ОСОБА_19 не міг зустрітися з дитиною, причину цього не знає. У 2017 році відвозив ОСОБА_19 до приватного нотаріуса, що ОСОБА_19 там оформлював, не знає. Коли ОСОБА_13 та ОСОБА_19 розлучились не знає, посилки передавав не особисто ОСОБА_13 , а іншій жінці, можливо матері ОСОБА_13 . Знає, що ОСОБА_19 їздив в Крим, де зустрічався зі ОСОБА_13 та сином.

Як зазначила в судовому засіданні свідок ОСОБА_22 , вона є матір`ю відповідача, зі ОСОБА_13 знайома з 2008 року. ОСОБА_19 з 2008 року жив у ОСОБА_13 вдома. В 2015 році, коли народилась дитина, вона приходила до ОСОБА_13 додому, бачилась з онуком, але потім їй заборонили приходити, номер телефону заблокували, двері не відчиняли. Вказала, що хоче бачитись з онуком, спілкуватись з ним, але зараз дитина її не знає. Що ОСОБА_13 та ОСОБА_19 розлучились, ще коли ОСОБА_13 була вагітна, дізналась лише коли отримала рішення суду про стягнення з ОСОБА_19 аліментів на утримання дитини. Після 2015 року ОСОБА_19 та ОСОБА_13 продовжували жити як сім`я, ОСОБА_19 їздив на заробітки, піклувався про ОСОБА_13 та сина, все купував дитині, передавав автобусом з Москви. У 2016 році вони відпочивали разом в Криму, потім ОСОБА_19 поїхав в Москву , а ОСОБА_13 з сином повернулась до Дружківки. У 2017 році ОСОБА_19 дав згоду на прописку дитини, проживав у ОСОБА_13 в її квартирі, вони разом їздили відпочивати на турбазу, відносини в них були хороші. У 2019 році вони також їздили відпочивати в Крим, ОСОБА_19 висилав фото з сином. ОСОБА_19 платить аліменти на сина, заборгованості по аліментам не має. Проте, з того часу, як почав сплачувати аліменти, ОСОБА_13 заборонила йому спілкуватись з дитиною, почала проживати з іншим чоловіком. ОСОБА_19 ходив до сина в дитячий садочок, але не підходив до нього, щоб не травмувати.

Відповідно до ст. 165 Сімейного Кодексу України та п. 18 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з частин 1, 2, 6 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Органом опіки та піклування Дружківської міської ради складено висновок від 20 березня 2020 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Положенням ч. 1 ст.3 Конвенції про права дитини, ч. ч. 7, 8 ст. 7 СК України передбачено, що при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з як найкращого забезпечення інтересів дітей.

У принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння, вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості, при цьому, малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своїми батьками.

Суд вважає, що матеріали справи містять достовірні відомості, які свідчать про невиконання відповідачем своїх обов`язків по вихованню сина, оскільки протягом тривалого часу відповідач не проявляє відносно нього належної турботи та уваги, не приймає участі у його вихованні та утриманні, не піклується про стан його здоров`я та розвиток, не спілкується з сином в обсязі, необхідному для нормального самоусвідомлення дитини, хоча зобов`язаний це робити та має таку можливість.

Крім того, суд зауважує, що протягом усього часу розгляду справи в суді (з грудня 2019 року) свого ставлення до дитини відповідач не змінив і жодних реальних та дієвих заходів для побачення з сином, спілкування, тощо, не вжив.

Його доводи про те, що він не може виконувати свої батьківські обов`язки через поведінку позивача суд відхиляє як неспроможні, оскільки зі справи та пояснень сторін, показань свідків встановлено відсутність активних дій відповідача для зустрічі, знайомства і спілкування з дитиною, зацікавленості в цьому.

Самі лише посилання відповідача на неможливість домовитися з позивачем про зустріч із дитиною, про виконання відповідачем своїх батьків обов`язків свідчити не можуть та доводять протилежне.

Відтак внаслідок поведінки відповідача, який ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, дитина залишилися без піклування й утримання батька, а тому, з огляду на тривалу байдужість відповідача до життя сина, коли відповідач в судовому засіданні не довів реального наміру й можливості змінити ставлення до виховання дитини, судом встановлено підстави для застосування виняткових заходів до ОСОБА_2 та позбавлення його батьківських прав щодо своєї дитини, на чому наполягала в суді позивач та, що буде відповідати інтересам самої дитини, з огляду на взаємовідносини сторін по справі.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не має бажання займатися вихованням та утриманням дитини, свідомо самоухилився від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню та утриманню свого малолітнього сина.

З огляду на викладене, оцінюючи докази у їх сукупності, оскільки відповідач ухиляється без поважних причин від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити, позбавивши ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Крім того, суд вважає за необхідне роз`яснити відповідачеві, що він має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав на підставі ст.169 Сімейного кодексу України.

Керуючись ст.ст. 2, 10-12, 80, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Дружківської міської ради, про позбавлення батьківських прав - задовольнити в повному обсязі.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про його народження № 442, зроблений 18 грудня 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дружківського міського управління юстиції у Донецькій області.

Копію рішення після набрання ним чинності направити до Дружківського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О. М. Грубник