Ухвала

від 18.11.2024 по справі 183/696/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/803/2040/24 Справа № 183/696/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,(в режимі відеоконференції)

адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Новомосковськоїокружної прокуратури ОСОБА_8 наухвалу слідчогосудді Новомосковськогоміськрайонного судуДніпропетровської областівід 24жовтня 2024року провідмову варешті майна,у кримінальномупровадженні №42023042110000046 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 197-1 КК України,

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою слідчого судді від 24 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання про арешт майна, а саме на нежитлове приміщення реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2746912312100; ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ 01.3525469.4863556.20230331.67.3674.03, загальною площею 497 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_9 , шляхом заборони відчуження та розпорядження ним.

Своє рішення слідчий суддя мотивував відсутністю підозри у кримінальному провадженні, а також вказав, що досудове розслідування за фактом підробки документів на приміщення не розпочиналося і не доведено факту, що розмір приміщення було незаконно збільшено. При цьому слідчий суддя встановив, що у документацію було помилково внесено невірні дані щодо головного інженера, а також слідчий суддя не взяв до уваги висновок експерта, яким встановлено факт використовується будівлі без оформлення права користування в порядку її відведення в оренду, з тих підстав, що будівельна документація експертові не надавалася. Окрім цього, прокурор не довів, що площа майна належить до будівлі, яка нібито збільшена. Разом з цим слідчий суддя встановив, що клопотання подано не уповноваженою особою.

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою задовольнити клопотання про арешт майна.

Вимоги обгрунтовані тим, що слідчий суддя не взяв до уваги наявність правових підстав для арешту на майно, так як приміщення в кримінальному провадженні визнано речовим доказом. При цьому, прокурор вказує, що приміщення використовується на земельній ділянці без правовстановлюючих документів, що підтверджується висновком експерта, протоколом огляду місця події. Разом з цим, після огляд місця події дану будівлю було відчужено шляхом підписання договору купівлі-продажу та дарування. Разом з цим, прокурор вказує, що слідчий здійснив оцінку долучених до клопотання матеріалів, чого на даній стадії не має права робити. Також клопотання подано належним субєктом відповідно до ч.1 ст. 171 КПК України.

Прокурор під час апеляційного перегляду підтримав вимоги апеляційної скарги.

Адвокат заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників перегляду, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 170 КПК України,арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Положення зазначеної вище норми КПК України узгоджуються зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

При цьому ч. 2 ст. 170 КПК України передбачає, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно із ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1)правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна, як доказ в кримінальному провадженні...; 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння ...; 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна; 4) розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; 5)розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

В свою чергу, п.п. 1 та 3 ч. 2 ст. 171 КПК України встановлює, що у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначенопідстави і мету відповідно до положень ст. 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна, а такождокументи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном.

На думку апеляційного суду, слідчий суддя, розглядаючи клопотання слідчого про арешт майна, зазначених вимог закону не дотримався з огляду на наступне.

Так, слідчим відділом Новомосковського РВП ГУНП України в Дніпропетровській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 травня 2023 року за № 42023042110000046, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 197-1 КК України, за фактом того, що невстановлені особи здійснили самовільне будівництво на самовільно зайнятій земельній ділянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_2 .(а.с.8)

02 жовтня 2024 року постановою слідчого нежитлове приміщення реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2746912312100; ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ 01.3525469.4863556.20230331.67.3674.03, загальною площею 497 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , визнано речовими доказами.(а.с.54-59)

Метою накладення арешту на нежитлове приміщення слідчий визначив необхідність його збереження, як речового доказу з метою недопущення у подальшому його відчуження, оскільки як видно з клопотання та долучених до нього матеріалів, що 21 червня 2023 року був проведений огляд приміщення, за участю власника, а 27 березня 2024 року дане майно було відчужено на іншу особу шляхом укладання договору купівлі-продажу.

При цьому, відповідно до положень ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його слідиабо містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Апеляційний суд погоджується із доводами прокурора відносно того, що даному випадку нежитлове приміщення, є предметом кримінального правопорушення, оскільки імовірно було об`єктом кримінально-протиправних дій з боку підозрюваних, відтак відповідає критеріям ст. 98 КПК України.

Разом з цим, апеляційний суд вважає передчасними мотиви слідчого судді де ним були оцінені докази, які долучені до клопотання слідчого, так як на цій стадії слідчий суддя не вирішує питання належності та допустимості доказів, що є прерогативою суду під час судового провадження.

Відтак, апеляційний суд враховує фактичні обставини, які викладені у клопотанні слідчого, та приходить до висновку про те, що у даному випадку потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у право власності.

При цьому, п. 5 ч. 2 ст. 173 КПК України зобов`язує слідчого суддю при вирішенні питання про арешт майна врахувати, серед іншого, такожрозумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 173 КПК України, у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна.

Отже, враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, апеляційний суд доходить висновку про існування підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора, скасування ухвали слідчого судді та постановлення нової ухвали про задоволення клопотання слідчого та накладення арешту в межах вказаного кримінального провадження на нежитлове приміщення шляхом заборони відчуження та розпорядження, що не буде заважати здійснювати господарську діяльність.

Апеляційний суд звертає увагу, що якщо потреба в арешті на майно відпаде, то власник майна, а бо третя особа має право звернутися з клопотанням в порядку ст.174 КПК України про скасування арешту на майно.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора Новомосковської окружної прокуратури ОСОБА_8 задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2024 року про відмову в арешті майна скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого про арешт майна задовольнити.

Накласти арешт на нежитлове приміщення реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2746912312100; ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ 01.3525469.4863556.20230331.67.3674.03, загальною площею 497 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_9 , шляхом заборони відчуження та розпорядження ним.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4