Ухвала

від 20.11.2024 по справі 183/696/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/803/2041/24 Справа № 183/696/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

судді-доповідача ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора (в режимі

відеоконференції) ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Новомосковської окружної прокуратури ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42023042110000046 від 08 травня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою слідчого судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання слідчого СВНовомосковського РВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_8 , яке погоджене прокурором Новомосковської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_7 , про арешт майна в рамках кримінального провадження №42023042110000046, в якому остання просила накласти арешт на нежитлове приміщення, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2746853612100, ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ 01.3525469.4863556.20230331.67.2945.80, загальною площею 374.4 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_9 , шляхом заборони відчуження та розпорядження ним.

Мотивуючи ухвалене рішення слідчий суддя зазначив, що спосіб, у який слідчий вважає необхідним реалізувати арешт майна, тобто шляхом встановлення заборони відчуження та розпорядження нежитловим приміщенням не виправдовує потребу втручання у права власника такого майна, так само і не виправдовує заявлену мету арешту майна - збереження даного речового доказу, оскільки клопотання не містить аргументів на підтвердження того, що вказане у клопотанні майно не зможе бути використане як речовий доказ без застосування арешту даного майна. Під час розгляду клопотання слідчим суддею встановлено, що підозра будь-якій особі за ч.3 ст.197-1 КК України не була пред`явлена, так само як і не розпочато кримінальне провадження за фактом можливої підробки невідомою особою офіційних документів, які слугували підставою для набуття права власності на самочинно побудовані приміщення за адресою: АДРЕСА_2 та за фактом незаконної реєстрації. Тому посилання прокурора на те, що до декларації про готовність до експлуатації вказаного об`єкта № ДП 101201028636 були внесені недостовірні відомості про відсутність документів, що посвідчують право власності (користування) земельною ділянкою у зв`язку з реконструкцією об`єкту будівництва без зміни зовнішніх геометричних розмірів їхніх фундаментів у плані, наразі є передчасними і не обґрунтовані будь-якими доказами. Крім того, було враховано, що прокурор не зміг точно надати відповідь слідчому судді в судовому засідання чи входить у відповідну площу об`єкта нерухомого майна (374,4 кв.м), на яке сторона обвинувачення просить накласти арешт, відповідна площа об`єкта нерухомого майна (329,2 кв.м), яка була законно придбана ОСОБА_10 у 2019 році, тому фактично за таких обставин невизначеності наявний ризик втручання у права законного власника (власників) відповідної нерухомості, що є неприпустимим. Зазначив, що саме клопотання про арешт майна взагалі не містить ані дати його складення слідчим, ані дати його погодження прокурором.

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого про арешт майна у кримінальному провадженні №42023042110000046 задовольнити.

Обґрунтовуючи заявлені в апеляційній скарзі вимоги вказує на те, що долучені до клопотання докази є вагомими, свідчать про вчинення кримінального правопорушення та підтверджують подальші дії щодо приховування об`єкту самочинного будівництва, що є підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Вказує на те, що під час проведення досудового розслідування було встановлено, що ОСОБА_10 , не маючи правовстановлюючих документів на земельну ділянку, всупереч законодавству та без отримання дозвільних документів на будівництво самовільно здійснив реконструкцію об?єкту будівництва, фактично змінивши зовнішні геометричні розміри фундаменту будівлі та збільшивши площу забудови будівлі кафе «Уют» під медично-оздоровчий центр « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (громадський будинок господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами), що свідчить про наявність у об?єкту нерухомого майна критеріїв, передбачених ст. 98 КПК України, оскільки вищевказана будівля в подальшому може бути використана як доказ факту вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 197-1 КК України, є об?єктом кримінально протиправних дій та набута кримінально протиправним шляхом. Наголошує, що слідчим суддею не враховано спосіб самовільного будівництва, підтверджений висновком спеціаліста, а саме здійснення реконструкції об?єкту будівництва шляхом зовнішньої зміни геометричних розмірів фундаменту будівлі та збільшення площі забудови за рахунок самовільного зайняття земель територіальної громади, а також подальші дії з відчуження ОСОБА_10 об?єкту самочинного будівництва, право власності на який у нього не виникло в силу норм чинного законодавства. Арешт на об?єкт самочинного будівництва в даному випадку підлягає застосуванню як тимчасовий запобіжний захід для припинення подальших незаконних дій. Накладення арешту на об?єкт самовільного будівництва, розташований на самовільно зайнятій земельній ділянці комунальної власності, є одним із дієвих заходів забезпечення охорони земель комунальної власності, які складають особливу цінність в умовах воєнного стану, та мають слугувати підставою для наповнення бюджету територіальних громад за рахунок сплати за користування нею. Вказує на те, що відсутність дат складання та погодження клопотання на екземплярах, поданих до суду, викликана технічною помилкою та надмірною перезавантаженістю органів досудового розслідування, і не є підставою для його повернення. Більш того, воно містить дату надходження до суду, яка відповідає даті його складання та узгодження у примірнику, що міститься у матеріалах кримінального провадження. Вказує на те, що слідчий суддя здійснив оцінку долучених до клопотання матеріалів, чого на даній стадії не має права робити.

Представник третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт, адвокат ОСОБА_11 у судове засідання не з`явився, надав клопотання про розгляд справи без його участі, у зв`язку з чим розгляд провадження здійснено за його відсутності.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив скасувати ухвалу слідчого судді, дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 170 КПК України,арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Положення зазначеної вище норми КПК України узгоджуються зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

При цьому ч. 2 ст. 170 КПК України передбачає, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно із ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1)правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна, як доказ в кримінальному провадженні; 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння; 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна; 4) розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; 5)розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

В свою чергу, п.п. 1 та 3 ч. 2 ст. 171 КПК України встановлює, що у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначенопідстави і мету відповідно до положень ст. 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна, а такождокументи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном.

На переконання апеляційного суду, слідчий суддя, розглядаючи клопотання слідчого про арешт майна, зазначених вимог закону не дотримався з огляду на наступне.

Як слідує з матеріалів провадження СВНовомосковського РВП ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеного до ЄРДР за №42023042110000046від 08травня 2023року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.197-1 КК України, за фактом того, що невстановлені особи здійснили самовільне будівництво на самовільно зайнятій земельній ділянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_2 .

Постановою слідчого СВНовомосковського РВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_8 від 02 жовтня 2024 року нежитлове приміщення №1, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2746853612100, ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ 01.3525469.4863556.20230331.67.2945.80, загальною площею 374.4 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , визнано речовим доказом.

Як вбачається із клопотання метою накладення арешту на нежитлове приміщення слідчий визначив необхідність його збереження, як речового доказу з метою недопущення у подальшому його відчуження, оскільки як видно з клопотання та долучених до нього матеріалів, що 21 червня 2023 року був проведений огляд вказаного приміщення за участю власника, а 27 березня 2024 року дане майно було відчужено ОСОБА_9 шляхом укладання договору дарування серії НОМЕР_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його слідиабо містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Апеляційний суд погоджується із доводами прокурора відносно того, що в даному випадку нежитлове приміщення є предметом кримінального правопорушення, оскільки імовірно було об`єктом кримінально-протиправних дій, а тому відповідає критеріям ст. 98 КПК України.

Крім того, апеляційний суд вважає передчасними мотиви слідчого судді, де ним були оцінені докази, які долучені до клопотання слідчого, так як на цій стадії слідчий суддя не вирішує питання належності та допустимості доказів, що є прерогативою суду під час судового провадження.

Відтак, апеляційний суд враховує фактичні обставини, які викладені у клопотанні слідчого, та приходить до висновку про те, що у даному випадку потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у право власності.

При цьому, п. 5 ч. 2 ст. 173 КПК України зобов`язує слідчого суддю при вирішенні питання про арешт майна врахувати, серед іншого, такожрозумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна.

З огляду на вищевикладене апеляційний суд приходить до висновку про існування підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора, скасування ухвали слідчого судді та постановлення нової ухвали про задоволення клопотання слідчого та накладення арешту в межах вказаного кримінального провадження на нежитлове приміщення шляхом заборони відчуження та розпорядження, що не буде заважати здійснювати господарську діяльність.

Також, слід зазначити, що у випадку, якщо у подальшому наявність зв`язку між арештованим майном та розслідуваним кримінальним правопорушенням у межах досудового розслідування буде спростована, або стороною обвинувачення у строки, розумні у сенсі ст. 28 КПК України, не будуть вжиті належні заходи для перевірки відповідних обставин, власник майна не позбавлений права ініціювати в порядку ст. 174 КПК України питання про скасування накладеного арешту.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422 КПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу прокурора Новомосковської окружної прокуратури ОСОБА_7 задовольнити.

Ухвалу слідчого суддіНовомосковського міськрайонногосуду Дніпропетровськоїобласті від22жовтня 2024року про відмову у задоволенні клопотання слідчого СВНовомосковського РВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_8 , яке погоджене прокурором Новомосковської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_7 , про арешт майна в рамках кримінального провадження №42023042110000046 скасувати.

Постановити нову ухвалу апеляційного суду, якою клопотання слідчого СВНовомосковського РВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_8 , яке погоджене прокурором Новомосковської окружної прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_7 , про арешт майна в рамках кримінального провадження №42023042110000046 задовольнити.

Накласти арешт на нежитлове приміщення, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2746853612100, ідентифікатор об`єкта в ЄДЕССБ 01.3525469.4863556.20230331.67.2945.80, загальною площею 374.4 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_9 , шляхом заборони відчуження та розпорядження ним.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4