Постанова

від 21.11.2024 по справі 214/5336/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10185/24 Справа № 214/5336/24 Суддя у 1-й інстанції - Ковтун Н.Г. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року м.Кривий Ріг

Справа № 214/5336/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Гладиш К.І.

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлосервіс-КР»,

розглянувши у відкритому судовомузасіданні,в порядкуспрощеного позовногопровадження,апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 вересня 2024 року, яке ухвалено суддею Ковтун Н.Г. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 12 вересня 2024 року, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлосервіс-КР» (надалі - ТОВ «Житлосервіс-КР») про захист прав споживачів, який вподальшому уточнив.

Позовну заяву,з урахуваннямуточнень донеї,мотивовано тим,що рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 квітня 2023 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 серпня 2023 року, у справі №214/2634/19, позовні вимоги ТОВ «Житлосервіс-КР» до ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Житлосервіс-КР» заборгованість за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 08.04.2016 по 01.02.2017, у розмірі 1695,98 грн, інфляційні збитки у розмірі 137,13 грн, 3% річних у розмірі 29,93 грн, судовий збір у розмірі 622,46 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

05.10.2023, згідно квитанції №0.0.3232986165.1, позивач сплатив вищевказану заборгованість та судовий збір.

Незважаючи на повну сплату боргу, на особовому рахунку позивача залишилась сплачена ним заборгованість.

24.01.2024 позивач особисто звернувся з листом до ТОВ «Житлосервіс-КР» з проханням виключити з його особового рахунку заборгованість, яка ним була погашена в повному обсязі, однак відповіді не отримав.

Посилаючись на викладене, просив суд: зобов`язати ТОВ «Житлосервіс-КР» виключити з особового рахунку ОСОБА_1 заборгованість за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за адресою: АДРЕСА_1 , у загальному розмірі 3109,41 грн.

Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 вересня 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на те, що при вирішенні спору судом першої інстанції не надано належної оцінки доводам позивача, а враховано лише доводи відповідача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що, незважаючи на повну сплату боргу, на особовому рахкунку позивача залишилася сплачена ним заборгованість. Відповідачем не підтверджено належнимии доказами, що позивач ухилявся від сплати боргу за житлово-комунальні послуги, який було стягнуто за рішенням суду, навпаки, одразу після ухвалення рішення суду він сплатив заборгованість. Судом не було враховано, що позивач надалі буде отримувати від відповідача вимогу про погашення боргу у розмірі, визначеному останнім, із яким він, як боржник, не погоджується та яка була змінена рішенням суду. Вважає, що ТОВ «Житлосервіс-КР» зобов?язане списати борг, який сплачений споживачем, а посилання суду на пропуски позовної давнсоті є помилковим, адже про існування неіснуючого боргу позивач дізнався лише у травні 2024 року, а з позовом до суду звернувся у липні 2024 року.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач ТОВ «Житлосервіс-КР» зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Зазначає, що заборгованість у розмірі 3109,41 грн., яку позивач просить виключити, утворилася протягом періоду з 01 грудня 2014 року по 07 квітня 2016 року та підстави для її списання відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника відповідача ТОВ «Житлосервіс-КР» - Савчука С.С., який заперечував протии доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 08.04.2019 ТОВ «Житлосервіс-КР» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, в якому просило стягнути з нього заборгованість за надані послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01.12.2014 по 01.02.2017, у розмірі 4719,97 грн, інфляційні збитки у розмірі 872,76 грн та 3% річних від простроченої суми у розмірі 156,85 грн. а також стягнути судовий збір у розмірі 1921,00 грн.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 квітня 2023 року, у справі №214/2634/19, позовні вимоги ТОВ «Житлосервіс-КР» були задоволені частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Житлосервіс-КР» заборгованість за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 08.04.2016 по 01.02.2017 у розмірі 1695,98 грн, інфляційні збитки у розмірі 137,13 грн, 3% річних від простроченої суми у розмірі 29,93 грн. У задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Житлосервіс-КР» судовий збір у розмірі 622,46 грн (а.с.5-6).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 серпня 2023 року рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 квітня 2023 року залишено без змін (а.с.7-9).

05.10.2023, згідно квитанції №0.0.3232986165.1, ОСОБА_1 , за рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 квітня 2023 року, сплатив грошові кошти у розмірі 2485,50 грн (а.с.13).

24.01.2024 ОСОБА_1 звернувся з листом до ТОВ «Житлосервіс-КР» з проханням виключити з його особового рахунку заборгованість, яка була погашена в повному обсязі (а.с.4).

Станом на 12.06.2024 відповіді від ТОВ «Житлосервіс-КР» щодо списання грошових коштів з особового рахунку не отримав.

Згідно довідки про нараховані суми, станом на 01.05.2024, до сплати зазначено 3109,41 грн (а.с.21).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сплив позовної давності не є підставою для скасування нарахувань.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом першої інстанції.

Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог статей 150, 151, 156 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей. Громадяни, які мають у приватній власності квартиру, зобов`язані забезпечувати її схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку прибудинкову територію. Члени сім`ї власника квартири (дружина, їх діти, батьки), які проживають разом з ним у квартирі, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником квартири. Члени сім`ї власника квартири зобов`язані до неї дбайливо ставитися. Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню квартири і прибудинкової території та проведенню ремонту.

Статтею 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

Частиною 1 статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь - якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції другою стороною та вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини 2 статті 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товар, надала послуги, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця діє є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Спірні правовідносини виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і регулюються, зокрема, Законом України Про житлово-комунальні послуги від 24 червня 2004 року № 1875-IV (далі - Закон № 1875-IV), чинним на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1875-ІV, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник (частина друга статті 19 Закону № 1875-IV).

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону №1875-IV передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

При цьому, такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частиною третьою статті 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до пункту 3-1 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про житлово-комунальні послуги від 09 листопада 2017 року, який введено в дію з 01 травня 2019 року, договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладені до введення в дію норм цього Закону, що регулюють надання послуг з управління багатоквартирним будинком, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами (у тому числі, вивезення побутових відходів за наявності), до дати набрання чинності договорами про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладені за правилами, визначеними цим Законом. У разі якщо згідно з такими договорами передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.

Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 Житлового кодексу Української РСР.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і від 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16.

Визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу, відповідачам), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги згідно з чинними тарифами.

Матеріали справи свідчать про те, що ТОВ «Житлосервіс-КР» обслуговує житловий будинок АДРЕСА_2 , де мешкає ОСОБА_1 .

У встановленому законом порядку ОСОБА_1 не відмовлявся від надання послуг ТОВ «Житлосервіс-КР», частково їх сплачував, що свідчить про визнання ним наявності правовідносин з відповідачем.

Між сторонами виникли правовідносини з приводу надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, та оплати таких послуг, надання яких здійснюється на підставі типового договору про надання житлово-комунальних послуг, положення якого мають юридично обов`язковий характер і підлягають застосуванню незалежно від того, включені вони до конкретного договору чи ні.

Тобто, ОСОБА_1 має обов`язок сплачувати ТОВ «Житлосервіс-КР» вартість отриманих послуг.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 квітня 2023 року, яке залишене без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 серпня 2023 року, у справі №214/2634/19, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Житлосервіс-КР» заборгованість за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 08.04.2016 по 01.02.2017 у розмірі 1695,98 грн, інфляційні збитки у розмірі 137,13 грн, 3% річних від простроченої суми у розмірі 29,93 грн, судовий збір у розмірі 622,46 грн (а.с.5-6).

У задоволенні решти позовних вимог, а саме щодо стягнення заборговансоті за період 01.12.2014 по 07.04.2016, відмовлено.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив скасувати суму нарахування вартості послуг у розмірі 3109.41 грн, посилаючись на сплату ним у повному обсязі заборговансоті, стягнутої рішенням суду та відсутності обов?язку сплачувати заборгованість, у стягненні якої судом було відмовлено.

Проте, обраний ним спосіб захисту прав не є належним та ефективним.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Сплив позовної давності як підставу для припинення зобов`язання норми глави 50 Припинення зобов`язання ЦК України не передбачають.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України.

Згідно з статтею 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

Однак, за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України).

У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними і прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності зобов`язання не припиняється.

Отже, судовим рішенням не може бути скасовано нарахування оплати послуг, що перебувають поза межами строку позовної давності, у зв`язку зі спливом такого строку.

При цьому, сам по собі факт ухвалення судового рішення, яким ТОВ «Житлосервіс-КР» відмовлено у стягненні спірної суми заборгованості, у зв?язку з пропуском позовної давності, не може бути підставою для скасування нарахувань, які обліковуються на особомому рахунку споживача.

З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Вирішуючи спір,який виникміж сторонамисправи,суд першоїінстанції правильновизначився зхарактером спірнихправовідносин танормами матеріальногоправа,які підлягаютьзастосуванню,повнота всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року, із змінами, зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення та він звільнений від сплати судового збору, підстав для перерозподілу судових витрат не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Саксаганськогорайонного судуміста КривогоРогу Дніпропетровськоїобласті від12вересня 2024року -залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 листопада 2024 року.

Головуючий:

Судді: