Постанова

від 13.11.2024 по справі 185/13447/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8178/24 Справа № 185/13447/23 Суддя у 1-й інстанції - Головін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 8

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Єлізаренко І.А.,

при секретарі - Шавкун Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою Троїцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2024 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Троїцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Джерело» про визнання права постійного користування земельною ділянкою, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Троїцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області та ТОВ «Джерело» про визнання права постійного користування земельною ділянкою, площею 4,000 га, кадастровий номер 1223587200:05:002:0423, з цільовим призначенням для іншого сільськогосподарського призначення, категорія земель сільськогосподарського призначення, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов мотивований тим, що 29 серпня 2018 року ДП «СЕТАМ» Міністерства юстиції України проведено електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, що належало боржнику ТОВ «Джерело», а саме: комплексу нежитлових будівель і споруд загальною площею 6671,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі протоколу від 29 серпня 2018 року № 354816, реєстраційний номер лоту 297508, складеного ДП «СЕТАМ» Міністерства юстиції України став переможцем торгів, що підтверджується актом про проведення прилюдних торгів, складеним Державним виконавцем Павлоградського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби ГТУЮ в Дніпропетровській області Преображенською К.О., затвердженим начальником цього органу ОСОБА_2 14 вересня 2018 року.

Згідно технічної документації зазначений комплекс нежитлових будівель і споруд є пташниками, про що свідчить довідка Павлоградського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №34/74670 від 03 вересня 2020 року.

15 вересня 2018 року приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Іщиком М.В. в порядку, встановленому положеннями ст.ст.60-62 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі акту державного виконавця видано свідоцтво, за яким посвідчено його право власності на комплекс нежитлових будівель і споруд загальною площею 6671,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що він придбав за 441296 грн. на прилюдних торгах та 25 вересня 2018 року зареєстрував своє право у Державному реєстрі речових прав.

При оформленні права користування земельною ділянкою, виділеною для обслуговування придбаного майна дізнався про те, що земельна ділянка рахується за ТОВ «Джерело» на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ДП №007626, виданого 07 грудня 1999 року Привовчанською сільською Радою Міжгосподарському інкубаторному-птахівничому підприємству, відповідно до якого підприємству надано у постійне користування 4,0 га землі в межах згідно з планом землекористування для господарських потреб відповідно до рішення виконкому Привовчанської сільської Ради народних депутатів від 24 вересня 1998 року №28.

Тому, враховуючи реєстрацією спірної земельної ділянки за ТОВ «Джерело» та неможливістю в іншому, ніж в судовому порядку, внести зміни до реєстру, позбавлений можливості оформити свої права на земельну ділянку.

Також посилається на те, що після його звернення до Троїцької сільської ради із заявою про реєстрацію прав на спірну земельну ділянку рішенням цього органу місцевого самоврядування від 17 жовтня 2023 року № 1768-43/VІІІ йому було у цьому відмовлено з тих підстав, що вказана земельна ділянка знаходиться у користування ТОВ «Джерело».

Рішенням Павлоградськогоміськрайонного судуДніпропетровської областівід 12червня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право постійного користування земельною ділянкою площею 4,000 та, кадастровий номер 1223587200:05:002:0423, з цільовим призначенням - для іншого сільськогосподарського призначення, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, місце розташування - АДРЕСА_1 (а.с.100-105).

Рішення суду мотивовано наявністю підстав для задоволення позову, оскільки в силу положень ст.120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, до позивача автоматично перейшло право користування зазначеною земельною ділянкою, оскільки він є власником будівель та приміщень, розташованих на цій земельній ділянці.

Не погодившись з вказаним рішення суду, Троїцька сільська рада подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суд та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що позивач має право на отримання спірної земельної ділянки в постійне користування, оскільки у розумінні положень ст. 92 Земельного кодексу України, позивач не є особою, яка має право ініціювати питання щодо отримання у своє постійне користування відповідну земельну ділянку. Разом з цим, вказує, що в судовому рішенні зазначений не вірний порядок оскарження рішення суду та назва апеляційного суду, якого не існує, що є порушення процесуального права, а посилання в рішенні суду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2018 року у справі №910/18560/16 не є релевантним в даному випадку.

Крім цього скаржник наголошує, що в цій справі має місце саме дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування, оскільки фактично рішення про відмову позивачеві у наданні земельної ділянки у постійне користування мало певне законодавче підґрунтя. Тобто, відповідач, виходячи з певної конкретної ситуації, зокрема, враховуючи форму, зміст заяви, а також документи, які додавались позивачем до заяви, мав певний вибір при прийнятті рішення, оскільки такий вибір є прямим наслідком дотримання позивачем вимог щодо процедури подачі такої заяви. Однак, позивач не оскаржує рішення відповідача про відмову йому у наданні земельної ділянки в постійне користування, що свідчить про неможливість перейняття судом першої інстанції дискреційних повноважень відповідача, змінивши фактично рішення про відмову позивачеві у наданні земельної ділянки у постійне користування без його скасування. Вважає, вимоги передчасними та їх задоволення призведе до нівелювання негативних наслідків, які полягають для позивача у наявності іншого користувача земельною ділянкою та відмовою відповідача. Таке судове рішення виконати буде неможливо. Вказує, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту його прав, що є самостійною підставою для відмови у позові.

У листопаді 2024 року позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив обґрунтування заперечень на апеляційну скаргу, які є тотожними з обґрунтовуванням позову. Просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявленого позову, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що 29 серпня 2018 року ДП «СЕТАМ» Міністерства юстиції України проведено електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, що належало відповідачу боржнику ТОВ«Джерело» комплексу нежитлових будівель і споруд загальною площею 6671,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі протоколу від 29 серпня 2018 року № 354816, реєстраційний номер лоту 297508, складеного ДП «СЕТАМ» Міністерства юстиції України переможцем торгів став ОСОБА_1 , що підтверджується актом про проведення прилюдних торгів, складеним Державним виконавцем Павлоградського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ в Дніпропетровській області та затвердженим начальником ДВС 14 вересня 2018 року.

Згідно технічної документації зазначений комплекс нежитлових будівель і споруд є пташниками, про що свідчить довідка Павлоградського міськрайонного відділу ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №34/74670 від 03 вересня 2020 року.

25 вересня 2018 року приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Іщиком М.В., в порядку, встановленому ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі акту державного виконавця позивачу видано свідоцтво, за яким посвідчено право власності ОСОБА_1 на комплекс нежитлових будівель і споруд загальною площею 6671,2 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке придбано за 441296 грн. та раніше належало ТОВ «Джерело» та проведена державна реєстрація прав на це майно у Державному реєстрі прав.

Судом встановлено, що починаючи з 25 вересня 2018 року позивач є єдиним законним власником комплексу нежитлових будівель і споруд загальною площею 6671,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та правомірно його використовує.

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ДП №007626, виданого 07 грудня 1999 року Привовчанською сільською Радою Міжгосподарському інкубаторно-птахівничому підприємству надано у постійне користування 4,0 га землі в межах згідно з планом землекористування для господарських потреб відповідно до рішення Виконкому Привовчанської сільської Ради народних депутатів від 24 вересня 1998 року №28.

Відповідач ТОВ «Джерело» з 10 квітня 2000 року є правонаступником Павлоградського інкубаторно-птахівничого підприємства, що підтверджується довідкою цього відповідача та копією його Статуту.

За витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24 травня 2023 року спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 1223587200:05:002:0423 та на праві постійного користування зареєстровано за ТОВ «Джерело», ділянка розташована на території Троїцької сільської Ради Павлоградського району Дніпропетровської області категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, форма власності - комунальна, вид цільового призначення - 01.13. (для іншого сільськогосподарського призначення).

Згідно довідки виконавчого комітету Троїцької сільської Ради Павлоградського району від 09 серпня 2023 року земельна ділянка площею 4,0000 га, кадастровий номер 1223587200:05:002:0423 також розташована на землях цієї територіальної громади.

Рішенням Троїцької сільської Ради Павлоградського району від 17 жовтня 2023 року № 1768-43/VІІІ ОСОБА_1 відмовлено у реєстрації права користування земельною ділянкою з тих підстав, що знаходиться у користування ТОВ «Джерело».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з`ясовуючи характер спірних правовідносин, виходив із того, що перехід права власності на будівлю і споруду, є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, то можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення.

Суд першої інстанції вважає, що положеннями ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 ЦК України передбачено, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил.

За таких обставин, особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.

Суд вважав доведеним, що за договором купівлі - продажу відбулося відчуження майна, яке належало на праві власності державі, в приватну власність. Відповідно до покупця об`єктів нерухомого майна перейшло право на частину земельної ділянки, на якій розміщене придбане ним нерухоме майно та яка необхідна для обслуговування цього майна.

Суд враховув неможливість застосування процедури відмови ТОВ «Джерело» від земельної ділянки та об`єктивну неможливість її отримати, оскільки первинно земельна ділянка видавалася Міжгосподарському інкубаторно-птахівничого підприємству, з чого вважав, що позивач звернувся до суду у відповідний спосіб та має право на постійне користування спірною земельною ділянкою.

Колегія суддів повністю не погоджується як зі встановленими фактичними обставинами справи, так і з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Так, колегія суддів наголошує, що виходячи зі змісту положень ст. 93, 124 ЗК України та ст. 4 Закону України Про оренду землі, орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи або особи, які використовують земельні ділянки на праві емфітевзису. Зокрема, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 зазначеного Кодексу та, за загальним правилом, за результатами проведення земельних торгів.

Право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч. 1 ст. 92 ЗК України).

Обсяг прав землекористувачів визначено в ст. 95 ЗК України, якою передбачено, зокрема право: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію тощо.

Державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій (постанова Верховного суду від 28 березня 2018 року у справі № 915/166/17).

Аналогічний висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі №923/241/18, від 21 травня 2019 року у справі № 925/550/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 916/1424/18, від 07 липня 2021 року у справі № 903/601/20, від 03 листопада 2021 року у справі № 918/1226/20, від 02 лютого 2022 року у справі № 927/1099/20, від 29 вересня 2022 року у справі № 918/351/21(918/672/21).

Положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу право розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, у тому числі шляхом надання її в оплатне користування (оренду), оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державою на здійснення таких функцій (постанова Верховного суду від 21 березня 2023 року у справі № 917/1550/21).

Відповідно до частини другої статті 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, та акціонерне товариство, утворене відповідно до Закону України Про акціонерне товариство Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом;

ґ) заклади освіти незалежно від форми власності;

д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку;

е) оператор газотранспортної системи, оператор газосховища та оператор системи передачі;

є) господарські товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначені частиною першою статті 1 Закону України Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності;

ж) акціонерне товариство Національна суспільна телерадіокомпанія України, утворене відповідно до Закону України Про суспільні медіа України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що до цього переліку входять, зокрема, недержавні суб`єкти (громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; релігійні організації; приватні заклади освіти; співвласники багатоквартирного будинку). Крім того, існують недержавні юридичні особи, не наведені в цьому переліку (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю), яким земельні ділянки належать на праві постійного користування внаслідок універсального правонаступництва. Більше того, державні та комунальні підприємства є самостійними суб`єктами права і мають власні права та інтереси.

Статтями 92, 95, 96 Земельного кодексу України не передбачено права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування, але і не встановлено відповідної заборони. Тому зазначені норми підлягають належному тлумаченню.

Відповідно до частини п`ятої статті 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Отже, якщо земельна ділянка належить особі на праві постійного користування, то держава чи територіальна громада (в особі відповідних органів) не вправі надавати земельну ділянку в користування іншій особі до припинення права постійного користування.

При цьому і постійний користувач не вправі встановлювати речові права на земельні ділянки, оскільки речові права обмежують право власності власника земельної ділянки (держави, територіальної громади). Тому Верховний суд вважає неправомірним встановлення речових прав інших осіб постійним користувачем.

Водночас, законодавство не забороняє постійному користувачу дозволяти тимчасове користування земельною ділянкою (але не надавати речове право на неї) іншій особі, якщо таке користування не суперечить змісту права постійного користування. Такий висновок випливає із системного тлумачення закону.

Так, хоча у статті 95 Земельного кодексу України не згадується окремо таке право користувача, але пункт а частини першої цієї статті передбачає право землекористувача самостійно господарювати на землі, що передбачає і укладення зобов`язальних договорів, спрямованих на ефективне використання земельної ділянки. Пунктом ґ цієї частини передбачено право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди, що може бути неможливим без надання будівельній організації дозволу на тимчасове користування будівельним майданчиком на земельній ділянці. Частина перша статті 97 Земельного кодексу України згадує можливість землекористувачів дозволяти використання земельних ділянок для проведення розвідувальних робіт; стаття 97-1 Земельного кодексу України встановлює, що дозволяється використовувати земельну ділянку на підставі угоди про проведення розвідувальних та видобувних робіт, що укладається із власником землі та/або за погодженням із землекористувачем; відповідно до статті 18 Лісового кодексу України постійний користувач землями лісогосподарського призначення може дозволяти короткострокове тимчасове користування лісами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та інших потреб, передбачених цим Кодексом.

Такі приклади слід вважати окремими проявами не забороненого законом права землекористувача дозволяти користування на підставі зобов`язального договору. Користувач в цьому разі не передає більше прав, ніж є у нього він діє в межах наявної у нього правомочності користування земельною ділянкою.

Таке розуміння закону відповідає і інтересам обороту, і принципам раціонального землекористування (статті 4, 5 Земельного кодексу України). Натомість за іншого розуміння виходив би явно нерозумний результат, оскільки право дозволяти тимчасове користування земельною ділянкою з метою ефективного використання властивостей земельної ділянки не належало би нікому.

Зазначене розуміння закону узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що законодавство слід тлумачити у відповідності з розумними цілями регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 911/1278/20).

Такі висновки зробив Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі №905/20/23.

У справі, що переглядається, колегією суддів встановлено, що відповідач ТОВ Джерело, яке є правонаступником Міжгосподарського інкубаторно-птахівничого підприємства, якому у 1999 році видавався Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, має зареєстроване речове право на постійне користування спірною земельною ділянкою та лише за певною процедурою можливо припинення такого речового права та визнання цього права за позивачем за відповідним рішенням органу місцевого самоврядування, який є власником земельної ділянки.

Колегія суддів приймає доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не врахував дискреційні повноваження Троїцької сільської ради на вирішення даного питання, а доказів того, що ТОВ Джерело не має можливості звернутись із заявою до ради про припинення його права користування земельною ділянкою та відмовою від земельної ділянки, колегією суддів не встановлено. Окрім цього, судом першої інстанції при з`ясуванні характеру спірних правовідносин, застосовані норми матеріального права ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 ЦК України, які ці правовідносини не регулюють, що призвело до хибного висновку по суті спору.

Згідно зі ст. 16 ЦК України та ст. 13 ЦПК України кожна особа самостійно вибирає спосіб захисту в суді своїх прав і розпоряджається предметом спору на власний розсуд; суд розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд першої інстанції, не врахувавши положення ст. 92,95,116 Земельного кодексу України, помилково зазначив про абсолютне право позивача на спірну земельну ділянку, однак, зазначені норми матеріального права не містять у переліку осіб, які таке право мають, фізичної особи, яка є власником майна, розташованого на спірній земельній ділянці, як і не врахував наявності позасудової процедури для отримання позивачем земельної ділянки в оренду, хоча б і після попереднього її землекористувача за умови його відмови від цієї земельної ділянки, що розглядається також органом місцевого самоврядування.

Натомість, суд першої інстанції надав оцінку визнанню відповідачем ТОВ Джерело позову, що суперечить названим вище нормам матеріального права та висновкам Верховного Суду, наведеним у цій постанові, адже землекористувач, який має земельну ділянку комунальної чи державної власності у постійному користуванні, не вправі вирішувати питання передачі свого зареєстрованого речового права іншій особі, що фактично зробив суд першої інстанції у своєму рішенні, перебравши на себе повноваження органу місцевого самоврядування.

Враховуючи викладене, заявлений в цій справі ОСОБА_1 позов про визнання права постійного користування земельною ділянкою, не відповідає належному способу захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм процесуального та матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Разом з цим, на підставі ст. 141 ЦПК України, належить вирішити питання розподілу судового збору, сплаченого скаржником при поданні апеляційної скарги. Враховуючи результат розгляду апеляційної скарги та сплату скаржником судового збору у розмірі 1610,40 грн, належить стягнути зазначену суму судового збору з позивача на користь Троїцької сільської ради.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Троїцької сільськоїради Павлоградськогорайону Дніпропетровськоїобласті- задовольнити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2024 року - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Троїцької сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1610,40 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

І.А. Єлізаренко